ПРОФОРІЄНТАЦІЯ, ІСТОРІЯ ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ

Початок профорієнтації нерідко відносять до 1908 р. – до моменту відкриття першого профконсультаційного бюро в м. Бостоні (США). Однак згідно з іншою точкою зору профорієнтація з'явилася набагато раніше, у далекій давнині. Виникла профорієнтація з потреб розвитку людського суспільства, а тому вона, як і суспільство, має свою історію й передісторію. Природно, що профорієнтація не могла з'явитися раніше, ніж з'явилися професії, а отже, і потреба в орієнтації на ці професії.

Історія появи деяких елементів оцінки профпридатності людини йде в глибину століть. Це відноситься в основному до діагностики знань, умінь і здібностей. Уже в середині III тисячоріччя до н.е. у Прадавньому Вавілоні проводили дослідження випускників шкіл, що готовили переписувачів. Завдяки великим знанням, поширеними на той час, професійно підготовлений переписувач був центральною фігурою месопотамскої цивілізації; він умів вимірювати поля, ділити майно, співати, грати на музичних інструментах. Під час досліджень перевіряли його вміння розбиратися в тканинах, металах, рослинах, а також знання всіх чотирьох арифметичних дій.

В III тисячолітті до н.е. у Китаї існувала широко розповсюджена посада й професія урядового чиновника. Відповідно й тут з'явилися перші елементи профвідбору на цю посаду. Церемонії помітно сприяла атмосфера врочистості й благоліпності навколо молодих людей, які осмілились тримати державні іспити на заняття цієї посади. Іспити ці в китайському суспільстві сприймалися майже як свято. Тему іспиту нерідко давав сам імператор, він же проводив безпосередню перевірку знань на заключному етапі багатоступінчастого конкурсного відбору претендентів.

Інші приклади дає нам прадавня історія Спарти, Афін, Рима. У Спарті була створена й успішно здійснювалася система виховання воїнів, у Римі – система відбору й навчання гладіаторів.

Даних, подібних наведеним вище, є багато, і всі вони вказують на досить ранній період виникнення елементів того, що зараз прийнято називати профдіагностикою і профвідбором. Якщо виходити з розповсюдженої зараз точки зору про включенність профдіагностики й профвідбору в систему професійної орієнтації, то можна сказати, що профорієнтація виникла давно.

Однак якщо тепер подивитися на профорієнтацію як на суспільний процес, що включає в себе не тільки відзначені вище профдіагностику й профвідбір (добір), але також профосвіту, профконсультацію, соціально-професійну орієнтацію й професійне виховання, то стане ясно, що профорієнтація як науково осмислена діяльність людини могла з'явитися лише пізніше, з того часу, коли почала набирати силу тенденція диференціації й інтеграції окремих наук. Отже, наведені вище історичні дані розглядати як вказівку не на історію, а на передісторію виникнення профорієнтації. Історія почалася набагато пізніше, у період корінного ламання суспільного під натиском розвитку великої машинної індустрії, тобто в період розвиненого капіталізму з його неминучими супутниками – підвищенням інтенсивності виробничих процесів, зростанням ролі спеціалізації й професіоналізації праці, а також з вимушеною необхідністю здійснення професійної підготовки величезних мас робітників.

Саме в цей час визначилася практична потреба в залученні робочої сили, її навчанні й розподілі на різні трудові операції відповідно до індивідуальних відмінностей і здібностями людей.

Засновником наукового вивчення індивідуальних відмінностей вважається англійський учений Френсіс Гальтон.

У січні 1908 року в м. Бостоні, як ми вже відзначали вище, початок роботу перше бюро профорієнтації молоді для надання допомоги підліткам у визначенні їх життєвого трудового шляху. Діяльність цього бюро й прийнято вважати початком профорієнтації. Потім аналогічне бюро заснували в Нью-Йорку. У його завдання входило вивчення вимог, які висувалися до людини різними професіями, більш летальне пізнання здібностей школярів. Бюро вело свою роботу в контакті з учителями, користуючись тестами й анкетами. Досвід діяльності цих бюро став широко поширюватися в США, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії, Чехословаччині й інших країнах.

У своїй роботі бюро керувалося наступними положеннями:

· за значимістю вибір професії можна дорівняти до подружнього вибору;

· професію краще вибирати, ніж сподіватися на вдалий випадок;

· ніхто не повинен вибирати професію без ретельного розмірковування, без опори на профконсультанта;

· молодь повинна ознайомитися з більшим числом професій, а не братися відразу ж за «зручну» або роботу, що випадково з’явилась;

· вибір професії проходить тим успішніше, чим уважніше профконсультант вивчить особливості особистості обираючого, фактори успішного вибору й світ професій.

У США більший акцент робився на профвідбір. Питанням професійного відбору багато уваги приділяв директор психологічної лабораторії Гарвардського університету професор Гуго Мюнстерберг. Його можна назвати родоначальником психотехніки.

На замовлення телефонної кампанії він вивчив придатність кандидатів на професію телефоністки. У той період телефоністка повинна була робити до 150 з'єднань у годину, тобто кожні 10 с. потрібно було з'єднувати абонентів, а для цього необхідно було виконати 14 окремих психофізичних актів. Багато телефоністок такого навантаження не витримували й звільнялися з роботи. Це було невигідне підприємцям. Тому й виникла необхідність розробки рекомендацій із профвідбору кандидатів у телефоністки за їхніми психофізіологічними якостями. У підсумку плинність кадрів різко скоротилася.

Перша світова війна (1914-1918 рр.) викликала подальше розширення потреби у визначенні професійної придатності: вона вимагала прискореної підготовки осіб, які володіють потрібними для військової справи інтелектуальними й фізичними якостями.

