Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Правове регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні.

Щодо правового регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні, то за ініціативою США, які бажали раз і назавжди виробити правила, які б створювали умови рівної конкурен­ції між ТНК, ЕКОСОР ООН створила Центр з ТНК та Комісію з ТНК. Комісією було розроблено проект статей Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій.

В ньому ТНК визначено як «підприємство, чи то державне, чи приватне або змішане, яке незалежно від юридич­ної форми і сфери діяльності цих відділень, яке функціонує від­повідно до певної системи прийняття рішень, що дозволяє про­водити узгоджену політику і спільну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень, і в рамках якого відділення таким чином пов'язані між собою чи то відношеннями власнос­ті чи іншими відносинами, що одне або декілька з них можуть значно впливати (впливають) на діяльність інших і, зокрема, ко­ристуватися спільними знаннями і ресурсами та поділяти від­повідальність з іншими».

Проектом передбачалося, що ТНК мають:

— поважати суверенітет країни перебування;

— виходити з економічних цілей та задач політики, що здійс­нюється державою перебування;

— поважати соціокультурні цілі, цінності та традиції держа­ви перебування;

— не втручатися у внутрішні справи держави перебування;

— не займатися діяльністю політичного характеру;

— утримуватися від практики корупції;

— дотримуватися законів і постанов, що стосуються обмежу­вальної ділової практики;

— дотримуватися положень, які стосуються передачі техно­логії та охорони навколишнього середовища.

Комісія ООН з ТНК узяла на себе функцію нагляду за ви­конанням Кодексу та функції координаційного характеру. Центр ООН з ТНК діє як секретаріат цієї Комісії.

Слід зазначити, що між США, колишніми соціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, виникли гострі проти­річчя, внаслідок яких проект так і залишився проектом. Проте тепер, у зв'язку з розпадом колишнього СРСР, збільшенням кіль­кості ТНК походженням з держав, що розвиваються, та з деяких інших причин інтерес до цього документа значно зменшився, то­му невідомо, чи стане коли-небудь цей проект власне Кодексом.

5. Інколи у термін «транснаціональні корпорації» вклада­ється зовсім інший зміст. Так, 6.03.1998 р. дванадцять держав СНД уклали в Москві Конвенцію про транснаціональні корпо­рації, яка 13.07.1999 р. була ратифікована Україною. Згідно зі ст. 2 Конвенції Сторони домовилися розуміти під поняттям «транс­національна корпорація» юридичну особу (сукупність юридич­них осіб), яка:

 

— має у власності, господарському віданні або в оператив­ному управлінні відокремлене майно на територіях двох чи біль­ше Сторін;

— утворена юридичними особами двох чи більше Сторін;

— зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.
Аналіз цих положень Конвенції дає підстави припустити, що

вільного, так би мовити «стихійного», виникнення ТНК на ува­зі не малося. Дослідники зазначають, що принциповою особли­вістю Конвенції є орієнтація на створення «горизонтальних» зв'язків між суб'єктами господарювання з різних країн, що є формально рівними партнерами. Саме ця орієнтація, а також державне формалізований порядок виникнення відрізняють ці утворення, дуже подібні до фінансово-промислових груп, що існу­вали колись у межах Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), від ТНК країн ринкової економіки1.

Ознайомлення з текстом Конвенції переконує у правильно­сті висновку про те, що її невдалі формулювання перешкоджа­ють широкому застосуванню2. У підсумку, як зазначається, на практиці дуже мало відомо про реальні успіхи ТНК у межах СНД, тому можна лише припускати, що особливих успіхів не спостерігається3.

6. Зважаючи на особливості правового становища ТНК, а також (і головним чином) беручи до уваги їх економічну міць і мультинаціональний характер діяльності, в доктрині висловлю­ються пропозиції про надання ТНК, більшою чи меншою мірою, міжнародної правосуб'єктності. Можливо, що подібні пропози­ції свого часу були спробою розв'язання конфлікту, який виник між розвиненими державами та країнами, що розвиваються, під час роботи над проектом Хартії економічних прав і обов'язків держав. Мається на увазі проект статей про концесійні догово­ри. Стосовно цих договорів інтереси розвинених держав поля­гали в тому, щоб прирівняти їх до загальних міжнародних дого­ворів і в такий спосіб вивести концесійні договори з-під юрис­дикції мінливого національного права. Між тим, в інтересах держав, що розвиваються, було забезпечення їх права контролю

експлуатацією своїх природних ресурсів, щоб у разі необхід­ності мати змогу націоналізувати іноземну власність або зупи­нити дію концесійних договорів, не боючись міжнародної від­повідальності, тобто залишити ці договори в межах виключної національної юрисдикції.

