• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Взаємодія попиту та пропозиції

Встановлення рівноважної ціни відбувається на конкурентному ринку під впливом загальних тенденцій і специфічних особливостей як попиту так і пропозиції.

Рівноважна ринкова ціна – це ціна, при якій по кожному даному товару немає ні надлишків ні дефіциту. Вона встановлюється у результаті рівності попиту й пропозиції як грошовий еквівалент строго визначеної кількості товару.

Р надлишок

Р₂ S

Е

Р_Е

Р₁ дефіцит D

Q_D2 Q_S1 Q_Е Q_D1 Q_S2 Q

Рисунок 4.5 – Взаємодія ринкового попиту та пропозиції

Точка Е – це точка рівноваги попиту та пропозиції, яка визначає рівень ринкової ціни, або “ціна рівноваги” та “рівноважний обсяг”.

Якщо ринкова ціна буде нижчою за ціну рівноваги, то обсяг пропозиції буде менше обсягу попиту, на ринку таким чином буде явна нестача або дефіцит товару (надлишок попиту). І навпаки, якщо ринкова ціна буде більшою за рівноважну, то обсяг пропозиції буде більшим за обсяг попиту і на ринку з’являється надлишок пропозиції.

Таким чином лише в точці рівноваги Е ринок збалансований, ні в кого з ринкових агентів немає стимулів щодо зміни ситуації. Це означає, що ринкова рівновага має властивість стабільності.

3.5. Теорія еластичності

Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну.

Еластичність попиту відносно ціни або цінова еластичність попиту показує наскільки зміниться обсяг попиту залежно від зміни ціни.

При визначені рівня еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому цінова еластичність попиту визначається за формулою:

Е_dp = відсоткова зміна обсягу попиту / відсоткова зміна ціни

Е_dp = ΔQ_D (%) / ΔP (%)

Розрізняють наступні типи еластичності:

Одиночна еластичність, коли на кожний відсоток зміни ціни обсяг попиту змінюється відповідно на 1% (Е_{d p}= 1).

Еластичний попит, коли обсяг попиту у відсотках змінюється швидше, ніж змінюється ціна у % (Е_{d p} > 1). Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більше ніж на 1%.

Нееластичний попит, коли обсяг попиту у % змінюються повільніше ніж змінюються ціна у % (Е_{d p} < 1). Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту менше ніж на 1%.

Досконало нееластичний попит, коли обсяг попиту не змінюється при любій зміні ціни. Крива попиту матиме вигляд вертикальної лінії Е_{d p} = 0.

Досконало еластичний попит, коли обсяг попиту може змінюватися до нескінченності при незначній зміні ціни. Крива попиту матиме вигляд горизонтальної лінії (Е_{d p} = ∞).

Фактори цінової еластичності попиту:

- важливість товару для споживача;

- рівень замінності товару;

- питома вага товару в доході споживачів;

- фактор часу;

- розміри запасів.

Треба відмітити, що цінова еластичність попиту впливає на обсяг загальної виручки від продажу даної кількості товару (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Еластичність попиту за ціною і сукупна виручка

Поняття еластичності пропозиції характеризує відносна зміна цін товарів та їх реалізованої кількості.

Е_{s p} = ΔQ_S (%) / ΔP (%)

Інтенсивність цих змін також різна і на практиці можуть мати місце наступні ситуації:

1) при еластичній пропозиції зі зміною ціни на 1% кількість товарів змінюється більш ніж на 1%;

2) при нееластичній пропозиції зі зміною ціни на 1% кількість товарів змінюється менше ніж на 1%;

3) одиночно еластична пропозиція має місце однакова зміна ціни та кількості товару до продажу.

Фактори, які впливають на еластичність пропозиції:

- можливість заміщення факторів виробництва;

- фактор часу.

Фактор часу відіграє важливу роль у визначенні цінової еластичності пропозиції. Чим довший період часу, який може бути використаний для зміни обсягу пропозиції, тим більша її еластичність.

У зв’язку з цим відрізняють 3 ринкових періоди:

- моментальний;

- короткостроковий (фіксованих виробничих потужностей);

- довгостроковий (змінних виробничих потужностей).

