• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічних районів

Форми територіальної організації продуктивних сил

Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів – певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об’єднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо).

Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Виробничо-територіальні утворення – це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як помислові групи і як промислові комплекси. Ці форми виробничо-територіальних утворень якісно різні. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв’язків, характер яких можна вважати свого роду критерієм для виявлення різних форм виробничо-територіальних комплексів і промислових груп. Для промислових груп характерні зв’язки на основі спільності транспортно-територіального положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури. Для виробничо-територіальних комплексів основним є зв’язки комбінуванні і кооперування виробництва. Вони показують ступінь взаємозумовленості підприємств, виступають важливою структурною ознакою будь-якого складного промислового утворення.

Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів:

- галузевих;

- багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. Їх територіальна локалізація залежить, в основному, від наявності на певній території необхідних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, добре налагоджених транспортних зв’язків тощо.

Таке галузеве спрямування можна спостерігати у сільськогосподарському виробництві, зокрема виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості – райони паливно-енергетичного комплексу, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.

Загальне (інтегральне) багатогалузеве економічне районуваннябазується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняють три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

Великі (інтегральні) економічні райони – це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напряму їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Економічні райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих економічних районах, крім спеціалізованих галузей в масштабі держави, доцільно розвивати інші основні галузі виробництва з метою оптимального використання місцевих ресурсів і зменшення ввізної продукції з інших економічних районів.

Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км². У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).

Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об’єктивною основою цього районування є територіальний поділ праці як у масштабах країни, так і в межах багатогалузевих (інтегральних) економічних районів. На території цих районів знаходяться територіальні центри велико районних територіальних виробничих комплексів або їх складові. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов’язують їх периферію в єдине ціле.

Середні економічні райони об’єднуються у великий економічний район за допомогою районоутворюючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх підприємств.

З метою оптимального використання наявного ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки в основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва, невиробничої сфери і розроблення програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) – це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з базовими адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньо обласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об’єктивних і суб’єктивних факторів. Це пов’язане з тим, що сусідні райони такого підтипу часто бувають однорідними, особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв’язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в основному переробляє сільськогосподарську сировину. Виробничі об’єднання тут складають локальні агропромислові комплекси (завод, переробний цех, сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньо обласних підрайонів.

Місцеві адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах переходу до ринкової економіки використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція буде змінюватися в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
5. Аналіз макроекономічних показників
6. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
7. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах)(ч.3 ст.5 БК України).
8. Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
9. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
10. Вигідне господарсько-географічне розташування Харкова перетворило його у XVIIІ ст. на один з найпотужніших економічних центрів Російської імперії.
11. Види економічних циклів
12. Види криз і типи економічних циклів

Переглядів: 636