Поділ афіксів на формотворчі та словотворчі

АФІКС СЛОВОТВОРЧИЙ (афікс дериваційний, дериваційний афікс, словотворчий афікс) – афікс, додавання якого до твірної основи призводить до утворення похідного з новим лексичним значенням. Напр.: молоко – молоч-н-ий, рід – род-ин-а.

АФІКС ФОРМОТВОРЧИЙ (афікс граматичний, формотворчий афікс) – афікс, додавання якого до основи твірного слова призводить до зміни граматичної форми утвореного слова. Напр.: писати — писа-л-а (мин. час), робити — з-робити (докон. вид).

За М.Плющ: За функцією в слові афікси поділяються на словотворчі (деривативні) і граматичні (формотворчі і словозмінні).

Словотворчі афікси слугують для уточнення речового значення кореня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує лише у зв'язку з кореневою морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) можуть виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а <—добр-ий, хоробр-ість < — хоробр-ий, крут-изн-а <— крутий.

Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є показником (разом із закінченням) належності його до певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити основу слова з одного розряду (частини мови) в інший. Наприклад: зима — зимувати (суфікс -ува перевів основу іменника до дієслів); списати — список (похідний від дієслова іменник утворено суфіксом -ок); мужній — мужньо (суфікс –о переводить основу прикметника до прислівників).

Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим, що він не впливає на морфологічне оформлення слова; приєднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходити, звично — незвично.

Значення префіксів чіткіше окреслене порівняно з суфіксами, вони більш стандартизовані, спрямовані на вираження просторових, часових, кількісних та інших ознак, що характеризують дії, процеси, стани, предмети: від'їхати, рознести, забігти, перебрести, побігати, познаходити, доісторичний, надпотужний, заглибокий, надхмарний, безмір, просинь, недавній, недовго.

Префікси не закріплені за частинами мова, тому багато з них можуть уживатися як словотворчі засоби в різних класах слів, наприклад: заходити і завеликий, прадід і прадавній, проголосити і проректор, несила, несильний і несильно.

Власне постфікси виступають із словотворчою функцією у дієсловах, займенниках і прислівниках.

Постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: купати — купатися, хотіти — хотітися, сидіти — (не)сидітися.

До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток, які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь, будь-що, який-небудь, будь-де, де-небудь, хтозна-як, хтозна-відколи, абикуди, деколи. Вони приєднуються до питально-відносних займенників або займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що, будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як, хтозна-відколи) або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь, котрий-небудь, де-небудь, звідки-небудь).

На відміну від дієслівного постфікса -ся (-сь), який відіграє класифікувальну роль (оформляє і розрізняє активні й пасивні, зворотні і незворотні дієслова), такі постфікси не розрізняють частин мови. Тому їх можна характеризувати як аглютинативні, стандартизовані афікси, спеціалізовані на вираженні граматичних значень слів.

Особливим різновидом словотворчих афіксів є інтерфікси, що виступають для зв'язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують голосні о, є (є). їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

Різновидами інтерфіксів є частини складних і простих слів, які з'являються між коренями, коренем і суфіксом у ролі «прокладки», що зумовлено правилами сполучуваності фонем на стику морфем, милозвучності тощо. Такими, наприклад, є голосні або сполучення голосного з приголосним у складних словах: кількадобовий, десятиденний, двох'ярусний. У прикметниках, утворених від складних числівників, може бути кілька інтерфіксів (за походженням це колишні закінчення числівників), наприклад: сімдесят-и-чотирь-ох-річний чоловік, ст-а-двадцят-и-п'ят-и-кілометрова відстань, чотирь-ох-тисячп ят-и-сотрічна давність.

До деривативних афіксів близькі так звані а ф і к с о ї д и, що є початковими або кінцевими елементами складних слів.

Початкові елементи складних слів називають префіксоїдами: багато, велике, гідро, енерго, метео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометражний), а кінцеві елементи — суфіксоїдами : бальний, бокий, дайний, грійка, думець, лов (п'ятибальний, червонобокий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Граматичні афікси слугують для творення форм того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні граматичні афікси.