Тема 4

ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА НА РИНКУ ТОВАРІВ

4.1. Мотивація споживача та його раціональна поведінка. Корисність та проблеми її виміру

Поведінка споживачів – це процес формування попиту споживачів, які здійснюють вибір товарів з урахуванням цін і особистого бюджету, тобто особистих грошових доходів.

Поведінка споживачів, їх вибір у світі товарів має суто індивідуальний характер. У своїх роздумах економісти виходять із припущень, що споживачі ведуть себе на ринку раціонально – тобто прагнуть досягти максимального результату при обмежених можливостях. Головним обмеженням для будь-якого споживача є розмір його доходу.

Корисність – це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

В економічній теорії поняття корисності відрізняється від загальноприйнятого його значення:

По-перше, корисність – суб’єктивне поняття, тобто корисність одного і того ж товару для різних людей різна.

По-друге, корисність формується під впливом об’єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага.

Проблема виміру корисності – одна з самих складних в економічній теорії. В минулому для зручності дослідження економісти намагалися здійснювати кількісну оцінку корисності і навіть використовували для цього спеціальні одиниці виміру (ютілі).

Такий підхід до виміру корисності отримав назву кількісного (кардиналістського) підходу. Однак умовність, абстрактність, суб’єктивність кількісного виміру була настільки очевидною, що від таких спроб прийшлось відмовитись.

Зараз частіше йде мова не про вимір, а про оцінку корисності. Дійсно, якщо споживач не може здійснити кількісний вимір корисності, то він завжди може порівняти отриману корисність двох наборів благ і визначити, що перший для нього більш корисний ніж другий. Цей підхід має назву порядкового (ординалістського), він вважається основним при аналізі поведінки споживача.

Кардиналістський підхід

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю спожитих благ існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач. Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х, У).

U = f (Q _x ; Q _y )

Ступінь корисності може виражатися у різних показниках.

Загальна корисність – величина, яка відображає загальну задоволеність індивіда споживанням даної кількості блага (рис 4.1).

TU TU

Q

Рисунок 4.1 – Загальна корисність

Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою й меншою мірою.

Для більш точного описання процесу спадної корисності в економічній науці використовується поняття граничної корисності – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

Використовуючи це поняття, сформулюємо закон спадної граничної корисності: по мірі збільшення кількості спожитого товару його гранична корисність має тенденцію до скорочення (рис. 4.2).

MU MU

Q

Рисунок 4.2 – Гранична корисність

Принцип спадної граничної корисності називається першим законом Госсена.

Він стверджує, що із зростанням споживання будь-якого одного блага при фіксованому обсязі споживання усіх інших благ загальна корисність зростає все меншими темпами, а гранична корисність при цьому спадає.

4.2. Криві та карта байдужості

Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживчий вибір у вигляді певного набору товарів та послуг (рис. 4.3).

Q_x

U

Q_y

Рисунок 4.3 – Крива байдужості

Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів та послуг, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Ціла серія кривих байдужості – це карта байдужості.

Карта байдужості – засіб відображення переваг споживача, що відповідають різним рівням задоволення його переваг.

Основні риси кривої байдужості.

- спадний характер кривої, так як між кількістю двох товарів існує зворотний зв’язок;

- крива байдужості може бути проведена крізь будь-яку точку у просторі споживчих благ. Це витікає з аксіоми про порівняння;

- віддається перевага наборам товарів на тих кривих байдужості, які найбільш віддалені від початку ординат;

- криві байдужості ніколи не перетинаються;

- випуклість до початку ординат. Це значить, що споживач не тільки вибирає між двома товарами, а й вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого.

5.3. Бюджетне обмеження та бюджетна лінія

Бюджетна лінія – це лінія, що показує, яку кількість товарів та послуг (споживацький набір) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу.

Маючи якийсь дохід, споживач може витратити його весь на придбання товарів Х чи У, а може розподілити його між двома благами. Усі можливі комбінації продуктів розподіляються на лінії, тобто на бюджетній лінії (рис 4.4).

