МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||
ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ У незалежній Україні відбуваються жваві політичні процеси. Після проголошення незалежності Верховна Рада України заборонила, а потім відновила діяльність КПУ. Між тим в Україні вже діяли інші політичні партії, тобто відбувався процес створення багатопартійної системи. Сьогодні Мінюстом України зареєстровано 135 політичних партій. Деякі з них з кожним роком все помітніше проявляють себе в політичному житті країни. Це яскраво проявилося під час виборів до Верховної Ради в 1994, 1998, 2002 та 2006 рр. У 1991 – 1993 рр. між законодавчою та виконавчою гілками влади точилася політична боротьба за перерозподіл влади. Компромісом стало прийняття положення пропрезидентсько-парламентську республіку. У січні 2005 р. була проведена політична реформа, внаслідок якої Президент втратив багато повноважень, зокрема, призначати голову Кабінету Міністрів (прем’єр-міністра), тобто Україна стала парламентсько-президентською республікою, а в січні 2007 р. Верховна Рада прийняла Закон про Кабінет міністрів згідно з яким Україна фактично стала парламентською республікою.
У сфері зовнішньої політики спостерігається залежність зовнішньої політики від внутрішньої. Після хвилі міжнародного визнання незалежності України, Верховна Рада ухвалила юридичну основу зовнішньополітичного курсу – “Основні напрями зовнішньої політики України” (1993 р.). У документі вказувалося, що Україна: – здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма країнами та народами; – не висуває жодних територіальних претензій до сусідніх держав і, водночас, відстоює цілісність своєї держави; – пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві разом із співпрацею з країнами СНД; – дієва співпраця з державами ЄС та НАТО. Сьогодні Україна лишається у рамках тих завдань, які були окреслені в цьому документі, але урядові керманичі ще не можуть визначитися з бажанням ввійти до ЄС і НАТО або приєднатися до ЄЕП у рамках СНД. Політична незалежність держави базується перш за все на незалежному, сильному народному господарстві. З проголошенням незалежності України особливого значення набув вибір оптимальної моделі економічного зростання. Абсолютна більшість населення, яка підтримала на референдумі Акт проголошення незалежності, розраховувала на можливість відносно швидкого і якісного підвищення рівня життя в нових умовах. Передбачалося раціональне використання природних багатств і людського потенціалу. Але, всупереч очікуванням, в Україні виникла значна економічна криза.
Причини економічної кризи: – наслідки мілітаризації економіки: багато великих підприємств, які працювали на військово-промисловий комплекс, а отже, централізовано фінансувалися, отримували матеріально-технічне забезпечення, втратили як кошти, так і ринки збуту продукції; – не замкнутість виробничого циклу: лише п’ята частина обсягу промислової продукції мала завершений вигляд, тобто набувала форми кінцевого продукту безпосередньо на території республіки, а понад 72% її господарських зв’язків замикалися на Росії; – відсталість від технічного прогресу та зношеність оснащення підприємств: існуючі потужності у всіх галузях української промисловості десятиліттями майже не оновлювалися, що спричиняло виробництво низькоякісної, метало- та енергозатратної продукції, ускладнювало екологічну ситуацію; – значна нерівність в соціально-економічному розвитку регіонів: територіальний розподіл праці та міжрайонна інтеграція були малоефективними, а місцеві ресурси використовувались обмежено й однобічно; – занедбана екологія: на території республіки, перевантаженій гірничо-металургійними й хімічними комплексами, які самі по собі являли джерело періодичних економіко-екологічних криз, відзначався високий вміст шкідливих викидів в атмосферу. Значних коштів потребувала ліквідація Чорнобильської аварії, яка поглинала майже 20% державного бюджету.
