• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сукупний попит

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + Xn

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;

G – попит держави на товари та послуги;

Хп – попит закордону.

При цьому, якщо на мікро рівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (мал. 6.1).

Мал. 6.1. Крива сукупного попиту (АД):

Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва.

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

На сукупний попит впливає ряд факторів. Вони поділяються на цінові і нецінові фактори.

До цінових факторів, які впливають на сукупний попит, належать:

1. Ефект процентної ставки. Він полягає в тому, що підвищення процентної ставки на гроші призводить до скорочення сукупного попиту. Механізм впливу заключається в тому, що підвищення цін на товари збільшують витрати споживачів і підприємців, а отже, їм потрібно більше грошей для придбання товарів і виплати заробітної плати. Відповідно зростає попит на гроші, підвищується процент за кредит.

Якщо процентна ставка буде вищою, ніж очікуваний прибуток від купівлі інвестиційних товарів, то виробництво буде скорочуватися, тобто сукупний попит зменшиться.

2. Ефект багатства, або реальних касових залишків. При підвищенні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшиться. Це означає, що населення реально стає біднішим, менше купує товарів національного виробництва, сукупний попит падає.

3. Ефект імпортних купівель. Підвищення цін в країні призведе до зростання купівлі імпортних товарів і зменшення експорту за кордон, що вплине на обсяг національного виробництва і рівень сукупного попиту. Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється за кривою АД. Таким чином, підвищення рівня цін веде до зменшення сукупного попиту і навпаки.

Існують також нецінові фактори, які впливають на сукупний попит. До них належать:

1. Зміни в споживчих витратах: добробут населення;

очікування споживача; заборгованість споживача; податки.

2. Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки (за рахунок інших факторів, крім зміни рівня цін); очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія (нові технології вимагають збільшення інвестицій); надлишкові потужності.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту:

національний доход у закордонних країнах-імпортерах вітчизняної продукції; валютні курси (падіння курсу національної валюти призводить до зростання імпорту і навпаки).

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту АД (рис. 6.2) переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується (АД → АД1); ліворуч вниз, якщо попит зменшується (крива АД 2);

Мал. 6.2. Вплив нецінових факторів на сукупний попит

2. Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція – обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти протягом року за кожного рівня цін.

Крива сукупної пропозиції АS описує залежність обсягів національного виробництва б від рівня цін Р (мал. 6.3).

Мал. 6.3. Крива сукупної пропозиції АS

Наприклад, точка С на графіку 6.3 показує, що за рівня цін – Pc фірми готові дати для ринку товарної продукції Qc

Обсяги продукції, що їх фірми готові випускати на ринок, залежать від цін на їхні товари і від того, скільки вони мають платити за використання робочої сили та за інші фактори виробництва.

Отже, крива сукупної пропозиції АS відображає динаміку витрат виробництва на одиницю продукції у зв'язку зі зміною рівня цін.

Сучасна макроекономічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції (мал. 6.4).

Мал. 6.4. Складові кривої сукупної пропозиції

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок (І) показує зміни обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості за сталих цін (депресійний стан економіки).

Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції показує, що фірми постачатимуть на ринок будь-яку кількість товарів, яка знаходить попит за вже існуючого рівня цін. Ідея кейнсіанської кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що внаслідок існування безробіття фірми мають найняти за наявну платню стільки робітників, скільки їм потрібно. Отже, припускається, що середні виробничі витрати фірм не змінюються зі зміною обсягів виробництва і фірми, відповідно, готові випускати на ринок стільки товарів, скільки є попит на них за існуючого рівня цін.

Проміжний (висхідний) відрізок (II) показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВНП супроводжується підвищенням рівня цін.

Вертикальний (класичний) відрізок (III), показує, що на ринок випускатиметься та сама кількість товарів за будь-якого рівня цін.

Класична крива пропозиції базується на припущенні, що ринок робочої сили завжди зрівноважений за повної зайнятості. Якщо вся робоча сила повністю зайнята, то обсяги виробництва не можуть зростати понад досягнутий рівень, навіть якщо підвищується рівень цін. Більше немає робочої сили, аби виробити над досягнуте. Отже, графік сукупної пропозиції на рис. 6.4 буде вертикальною лінією за рівня ВНП (О1 відповідає повній зайнятості робочої сили).

Відмінність між класичною і кейнсіанською кривими сукупної пропозиції полягає в тому, що класична крива пропозиції базується на припущенні, що ринок праці функціонує досконало, завжди підтримуючи повну зайнятість робочої сили. Повна зайнятість підтримується через механізм коливань заробітної плати. Кейнсіанська ж крива сукупного капіталу базується на припущенні, що рівень заробітної плати не дуже змінюється, або й взагалі не змінюється за безробіття, яке може тривати певний час.

На сукупну пропозицію впливає ряд факторів, які поділяються на цінові та нецінові. До цінових факторів належать: 1) зміна процентної ставки; 2) зміна рівня цін.

До нецінових факторів належать:

1) зміна економічних правових норм: податки з підприємств та субсидії; державне регулювання;

2) зміни цін на ресурси (наявність власних ресурсів; ціни на імпортні ресурси; співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);

3) зміни в продуктивності праці.