Q_Y

I

Q_X

Рисунок 4.4 – Бюджетна лінія

Точки, які знаходяться усередині трикутника між осями ординат, відображають ситуацію недовикористаних бюджетних можливостей, а точки, які знаходяться за межами цього трикутника – їх перевищення. Таким чином, бюджетна лінія буде визначати ті межі, в рамках яких суб’єктивні переваги споживача можуть бути здійснені.

Завдяки тому що бюджетні можливості залежать не тільки від спожитої кількості благ, але й від цін на них, то рівняння бюджетного обмеження буде мати вигляд:

I = P _X * Q _X + P _Y * Q _Y,

де I – доход споживачів; P _X – ціна товару X; P _Y – ціна товару Y; Q _X – кількість товару X; Q _Y – кількість товару Y.

Фактори, які впливають на бюджетну лінію.

1. Зміна доходу споживача.

При зміні доходу споживача бюджетна лінія переміщується паралельно до попереднього положення.

2. Зміна цін на товари.

Зміна цін на товар Х призводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії, при умові, що ціна на товар У не зміниться.

5.4. Оптимум споживача

Під впливом закону спадної граничної корисності формується вибір споживача. Кожний споживач прагне забезпечити собі максимальний рівень корисності. При цьому він вимушений діяти в рамках певних обмежень, по-перше, бюджетних.

За таких умов він повинен розподілити свої можливості між декількома благами таким чином, щоб отримати максимум задоволення. Максимум сукупної корисності при даному бюджеті й цінах досягається у випадку стану рівноваги.

Q_Y І U₃

Е

U₂

U₁

Q_X

Рисунок 4.5 – Визначення оптимуму споживача

Максимізація корисності і рівновага споживача досягається в точці Е, де крива байдужості торкається лінії бюджетних обмежень (рис. 4.5). Відмітимо, що в цій точці нахил кривої байдужості та нахил бюджетної лінії однакові (співпадають).

За кардиналістським принципом оптимум споживача досягається, коли доход розподілений таким чином, щоб для усіх куплених товарів мало місце рівняння:

MU₁ / P₁ = MU₂ / P₂ = ……= MU_N / P_N

Це твердження має назву другого закону Госсена. Воно стверджує, що при оптимумі споживача рівень корисності, який отримується від витраченої останньої грошової одиниці, однаковий для усіх куплених товарів. В цьому і полягає сутність еквімаржинального принципу.

4.5. Ефект доходу та ефект заміщення. Особливості споживчого попиту

Збільшення попиту, викликане тим, що товари, які стали більш дешевими відтісняють більш дорожчі замінники називається ефектом заміщення.

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевше, інші більш дорогі товари.

Зміна ціни має своїм слідством ще один ефект: зміна реального доходу споживача, тобто кількості благ та послуг, які він може придбати. Якщо ціна будь-якого товару зі споживчого набору знизилась, то при умові, що номінальний дохід та ціни інших товарів залишаються незмінними, це буде означати фактичне зростання реального доходу.

Таким чином, якщо зміна ціни змінює реальний дохід споживача, а це, в свою чергу, змінює попит, то має місце ефект доходу.

Обидва ефекти мають достатній вплив на формування попиту. Але напрямок їх дії може бути різним. В залежності від особливостей різних груп товарів ефекти можуть діяти як в одному напрямку, збільшуючи або зменшуючи попит, так і в протилежному.

Якщо мова йде про нормальні товари, тобто ті які мають достатньо високу ступінь корисності та потреба в яких не насичена, споживач реагує на зміну цін зміною попиту в протилежному напрямку. Зниження цін, наприклад, веде до збільшення попиту.

Але існує група товарів низької якості, від споживання яких, як правило, відмовляються по ступені зростання доходів. Якщо знизилась ціна на певний товар, то наслідком може бути не збільшення його споживання, як того потребує ефект заміщення, а використання доходу, який збільшився, на високоякісну продукцію.

Однак можлива достатньо стабільна ситуація, коли негативний ефект доходу сильніше ніж ефект заміщення. В даному випадку, має місце “Парадокс Гіффена”, який представляє не дуже розповсюджену, але реальну ситуацію, коли крива попиту відображає позитивне значення функції попит – ціна та обсяг товарів зростає з початку координат.

