• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зкон – запаси у контурах кар’єру.

Рис. 2.3. Визначення первісної вартості об'єкта основних виробничих засобів

Рис. 2.2. Склад основних засобів підприємств

Таблиця 2.2.

Таблиця 2.1

Структура основних фондів промисловості України в цілому (у відсотках)

Продовження таблиці 2.1

Структура основних виробничих фондів за процесами підземного видобутку руди, %

Структура основних фондів у гірничій промисловості залежить також від прийнятого способу розробки родовища (підземний, відкритий), від природно-геологічних умов, прийнятих систем розробки, що вимагають більшого або меншого обсягу гірничокапітальних робіт. На кар'єрах частка пасивної частини основних фондів (будівель і споруд) значно нижче, ніж на шахтах з підземним способом розробки, а питома вага знарядь праці (машин і обладнання) у два рази більше.

Поліпшення структури основних фондів у гірничій промисловості може бути досягнуто впровадженням комплексної механізації й автоматизації процесів на шахтах, кар'єрах, збагачувальних фабриках; застосуванням більш досконалих способів проведення гірничих виробок, індустріальних методів будівництва, підвищення ступеня концентрації робіт.

Видова класифікація має важливе економічне значення. Вона широко використовується діючими системами бухгалтерського та статистичного обліку. Так, для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних сумарних обсягів амортизації згідно з Законом України "Про оподатковування прибутку підприємств" застосовують укрупнену групову класифікацію, згідно з якою раніше (до прийняття в грудні 2010 року нового Податкового кодексу) основні фонди підприємства поділялися на такі чотири групи:

· І група – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;

· ІІ група – автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

· ІІІ група – будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп;

· ІV група – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

За використанням основні фонди поділяють на:

1) діючі – усі основні фонди, що використовуються у господарській діяльності;

2) запасні – різне устаткування, яке знаходиться у резерві та призначене для заміни об’єктів основних фондів, що вибули або ремонтуються;

3) здані в оренду;

4) недіючі – ті основні фонди, що не використовуються у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією під­приємств або окремих цехів.

За належністю основні фонди підприємства поділяють на:

1) власні, які повністю належать підприємству;

2) орендовані, які є власністю інших підприємств і використовуються на даному підприємстві відповідно до договору оренди.

Перехід до нових ринкових відносин визначив пріоритет оцінки вартості активів підприємства. Таким чином, на перше місце науковці почали ставити не матеріально-речовинний зміст засобів праці (тобто, основних фондів), а їх вартісну оцінку. Такою вартісною оцінкою об’єктів основних фондів промислового підприємства здавна вважались основні засоби підприємства. Цей термін на сучасному етапі розвитку економічної науки набув дещо іншого значення.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. №288/4509, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. №304 та 25.11.2002 р. №989 (далі - П(С)БО 7), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єктами основних засобів є:

• закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;
• конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;
• відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі компонентів, а не самостійно;
• інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, яка контролюється підприємством.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Класифікацію основних засобів наведено на схемі (рис. 2.2).

Основні фонди – це матеріально-речова форма основних засобів. Основні засоби відрізняються від основних фондів тим, що до їх складу входять об’єкти без визначеного строку служби (земельні ділянки та капітальні витрати на поліпшення земель), об’єкти незавершеного будівництва (не введені в дію з тієї чи іншої причини), капітальні інвестиції (цільові грошові кошти, що призначені для відтворення основних фондів). Кожна із наведених груп основних засобів (див. рис. 2.2) сформована за ознаками функціонального призначення в забезпеченні результативної діяльності підприємства. До їх складу входить сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

На структуру основних засобів впливають такі фактори:

· особливості матеріально-технічної бази виробництва;

· рівень концентрації виробництва, розмір підприємства;

· технічний рівень виробництва, механізація, автоматизація та комп'ютеризація процесів;

· географія розміщення підприємства;

· співвідношення між різними видами капітальних робіт - будівництвом нових та реконструкцією діючих підприємств тощо.

