Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 3.1. Конфлікти у великих групах.

План.

1. Конфліктологічна проблематика в історії соціології.

· теорія позитивної функціональності конфлікту»

· конфліктна модель суспільства

· загальна теорія конфлікту

2. Специфіка міжгрупових конфліктів і механізми їх виникнення.

3. Социопсихотехнології управління конфліктами у великих групах.

Соціологія – та область наукового знання, де виник інтерес до вивчення конфлікту як такого, в його загальних рисах і одночасно як одного з головних стимулів соціального розвитку. Вже в роботах Досить детальна концепція соціального конфлікту була запропонована економістом і соціологом Карлом Марксом (1818-1883). По Марксу, конфлікти властиві всім рівням соціального життя: політиці, економіці, культурі. Вся історія дотепер існуючих суспільств була історією боротьби класів. Її головною причиною було панування приватної власності, на якій ґрунтуються всі так називані «антагоністичні суспільно-економічні формації». У комуністичному суспільстві, заснованому на суспільній власності, зникнуть антагоністичні протиріччя, конфлікти. Тім самим буде кінчена передісторія людства й почнеться його справжня історія.

Послідовники Маркса в Росії, В. И. Ленін в інші, думали, що гострі соціальні протиріччя зникнуть уже при соціалізмі, на першій, нижчій фазі комунізму. У радянській філософії це положення визнавалося безперечним, проголошувалося, що «з побудовою розвиненого соціалізму переростання неантагоністичних протиріч в антагоністичні стає об'єктивно неможливим.»2

Однак досягнення цього ідеалу зв'язувалося в марксизмі із застосуванням масового насильства у вигляді непримиренної боротьби пролетаріату з буржуазією, соціалістичної революції, збройного повстання, громадянської війни й диктатури пролетаріату. Тому саме ця форми соціальних конфліктів марксизмі розроблені найбільше детально. Дотримуючись навчання Маркса, Ленін і його соратники створили розгорнуте навчання про рушійні сили соціалістичної революції, мистецтві підготовки й проведення збройного повстання, методах здійснення диктатури пролетаріату з метою ліквідації правлячої еліти на чолі із царським двором, а також дворянства, духівництва, буржуазії, куркульства, різноманітних «ворогів народу», «інакомислячих» і т.п. Революційне насильство було для Маркса і його послідовників головним методом вирішення соціальних конфліктів, а реформи, компроміси - лише його побічним продуктом.

У подальшому у соціології загальна концепція соціального конфлікту стала складатися наприкінці XIX — качану XX в. у роботах німецьких учених Макса Вебера (1864—1920) і Георга Зіммеля (1858 — 1918). Смороду довели, що конфлікти є непереборною частиною соціального життя. Для соціологічного підходу на відміну від філософського, гранично узагальненого, характерне дослідження конфлікту на основі таких специфічних методів, як анкетування, статистичний аналіз масових даних, інтерв'ювання й ін. У результаті, у рамках соціологічного підходу подання про конфлікти сталі більше детальними, конкретними, «живими». Хоча подивися на природу й роль конфліктів у житті суспільства в різних соціологів були неоднаковими, всі смороду проте визнавали їхню важливу роль у суспільному житті й необхідність їхнього конкретно-соціологічного аналізу.

По думці М. Вебера, суспільство являє собою сукупність груп, що розрізняються своїм статусом. Тому їхні інтереси розходяться, що й породжує соціальні конфлікти. Усякі надії на можливість їхнього усунення з життя суспільства ілюзорні. Потрібно визнати неминучість існування на цій землі вічної боротьби одних людей проти інших.

Однак інтереси людей не тільки розходяться, алі якоюсь мірою й збігаються, що створює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу. І хоча конфлікти не можуть бути зовсім усунуті із соціального життя, це не означає, що вона характеризується постійною нестабільністю.

М. Зиммель у своїй книзі «Конфлікт сучасної культури» (1918) і ряді інших своїх робіт виходив з того, що існуюче в суспільстві безліч егоїстичних груп проте не ізольований друг від друга, а навпаки, тісно зв'язані між собою тисячами незримих ниток. Саме ці перетинання групових ­інтересів зм'якшують конфлікти й служать ґрунтом для стійкості демократичних суспільств. Проте конфлікти непереборні, смороду представляють необхідну універсальну властивість соціального життя, настільки ж стійку її форму як влада, ринок, суспільний договір й ін. «Як тільки життя піднялася над чисто тваринним станом... у ній виявився внутрішній конфлікт, наростання й вирішення якого є шлях відновлення всієї культури.»