Таку ж форму крива буде мати і у випадку, якщо споживачі збільшують купівлі ексклюзивних коштовних товарів, підтримуючи свій престиж – “ефект Веблена”. З іншого боку, деякі споживачі можуть скорочувати свій попит на товар при знижені ціни на нього, так як даний товар став більш доступним, масштаби його споживання зростають, а дана категорія споживачів не хоче бути “як усі” - “ефект снобізму”.

Тема 5

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

5.1. Витрати виробництва: сутність та класифікація

Витратами називаються грошовий вираз використання виробничих ресурсів, в результаті якого здійснюється виробництво та реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розглядання витрат виробництва.

Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми, тобто з точки зору оцінки активу й пасиву, який дозволяє оцінити ефективність діяльності фірми лише за минулий період.

Економічне розуміння витрат виробництва базується на фактах рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Економічні витрати будь-якого ресурсу, який обрали для виробництва товару, дорівнюють його вартості при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

Іншими словами, економічні витрати – це витрати, які фірма зобов’язана зробити, або ті доходи, які фірма забезпечує постачальнику ресурсів для того, щоб вилучити ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Вони поділяються на наявні та неявні.

Наявні (зовнішні) – це альтернативні витрати, які приймають форму наявних грошових платежів постачальникам факторів виробництва та проміжної продукції. Вони пов’язані із придбанням ресурсів на стороні.

Неявні – це вартість факторів виробництва, що належать володарям фірми, витрати на які не входять у явні витрати.

Тобто неявні витрати виступають у формі втраченого доходу від використання власних ресурсів. Вони не відображаються у бухгалтерському обліку.

Найбільш практичне значення має ділення витрат на постійні та змінні.

Постійні витрати (FC) – це витрати, величина яких у короткостроковому періоду не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукція зовсім не випускається.

С

FC

Q

Рисунок 5.1 – Крива постійних витрат

Середні постійні витрати (AFC) – це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції (рис. 5.2). AFC = FC / Q

С

АFC

Q

Рисунок 5.2 – Крива середніх постійних витрат

Змінні витрати (VC) – це витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва (рис. 5.3).

С

VC

Q₁ Q

Рисунок 5.3 – Крива змінних витрат

Середні змінні витрати (AVC) – це кількість змінних витрат виробництва, що припадають на одиницю випуску продукції (рис. 5.4).

AVC = VC / Q

Середні змінні витрати сягають свого мінімального значення у випадку досягнення оптимального випуску продукції.

С

АVC

Q

Рисунок 5.4 – Крива середніх змінних витрат

Сукупні витрати (TC) – це витрати, які характеризують сукупність постійних та змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді (рис. 5.5).

TC = FC + VC

С ТС

FC

Q

Рисунок 5.5 – Крива сукупних витрат

Середні сукупні витрати (ATC або скорочено АС) – це кількість сукупних витрат, що припадає на одиницю виробництва (рис. 5.6).

ATC (АС) = TC / Q

С

АC

Q

Рисунок 5.6 – Крива середніх сукупних витрат

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, які необхідні для виробництва додаткової одиниці продукції (рис. 5.7).

MC = D TC / D Q

Граничні витрати показують на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на 1 одиницю продукції.

С

МС

Q

Рисунок 5.7 – Крива граничних витрат

5.2. Поведінка фірми у короткостроковому та довгостроковому періоді

В межах короткострокового періоду виробничі потужності фіксовані. Підприємство може використовувати свої потужності більш менш інтенсивно, збільшуючи чи зменшуючи кількість змінних ресурсів, однак часу, який є в його розпорядженні недостатньо для того, щоб змінити розміри підприємства. Маючи незмінну ціну ресурсів і певний обсяг виробництва, можна визначити витрати у короткостроковому періоді. Побудуємо графіки кривих витрат (рис. 5.8)

С

MC AC

AVC

AFC

Q

Рисунок 5.8 – Взаємодія середніх та граничних витрат

Крива середніх змінних витрат на першому етапі показує зменшення AVC: впливає ефект масштабу, збільшення обсягу виробництва. Але потім AVC починають зростати: над ефектом масштабу бере верх дія закону спадної віддачі (або закон спадної граничної продуктивності).