2.1.2. Облік та оцінка основних засобів

Для організації і проведення різних видів обліку основних засобів підприємств можна використати наведену раніше їх класифікацію (див. рис. 2.2).

Облік основних засобів може проводитись у натуральному та вартісному виразі. Облік основних засобів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Облік основних засобів у натуральному виразі потрібен для оцінки їх технічного стану. Він здійснюється шляхом використання інформації, наявної в технічних паспортах, які заведено на кожну одиницю засобів праці. У таких паспортах дається всебічна характеристика кожного об'єкта оцінки, а саме:

• дата виготовлення;
• технічні параметри (надійність);
• маса і габарити;
• гарантійний термін роботи (строк служби);
• технологічні можливості;
• продуктивність (швидкодія);
• дата введення та первісна вартість;
• кількість ремонтів;
• кількість і особливості проведених модернізацій;
• ступінь зносу;
• дата виведення з експлуатації та ін.

Отже, такий облік дає змогу встановити кількісний і якісний склад основних засобів кожного виду та типорозмірів, їх вікову та технологічну структуру з кожного виробничого підрозділу і з підприємства в цілому. Однак, на основі даних такого обліку неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві основних засобів. Практично не можна поєднати в натуральному виразі кількість верстатів–автоматів і транспортних засобів, будівель і передавальних засобів, малоцінні необоротні матеріальні активи. Тобто, підрахувати можна лише кількість засобів праці одного типорозміру й певного виду, що свідчить про обмежену сферу застосування такого обліку.

Вартісна форма оцінки основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів; визначення розмірів амортизаційних відрахувань; розрахунків економічних показників ефективності господарської діяльності підприємства.

Оцінка основних засобів підприємства– це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб визначити загальну величину основних засобів, їх динаміку і структуру, й проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних засобів, шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.

Розрізняють такі види оцінки основних засобів:

· первісна;

· залишкова;

· ліквідаційна;

· середньорічна;

· балансова;

· амортизована;

· справедлива;

· переоцінена;

· відновлювальна.

Первісна вартість - фактична вартість основних засобів у момент їх придбання чи введення в експлуатацію. Згідно з П(С)БО 7 первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Вона складається з елементів витрат, наведених на схемі (рис. 2.3):

ВОЗ_П = Впр + В_р + Трансп + Монт + Інш , грн. (2.1)

Залишкова вартість основних засобів характеризує їх реальну вартість, що не переноситься на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між повною первісною (відновлюваною) вартістю і сумою зносу на певну дату, що виражена сумою амортизаційних відрахувань:

ВОЗ_з = ВОЗ_П - СПР = ВОЗ_П - SАВ, грн., (2.2)

де СПР – загальна сума спрацювання основних засобів підприємства з початку експлуатації до звітного моменту часу;

SАВ – загальна сума амортизаційних відрахувань з початку експлуатації, грн:

SАВ = (ВОЗ_П • Н_а • Т_екс) / 100% , грн., (2.3)

де Н_а – середньорічна норма амортизації, %;

Т_екс – кількість років експлуатації об’єкта з моменту введення, років.

Ліквідаційна вартість основних засобів - це сума коштів чи вартість будь-яких активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів (необоротного активу) після закінчення терміну її корисного використання за винятком витрат, пов'язаних з таким продажем (ліквідацією), тобто ліквідаційна вартість представляє собою вартість можливої реалізації основних засобів після закінчення терміну їхньої служби. Визначення ліквідаційної вартості є винятково самостійним рішенням підприємства на основі прогнозної оцінки можливої вартості, за якою може бути продано об'єкт основних засобів з урахуванням його працездатності після закінчення терміну експлуатації.

Для аналітичних розрахунків та оформлення аналітичної звітності використовується показник середньорічної, балансової та амортизованої вартості основних виробничих засобів.

