Західна модель рабовласництва

Східна модель рабовласництва

Ранньому економічному розвитку в цих регіонах сприяли теплий клімат, наявність родючих земель, можливість щорічного зрошення грунту. У розвитку структури економіки східної моделі рабовласництва можна виділити наступніхарактерні риси.

1. Організаційно-економічний рівень структури економіки визначався функціонуванням двухсекторной моделі економіки, що включає державне (храмове) і общинно-приватне господарства.

2. Галузевий рівень структури східної моделі представлений великою різноманітністю видів господарської діяльності. Хоча основним сектором економіки був аграрний (іригаційне землеробство, садівництво, скотарство), важливе значення мали ремесла: гончарство, будівництво, стеклоделие, металургія, ювелірна справа, суднобудування, текстильне справу, переробка очерету та інші. Разом з тим давньосхідна економіка характеризується деформованою структурою, що пов'язано з роздутим державним сектором, що диктували виробництво не для ринку, а за замовленням, а в деяких країнах (особливо Ассирія) ще й надмірної мілітаризацією. У результаті внутрішня торгівля носить переважно нерозвинений, обмежений характер (за винятком Китаю та Індії).

3. Територіальний рівень структури економіки східної моделі рабовласництва виражений сильніше на міждержавному рівні, що визначалося природно-кліматичними і політичними (наприклад, в Ассирії - формування колоніальної системи) факторами і було пов'язане з необхідністю забезпечення природними ресурсами для потреб виробництва.

4. Відтворювальний рівень структури економіки. Для давньосхідних держав була характерна багатоукладна економіка - співіснування елементів товарного господарства з елементами натурального, первісної економіки - з рабовласництвом. Основним виробником і тяглових населенням були вільні общинники, особисто вільні і мають певнувласність, але за своїм становищем у державній системі мало відрізняються від рабів.

5. Зовнішньоекономічний рівень структури економіки визначався включенням давньосхідних держав у систему світогосподарських зв'язків. Особливу роль у розвитку середземноморської торгівлі в II-I тис. до н.е. зіграла Фінікія.

Своєрідність її економічного розвитку багато в чому визначалося особливостями природно-кліматичного характеру: багатством природних копалин; вигідним географічним положенням, а тому раннім залученням до сфери торгових зв'язків; cоседством зі стародавніми цивілізаціями Переднього Сходу.

На організаційно-економічному рівні економічної культури важливе значення мала концентрація населення в містах, що призвело до його домінування в економічному житті. Це створило умови для формування особливого типуземлеробської громади - міський (у формі грецького поліса або римського муніципія).

Ремесло було зосереджено в містах. Серед його видів особливе поширення мають металургія, кераміка, виготовлення ювелірних прикрас, будівництво, скульптура і т.д. Особливістю розвитку ремісничого виробництва в західній моделі рабовласництва був його яскраво виражений колоніальний характер. Ще з VIII ст. до н.е. з часу Великої колонізації в центрі колоніальної системи - метрополії створюється продукція для задоволення культурних потреб. Тут діють великі майстерні, егастеріі, з використанням величезного числа рабів. У колоніях проводиться життєво необхідна продукція, в дрібних майстерень переважно з використанням праці вільних ремісників і мінімуму рабів. Важливу роль відігравала торгівля, хоча її значення посилилося лише до IV ст. до н.е. Розвиток торгівлі супроводжується вдосконаленням грошової системи. У VI ст. до н.е. в Греції існувало два основних монетних стандарту: егейський (1талант - 37 кг срібла) і Евбейській (1 талант - 26 кг срібла), на основі яких 136 грецьких полісів випускали власну монету. Тому на ринку для обмінних операцій стали виникати особливі контори меняльщіков - трапезіти (трапези -людина за столом, звідси трапеза) - прообрази банків. Трапезіти не тільки обмінювали монети, а й займалися кредитуванням. У 594 р. до н.е. афінський правитель Солон провів реформу грошової системи, за якою вводилася єдина Евбейській система. Реформи, пов'язані зі стабілізацією і уніфікацією грошового обігу, неодноразово проводилися і в Стародавньому Римі. Основними номіналами в Римі були бронзовий і мідний ас, римський фунт, срібний сестрецій, срібний і золотий динарій, а згодом і золотий солід.

Особливістю територіальної структури економіки був її полікультурний характер. У сільськогосподарському виробництві це проявилося в особливій територіальної спеціалізації - "середземноморської тріаді", орієнтованої на одночасне вирощування в різних регіонах Греції трьох культур: злакових, головним чином ячменю, винограду й оливи.Сільськогосподарська спеціалізація була присутня і на римських територіях. Так, в найбільш розвинених областях (Етрурія, капання, Апулія) вирощували пшеницю, ячмінь, просо, боби; в менш розвинених і гористих районах - полбу, боби, ріпу і ячмінь. Ремесло в Стародавньому Римі також розвивалося за рахунок узаконеної експлуатації провінцій. При цьому виділялися певні ремісничі центри.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Семінар 3	\|	Этапы развития Киевской Руси 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.