Ці суперечки припинилися тільки на початку 90-х років ми­нулого сторіччя на тлі позитивних наслідків від зростання та розвитку прямих іноземних інвестицій де б то не було. Відтоді замість того, щоб розширювати сферу можливої націоналізації, держави так званого третього світу спрямували свою енергію в протилежну сторону, приймаючи різні національні та міжнарод­ні акти про заохочення та захист прямих іноземних інвестицій. «Суперечки припинилися, бо не стало тих, хто сперечався»1.

Проте, хоча на практиці суперечки між державами з цього приводу припинилися, в доктрині заклики щодо визнання за ТНК міжнародної правосуб'єктності все ще лунають, і навколо цього питання досі точаться дискусії2. Між тим, як вважає ав­тор, досить переконливою видається думка, згідно з якою ТНК не можуть претендувати на статус суб'єкта міжнародного права, бо якою б могутньою з фінансово-економічної точки зору не бу­ла ТНК, і якою б слабкою та бідною не була та чи інша держава, ТНК і держава завжди будуть не рівними не тільки формально-юридично, а й практично. Відповідні можливості держав і ТНК лежать у різних площинах. Тому слід розглядати ТНК не як су­б'єкт міжнародного права, а як предмет (дестинатор) регулю­вання цього права3.

Нібито підбиваючи певні підсумки викладеним вище мірку­ванням, деякі фахівці зауважують таке: парадокс полягає в то­му, що кількість міжнародних норм, які регулюють діяльність ТНК, зворотно пропорційна значенню та величині таких кор­порацій. Чи тому, що державам не вдається виробити загаль­ну нормативну базу, чи тому, що вони не бажають цього, ТНК мають спірну і дуже обмежену міжнародну правосуб'єктність. І з цього ТНК матимуть вигоду доти, доки зацікавлені держа­ви не отримають достатніх гарантій від міжнародної норматив­ної бази4.

4.2. Інші різновиди юридичних осіб

1. Окрім ТНК, у міжнародному обміні майном, капіталами та послугами беруть участь і інші юридичні особи. Доволі важ­ко якимось чином окреслити коло цієї «залишкової» категорії. Зрозуміло одне: звичайні національні юридичні особи, коли во­ни виступають учасниками міжнародного обороту, до цієї кате­горії не належать, бо їх статус і взаємні відносини становлять зміст правового регулювання МПрП. Щодо всього іншого, то до цієї категорії учасників міжнародних відносин цілком можна віднести судження, за яким їй не вистачає цілісності з усіх то­чок зору і, зокрема, в юридичному плані. До того ж на сьогодні ці юридичні особи не регулюються якоюсь певною сукупністю відповідних точних міжнародних юридичних норм, які визна­чають їхній міжнародний статус та регламентують їхню діяль­ність1.

За таких умов у подальшому будуть коротко розглянуті ли­ше деякі з різновидів юридичних осіб, які широко відомі прак­тиці МЕВ. Зазначене передусім стосується міжнародних товар­них, валютних і фондових бірж, а також аукціонів.

2. На товарних біржах укладаються угоди купівлі-прода­жу без пред'явлення товару за стандартами і зразками, передба­ченими у типових контрактах. Оскільки біржа опосередковує операції з дуже великими масами товару, вона зосереджує по­пит і пропозиції, внаслідок чого об'єктивно стає інструментом регулювання цін. Причому біржові ціни стають основою і для тих угод, які укладаються поза межами біржі.

Перша товарна біржа (хлібна) виникла в Амстердамі ще у XVIII ст. Натепер найважливішими центрами біржевої торгівлі є:

— для цукру — Лондон, Нью-Йорк;

— з кави — Нью-Йорк, Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гавр, Гамбург, Амстердам;

— з бавовни — Нью-Йорк, Чикаго, Ліверпуль, Александрія, Сан-Паулу, Бомбей;

— із зернових — Чикаго, Міннеаполіс, Канзас-Сіті, Вінніпег, Лондон, Роттердам, Антверпен, Мілан;

— з каучуку — Сінгапур, Лондон, Ною-Йорк, Куала-Лумпур;

— з олова — Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур.