Сучасна епоха саме відрізняється крайнім ступенем розвитку цієї загальної властивості життя. «...Із всіх історичних епох, у яких цей конфлікт прийняв характер гострого ... жодна не виявляє його у вигляді основного мотиву й у такій мері як наша.». Численні послідовники Зіммеля обґрунтовували думка, що найважливіша практична позначка соціології — сприяти трансформації конфліктів у співробітництво. Саме після робіт Зіммеля в науковий оборот увійшов термін «соціологія конфлікту».

Ці вихідні положення й послужили основою для створення до середини XX в. теорії конфлікту як самостійна область соціології. Це завдання було вирішено головним чином зусиллями двох видатних учених — німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (р. 1929) і американського соціолога Льюіса Козера (р. 1913).

Дарендорф у своїх відомих роботах «Класи й класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957), «Сучасний соціальний конфлікт» (1988) до ін. розглядає конфлікт як головна категорія соціології й іменує тому свою соціологічну концепцію теорією конфлікту. Для нього наявність конфліктів - природний стан суспільства. Не наявність, а відсутність конфліктів є чимось дивним і ненормальним. Привід до підозрілості виникає тоді, коли виявляється суспільство або організація, у яких не видно проявів конфлікту. Конфлікти аж ніяк не завжди є погрозою для даної суспільної системи, навпроти, смороду можуть служити одним із джерел її зміни й збереження на основі породжуваних конфліктами позитивних змін.

На відміну від К. Маркса, Р. Дарендорф вважає, що головним джерелом конфлікту є неекономічні, а політичні протиріччя між соціальними групами, пов'язані з концентрацією влади в одних й її відсутністю в інших. Конфлікти на економічному ґрунті між робітниками й підприємцями сьогодні позбавлені колишньої вибухової сили й можуть бути дозволені без застосування революційних методів, характерних для XIX в.

Сучасне суспільство виробило раціональні методи регулювання конфліктів за участю в цьому процесі владних структур. Основні положенні розробленої їм теорії соціального конфлікту можна звести до наступного:

1) оскільки відмітна рису будь-якого суспільства — відносини панування й підпорядкування, його атрибутом є конфлікт;

2) основою соціального життя, її конфліктности є владні відносини, панування одних груп над іншими: хазяїв — над працівниками, офіцерів — над солдатами, викладачів — над студентами, державних чиновників — над всім іншим суспільством;

3) суспільство являє собою систему конфліктуючих груп. Конфлікти неминучі, універсальні. Існує безліч різновидів конфліктів, у тому числі внутріособистісні, внутрішньогрупові міжособистісні й межгруппові, на рівні суспільства в цілому, міждержавні й ін. Тому вірніше говорити не про дозвіл конфліктів, а про їхнє регулювання, оскільки конфлікти повністю ніколи не зникають;

4) спільність інтересів людей, що утворять одну групу, і розходження інтересів різних груп у міру їхнього усвідомлення ведуть до утворення різного роду організаційних структур, профспілок, партій, лобістських об'єднань і т.п.;

5) саме ці структури сприяють загостренню конфліктів, особливо в умовах надмірної концентрації влади в руках деяких і відсутності в інших груп не тільки самої влади, але й можливості її одержати.

Класичним добутком сучасної конфліктології стала робота Л. Козера «Функції соціального конфлікту» (1956). Розвиваючи ідеї Вебера й Зіммеля про загальність й універсальність конфлікту, американський соціолог давши у своїй роботі глибоке обґрунтування позитивної ролі конфліктної взаємодії в житті суспільства. Їм був сформульований ряд положень, що стали теоретичним фундаментом сучасної науки про конфлікт:

1) постійним джерелом соціальних конфліктів є непереборний дефіцит ресурсів, влади, цінностей, престижу, що завжди існує в будь-якому суспільстві. Тому поки існує суспільство, буде існувати в ньому й певній напруженості, година від години переростає в конфлікти. Особливу роль у постійній боротьбі за ці дефіцитні ресурси має прагнення людей до влади й престижу;

2) хоча конфлікти існують у будь-якому суспільстві, їхня роль у недемократичному, «закритому», і демократичному, «відкритому», суспільстві різна. В «закритому», особливо в тоталітарному суспільстві, що розколото на два ворожі, протилежні табори, конфлікти носять революційно-насильницький, руйнівний характери. В «відкритому» суспільстві, хоча й виникає безліч конфліктів, смороду дозволяються конструктивним шляхом;

3) конструктивні й руйнівні результати конфлікту глибоко розрізняються між собою. Головешці завдання конфліктологии й складається в розробці рекомендацій з обмеження негативних і використанню позитивних функцій конфліктів.