Тобто, існує певна межа, після якої віддача від збільшення використання якогось певного елементу витрат починає зменшуватись. Падіння віддачі відбувається тому, що вичерпуються можливості даного ресурсу, при тому, що використання усіх інших залишається на тому ж рівні.

Правило взаємозв’язку граничних та середніх величин. Суть його в тому, що якщо у будь-якій точці граничні витрати наступної одиниці продукції менші ніж середні витрати попередньої одиниці, то крива середніх змінних витрат буде спадною, а якщо граничні витрати більші ніж середні змінні, то крива буде зростати. Тому крива граничних витрат перетинає цю криву в її найбільш низькій точці. Те ж відноситься і до взаємодії з кривою сукупних середніх витрат.

У межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місце.

Розбіжність довгострокового та короткострокового аналізу витрат виробництва полягає у відмінності ступеня еластичності факторів виробництва. Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри й кількість підприємств.

Крива довгострокових середніх витрат (LATC), або планова крива, складається з дільниць кривих короткострокових АТС, які відповідають різним розмірам підприємства та різним технологічним процесам (рис.5.9).

Крива LATC має плавний вигляд у тому випадку, коли розміри підприємства можливо змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при min АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

С SAC₁ SAC₂ SAC₃

LATC

LMC

Q

Рисунок 5.9 – Крива довгострокових витрат

Граничні витрати довгострокового періоду (LMC) – це величина зміни витрат при зміні обсягу виробництва, коли усі фактори виробництва змінні; це приріст витрат виробництва за умов можливості зміни розмірів підприємств (рис. 5.9).

LMC = D LC / D Q

Якщо LMC < LAC – підприємство збільшується;

LMC > LAC – підприємство зменшується;

LMC = LAC – мають min значення LAC і це – оптимальний розмір підприємства.

Динаміку витрат у довгостроковому періоді визначає ефект масштабу (ефект масового виробництва, економія, зумовлена ростом масштабу виробництва).

Позитивний ефект масштабу полягає у тому, що при поступовому зростанні підприємства, цілий ряд факторів починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва.

Негативний ефект масштабу виникає при такій організації виробництва, коли LAC зростають по мірі збільшення обсягу виробництва продукції. Його головна причина пов’язана з послабленням контролю та координації діяльності різних ланок фірми. Оптимальна комбінація ресурсів за критерієм мінімізації витрат базується на концепції мінімального ефективного розміру підприємства. Тобто він являє собою той обсяг виробництва, при якому підприємство може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

5.3. Прибуток фірми. Умова максимізації прибутку

У загальному вигляді прибуток фірми визначається як різниця між сукупною виручкою (TR) та сукупними витратами (TC):

P_F = TR – TC

Доход фірми (TR) – сума коштів, що отримала фірма від продажу або реалізації товарів та послуг за певний час.

TR = P * Q,

де, P – ціна товару, Q – кількість товару, що реалізується.

Бухгалтерський прибуток представляє собою загальну виручку фірми за відрахуванням зовнішніх витрат. Він не враховує внутрішні витрати.

Бухгалтерський прибуток = доход – зовнішні (наявні) витрати

Економічний прибуток – це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх та внутрішніх, включаючи в останні й нормальний прибуток підприємця).

Економічний прибуток = доход – (наявні + неявні витрати), або

Економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні (неявні) витрати

Метою діяльності фірми є максимізація прибутку. Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів для одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом та сукупними витратами. Якщо випуск та реалізація збільшується, а ціна не змінюється, то зростають і загальний доход, і загальні витрати. Прибуток можна одержувати лише доки зростання доходу перевищуватиме зростання витрат, а його розміри залежать від співвідношення цих величин.

Визначити обсяг виробництва, при якому фірма максимізує прибуток, можна за допомогою двох основних методів:

1. Сукупного аналізу, який використовує зіставлення сукупних величин.