Кожна біржа має свої правила, що визначають порядок укла­дення угод брокерами. Окрім організації купівлі-продажу, бір жі здійснюють котирування (фіксацію та публікування) цін, вста­новлюють стандарти, розробляють типові контракти, фіксують торгові звичаї, здійснюють арбітражні функції, займаються ін­формаційною діяльністю тощо. Біржа зазвичай являє собою ак­ціонерну компанію, основний капітал якої розподіляється між членами біржі.

3. Міжнародні товарні аукціони — це місця, в яких взаємо­діють продавці та покупці і де також має місце узгодження по­питу і пропозицій. Проте створюються аукціони для купівлі-продажу товарів, що мають індивідуальні властивості. Функ­ціонують вони періодично у формі публічних торгів за умови попереднього огляду товарів. Існують аукціони з хутра, немитої бавовни, щетини, чаю, тютюну, квітів, риби, тропічних порід лі­су, коней, предметів антикваріату та мистецтва.

4. Валютні і фондові біржі є своєрідними центрами міграції грошового капіталу. Вони акумулюють і перерозподіляють кош­ти на ринку позикового капіталу, здійснюють валютні, кредитні, страхові та інші операції. Найбільша фондова біржа — Нью-Йоркська, виконує роль комплексного ринку цінних паперів. У Євро­пі провідними фінансовими центрами є біржі Лондона, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, які спеціалізуються на ринку довгостро­кових позик, у той час як ще одна європейська біржа (в Люк­сембурзі) працює на ринку короткострокових та середньострокових кредитних операцій. Останніми десятиріччями виникли і розвиваються біржі в Бахрейні, Панамі, на Багамських островах,де фінансові операції мають пільгові валютні режими, внаслідок
чого транснаціональні банки і ТНК надають перевагу цим бір­жам у реєстрації угод, що здійснюються в різних частинах світу.

5. Серед інших юридичних осіб, що беруть участь у МЕВ, наувагу заслуговують також спільні підприємства, капітал яких мо­же належати особам різних держав та/або різним державам, а та­кож міжнародні банки, якщо тільки вони, як, наприклад, БМР
(гл. 3.2.6), не отримують статусу «міжнародної юридичної особи».

4.3. Фізичні особи

1. Поряд з юридичними особами у міжнародних економіч­них відносинах беруть участь і звичайні фізичні особи. Право­вий статус фізичних осіб у міжнародному публічному праві не визначено. Зазначається, що в XVII ст., коли право взагалі вва­жалося як таке, що випливає із природного права, жодної чіткої відмінності між міжнародним та внутрішньодержавним правом не робилося, і було легко припустити, що фізичні особи корис­туються правосуб'єктністю і за міжнародним правом. Однак у XIX ст., коли переважною філософією став позитивізм, суб'єк­тами міжнародного права зазвичай вважалися лише держави. І тільки XX ст. стало свідком такої, що зростає, тенденції до ви­знання за фізичними особами певної міри міжнародної право-суб'єктності. На користь фізичних осіб існують чимало норм міжнародного права, проте це не обов'язково означає, що вони створюють права для фізичних осіб, так само як внутрішньодер­жавні норми, що забороняють жорстокість до тварин, не нада­ють останнім жодних прав1.

Правовий статус фізичних осіб у міжнародному публічному праві визначається низкою документів, в яких ідеться про пра­ва людини, таких як Загальна декларація прав людини 1948 p., два Пакти про права людини 1966 p., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (з усіма про­токолами до неї) тощо.

Серед передбачених у зазначених та інших міжнародно-пра­вових документах прав ідеться і про такі, які тією чи іншою мі­рою знаходять свій прояв у МЕВ. Ними є, наприклад: право во­лодіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю; пра­во займатися певною діяльністю в економічній сфері; право на захист своїх матеріальних інтересів тощо. Навіть цей далеко не­вичерпний перелік прав фізичних осіб, що мають відношення до економічної сфери, свідчить, що відповідні права належать одночасно як МЕП, так і, в разі наявності у правовідносинах так званого іноземного елементу, — МПрП. Так і сталося, що в на­ціональних законодавствах усі ці питання, якщо тільки вони вза­галі знаходять своє вирішення, вміщуються саме в ту частину, яку прийнято позначати як МПрП.