Формотворчі афікси — суфікси і меншою мірою префікси — відрізняються від словотворчих (деривативних) тим, що беруть участь в актах формотворення, взаємодіючи з основою того самого слова, тоді як деривативні афікси в актах словотворення взаємодіють із твірною основою у похідних словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов'язкові для всіх слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива, що твориться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться за допомогою суфіксів -в (або нульового) та -л-, до яких приєднується родочислове закінчення: писати — писав, писала, писало, писали; нести — ніс, несла, несло, несли. За допомогою формотворчих суфіксів -уч- (-ЮЧ-), -ач- (-яч-), -л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого часів; за допомогою суфіксів -«- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; дієприслівники теперішнього часу творяться за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи), а минулого — суфіксами -ши, -вши, наприклад: рожевіти — рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — побілений, збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорніти — зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси -ш-, -іш- слугують для творення форм вищого ступеня порівняння прикметників (довгий — довший, рівний — рівніший) та -ше, -іше — для творення таких самих форм прислівників (довго — довше, рівно —• рівніше). Ці суфікси у поєднанні з префіксом най- виступають як засоби творення форм найвищого ступеня (найдовший, найрівніший, найдовше, найрівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які слугують для творення видової пари дієслів. Відмінність між словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому, що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи з цілим словом як твірною основою, уточнюють або видозмінюють лексичне значення, а інші (формотворчі) не вносять додаткових відтінків у значення дієслова, виражають лише вказівку на внутрішню межу перебігу дії, що є граматичним значенням виду.

Порівняймо словотворче значення префіксів: летіти (переміщатися за допомогою крил (про птахів) •— влетіти (... усередину приміщення, окресленого простору), перелетіти (... з одного місця на інше, через предмет, певну межу) і формотворче значення: летіти — прилетіти (завершити політ у минулому чи в майбутньому).

Основним типом граматичних афіксів в українській мові є флексія (закінчення) , що виражає відношення слова до інших слів у словосполученні і реченні. Закінчення завжди виступає в певній системі словозміни змінюваних частин мови. Відмінювання іменників, прикметників, числівників, займенників розрізняється системою закінчень, які виражають граматичні значення відмінка, роду і числа або лише відмінка (в кількісних числівниках). Дієслова мають складну систему дієвідмінювання за особами, родами і числами, основними показниками яких є особово-, родочислові флексії. Закінчення характеризується високим ступенем абстракції. Воно вільно приєднується до всіх слів певного типу відмінювання чи дієвідмінювання, утворюючи певну систему словоформ — іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів.

У системі словозміни змінюваних частин мови показником граматичних значень може виступати також нульовий, тобто матеріально не виражений у звуках, афікс. Наприклад, у системі словозміни іменників II відміни чоловічого роду нульове закінчення виступає в називному відмінку, а в назвах неістот — також у знахідному.

Словоформа знахідного відмінка відрізняється від називного як керована, залежна форма, називний відмінок є так званим прямим відмінком.

Нульове закінчення властиве словоформам іменників родового множини (вікно — вікон, вишня — вишень, череда — черід). Нульове закінчення мають короткі прикметники (рад, зелен, ясен), форми минулого часу дієслів чоловічого роду, які протиставляються формам жіночого й середнього роду та множини (записав — записала, записало, записали).

