• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Критерії ефективності та основні етапи господарювання в царині природокористування в Україні

Термін «природокористування» є одним із найпоширених у сучасній літературі. Але виповнений він різним змістом. Найчастіше його вживають тоді, коли мова йде про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ними розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, вирізняючи в цьому процесі три аспекти: а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення; б) використання та охорону природних умов середовища проживання; в) збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

Механізм господарювання в царині природокористування являє собою систему заходів з управління, планування та економічного стимулювання, спрямованого на раціональне природокористування. Об’єктивним критерієм винесення рішень з приводу альтернативних стратегій використання навколишнього середовища служить економічна оцінка природних ресурсів.

Під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміють систему централізовано встановлених нормативів максимально допустимих затрат на збереження даного природного блага і нормативів мінімально допустимої ефективності експлуатації природних ресурсів.

Економічна оцінка природних ресурсів являє собою грошовий вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів необхідна для економічного обґрунтування вкладень у відтворення, охорону і раціоналізацію використання природних багатств і вибору найвигідніших із народногосподарських позицій засобів їх утилізації. Необхідність визначення економічної оцінки природних ресурсів було визначено не відразу. У стратегії природокористування можна виокремити три етапи:

Перший етап — початок 20-х — середина 50-х років. В економічній науці домінувала концепція безкоштовності природних ресурсів. Уважалося, що оскільки природні ресурси не є об’єктами купівлі – продажу, то методологічно неправильно оцінювати їх у вартісному вигляді, а впровадження оцінки природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва. Спробу ввести рентні відносини було перервано колгоспами, а земельні кадастри оголошено буржуазною категорією, неприйнятною для «соціа­лістичної практики». Природні ресурси, особливо в довоєнні роки, здавалися невичерпними. Тому розроблялися найзручніші родовища з високим вмістом корисної речовини в руді, в сільськогосподарському виробництві переважали екстенсивні методи господарювання, цілинні землі уявлялися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а лісові ресурси Східного Сибіру і Далекого Сходу Росії — безмежними для лісозаготівлі. Затрати, необхідні для освоєння нових земель і втягнення їх у господарський обіг, були невеликими.

Другий етап у стратегії природокористування розпочався на зламі 60 — 70-х років і тривав до початку 80-х. Резерви сільськогосподарських угідь, придатні для експлуатації, було вичерпано. Істотно погіршились умови видобутку ресурсів на родовищах, розроблення яких дозволяло отримувати дешеву сировину, зокрема почала рости собівартість видобутку донецького вугілля. Із 25 млн. га розораних цілинних земель 12 млн. га виявились ерозійними, суховії зривали на значних площах розораний глибокими плугами гумус. У лісовому господарстві знизився обсяг заготівлі деревини, та й собівартість її також зросла. Все це свідчило про помилкові уявлення про природні ресурси, про їх безкоштовність, невичерпність, про те, що вони — тільки подарунок природи людині.

В економічній науці виникла затратна концепція природокористування, сутність якої полягає в тому, що природні ресурси повинні мати економічну оцінку, оскільки вона є предметом праці. Але критерієм вартісної оцінки природних ресурсів уважалися затрати на освоєння й підтримання об’єктів природокористування у стані, придатному для експлуатації. Хибність концепції полягала в тому, що в експлуатацію вводилися передусім ті ресурси, на освоєння яких витрачалося менше матеріальних і фінансових ресурсів, праці. Крім того, згідно з цією концепцією виходило, що ділянка чорнозему, яка має найвищу родючість і характеризується високою врожайністю, до того ж із низькими затратами праці на її освоєння, має меншу цінність для суспільства, ніж ділянка дерново-підзолистих чи підзолистих ґрунтів, на освоєння якої витрачається більша кількість праці та матеріальних ресурсів.

Оскільки критерій економічної оцінки — «затрати» мав багато істотних вад, в економічній літературі з’явилася «результатна» концепція вартісної оцінки природних ресурсів. Критерієм оцінки природних ресурсів стали результати у вартісній формі, що їх отримували внаслідок освоєння природного ресурсу. Наприклад, для економічної оцінки земельних ресурсів за основу брався грошовий вираз продукції, яку отримали з певної ділянки. Але ж результат у сільськогосподарському виробництві залежить не тільки від затрат і розташування ділянки відносно ринку збуту тощо. Отже, жодна з запропонованих оцінок природних ресурсів — чи то оцінка, що базується на затратах з освоєння і підтримання об’єкта в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірах результатів його функціонування, — не може повною мірою відображати ту цінність, яку має для суспільства той чи інший об’єкт природокористування. Тільки діалектична єдність (а не просто сума) затратного і результативного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить об’єктивно їх оцінити. На цьому етапі природокористування було розроблено кадастри природних ресурсів.

Проте наслідком затратно-результатного підходу до природокористування стала економічна оцінка природних ресурсів, яку звели до якісних характеристик; в основу її було покладено різні системи бальності, бонітети і подібні умовні шкали оцінок.

Ігнорування вартісної оцінки ресурсів та безкоштовність природних ресурсів обумовили їх безгосподарське використання, некомплексну переробку сировини, недостатній рівень використання вторинних ресурсів. Так, під час спорудження ГЕС проектувальники враховували лише вартість незібраного урожаю за один рік: звідси — неправильне уявлення про буцімто найдешевшу електроенергію, яку виробляють ГЕС.

З вичерпністю окремих видів ресурсів у стратегії природокористування в Україні виник третій етап. Він почався у 80-х роках і триває дотепер. В економічній науці обґрунтовується необхідність економічної оцінки природних ресурсів, але критерієм такої оцінки стає рента. Будучи, з одного боку, результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об’єкта над затратами), рента також виражає затрати, але на відміну від фактичних, затрати, виражені в ренті, є затратами суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

Диференційна рента визначається різницею в затратах за використання гіршої з утягнених в обіг і конкретної ділянки або певних обсягів природних ресурсів.

Приміром, земельна рента І виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку земельних ділянок порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільського господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок землі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і середніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток — ренту.

Диференційна рента ІІ виникає як результат різної ефективності додаткових капіталовкладень у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва.

Отже, рента відображає диференціацію об’єктивних умов використання природних ресурсів. Вона становить прибуток, обумовлений не зусиллями працівників, а виключно якістю ресурсів, їх вичерпністю чи обмеженістю та близькістю до ринку збуту. Тому вона використовується для створення рівних умов для функціонування підприємств і служить об’єктивним критерієм економічної оцінки природних ресурсів.

Цей етап природокористування відзначається намаганням створити господарський механізм управління процесом природокористування з адміністративними, правовими, екологічними методами. На початку 80-х років почали впроваджуватися платежі за природні ресурси, за забруднення навколишнього середовища, і хоча вони мали здебільшого символічний характер, усе ж таки порівняно з попередніми етапами це був крок уперед до раціонального природокористування.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III. Етапи розробки програмного забезпечення
3. Автоматизація банківської діяльності в Україні
4. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Адміністративне судочинство в Україні
9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
10. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
11. Алгебраїчні критерії стійкості
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 1095