2. Граничного аналізу, що використовує зіставлення граничних величин.

Сукупний аналіз

Прибуток фірми – це різниця між сукупним доходом(TR) та сукупними витратами фірми(TC).

P_F = TR – TC,

Максимізація прибутку досягається, коли відрізок між TR і ТС найбільший (відрізок ВD), обсяг випуску Q* (рис. 5.10). Точки А та С – точки критичного обсягу випуску продукції, коли ТС = TR, тобто, точки самоокупності. Коли обсяги виробництва менші ніж Q₁, або більші ніж Q₂ виробництво стає збитковим (ТС > TR).

TC, TC TR

TR C

B

D

A

Q₁ Q₂ Q

Рисунок 5.10 – Максимізація прибутку конкурентної фірми (сукупний аналіз)

Граничний аналіз

Для вирішення проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення показників. Доки граничний доход перевищує граничні витрати, фірма одержує прибуток, тобто можна збільшувати випуск продукції (рис. 6.11).

МC, МC

МR

Е

Q₁ Q

Рисунок 5.11 – Максимізація прибутку конкурентної фірми (граничний аналіз)

Граничний доход – це приріст сукупного доходу при продажу додаткової одиниці продукції.

MR = DTR / DQ

Обсяг виробництва Q₁, який максимізує прибуток, визначається при умові рівності граничних витрат і граничного доходу в точці Е.

Правило максимізації прибутку: фірма збільшуватиме випуск продукції, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції (MC) не зрівняються з граничним доходом від її продажу (MR).

MC = MR

Тема 6

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ МАКРОЕКОНОМІКИ.

СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ

6.1. Методика обчислення основних макроекономічних показників

Система національних рахунків (СНР) – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Тобто - це система взаємопов’язаних показників розвитку економіки на макрорівні.

До цих макроекономічних показників відносяться:

- валовий національний продукт (ВНП) або валовий внутрішній продукт (ВВП);

- чистий національний продукт (ЧНП);

- національний доход (НД);

- особистий доход (ОД);

- дохід кінцевого використання (ДКВ).

Валовий національний продукт (ВНП) визначається як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці за рік.

ВВП – це величина кінцевих товарів та послуг, вироблених у межах країни за рік.

ВНП та ВВП збігаються в тій частці, яка охоплює товари та послуги, вироблені національним капіталом в межах даної країни. Різниця полягає в тому, що друга частина ВНП – це продукція, яка вироблена національним капіталом за межами країни. Друга частина ВВП – це продукція, яка вироблена іноземними капіталом в даній країні.

Підсумкова оцінка результатів розвитку може бути надана тільки у вартісній формі. Проте, навіть вартісний метод обліку породжує проблему подвійного рахунку. Для виключення багаторазового повторного рахунку ВНП повинен виступати як вартість кінцевих товарів та послуг і включати в себе тільки вартість, яка додається на кожній проміжній стадії обробки.

Номінальний ВНП – це вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.

Реальний ВНП –це вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.

Існує два основних методи розрахунку ВНП:

1) метод витрат;

2) метод доходів.

Згідно методу витрат до складу ВНП входять такі компоненти:

1. Особисті споживчі витрати (С) – включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг: предмети споживання довгострокового використання, предмети поточного споживання, споживчі витрати на послуги.

2. Валові приватні інвестиції (Іg) складаються з:

- амортизації, тобто інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року;

- чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу) – вся сума капіталовкладень приватного сектору, здійснення у даному році в межах країни.

3. Державні закупки товарів та послуг (G) у даному випадку об’єднують усі витрати держави, які йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг.

4. Чистий експорт (NЕ) – це різниця між обсягами експорту та імпорту. Він може бути від’ємною величиною, при цьому зменшувати ВНП, або позитивною – збільшувати ВНП.

ВНП = С + Іg + G +NЕ

Обчислення ВНП за доходами включає такі елементи:

1. Заробітна плата (доходи від праці) (W) – це нарахована грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка включає основну заробітну платню, додаткові виплати до заробітної платні, виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування.