За В.Горпиничем: одне слово утворюється на базі іншого. Обидва вони пов'язані номінативним і граматичним значенням. Однак водночас вони і розрізняються між собою — в одних випадках і номінативним, і граматичним значенням (море — моряк, земляний — землянка, пакувати — пакунок), а в інших — або лише номінативним (ліс — лісник, вітер — вітряк), або лише граматичним (вода — водою, пояснювати — пояснюваний). Якщо твірне слово і відповідне йому похідне розрізняються номінативним значенням, то обидва вони є різними лексемами (словами) і знаходяться у відношенні словотворення. Отже, форми в парах море — моряк, земляний — землянка, пакувати — пакунок, ліс — лісник, вітер — вітряк, аптека — аптекар, скрипка — скрипаль є різними лексемами (словами) і належать до словотворення. Якщо вихідне слово і відповідна йому похідна форма мають однакове номінативне значення, а розрізняються граматичним значенням, то вони є різними формами одного й того самого слова і належать до словозміни: вода — водою, зелений — зелена, пишу — пишуть, читаю — читав. їх відносять також і до формотворення. У цьому випадку формотворення принципово не відрізняється від словозміни, обидва терміни вживаються як синоніми. Прийом розрізнення словотворення і формотворення за допомогою лише номінативного (лексичного) значення не є універсальним, оскільки за його допомогою не можна визначити належність до словотворення чи формотворення таких похідних форм, які від твірних за номінативним значенням відрізняються лише частково: це ступінь порівняння прислівників (швидко — швидше), прикметників (теплий — тепліший — найтепліший), доконаний і недоконаний вид дієслова (малював — намалював), дієприслівник (стояти — стоячи), дієприкметник (писати — написаний), активні і пасивні дієприкметники (шиючий — шитий), активний і пасивний стан дієслова (будувати — будуватися), дійсний, умовний і наказовий способи дієслова {плаваю — плавав би — плавай), чоловічі та жіночі прізвища (Кучерявий — Кучерява), число іменників (вино — вина), рід іменників (кум — кума, пан — паня, раб — раба).

Інший підхід базується на протиставленні граматичних (обов'язкових) і неграматичних (необов'язкових) значень. Форми, що розрізняються лише граматичним значенням, є формами одного слова і належать до формотворення, (вікно — вікнами, добрий — добре — добрі, несу — несеш). Форми, що розрізняються неграматичним значенням, є різними лексемами (словами) і належать до словотворення (учити —учитель, нерви — нервувати, ліс — лісник — лісникувати). Але й цей підхід не розв'язує всіх складних питань розмежування словотворення і формотворення (словозміни), тому що й при ньому вище перелічені явища не можна віднести ні до суто граматичних, ні до суто неграматичних, наприклад: категорія іменникового роду: дубовий стіл, нова парта — граматичне значення роду; кум — кума, Кучерявий — Кучерява, завідуючий — завідуюча — неграматичне (номінативне) значення.

Дехто з учених похідні форми розрізняє за синтаксичним/несинтаксичним значенням. Синтаксичним вважається таке значення, яке зумовлюється іншими словами в тексті (пор. читаю книгу — значення знахідного відмінка, зумовлене дієсловом читаю; задоволений книгою — значення орудного відмінка, зумовлене дієприкметником задоволений).

Несинтаксичним вважається значення, яке не зумовлюється іншими словами в тексті (пор. доконаний і недоконаний вид дієслівних форм читаю книгу — прочитав книгу). Цей критерій дає можливість розмежовувати формотворення і словозміну. Якщо похідні форми мають синтаксичне значення, то вони є формами одного слова, становлять частину парадигми і належать до словозміни: стіл — стола, столом; блакитний — блакитна, слухати — слухаю. Якщо форми мають несинтаксичне значення, то вони поділяються на дві групи: 1) нерегулярні форми, що розрізняються номінативним значенням повністю (капрон — капроновий, по дорозі — подорожник)', 2) нерегулярні форми, що збігаються номінативним значенням лише частково і розрізняються окремими його елементами (їхати — приїхати, світлий — світліший). Форми першої групи є різними лексемами і належать до словотворення (папір — паперовий, плигати — плигун, Київ — кияни). Форми другої групи не мають однозначного трактування.

Безсумнівно, словотворення — це продукування нерегулярних несинтаксичних похідних форм, що повністю розрізняються номінативним значенням і є різними лексемами (літати — літак, ліки — лікар, жовтий — жовтець).

Безсумнівно також і те, що словозміна — це творення обов'язкових регулярних похідних форм, які виражають синтаксичне значення і формують відповідну парадигму (парадигма категорії відмінка іменника, парадигма категорій роду, числа і відмінка прикметника, категорія особи дієслів, категорія часу і стану дієслів та ін.).