2. Щодо власне МЕП, то можна навести тільки декілька при­кладів, коли права людини стають об'єктом його регулювання. Так, наприклад, в Угоді про торговельні аспекти прав інтелек­туальної власності (ТРІПС) йдеться про права і зобов'язання осіб, що походять із держав—членів COT (гл. 11.3.2). У Гене­ральній угоді про торгівлю послугами (ГАТС) зазначено, що її положення застосовуються одночасно і до послуг, і до поста­чальників послуг (гл. 13.2.3). Зрозуміло, що як серед володарів прав інтелектуальної власності, так і серед постачальників по слуг можуть бути й фізичні особи, хоча це прямо у відповідних текстах не зазначається.

Ще один приклад стосується інвестиційної сфери. Мається на увазі Вашингтонська конвенція про порядок вирішення ін­вестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 березня 1965 р.1 Цією Конвенцією встановлені правила при­мирної та арбітражної процедур розгляду спорів і засновано Між­народний центр з урегулювання інвестиційних суперечок (Inter­national Centre for Settlement of Investment Disputes — ICSID) при Міжнародному банку реконструкції та розвитку. До компетен­ції цього Центру належить розв'язання правових спорів, що ви­никають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною Державою (або будь-яким уповноваженим ор­ганом Договірної Держави, про який повідомлено цією Держа­вою Центру), і особою іншої Договірної Держави, якою, зрозу­міло, може бути й фізична особа.

3. Питання про те, чи є фізичні особи суб'єктами МЕП, чи ні, залишається спірним. У зв'язку з бурхливим розвитком прав людини, особливо зважаючи на активну участь фізичних осіб у різноманітних міжнародних судових процедурах, де їх наділено досить широким колом повноважень, у МЕП щоразу частіше лу­нають заклики про наділення фізичних осіб міжнародною пра­восуб'єктністю.

У ході аналізу юридичної природи відповідних випадків Г. М. Вельямінов встановлює, що в них має місце не більш ніж делегування деяких своїх суверенних юрисдикційних повнова­жень стосовно індивідів на користь відповідних міжнародних судових установ державами, які беруть участь у створенні цих установ2. Ще більш категоричним є судження І. І. Лукашука, який вважає, що конструкції стосовно міжнародно-правової суб'єктності індивідів позбавлені підстав як у міжнародному жит­ті, так і у міжнародному праві. На його думку, зростання кіль­кості міжнародно-правових актів, присвячених правам людини, означає не визнання міжнародно-правової суб'єктності індиві­дів, а розширення міждержавного співробітництва в цій галузі3. Аналогічним чином розмірковує й С. В. Черніченко, коли зауважує, що фізичні особи можуть виступати як дестинатори (зазвичай опосередковані) міжнародно-правових норм, як де­стинатори, які наділені, однак, не правами та обов'язками в силу таких норм, а лише як такі, що виступають користувачами вигод та незручностей, що випливають з цих норм1.

У доктрині робляться також спроби примирити ці протиле­жні точки зору в такий спосіб: коли деякі держави заявляють, що фізичні особи є суб'єктами міжнародного права, і коли інші держави із цим не погоджуються, то мають рацію обидві сторо­ни. Якщо перші держави надають фізичним особам міжнародні права, то щодо цих держав фізичні особи є суб'єктами міжнарод­ного права; держави другої групи можуть з практичних мірку­вань перешкодити набуттю фізичними особами міжнародної правосуб'єктності, утримавшись від надання їм будь-яких прав, чинних за міжнародним правом2.

З погляду автора переконливими видаються твердження тих дослідників, які вважають, що будучи суб'єктами МЕВ, фізичні особи, тим не менш, суб'єктами МЕП не стають. Хоча не виклю­чено, зрозуміло, що у невизначено віддаленому майбутньому, можливо, виникне певна глобальна інтернаціональна всесвітня влада, яка буде напряму нормативне регулювати права і зобов'я­зання (включно з економічними) індивідів та інших суб'єктів на­ціональних правових систем. Проте це означатиме кінець як дер­жав в їх сучасній якості, так, логічно, і власне сучасного міжна­родного публічного права, яке регулює наявні тепер міждержав­ні відносини3.

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  5. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  7. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
  8. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
  9. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
  10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
  11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
  12. Автоматизація метрологічної діяльності




Переглядів: 1377

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Діяльність ОЕСР в контексті регулювання діяльності ТНК. | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.