2. Рента (R) визначає рентні доходи, які отримують домашні господарства за здані в оренду землі, приміщення, житло та ін.

3. Відсоток(і)у даному випадку виступає у вигляді доходів від грошового капіталу, заощаджуваного домашніми господарствами.

4. Амортизація (А) – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

5. Непрямі податки(Т_н ) встановлюються в цінах товарів та послуг, їхній розмір для окремого платника не залежить прямо від його доходів (універсальні акцизи, мито, податок на додану вартість).

6. Прибуток (р),який отримують власники одноосібних господарств, товариств (р₁ - некорпоративний прибуток) та корпорації (р₂ - корпоративний прибуток).

Некорпоративний прибуток (р₁) – це прибуток підприємств, які знаходяться в особистій або родинній власності, доходи самостійних робітників: письменників, адвокатів, художників та інші.

Прибуток корпорацій (р₂ ) складається з 3-х частин:

1) податки на прибуток корпорацій, які йдуть в держбюджет;

2) дивіденди, які сплачуються акціонерам;

3) нерозподілений прибуток корпорацій, призначений для фінансування капіталовкладень.

ВНП = W + R + і + А + Т _н + р

ВНП, розрахований методом витрат повинен дорівнювати ВНП, розрахованому методом доходів.

До складу ВНП не включаються, так звані, невиробничі угоди:

- продаж уживаних товарів;

- державні та приватні трансфертні платежі. Трансферти – це державні виплати індивідам, які не обумовлюються безпосередньо їхньою участю в суспільному виробництві (виплати за соціальним страхуванням, допомога з безробіття, стипендії, пенсії, виплати відсотків за державним боргом та ін.);

- фінансові операції (наприклад, купівля - продаж цінних паперів).

Наступний показник СНР чистий національний продукт (ЧНП).

ЧНПявляє собою валовий національний продукт, з якого вилучено вартість засобів виробництва, зношених у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування).

ЧНП = ВНП – А

Національний доход (НД) - це дохід, який визначається шляхом вилучення з вартості чистого внутрішнього продукту непрямих податків.

НД = ЧНП - Т_н.

Національний доход(НД)– це сума факторних доходів від праці, землі та капіталу за рік.

НД = заробітна плата (W) + відсоток (і) + рента (R) + прибуток (р)

Особистий дохід (ОД) – це доход, який отримують домогосподарства протягом року: за участь у процесі виробництва (основна і додаткова заробітна плата); як власники факторів виробництва (дивіденди, відсотки, рента); через виплату трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.

ОД = НД – виплати на соціальне страхування – податок на прибуток корпорацій – нерозподілений прибуток корпорацій + трансфертні платежі

Доход кінцевого використання (ДКВ)– це частина особистого доходу, яка залишається сектору домашніх господарств після сплати індивідуальних податків. Дохід кінцевого використання розподіляється на споживання та заощадження.

ДКВ = ОД – індивідуальні податки

До індивідуальних податків відносять: особисті прибуткові податки, податки на особисте майно, податок на спадщину.

Макроекономічні показники не враховують:

- позаринкову діяльність: працю домогосподарок та інші роботи у домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби;

- товари та послуги тіньової економіки;

- зростання фонду вільного часу;

- підвищення якості продукції;

- екологічні наслідки виробництва.

6.2. Сукупний попит та сукупна пропозиція. Фактори, що їх визначають

Об’єднання усіх цін на окремі товари та послуги в рівень цін, а також об’єднання усієї рівноважної кількості товарів в реальний обсяг національного виробництва називається агрегируваням.

Об’єднані ціни (рівень цін) та об’єднана рівновага кількості (реальний обсяг національного виробництва) називаються сукупностями (агрегатами).

Сукупний попит (AD) – це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства та уряд бажають придбати при будь-якому можливому рівні цін.

Залежність між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва, на який поданий попит є від’ємною (рис. 6.1).

Рівень

цін

AD

Реальний обсяг виробництва

Рисунок 6.1 – Крива сукупного попиту

Вигляд кривої сукупного попиту визначають три цінових чинники:

1. Ефект відсоткової ставки.