Спірним є те, чи можна нерегулярні похідні форми, що виражають несинтаксичні категорії, мають номінативно-граматичне значення, частково збігаються з номінативним значенням, розрізняються його елементами, вважати різними лексемами (тобто словотворенням), чи це різні форми однієї лексеми (тобто словозміна), чи це перехідні явища між словозміною і словотворенням (тобто формотворення).

У цій ситуації найдоцільніше розглядати кожне явище окремо на підставі комплексу ознак: 1) числові форми іменників (стіл — столи, вода — води, вино — вина) є різними лексемами, оскільки в них різні елементи номінативного значення (стіл — значення одиничності, столи — значення множинності, вода — значення рідини, води — значення кількості, вина — значення сортів) належать до словотворення; 2) родові форми таких іменників, як кум — кума, завідуючий — завідуюча, учень — учениця, Петров — Петрова, є різними лексемами, оскільки в них різні елементи номінативного значення (кум — назва особи чоловічої статі, кума — назва особи жіночої статі) належать до словотворення; родові форми іменників типу шлях (довгий), хата (рідна), село (моє) до словотворення відношення не мають, оскільки їхня родова належність не пов'язана з номінативним значенням; 3) форми ступенів порівняння прикметників (теплий — тепліший — найтепліший) є різними лексемами, оскільки вони розрізняються елементами номінативного значення (теплий — назва ознаки, тепліший — назва вищого рівня вияву ознаки, найтепліший — назва найвищого вияву ознаки) належать до словотворення; 4) форми ступенів порівняння прислівників (тепло — тепліше — найтепліше) є різними лексемами, бо розрізняються елементами номінативного значення (вказують не на ознаку, а на різний її вияв), належать до словотворення, тому що прислівник не має морфологічних форм; 5) форми доконаного й недоконаного виду дієслова (стукати — стукнути, виписувати — виписати, малювати— намалювати і т. ін.) також розрізняються за елементами номінативного значення: стукати — назва дії, стукнути — спосіб її реалізації, виписувати — вияв дії, виписати — завершення дії, малювати — вияв дії, намалював — результат дії, тому є різними лексемами і належать до словотворення; 6) форми активного і пасивного стану дієслів (цілувати — цілуватися, гнати — гнатися) розрізняються за елементами номінативного значення, тому є різними лексемами і належать до словотворення. Усі ці форми мають несинтаксичний характер, є нерегулярними і необов'язковими утвореннями (тобто неграматичними), збігаються за основним номінативним значенням, а розрізняються їхніми елементами, що й дає право вважати їх різними лексемами, що належать до словотворення. Проте форми способу дієслів (дійсний, умовний, наказовий) розрізняються номінативним значенням (дійсний спосіб означає дію реальну, умовний спосіб — умову дії ірреальної, наказовий спосіб — наказ, бажання, прохання, вимогу, спонукання тощо), мають несинтаксичний характер (не зумовлені іншими словами в реченні), але є граматичними, оскільки є обов'язковими і регулярні в парадигмі, як і майже всі граматичні, морфологічні категорії (читаю — читав би — читай; несу — ніс би — неси), тому вони є формами однієї лексеми і належать до формотворення.

Основні засоби формотворення в українській мові: 1) формотвірні суфікси і закінчення (нес-ти, рук-и)\ 2) формотвірні префікси (вони ж і словотвірні): нести — принести — винести (при творенні форм виду); 3) постфікс -ся: заповнювати — заповнюватися (при творенні форм стану дієслів); 4) граматичні чергування: зібрати — збирати, зідрати — здирати (о : и при творенні форм виду дієслів); 5) зміна місця наголосу: виносити — виносити (при творенні форм виду дієслів); 6) службові слова в аналітичних формах (буду писати, написав би); 7) суплетивні форми: я — мене, він — його, добре — краще.

Лекція № 4

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про інтерфікс	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.