Середньорічна вартість основних виробничих засобів передбачає оцінку їх об'єктів з урахуванням строку введення або вилучення з виробництва, розраховується за формулою:

(2.4)

де ВОЗ_поч – вартість основних засобів на початок року, грн;

ВОЗ_в, ВОЗ_виб – вартість основних засобів, які відповідно введено в дію та виведено з експлуатації у відповідному місяці (t) поточного року, грн;

t_в – кількість місяців функціонування основних засобів, які введено в дію;

(12- t_вив) – кількість місяців, упродовж яких основні засоби, що вибули, не функціонували; t_вив – місяць, у якому було виведено об’єкт основних засобів;

N_t – кількість повних місяців від дати введення, вибуття (t) до кінця року.

Незалежно від того, на яку дату місяця здійснено введення або вибуття основних фондів, для об’єктів, що вибули у звітному місяці, він вважається повністю робочим, а для об’єктів, що введені в поточному місяці, їх облік починається з першого числа місяця, наступного за поточним.

Балансова вартість – це вартість, за якою об’єкти основних засобів зараховуються на баланс підприємства. Вона еквівалентна залишковій вартості об’єктів основних засобів. Методику обчислення даного показника наведено у п. 2.1.3.

Амортизована вартістьосновних засобів визначається з метою встановлення розміру коштів, необхідних на їх повне відновлення, використовується при обчисленні амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку. Це вартість їх спрацювання за весь нормативний термін експлуатації:

ВОЗ_ам = ВОЗ_П – ВОЗ_лікв, грн., (2.5)

де ВОЗ_лікв – ліквідаційна вартість основних засобів.

Під справедливою вартістю основних засобів розуміється сума, за якою може бути здійснено обмін активами в результаті операції між обізнаними зацікавленими і незалежними сторонами. Вона передбачає оцінку за ринковою вартістю для будинків і землі (на основі кадастру), машин і устаткування з урахуванням їх фактичного зносу.

Переоцінена вартість основних засобів – це вартісний вираз необоротних активів після їх переоцінки.

Згідно з П(С)БО 7 підприємство може здійснювати переоцінку основних засобів. Така переоцінка здійснюється в тих випадках, коли справедлива вартість об’єкта більш ніж на 10% відрізняється від залишкової. Тут слід зауважити, що у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Крім цього необхідно зазначити, що згідно з уже згадуваним Положенням (стандартом) переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою періодичністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Переоцінка основних виробничих засобів може здійснюватися у двох формах:

· дооцінка - збільшення залишкової вартості об'єкта основних засобів унаслідок збільшення його корисності;

· уцінка - зменшення залишкової вартості об'єкта основних засобів унаслідок зменшення його корисності.

При цьому під зменшенням корисності слід розуміти втрату економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Для коригування величини залишкової вартості об’єкта основних засобів (дооцінки або уцінки) з метою приведення її до рівня справедливої вартості застосовується індекс переоцінки (І_п), який обчислюється за формулою:

(2.6)

де – справедлива вартість, визначена шляхом експертної оцінки, грн.;

– залишкова вартість об’єкта, грн.

Переоцінена первісна вартість об’єкта основних засобів () визначається за формулою:

. (2.7)

Переоцінену суму зносу об’єкта основних засобів () обчислюють за формулою

(2.8)

де — сума зносу об’єкта основних засобів, грн.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат.

Відновлювальна вартість– це витрати на введення в експлуатацію вже діючих на підприємстві об’єктів, розрахована в цінах і тарифах поточного періоду часу. Якщо вона різко відрізняється від первісної вартості, за рішенням Кабінету Міністрів України централізовано проводять переоцінку всіх об’єктів основних засобів за відновлювальною вартістю. За період 1990-1996 рр. було проведено 6 таких переоцінок. Розраховується за формулою:

, грн., (2.9)

де ΔПп – середньорічний відсоток приросту продуктивності праці в країні, %;

t – кількість років експлуатації основних засобів.