2. Ефект багатства або реальних касових залишків.

3. Ефект імпортних закупок.

Нецінові чинники сукупного попиту.

1. Зміни в споживчих витратах: добробут споживачів, очікування споживачів, заборгованість споживачів, податки.

2. Зміни в інвестиційних витратах: відсоткові ставки (окрім зміни рівня цін), очікуємий прибуток від інвестицій, податки з підприємців, надмірні потужності.

3. Зміни у витратах на чистий експорт: національний доход у закордонних країнах, валютні курси.

4. Зміни в державних витратах.

Під дією цінових чинників сукупний попит змінюється по кривій по AD.

Під дією нецінових чинників крива сукупного попиту переміщується:

- праворуч вгору, коли сукупний попит зростає.

- ліворуч вниз, коли сукупний попит зменшується.

Сукупна пропозиція (AS) – показує рівень наявного обсягу виробництва при кожному можливому рівні ціни.

Більш високий рівень цін створює стимул для виробництва додаткової кількості товарів та пропозиції їх для продажу, тому залежність між рівнем цін та обсягом національного виробництва, що пропонується є прямою, прямо пропорційною (рис. 6.2).

Крива сукупної пропозиції поділяється на три відрізки в залежності від ситуації, яка складається в масштабі всієї економіки:

1) кейнсіанський (горизонтальний);

2) проміжний;

3) класичний (вертикальний).

Рівень AS

цін

Q_F Реальний обсяг виробництва

Рисунок 6.2 – Крива сукупної пропозиції

Головною детермінантою пропозиції є рівень цін.

Нецінові чинники сукупної пропозиції.

1. Зміна цін на ресурси.

2. Продуктивність.

3. Зміни правових норм

Нецінові чинники сукупної пропозиції ведуть до зрушення кривої праворуч у випадку її збільшення та ліворуч, якщо сукупна пропозиція скорочується.

Тема 7

МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА ТА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

8.1. Макроекономічна рівновага, її види та варіанти

Макроекономічна рівновага характеризується збалансованістю та пропорціональністю економічних процесів: виробництва та споживання, попиту та пропозиції, виробничих витрат та результатів, матеріально-речових та фінансових потоків.

Загальна рівновага – це одночасна рівновага на усіх ринках, рівновага економічної системи в цілому.

Рівновага на товарному ринку виникає тоді, коли обсяг сукупного попиту дорівнює обсягу сукупної пропозиції. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції визначають рівні реального ВВП та цін, які встановлюються в даний період. Загальна рівновага досягається в точці Е, де криві AS та AD перетинаються. Тож, перетин кривих показує рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг національного виробництва.

Рівень AD₃ AS

цін E₃

AD₁

E₁ E₂

AD₂

Обсяг виробництва

Рисунок 7.1 – Варіанти макроекономічної рівноваги

Існують три варіанти можливої макроекономічної рівноваги, тобто такого стану економіки коли весь вироблений національний продукт повністю реалізується:

- точка Е₁ – це рівновага у стані неповної зайнятості без підвищення рівня цін, тобто без інфляції;

- точка Е₂ – рівновага з невеликим підвищенням рівня цін і стану, близькому до повної зайнятості, тобто зміни рівня цін виключають надвиробництво або недовиробництво товарів;

- точка Е₃ – рівновага в умовах повної зайнятості, проте з інфляцією.

7.2. Циклічність економіки. Причини та фази економічних циклів

Економічний цикл – це слідуючи один за одним підйоми та спади ріней економічної активності протягом декількох років.

Темп

зростання підйом

ВВП криза

пожвавлення

депресія

Роки

Читайте також:

1. Активно взаємодіяти з навколишнім світом
2. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
3. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
4. Аналіз попиту
5. Аналіз попиту
6. Багатоманітність і взаємодія культур
7. Вдавані виключення із закону попиту
8. Взаємодія
9. Взаємодія +Це єдність В. і в-ця.
10. Взаємодія алельних генів
11. Взаємодія важелів. Оцінка сукупного ризику, зв'язаного з підприємством.
12. Взаємодія гамма квантів з речовиною

Переглядів: 1484