Під впливом нецінових факторів крива сукупної пропозиції (мал. 6.5) переміщується:

ліворуч вгору, якщо сукупна пропозиція спадає внаслідок збільшення витрат виробництва (АS → АS1);

праворуч вниз, якщо сукупна пропозиція зростає (АS → АS1);

Мал. 6.5. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

3. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Взаємодія та взаємозв'язок між сукупним попитом та сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.

Мал. 6.6. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

На графіку (мал. 6.6) точка перетину кривої сукупного попиту АД та кривої сукупної пропозиції АS – точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін Ра та рівноважний реальний обсяг національного виробництва QA.

Існують три варіанти макрорівноваги.

Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка, то зростання попиту призводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку АS то це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки, як уже зазначалося, він не може зростати за межі рівня “повної зайнятості”).

Зазначимо, що попит і пропозиція не завжди зрівноважують одне одного. Рівновага між ними виникає як окремий випадок їхньої нерівноваги. Крім того, обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції через збільшення заощаджень, які скорочують поточний сукупний попит, здійснюють фінансове забезпечення інвестицій і майбутньої пропозиції.

Взаємодія та взаємозв'язок між попитом і пропозицією здійснюються через систему цін. Ціна рівноваги рухлива, оскільки рухливе співвідношення попиту та пропозиції. За сучасних умов засобом збалансування попиту та пропозиції, стабілізації економіки у рамках держави є принцип мультиплікатора Кейнса. Пояснимо його сутність на такому прикладі.

Припустимо, що попит на якийсь товар істотно зменшується. Це означає зниження виробництва даного товару, тобто згортання виробництва, звільнення найнятих працівників, банкрутство та ін. Оскільки всі галузі і види праці так чи інакше взаємопов'язані між собою, падіння попиту починає спостерігатися в інших галузях. Зниження споживчого й інвестиційного попиту, що триває, веде до їх падіння в третіх галузях. У результаті падіння попиту виявляється у кілька разів більшим за початковий. Аналогічна картина спостерігається при підвищенні попиту На якийсь товар. Це значне підвищення як локомотив починає витягувати весь ланцюг сукупного попиту. Отже, збільшення (зменшення) сукупного попиту можна попередньо передбачати, регулюючи тим самим відповідність попиту та пропозиції.

Принцип мультиплікатора можна використати там, де економіка не завантажена до повних можливостей виробничих потужностей, тобто не працює на межі своїх можливостей. Невикористані резерви (певна нерівновага) дають змогу маневрувати, збільшуючи (скорочуючи) попит. Якщо економіка працює на межі своїх можливостей, дія мультиплікатора стимулює інфляцію.

ТЕМА 7. ФІНАНСОВА СИСТЕМА.

Програмні запитання

1.Необхідність, зміст, структура та функції фінансів.

2.Державний бюджет.

3.Податкова система і податкова політика держави.

Основні терміни і поняття:

Фінанси, фінансова система, функції фінансів, валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход (НД), суб’єкти фінансів, державний бюджет, асигнування, субсидії, субвенції, дотації, бюджетний дефіцит, державний борг, податки, податкова система, функції податків, джерела оподаткування, класифікація податків, фіскальні монополії, акциз, мито.

Тематичні тези

1 Необхідність, зміст, структура та функції фінансів.

Термін «фінанси» походить від латинського finantia, що в перекладі означає «дохід», «платіж».

Спочатку цей термін вживався італійцями для характеристики руху грошей від одного власника або розпорядника до іншого. Згодом смислове навантаження терміна звузилося, і його застосували для характеристики формування грошових надходжень до особистої каси монарха. З відокремленням державної казни від особистої власності монарха цей термін пов’язують із системою грошових відносин у зв’язку з мобілізацією державою грошових ресурсів, необхідних для виконання нею своїх функцій: економічних, політичних, соціальних та ін.

У сучасних умовах визначають поняття фінансів.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Фінанси – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у господарстві країни.

Виникнення та існування фінансів зумовлено потребами суб’єктів економіки у ресурсах, які б забезпечували їх життєдіяльність.

Суб’єкти фінансових відносин: держава, державні органи різних рівнів управління, підприємство, його структурні підрозділи, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують суть відносин між суб’єктами. Види фінансів: державні (загальнодержавні, регіональні, муніципальні, фінанси державних підприємств, фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність); громадських об’єднань (різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів); приватні (фінанси приватних підприємств і корпорацій, фінанси комерційних установ та організацій, фінанси домогосподарств).

Основні функції фінансів: розподільча функції, регулююча функція, контролююча функція, стимулююча функція.

Розподільча функція полягає у розподілі фінансових ресурсів між регіонами, галузями різними напрямами видатків підприємств та організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств та організацій.

Регулююча функція переважно реалізується тоді, коли потрібно внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів.

Контролююча функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевіряти стан розвитку народного господарства, ефективність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів.

Стимулююча функція реалізується через використання податкових пільг, зниження податкових ставок, звільнення від податків, обмеження податкової бази.

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. Аналіз попиту
3. Аналіз попиту
4. Вдавані виключення із закону попиту
5. Взаємодія попиту і пропозиції
6. Взаємодія попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції.
7. Взаємодія попиту і пропозиції та ринкова рівновага.
8. Взаємодія попиту і пропозиції.
9. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.
10. Взаємодія попиту й пропозиції. Ринкова рівновага
11. Взаємодія попиту та пропозиції
12. Взаємодія попиту та пропозиції

Переглядів: 1738