• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 26.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику або уповноваженому ним органу пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

Матеріальні відповідальність становить собою обов’язок однієї сторони трудового договору – працівника або власника (уповноваженого ним органу ) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розміру й порядку.

Лекція № 25.

Тема: Матеріальні відповідальність сторін трудового договору.

План:

1. Поняття матеріальної відповідальності.

2. Підстави та умови матеріальної відповідальності

3. Обмежена матеріальна відповідальність працівників.

4. Повна матеріальна відповідальність працівників.

1.Поняття матеріальної відповідальності.

Підставою матеріальної відповідальності є правопорушення .

Суб’єктами є працівник і роботодавець , з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності , передбаченої нормами цивільного права.

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обов’язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі – не більш середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Повна відповідальність в розмірі заподіяної шкоди наступає у випадках , передбачених законодавством.

Нестримані доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають.

У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди.

Межи матеріальної відповідальності працівника диференціюються

Залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода. характеру

трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві.

За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Тягар доведення наявності, підстав й умов матеріальної відповідальності лежить на власникові або уповноваженому ним органу.

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності. Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є матеріальна відповідальність працівника і матеріальна відповідальність роботодавця. Працівник несе відповідальність в зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням обов2язків за трудовим договором. Роботодавець за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника внаслідок невиконання обов’язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, за порушення права працівника на працю, за збереження особистих речей працівника.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою ІХ КЗпП України “ Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду , заподіяну підприємству, установі, організації, а власника – Законом України “ Про охорону праці” від 14.10.92, Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаних з виконанням ним трудових обов’язків“ , затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 №472.

2.Підстави та умови матеріальної відповідальності.

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове правопорушення , тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов2язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди інший стороні.

Елементами трудового майнового правопорушення є одночасно умовами матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Такими умовами є:

1) наявність прямої дійсної шкоди . під якою потрібно розуміти втрату , погіршення або пониження цінності майна, необхідність для підприємства зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробити зайві виплати. До прямої дійсної шкоди відноситься, наприклад , нестача, ушкодження цінностей та інше. Згідно ст. 130 КЗпП України не підлягають відшкодуванню неотриманні доходи ( упущена вигода), шкода, що відноситься до нормального виробничо – господарського ризику, шкода, заподіяна працівником, який перебуває у стані крайньої необхідності.

2) протиправність дій або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків).

3) причинний зв’язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов’язку і майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю впливає із заподіяного особою діяння .

4) вина працівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. При покладенні на працівника матеріальної відповідальності вина повинна бути обов’язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності.

Для притягнення до матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у сукупності.

3.Підстави та умови матеріальної відповідальності.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: - обмежену ,-повну.

Цей вид матеріальної відповідальності має універсальний характер і застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ст.133 КЗпП України таку відповідальність несуть:

1) працівники – за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування.

2) керівники підприємств, установ, організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганню матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей.

Зазначені в п. 2 особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована Ії безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати суми, на яку заподіяна шкода. Керівники та відповідальні службові особи зобов’язані своєчасно і обов’язково стягувати матеріальну шкоду, заподіяну працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Верховного Суду України в постанові №14 на таких службових осіб покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосереднього заподіювача й таку можливість підприємство втратило.

При матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. Порядку обчислення середньої заробітної плати (їз змінами та доповненнями), а саме, виходячи з виплат за останні 2 місяця (календарні) роботи, що передувала вирішенню судом справи про відшкодування шкоди або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менш 2 місяців, а у разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення, - виходячи з виплат за попередні 2 місяця роботи на даному підприємстві (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 в редакції від 28.03.97. №31.)

Необхідно звернути увагу на межі відповідальності, передбачені контрактом. Якщо межі відповідальності встановлені в контракті, то працівник відповідає за умовами контракту. Однак умови контракту не повинні погіршувати становище працівників порівняно з діючим законодавством, тому ті умови контракту, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, вважаються недійсними.

4.Повна матеріальна відповідальність працівників.

Повна матеріальна відповідальність передбачена ст.134 КЗпП України. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності є вичерпним. До таких підстав відносяться:

1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п.1 ст134 КЗпП України).

За таким договором працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження майна і інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Договір конкретизує обов’язки власника або уповноваженого ним органу і працівника щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей. Договір укладається з працівником ,який досяг 18 річного віку і займає посаду ( або виконує роботу) передбачену спеціальним переліком . затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977р. №447/24 “ Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання , обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва” а також Типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність , Бюлетень законодавства і юридичної практики України 1997р. №11-12, с. 535-538/.

