Експериментатор: його особистість і діяльність. Ефект Пігмаліона або Розенталя.

План

Тема: Поняття експериментальної взаємодії

1. Експериментатор: його особистість і діяльність. Ефект Пігмаліона або Розенталя.

2. Типи помилок експериментатора.

3. Вплив експериментатора на результати дослідження. Способи контролю.

4. Досліджуваний, його діяльність в експерименті. Види досліджуваних.

5. Вплив експерименту на особистість досліджуваного.

Класичний природничонауковий експеримент розглядається теоретично з нормативних позицій: якщо з експериментальної ситуації можна було б видалити дослідника і замінити автоматом, то експеримент відповідав би ідеальному. На жаль чи на щастя, психологія людини відноситься до таких дисциплін, де це зробити неможливо.

Отже, психолог змушений враховувати те, що будь експериментатор, в тому числі і він сам, - людина і ніщо людське йому не чуже. В першу чергу - помилки, тобто мимовільні відхилення від норми експерименту (ідеального експерименту). Свідомий обман, спотворення резуль-татів тут розбирати не будемо. Помилками справа не обмежується - їх можна іноді виправити. Інша справа - стійкі тенденції поведінки експериментатора, які впливають на хід експериментальної ситуації і є наслідком несвідомої психічної регуляції поведінки.

Експеримент, у тому числі психологічний, повинен відтворюватися будь-яким іншим дослідником. Тому схема його проведення (норма експерименту) повинна бути максимально об'єктивною, тобто відтворення результатів не повинно залежати від умілих професійних дій експериментатора, зовнішніх обставин або випадку.

З позицій діяльнісного підходу експеримент - це діяльність експериментатора, який впливає на випробуваного, змінюючи умови його діяльності, щоб виявити особливості психіки обстежуваного. Процедура експерименту служить доказом ступеня активності експериментатора: він організовує роботу випробуваного, дає йому завдання, оцінює результати, варіює умови експерименту, реєструє поведінку випробуваного і результати його діяльності і т.д.

З соціально-психологічної точки зору, експериментатор виконує роль керівника, вчителя, ініціатора гри, випробуваний ж постає в якості підлеглого, виконавця, учня, веденого учасника гри.

Схема експерименту, якщо розглядати його як діяльність експеріментатора, відповідає моделі необихевиоризма: стимул - проміжні змінні - реакція. Експериментатор дає випробуваному завдання, випробуваний (проміжна змінна) їх виконує. Якщо дослідник зацікавлений у підтвердженні (або спростуванні) своєї гіпотези, то він може неусвідомлено вносити викривлення у хід експерименту та інтерпретацію даних, домагаючись, щоб випробуваний «працював під гіпотезу», створюючи привілейовані умови лише для експерементальної групи. Такі дії експериментатора - джерело артефактів. Американський психолог Р. Розенталь назвав це явище «ефектом Пігмаліона» на честь персонажа грецького міфу. (Скульптор Пігмаліон виліпив статую прекрасної дівчини Галатеї. Вона була така гарна, що Пігмаліон закохався в Галатею і став благати богів оживити статую. Боги відгукнулися на його прохання, і дівчина ожила.)

Ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя)

Експериментатор, який твердо вірить у гіпотезу або у надійність інформації, неусвідомлено діє таким чином, щоб отримати відповідні результати, які підтверджують гіпотезу. Під час експерименту Р. Розенталя учасникам доручали провести певну роботу (експеримент) із популяцією пацюків, а саме слідкувати за їхньою поведінкою в лабіринті. В одному випадку учасникові говорили, що пацюк "розумний", а в іншому – що "дурненький". В результаті були отримані дані, які це підтвердили. Виявилось, що коли учасник працював із "розумним" пацюком, він був із ним більш лагідним, погладжував його, тож створював додаткові позитивні підкріплення для виконання завдання. Згодом Р. Розенталь повторив своє дослідження в школі, де в ролі експериментатора виступили вчителі. Виявилося, що "здібні" (тією ж мірою, що і пацюки) учні досягли більш значних успіхів.

Ефект Розенталя також отримав назву "ефекту упередженості експериментатора". Він належить до групи артефактів, що зумовлені властивостями дослідника. В 1966 р. Р. Розенталь описав, що артефакти виникають у результаті таких особливостей діяльності експериментатора:

1. Очікування експериментатора визначають характер отриманих ним даних.

2. Усвідомлення експериментатором своєї власної схильності знаходити очікувані дані може привести до протилежного ефекту: змусити шукати упереджено лише ті дані, які суперечать гіпотезі, щоб не здаватись упередженим.

3. Експериментатори, які на початку дослідження отримують дуже "хороші" дані, намагаються подальші дані ще більше покращити; ті ж експериментатори, які з самого початку отримують "погані" дані, в подальшому їх мимовільно погіршують.

4. Ефект упередженості експериментатора проявляється в тому, що він ненавмисно вибирає дані ("фальсифікує" їх) чи робить підказки досліджуваним. Він просто неусвідомленим чином (вербально чи імпліцитно поведінкою) підтримує саме ті дії досліджуваних, які підтверджують гіпотезу.

5. Упередженість експериментатора відбивається в інтонації, а також візуально, якщо він та досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.

6. Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть підтримки, активно жестикулюють, подружньому зацікавлено ставляться до досліджуваних.

7. Цей ефект посилюється, коли експериментатор і досліджуваний знають один одного.

8. Експериментатори-жінки більше схильні до упередженості, ніж чоловіки.

Н. Фрідман назвав науковим міфом точку зору, панувала до 1960-х років в американській психології, яка полягала в тому, що процедура проведення експериментів однакова, а експериментатори є одинаково безпристрасні та кваліфіковані. Експериментатори не анонімні і не безликі: по-різному спостерігають, фіксують і оцінюють результати експерименту.

Головна проблема - відмінності в мотивації експериментаторів. Навіть якщо всі вони прагнуть до пізнання нового, то уявлення про шляхи, засоби, мету пізнання у них різняться. Тим більше що дослідники часто належать до різних етнокультурним спільнотам.

Разом з тим всі експериментатори мріють про «ідеального випробуваного». «Ідеальний випробуваний» повинен володіти набором відповідних психологічних якостей: бути слухняним, кмітливим, прагнути до співпраці з експериментатором, працездатним, дружньо налаштованим, неагресивним і позбавленим негативізму. Модель «ідеального випробуваного» з соціально-психологічної точки зору повністю відповідає моделі ідеального підлеглого або ідеального учня.

Розумний експериментатор розуміє, що ця мрія нездійсненна. Однак якщо поведінка випробуваного в експерименті відхиляється від очікуваньдосліджуваного, він може проявити до випробуваному ворожість або роздратування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Вплив експериментатора на результати дослідження. Способи контролю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.