Слід зазначити, що теорія конфлікту, розроблена Р. Дарендорфом і Л. Козером, мала й критичну спрямованість. Вона протиставлялася її авторами як марксистської теорії класової боротьби, що панувала в середині XX в. у соціалістичних країнах, так і концепціям соціальної згоди й «людських відносин», які користувалися впливом на Заході.

Концепція соціальної згоди і «людських відношенні»

Ці концепції найбільше повно були представлені американськими соціологами Толкоттом Парсоном (1902—1979) і Элтоном Мэйо (1880 – 1949)

Т. Парсонс у своїй роботі «Структура соціальної дії» (1937) трактував конфлікт як соціальну аномалію, свого роду соціальну хворобу, якові треба лікувати. Нормою, з його погляду, є саме безконфліктність, гармонія соціальної системи, зняття соціальної напруженості.

Засновник теорії «людських відносин» Э. Мэйо також затверджував, що головна проблема сучасності - установлення миру в промисловості, подолання небезпечної соціальної хвороби - конфліктності. На його думку, соціальне здоров'я - це «соціальна рівновага», «стан співробітництва». До нього й потрібно всіляко прагнути, використовуючи не тільки економічні, але й психологічні методи, зокрема, формування сприятливого психологічного клімату у виробничих колективах, почуття задоволеності працею, демократичного стилю керівництва й т.п.

Його ідеї знайшли певну підтримку в менеджерів-практиків. Однак згодом, приблизно з 50-х років, надії, пов'язані з теорією соціального співробітництва, людських відносин, громадської згоди стали слабшати, оскільки на їхній основі повністю перебороти конфлікти як на виробництві, так й у суспільстві в цілому не вдалося. Тому довелося знову повернутися до конфліктної моделі суспільства, що і була представлена в найбільш розгорнутому виді в роботах Дарендорфа й Козера.

Загальна теорія конфліктного взаємодії

Істотний внесок у завершення формування конфликтологии в якості самостійної наукової дисципліни вніс ще один американський соціолог — Кеннет Боулдинг.

У книзі «Конфлікт і захист. Загальна теорія» (1963) він спробував, опираючись на наявні досягнення в дослідженні конфліктів, викласти загальну теорію конфліктної взаємодії.

Вихідною посилкою його концепції було визнання того, що конфліктне поводження людей, їхня постійна ворожнеча із собі подібними являють собою природну для них форму поводження. Однак, висловлюючи настільки песимістичну оцінку людської природи, він виражав надію на ті, що, опираючись на людський розум і моральні норми, людину все-таки можна вдосконалювати, зм'якшуючи форми конфліктної взаємодії.

Для цього потрібно насамперед усвідомити загальні елементи й загальні зразки розвитку, властивим всім конфліктам. Саме ці загальні знання допоможуть улагодити конфлікт у будь-якому його специфічному прояві. Основою цих загальних подань про конфлікти, що відбуваються як у суспільстві, так й у природі, є опис двох їхніх основних моделей: статичної й динамічної.

Статична модель розглядає конфлікт як специфічну систему, першим елементом якої є сторони (люди, тварини, об'єкти, теорії), а іншим — відносини між цими сторонами. Конфлікт визначається Боулдингом як конкурентна ситуація, у якій сторони прагнуть зайняти позицію, не сумісну з бажаннями іншої сторони.

Динамічна модель будується на відомій сучасній психологічній концепції біхевіоризму, або поведінкової психології, відповідно до якої людина поводитися за принципом «стимул — реакція», постійно реагуючи на імпульси навколишнього середовища. Динаміка конфлікту і є один із проявів загальних поведінкових реакцій людини в умовах протиборства.

Якщо можливості тварин у конфліктній ситуації обмежені деяким мінімальним числом стереотипів «боротьба через їжу, території, місця в ієрархії», ті природа людини настільки пластична, що припускає безліч варіантів конфліктних дій.

Специфіка суспільних конфліктів пов'язана з оперированием більшими обсягами інформації, знаків, символів, знань про світ, про собі й про інших людей. Навіть ті конфлікти, які на перший погляд зв'язані тільки з матеріальними причинами, у дійсності мають багато інших аспектів, будучи зв'язані також і із твердженням статусу, ролі, престижу й т.п.

Цим визначається складний характер мотивів, що викликають конфлікт, наявність у них не тільки явних, але й схованих моментів. Ключ до природи будь-якої ситуації саме й перебуває в самосвідомості сторін, будь ті окремі особистості або соціальні організації.

Тим не менш існує єдине, універсальне джерело конфлікту. Їм є несумісність потреб сторін при обмежених можливостях їхнього задоволення.