Інтенсивне технічне переозброєння промисловості провідних капіталістичних держав, розвиток принципово нової техніки на початку XX ст., у тому числі військової, актуалізували проблему «людина-техніка”. Усе гостріше стало усвідомлюватися, що не кожний бажаючий може управляти складним технічним обладнанням - для цього необхідні знання, здібності й відповідні навички. Війна суттєво загострила інтерес до питань співвіднесення здібностей людини з вимогами професій. Тим самим був підготовлений ґрунт для розгортання науково-дослідних робіт з тестових методів оцінки особистості. У США був створений перший варіант так званого групового тесту, який дозволяв швидко оцінити придатність призовників до військової служби в різних родах військ. Створений тест розглядався як психологічна зброя, тому всі дослідження, масштаб досліджень і результати їх зберігалися в таємниці. На підставі досліджень проводилося відрахування «негідних осіб», призначення на «чорні роботи» непридатних до лав, комплектування унтер-офіцерських і офіцерських шкіл, вирівнювання частин за рівнем інтелектуальності, набір у спеціальні частини і т.д.

Як видно з історії, саме життя привело до появи профорієнтації як практики, і внаслідок – міждисциплінарного наукового знання. [Проф ориент уч ].

Уперше питання про державне значення професійної орієнтації поставлене у ХVI столітті. В 1575 році були написані слова: «Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, що найбільше підходить до його природного дарування, государеві варто було б виділити вповноважених людей великого розуму до знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знань, яка йому підходить, і не надали б цієї справи його вибору».

В XIX столітті вивчаються перші літературні джерела, які розкривають питання професійної орієнтації молоді. В 1849 році у Франції виходить книга «Посібник з вибору професій». В 1883 році англійський психолог Френсіс Гальтон уперше запропонував застосовувати тестові випробування для діагностичної оцінки особистості. В 1897 році російський ліберально-буржуазний історик професор Петербурзького університету Микола Іванович Карєєв надрукував книгу «Вибір факультету і проходження університетського курсу».

В 1908 році професор Гарвардського університету Філ Парсонс заснував у Бостоні (США) «Бюро орієнтації» для надання допомоги школярам у визначенні їхнього життєвого шляху. Діяльність цього бюро і прийнято вважати початком «профорієнтаційного руху». Потім аналогічне бюро було засновано в Нью-Йорку. У його завдання входило вивчення вимог, запропонованих до людини різними професіями, більше детальне знання здібностей школярів. Бюро свою роботу вело в повному контакті зі шкільними вчителями, користуючись тестами й анкетами. Досвід цих бюро став широко поширюватися в США.

У цей же час в Англії приймається закон, що дає право шкільній владі, з дозволу міністерства народної освіти, відкривати установи, де б учні (молодше 17 років) могли одержувати допомогу у виборі професії порадою і довідкою чисто практичного характеру (інформація про стан ринку праці, про умови роботи з тієї або іншої професії і т.п.).

В 1911 році видається спеціальний циркуляр, що реєструє спільну роботу бірж праці й шкільних установ. У містах відповідно до циркуляра створювалися так звані комітети видачі поради на вибір професії й аналогічні шкільні комітети сприяння. Подібна робота розгорнулася в Бельгії, Іспанії, Чехословаччині, Швейцарії, Швеції та інших країн.

На початку XX століття в Росії розгортає роботу Педагогічний музей учительського будинку (Москва) з профорієнтації. Музей провів ряд обстежень, які стосуються питання про вибір професії учнями шкіл різних типів. Було з'ясовано, які професії привертають найбільшу увагу, які причини спонукують молодих людей йти по тому або іншому трудовому шляху,

Профконсультативні установи на початку XX століття користувалися, як правило, лише анкетним методом опитування учнів. Потім використовується метод психологічного дослідження індивідуальних особливостей (метод тестів), розроблений Френсісом Гальтоном і впроваджений французьким психологом Альфредом Біне. Цей метод широко використовується в західних країнах і дотепер»

Розвиток здібностей у молоді тісно пов'язаний зі схильностями молодої людини. Природна обдарованість забезпечила деяким вундеркіндам швидкий розвиток здібностей за допомогою схильностей. Наприклад, Енріко Фермі став професором і великим ученим в області фізики в 25 років, Ірен і Фредерик Жоліо-Кюрі в 28-річному віці підійшли до відкриття штучної радіації.

Найважливіша психолого-педагогічна проблема вчасно побачити в людині задатки й схильності. Наскільки важко часом буває це зробити, говорять численні приклади з життя геніальних людей.

Великий Ньютон у школі вважався тупим і був відправлений додому через нездатність до навчання. Бєлінський був виключений з університету «за слабке здоров'я і притому обмеженості здібностей». Коли Суріков вступив в Академію мистецтв, інспектор, переглянувши представлені ним малюнки, заявив: «За такі малюнки вам навіть повз Академію треба заборонити ходити». Шаляпіна не прийняли в хористи «за нездібності до співу». Студента Ейнштейна його викладач Міньковский вважав нездібним до математики. Такі приклади можна було б продовжити.

Професорові Б. М. Теплову належить фраза, яка стала крилатою в психології: «Здібність це задаток у розвитку». Якими б видатними задатками не володіла людина, але якщо вона не буде розвивати їх, то ніколи не досягне значних успіхів. Знаменитий винахідник Т. Едісон якось сказав: «Геній це на один відсоток натхнення, а на дев'яносто дев'ять відсотків праця».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні психологічні ознаки праці	\|	ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.