Ця вартість показує, скільки б коштувало зараз створення засобів праці, придбаних раніше. Наприклад, будівля цеху була введена в експлуатацію у 2002 році, її вартість - 55 000 грн. У 2005 році будівництво такої ж будівлі коштувало б 47 500 грн. Отже, первісна вартість об’єкта – 55 тис. грн., а відновлювальна – 47,5 тис. грн.

Однакові об’єкти основних засобів, оцінені за відновлювальною вартістю, мають однакову ціну, незважаючи на те, коли вони були створені та введені в експлуатацію. У результаті підвищення продуктивності суспільної праці та зниження цін відновлювальна вартість основних засобів за наявності мінімального впливу інфляційного чинника менша за первісну.

2.1.3. Спрацювання, старіння, амортизація та відтворення об’єктів основних засобів

Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті цього вони зазнають фізичного (матеріального) й економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.

Поступова втрата основними засобами своєї вартості у період функціонування називається спрацюванням.

Розрізняють:

· фізичне спрацювання;

· моральне спрацювання;

· соціальне спрацювання;

· екологічне спрацювання.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням об’єктів основних засобів (фізичним зносом)розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.

Рівень фізичного спрацювання основних засобів залежить від ступеня навантаження на них, обумовленого відношенням фактично виробленої продукції до максимально можливого випуску; коефіцієнта змінності; якості, стаціонарності основних фондів, кваліфікації робітників; порядку утримання, природних умов експлуатації, а в гірничій промисловості й від терміну служби гірничого підприємства.

Чим вище навантаження на машини й устаткування, тим вони швидше зношуються. У стаціонарних машин спрацювання менше, ніж у пересувних або переносних. Чим вище кваліфікація робітників, тим менше зупинок обладнання з причини поломок, менше й спрацювання. Належний догляд за об'єктами основних засобів дозволяє попереджати передчасний вихід їх з ладу.

Фізичне або матеріальне зношування властиве не тільки функціонуючим об'єктам основних засобів, але й таким, що перебувають у бездіяльності (у резерві) або не використовуваним з яких-небудь організаційних причин.

Фізичне спрацювання є результатом впливу на об'єкти основних засобів атмосферних умов, а також процесів, що відбуваються у внутрішній структурі матеріалів, з яких вони виготовлені або побудовані.

Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо. Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, і в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, аналогічного призначення.

Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.

Рівень фізичного спрацювання (фізичного зносу) основних засобів визначається на основі даних про терміни служби основних засобів за такою формулою:

, (2.10)

де Т_ф – фактичний термін (строк) служби основних засобів, роки;

Т_н – нормативний термін (строк) служби основних засобів, роки.

Для більш точного визначення спрацювання основних засобів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів.

Ступінь фізичного спрацювання основних засобів можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:

, (2.11)

де В_КР – вартість чергового капітального ремонту, грн.

Зазначимо, що за допомогою капітального ремонту відновлюється первісна вартість, а поточний та інші види ремонту усувають тимчасове фізичне спрацювання.

Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних засобів обумовлює значні невиправдані витрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництво нової техніки та її ефективного використання. У результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале й застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.

Моральне спрацювання(техніко-економічне старіння) основних засобів настає швидше, ніж фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно виявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних засобів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення діючих та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосування принципово нових технологій, старіння виготовлюваної продукції.

Моральне спрацювання властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає йому відчутних економічних збитків.

Рішення про заміну конструктивно застарілих, але ще фізично придатних машин новими повинно прийматися на основі детального, усебічного економічного розрахунку, тому що передчасне віднесення обладнання до морально застарілого спричинює нічим не виправдані матеріальні втрати в народному господарстві.

Момент настання морального спрацювання та його ступінь обумовлені цілим рядом різних факторів і насамперед особливістю й масштабами виробництва, рівнем спеціалізації. Машини й устаткування, застосування яких стає невигідним в одних умовах виробництва, можуть із успіхом застосовуватися в інших. У цьому випадку можна говорити про часткове моральне спрацювання устаткування.

Моральне спрацювання буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду виявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид спрацювання пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при моральному спрацюванні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.