У переліку в основу притягнення до матеріальної відповідальності покладений зміст трудових обов’язків, виконання функцій, пов’язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей. Цей перелік не підлягає розширювальному тлумаченню. Працівник не можу бути притягнений до повної матеріальної відповідальності , якщо його посада не міститься у переліку. Укладення договору про повну матеріальну відповідальність є обов2язковим , якщо працівник обслуговує матеріальні цінності , тому відмова його від укладення такого договору є перешкодою для прийняття на роботу.

2.Одержання майна та інших матеріальних цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п.2 ст.134 КЗпП України).

Майно та інші матеріальні цінності можуть отримуватися працівником , для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією. Працівника повинні ознайомити з порядком приймання, транспортування, збереження матеріальних цінностей. Разове доручення на матеріальні цінності не повинно видаватися: головному бухгалтеру; особам, що мають судимість за розкрадання майна та інш.

3.Шкоди завдано діями працівника , які мають ознаки діянь , переслідуваних у кримінальному порядку.

4.Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані .

Власник зобов’язаний довести, що шкоду заподіяно працівником в нетверезому стані. Доказами є: медичний висновок, акт, свідчення свідків тощо. Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови від 29.12.92р. №14 указав, що зменшення розміру відшкодування за шкоду , заподіяну в нетверезому стані , як правило не допускається.

5.Шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів(продукції) в т.ч. й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п.5 ст.134 КЗпП України).

6.Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (пю6 ст.134 КЗпП України).

Відповідно до спеціальних нормативно- правових актів така відповідальністьможе бути покладена , наприклад , за шкоду, заподіяну перевитратою пального , витратами підприємства на навчання у вищому учбовому закладі молодого фахівця у разі його звільнення, розкраданням , нестачею або втратою дорогоцінних металів та інше.

7.Шкода завдана не при виконанні трудових обов’язків (п.7 ст.134 КЗпП України).

Це може бути використання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні підприємства роботи, що не відноситься до трудової функції працівника. така шкода підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 Цивільного Кодексу України).

8.Службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст134 КЗпП України).

Така особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

Контрольні запитання:

1. Поняття матеріальної відповідальності.

2. Підстави та умови матеріальної відповідальності.

3. Обмежена матеріальна відповідальність.

4. Повна матеріальна відповідальність.

Література:

1. Кодекс законів про працю України.

2. Прокопенко В.І. Трудове право .Підручник. Х.-1998.

3. Болотина Н.Б.,Чанишева Г.І. Трудове право України. Підручник Київ, 2000р.

4. Хуторян Н.М. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору. // у монографії. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку/ від. Редактор Н.М. Хуторян. К., Ін. Юре. 1999. С.103-110./

Тема: Матеріальні відповідальність сторін трудового договору.

План:

1. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників.

2. Визначення розміру шкоди та порядок Ії відшкодування.

3. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

1.Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність виникає на підставі договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, який укладається при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника. Така відповідальність вводиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Договір укладається між підприємс-твом і всіма членами колективу. Колективна матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів трудового колективу, тому при включенні в бригаду нових членів враховується думка колективу. Права та обов’язки сторін визначаються в договорі.

Наказом Мінпраці та соціальної політики України від 12.05.96 №43 ( зміни від 15.11.96 №86) затверджений перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна матеріальна відповідальність і Типовий договір про колективну ( бригадну) матеріальну відповідальність.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячної тарифній ставці ( посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Якщо в незабезпеченні збереження матеріальних цінностей крім членів колективу винні і посадові особи, то суд обговорює питання залучення їх до участі у справі як співвідповідачів і визначає розмір збитку , який відповідає ступеню вини кожного з них; розмір збитків , належних до відшкодування з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на них покладається. Інша шкода розподіляється між членами бригади (постанова №14 від 29.12.92р. Пленуму Верховного Суду України в редакції постанови Пленуму від 28.03.97р.№3).

2.Визначення розміру шкоди та порядок ії відшкодування.

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу залежить від ступеня вини заподіювача, шкоди, характеру вироб -ничої діяльності підприємства , за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей з урахуванням ступеню зносу на день виявлення шкоди. Якщо ціни змінилися, то застосовуються ціни, які діяли на день прийняття рішення про відшкодування.

Ст.135-3 КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою, нестачею м’яса і м’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно з Законом України “Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6.06.95 (ВВРУ №22, 1995р.), Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей ( із змінами, внесеними пост. Кабінету міністрів України від 27.08.96 №1009, 20.01.97 №34, 15.12.97 №1402).

Відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу; керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спор за його заявою розглядається в КТС, а потім в суді. Працівник має право відразу звернутися до суду.

У інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником позову до суду протягом 1 року з дня виявлення заподіяної шкоди ( це день, коли власнику стало відомо про наявність шкоди). Суд враховує при визначенні розміру відшкодування форму вині і конкретні обставини. Зниження розміру відшкодування не допускається , якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника , скоєними з корисливою метою.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 734