Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ

У незалежній Україні відбуваються жваві політичні процеси.

Після проголошення незалежності Верховна Рада України заборонила, а потім відновила діяльність КПУ. Між тим в Україні вже діяли інші політичні партії, тобто відбувався процес створення багатопартійної системи. Сьогодні Мінюстом України зареєстровано 135 політичних партій. Деякі з них з кожним роком все помітніше проявляють себе в політичному житті країни. Це яскраво проявилося під час виборів до Верховної Ради в 1994, 1998, 2002 та 2006 рр.

У 1991 – 1993 рр. між законодавчою та виконавчою гілками влади точилася політична боротьба за перерозподіл влади. Компромісом стало прийняття положення пропрезидентсько-парламентську республіку.

У січні 2005 р. була проведена політична реформа, внаслідок якої Президент втратив багато повноважень, зокрема, призначати голову Кабінету Міністрів (прем’єр-міністра), тобто Україна стала парламентсько-президентською республікою, а в січні 2007 р. Верховна Рада прийняла Закон про Кабінет міністрів згідно з яким Україна фактично стала парламентською республікою.

 

У сфері зовнішньої політики спостерігається залежність зовнішньої політики від внутрішньої.

Після хвилі міжнародного визнання незалежності України, Верховна Рада ухвалила юридичну основу зовнішньополітичного курсу – “Основні напрями зовнішньої політики України” (1993 р.).

У документі вказувалося, що Україна:

здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма країнами та народами;

не висуває жодних територіальних претензій до сусідніх держав і, водночас, відстоює цілісність своєї держави;

– пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві разом із співпрацею з країнами СНД;

дієва співпраця з державами ЄС та НАТО.

Сьогодні Україна лишається у рамках тих завдань, які були окреслені в цьому документі, але урядові керманичі ще не можуть визначитися з бажанням ввійти до ЄС і НАТО або приєднатися до ЄЕП у рамках СНД.

Політична незалежність держави базується перш за все на незалежному, сильному народному господарстві.

З проголошенням незалежності України особливого значення набув вибір оптимальної моделі економічного зростання. Абсолютна більшість населення, яка підтримала на референдумі Акт проголошення незалежності, розраховувала на можливість відносно швидкого і якісного підвищення рівня життя в нових умовах. Передбачалося раціональне використання природних багатств і людського потенціалу. Але, всупереч очікуванням, в Україні виникла значна економічна криза.

 

Причини економічної кризи:

наслідки мілітаризації економіки: багато великих підприємств, які працювали на військово-промисловий комплекс, а отже, централізовано фінансувалися, отримували матеріально-технічне забезпечення, втратили як кошти, так і ринки збуту продукції;

не замкнутість виробничого циклу: лише п’ята частина обсягу промислової продукції мала завершений вигляд, тобто набувала форми кінцевого продукту безпосередньо на території республіки, а понад 72% її господарських зв’язків замикалися на Росії;

відсталість від технічного прогресу та зношеність оснащення підприємств: існуючі потужності у всіх галузях української промисловості десятиліттями майже не оновлювалися, що спричиняло виробництво низькоякісної, метало- та енергозатратної продукції, ускладнювало екологічну ситуацію;

значна нерівність в соціально-економічному розвитку регіонів: територіальний розподіл праці та міжрайонна інтеграція були малоефективними, а місцеві ресурси використовувались обмежено й однобічно;

занедбана екологія: на території республіки, перевантаженій гірничо-металургійними й хімічними комплексами, які самі по собі являли джерело періодичних економіко-екологічних криз, відзначався високий вміст шкідливих викидів в атмосферу. Значних коштів потребувала ліквідація Чорнобильської аварії, яка поглинала майже 20% державного бюджету.

 

Напрямки економічного розвитку незалежної України у 1991-2000 рр.:

1. Відмова від колишньої налагодженої системи господарських зв’язків в рамках СРСР і переорієнтація економіки на підприємства Заходу:

– припинення або скорочення традиційних господарських зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно – без фінансування;

– продукція українських підприємств не відповідала світовим стандартам, виявилася неконкурентоспроможною, а отже, на Заході вона могла використовуватися здебільшого як напівфабрикат.