У разі зменшення амортизаційних відрахувань підприємство втрачає частку прибутку при незмінних обсягах виробництва.

Моральне спрацювання основних засобів другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої зниженням їх продуктивності при тій же вартості, а також тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва, обумовлює втрату прибутку за рахунок зменшення обсягів виробництва.

Моральне спрацювання основних засобів першого виду (М_ст(1)) можна визначити шляхом співставлення балансової і переоціненої (первісної і відновлювальної) їх вартостей за такою формулою:

, (2.12)

де В_б – балансова вартість основних засобів, грн.;

В_п – переоцінена вартість основних засобів, грн.

Моральне спрацювання основних засобів другого виду (М_ст(2)) передусім слід визначати на основі порівняння продуктивності засобів праці (устаткування):

, (2.13)

де П_рд – продуктивність діючих основних засобів у готових виробах, од.;

П_рн – продуктивність нових основних засобів у готових виробах, од.

Однак, при такому розрахункові не враховується економія сировини і матеріалів, вивільнення працюючих, що можуть мати місце в результаті застосування нових основних засобів. Тому, для більш точного врахування морального спрацювання другого виду порівнюють основні засоби і витрати виробництва шляхом використання такої формули:

, (2.14)

де – витрати виробництва при діючих основних засобах, грн.;

І_н – витрати виробництва при використанні нових основних засобів, грн.

Для оцінки ступеня морального спрацювання окремих видів засобів праці використовують коефіцієнт (К_мор), який розраховують за такою формулою:

(2.15)

Соціальне спрацювання – існуюча техніка перестала відповідати новим соціальним вимогам до неї.

Екологічне спрацювання – основні засоби, що використовуються, увійшли в протиріччя з критеріями сучасних підходів до охорони навколишнього середовища.

Для оцінки загального техніко-економічного рівня старіння засобів праці використовують показник питомої ваги тих з них, що експлуатуються понад 10,15 та 20 років.

Фізичне спрацювання (фізичний знос) та моральне спрацювання основних засобів на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.2.4).

Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним), здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи поточним ремонтом. Сукупність дій з оновлення загального зовнішнього вигляду та відновлення техніко-економічних, фізичних властивостей основних засобів дозволяє підтримувати конкурентоспроможність підприємства на належному рівні, а також здійснювати розвиток його можливостей.

Як уже відзначалося раніше, у процесі використання основних засобів відбувається їх поступове спрацювання (знос), у результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. У зв'язку з цим, вартість діючих основних засобів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під економічною оцінкою зносу об’єктів основних засобів розуміють суму амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Амортизаційні відрахування - це грошова сума перенесеної вартості основних виробничих засобів на вироблену продукцію з метою накопичення коштів для подальшого їх відтворення. Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні його на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Під строком корисного використання (експлуатації) слід розуміти очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

· очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

· передбачений фізичний та моральний знос;

· правові або інші обмеження щодо строків використання (експлуатації) об'єкта та інші фактори.

Рис. 2.4. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів (засобів праці) та форми їхнього усунення

Ухвалення рішення про вибір методу нарахування амортизації основних засобів належить засновникам, інвесторам, акціонерам тощо, тобто залежить від облікової політики держави.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п.29 П(С)БО 7). Амортизація нараховується щомісячно протягом усього терміну корисного використання об'єкта (п.23 П(С)БО 7). Разом з тим, нарахування амортизації призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації об'єкта (п.23 П(С)БО 7) або припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів (п.29 П(С)БО 7).

Визначаючи строк корисного використання об'єкта основних засобів, слід керуватися нормами п.24 П(С)БО 7. При цьому строк корисного використання об'єкта основних засобів не обов'язково повинен збігатися з нормативним строком його використання. Підприємство має право здійснити заміну такого об'єкта значно раніше, ніж закінчиться нормативний (паспортний) строк його використання, збільшуючи при цьому ліквідаційну вартість об’єкта.