Варто підкреслити, що досить чітко сформульований Боулдингом принцип «скарситу» (від англ. scarcity), тобто обмеженості, дефіциту, недостачі яких-небудь ресурсів і благ, матеріальні або духовних, ставши активно розвиватися в багатьох наступних роботах західних і вітчизняних конфліктологів.

Слідом за Боулдингом конфликтология стала також широко використати теорію ігор, моделювання конфліктних ситуацій з метою внесення раціонального моменту, точного розрахунку в поводження конфліктуючих сторін, розробки певного плану конфліктних дій, «стратегій конфлікту» і т.п. Причому змістом всіх цих стратегій є улагоджування конфліктів, трансформація ситуації конфлікту в ситуацію гармонії.

Публікації цих, а також ряду інших соціологів залучили до собі увага широкої громадськості. Стали проводитися наукові семінари, конференції по цій проблематиці, виникли спеціальні наукові центри по дослідженню конфліктних ситуацій. З'явилися перші періодичні видання по цій тематиці. Подібні центри й видання виникли спочатку в США, а потім й у ряді інших західних країн. Стали з'являтися фахівці, здатні робити послуги як посередників по врегулюванню різного роду конфліктів, а потім виникли й особливі фірми, що спеціалізуються на досудовом регулюванні цивільних справ. Подібна практика придбала досить широкий характер.

 

Як бачимо ‘оформлення’ соціології конфлікту в самостійний напрям наукових досліджень проходило з кінця 50-х рр. минулого сторіччя. Проходила по суті ‘реабілітація’ конфликтологической проблематики. Ключова роль, яку зіграли в становленні соціології конфлікту Л.Козер (1956), що розробив теорію ‘позитивної функціональності конфлікту’; Р.Дарендорф (1957, 1965), що обгрунтував ‘конфліктну модель суспільства’; К.Боулдінг (1963), що намагався обгрунтувати загальну теорію конфлікту. Подальший розвиток цієї проблематики і різка критика ідеї безконфліктного стану суспільства проходить в роботах А.Гоулднера (70-і рр.).

Значення, яке мало для институционализации соціології конфлікту Паризьке засідання Соціологічної асоціації при ЮНЕСКО (1957). Поява на початку 60-х р. в Мичиганском університеті першого Центру по дослідженню конфліктних ситуацій, що став випускати спеціальне видання. Що почався услід за цим бурхливе зростання інтересу до конфліктології в країнах Заходу.

 

Специфіка міжгрупових конфліктів і механізми їх виникнення. Необхідність (на додаток до цього) ретельно проаналізувати групу конфліктів в різних сферах суспільного життя (у сім'ї, на виробництві, в освіті, управлінні, економіці, фінансах, соціальною сфер, політиці і т.д.).

Бажаність при цьому враховувати те, як в цих конфліктах співвідносяться інтереси сторін (тут виділяють конфлікти з нульовою, ненульовою і негативною сумою).

Докладний аналіз в зв'язку з цим конфліктів, пов'язаних з політикою. Необхідність їх розділення на дві підгрупи: а) внутрішньополітичні конфлікти (між окремими шарами і групами населення, між політичними партіями або їх коаліціями, між різними угрупуваннями в партіях або у владних структурах би) конфлікти на міжнародній арені (між державами і коаліціями держав, між світовою спільнотою і окремою державою). Постановка деякими авторами питання про конфлікти т.н.‘нового покоління’, що стали реальністю в умовах біполярного для поста світу.

Відмітні особливості вікових конфліктів в людській історії, пов'язаних з тривалим протистоянням ідеологій і релігій. Про конфлікти культур і цивілізацій.

 

 


Читайте також:

  1. Будучи, як правило, дочірніми фірмами великих компаній, вони існують за рахунок засобів венчурного капіталу і здійснюють чітко визначений вид діяльності.
  2. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
  3. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
  4. Вплив Великих географічних відкриттів на економічний розвиток Європи
  5. Вплив Великих географічних відкриттів на економічний розвиток Європи
  6. Гендерні конфлікти і їх подолання
  7. Дайте визначення поняттям «елевація» і «балон». Які методи і прийоми використовуються для розвитку елевації і балона в процесі освоєння великих стрибків?
  8. Дослідження психології великих груп
  9. Економічні конфлікти
  10. Епоха великих географічних відкриттів
  11. Етнічні конфлікти в Тропічній та Південній Африці.
  12. Етнорелігійні конфлікти 1947-1949 років.




Переглядів: 531

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Загальний механізм регулюючого впливу на конфлікт.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.