Напрямки економічного розвитку незалежної України у 1991-2000 рр.: 1. Відмова від колишньої налагодженої системи господарських зв’язків в рамках СРСР і переорієнтація економіки на підприємства Заходу: – припинення або скорочення традиційних господарських зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно – без фінансування; – продукція українських підприємств не відповідала світовим стандартам, виявилася неконкурентоспроможною, а отже, на Заході вона могла використовуватися здебільшого як напівфабрикат. 2. Ліквідація цінових диспропорцій (розрахунки у світових, ринкових цінах), що значно ускладнювало ситуацію в промисловому виробництві. Найбільш вражаючий розрив зі світовими цінами відбувався у паливному комплексі, коли Росія і Туркменістан встановили для України реальну споживчу ціну за нафту і газ. За 1992 р. ціни на газ зросли в 100, а на нафту – в 300 разів. Така ж тенденція знову повторилася у 2005 р., але подорожчання мало вже не економічні чинники, а переважно політичні (геополітичні претензії Росії). Зростання цін на енергоносії стимулювало та прискорювало інфляцію. 3. Приватизація. 4. Лібералізація цін: – здійснене в січні 1992 р. запровадження українських купонів багаторазового використання (квазігроші); – підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій, яке не компенсувало втрат при стрибку цін на різні товари в 3-50 разів. Причини поганого економічного становища на початку незалежності: 1. Недостатність енергоносіїв, перш за все нафти і газу. 2. Відсутність виваженої економічної політики, яку державне керівництво не могло або не бажало виробити та яка б була налаштована на розвиток економіки заради інтересів народу: всі уряди, яких на січень 2007 р. було вже 15-ть розробляли гучні, але не дієві економічні програми. 3. Законодавчий вакуум та законодавчий нігілізм: відсутність або недосконалість необхідних законів (наприклад, з проблем податкової політики) сприяли розкраданню народного майна, а нехтування вже існуючими законами владними структурами, фірмами та іншими структурами і юридичними особами призводило до безкарності, фінансово-економічної анархії. 4. Не продумана зовнішня політика: багато економічних зв’язків було розірвано, у той час як альтернативні зв’язки зі світовими споживачами не були встановлені, а тому українська промисловість втратила джерела сировини, комплектуючих і ринки збуту, що спричинило зупинку сотень підприємств.
Урядове керівництво у 1991 – 1998 рр. не визнавало в дійсності ринкових відносин і намагалося використовувати державне регулювання (12.7.) економіки.
12.7. Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у заданому режимі. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб’єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції тощо).
Проголошена керівництвом країни структурна перебудова промисловості залишалася поза діями урядовців. Іноземні кредити використовувалися на “латання дірок” у бюджеті, наприклад, для погашення заборгованості по зарплатні, а не на поліпшення стану економіки та промисловості. Тому в 1999 р. уряду було відмовлено в наданні кредитів. У 1999-2001 р. проводилися економічні реформи: – відбулася рішуча відмова від системи натурального обміну (бартеру); – заборонялися не грошові форми розрахунку підприємств за використану електроенергію; – вимагалося виплатити заборгованості по зарплатні. Наслідки економічних реформ: – за один рік бюджет держави за поставлену виробниками промислову продукцію отримав збільшення на третину податкових надходжень, що привело до розширення кредитної бази та збільшенню відрахувань на соціальні потреби і до Пенсійного фонду; – повернена заборгованість по пенсіям і заробітній платні відразу перетворювалася в придбані населенням товари. Промислове виробництво після багаторічного застою почало розвиватися і за рік валовий приріст продукції перевищив 13 %.
У 2001 – 2007 рр. керівництво України продовжувало основні напрямки економічного розвитку України попередніх часів: – курс на приватизацію: у 2001 р. запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на продаж підприємств власникам, які б виконували інвестиційні зобов’язування; – побудова ринкової економіки без втручання виконавчої влади (на практиці від цього фактору відійшов уряд Ю.Тимошенко, який намагався встановити тверді ціни на м’ясо, цукор, паливо і зробити ці товари більш доступними для пересічних громадян); – економічна інтеграція з західноєвропейськими та світовими економічними організаціями. Інтеграційні бажання України через вступ до СОТ та ЄС є закономірними. Але вступ України до цих авторитетних організацій має свої “плюси” та “мінуси”. Економічна інтеграція:
До негативних явищ сучасного економічного життя можна віднести: – рейдерство: захоплення підприємств конкуруючими структурами на підставі судових рішень та владної підтримки; – високий рівень монополізації економіки: залізничний транспорт, металургійна, хімічна, нафтохімічна, машинобудівна промисловості, сфера комунальних послуг знаходяться або під керівництвом однієї стуктури, або у руках олігархів, що домовляються про спільні дії на ринку; – відкритість внутрішнього ринку більш якісним або більш дешевим іноземним товарам; – тіньова економіка.
Читайте також:
|
||||||||||||
|