Відповідно до п.28 П(С)БО 7 підприємство самостійно обирає метод амортизації з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання (рис. 2.5):

1) прямолінійний (пропорційний) метод – (1);

2) прогресивний метод (наростаючий) – (2);

3) прискорена амортизація (дегресивний метод) –(3).

Рис. 2.5. Динаміка зміни накопиченої суми спрацювання (амортизаційних відрахувань) за відповідними методами амортизації

Якщо очікуваний спосіб одержання економічних вигод змінюється, то може бути обраний інший метод нарахування амортизації. Нарахування амортизації за новим положенням дає можливість зробити висновок, що до вартості різних об'єктів основних засобів можуть застосовуватись різні методи нарахування амортизації. Разом з тим, у п.36.2 П(С)БО 7 передбачено, що підприємство повинно у примітках до фінансової звітності вказати методи амортизації, які ним використовуються (це вказує на можливість застосування різних методів до різних об'єктів амортизації). Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (п.26 П(С)БО 7), яким передбачено, що амортизація основних засобів може нараховуватись із застосуванням різних методів: прямолінійного, зменшення та прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного і виробничого. Підприємство також може застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені чинним податковим законодавством. Розглянемо коротко сутність кожного з них (рис. 2.6).

1. Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (А_р) визначається діленням вартості об'єкта основних засобів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за такою формулою:

, (2.16)

де Т – строк корисної експлуатації (використання) об'єкта основних засобів, роки; ВОЗ_П – первісна або переоцінена вартість об'єкта основних засобів, грн.; ВОЗ_лікв – ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.

Може бути застосований з використанням норм амортизації:

, .

2. Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації (ВОЗ_залt) та річної норми амортизації (На) за формулою: . (2.17)

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість за формулою:

. (2.18)

Залишкова вартість об’єкта на початок t-го періоду: . (2.19)

3. За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації (А_і) в і-му році експлуатації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного (і-го) року (або первісної вартості на початок нарахування амортизації) та подвійної річної норми амортизації, що обчислена, виходячи із строку його корисного використання, розраховують за такою формулою:

, (2.20)

де – залишкова вартість основних засобів на початок і‑го року, грн.; – річна норма амортизації, установлена за прямолінійним методом або , % (рік).

4. За кумулятивним методом річна сума амортизації (А_і) в і‑му році експлуатації визначається як добуток вартості об'єкта основних засобів, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт (Кі) в і-му році експлуатації розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів (Т) на суму числа років його корисного використання за формулою: , (2.21)

тоді . (2.22)

5. За виробничим методом місячна сума амортизації (Ам) визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації й розраховується за такою формулою:

, (2.23)

де Н_вир – виробнича ставка амортизації, грн./ шт.; Q_міс – фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), шт./міс.

Рис. 2.6. Динаміка зміни та особливості формування накопиченої суми амортизаційних відрахувань за методом: а) прямолінійним;
б) зменшення залишкової вартості; в) прискореного зменшення залишкової вартості; г) кумулятивним; д) виробничим

Величина виробничої ставки амортизації (Н_вир) розраховується діленням вартості об'єкта основних засобів, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів:

, (2.24)

де Q_заг – загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням даного об'єкта основних засобів, грн.

При розробці родовищ корисних копалин розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюється за потонною ставкою (П_ст):

, грн./млн.т, (2.25)

де К_витр – капітальні витрати на гірничопідготовчі (гірничокапітальні) роботи з розкриття горизонтів і уступів, грн.;

, грн., (2.26)

Читайте також:

1. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
2. ВИРОБНИЧІ ЗАПАСИ
3. Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
4. Запаси корисних копалин в Україні
5. Запаси товарів
6. Запаси, які необхідний елемент виробничого процесу
7. Матеріальні запаси, причини їх створення
8. Розкриття інформації про запаси у фінансовій звітності.
9. Структура витрат на запаси
10. Тема: Товарні запаси підприємства
11. Шахта, шахтне поле, запаси

Переглядів: 975