2. Ліквідація цінових диспропорцій (розрахунки у світових, ринкових цінах), що значно ускладнювало ситуацію в промисловому виробництві. Найбільш вражаючий розрив зі світовими цінами відбувався у паливному комплексі, коли Росія і Туркменістан встановили для України реальну споживчу ціну за нафту і газ. За 1992 р. ціни на газ зросли в 100, а на нафту – в 300 разів. Така ж тенденція знову повторилася у 2005 р., але подорожчання мало вже не економічні чинники, а переважно політичні (геополітичні претензії Росії). Зростання цін на енергоносії стимулювало та прискорювало інфляцію.

3. Приватизація.

4. Лібералізація цін:

– здійснене в січні 1992 р. запровадження українських купонів багаторазового використання (квазігроші);

– підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій, яке не компенсувало втрат при стрибку цін на різні товари в 3-50 разів.

Причини поганого економічного становища на початку незалежності:

1. Недостатність енергоносіїв, перш за все нафти і газу.

2. Відсутність виваженої економічної політики, яку державне керівництво не могло або не бажало виробити та яка б була налаштована на розвиток економіки заради інтересів народу: всі уряди, яких на січень 2007 р. було вже 15-ть розробляли гучні, але не дієві економічні програми.

3. Законодавчий вакуум та законодавчий нігілізм: відсутність або недосконалість необхідних законів (наприклад, з проблем податкової політики) сприяли розкраданню народного майна, а нехтування вже існуючими законами владними структурами, фірмами та іншими структурами і юридичними особами призводило до безкарності, фінансово-економічної анархії.

4. Не продумана зовнішня політика: багато економічних зв’язків було розірвано, у той час як альтернативні зв’язки зі світовими споживачами не були встановлені, а тому українська промисловість втратила джерела сировини, комплектуючих і ринки збуту, що спричинило зупинку сотень підприємств.

 

Урядове керівництво у 1991 – 1998 рр. не визнавало в дійсності ринкових відносин і намагалося використовувати державне регулювання (12.7.) економіки.

 

12.7. Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у заданому режимі. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб’єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції тощо).

 

Проголошена керівництвом країни структурна перебудова промисловості залишалася поза діями урядовців. Іноземні кредити використовувалися на “латання дірок” у бюджеті, наприклад, для погашення заборгованості по зарплатні, а не на поліпшення стану економіки та промисловості. Тому в 1999 р. уряду було відмовлено в наданні кредитів.

У 1999-2001 р. проводилися економічні реформи:

– відбулася рішуча відмова від системи натурального обміну (бартеру);

– заборонялися не грошові форми розрахунку підприємств за використану електроенергію;

– вимагалося виплатити заборгованості по зарплатні.

Наслідки економічних реформ:

– за один рік бюджет держави за поставлену виробниками промислову продукцію отримав збільшення на третину податкових надходжень, що привело до розширення кредитної бази та збільшенню відрахувань на соціальні потреби і до Пенсійного фонду;

повернена заборгованість по пенсіям і заробітній платні відразу перетворювалася в придбані населенням товари. Промислове виробництво після багаторічного застою почало розвиватися і за рік валовий приріст продукції перевищив 13 %.

 

У 2001 – 2007 рр. керівництво України продовжувало основні напрямки економічного розвитку України попередніх часів:

курс на приватизацію: у 2001 р. запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на продаж підприємств власникам, які б виконували інвестиційні зобов’язування;

побудова ринкової економіки без втручання виконавчої влади (на практиці від цього фактору відійшов уряд Ю.Тимошенко, який намагався встановити тверді ціни на м’ясо, цукор, паливо і зробити ці товари більш доступними для пересічних громадян);

економічна інтеграція з західноєвропейськими та світовими економічними організаціями.

Інтеграційні бажання України через вступ до СОТ та ЄС є закономірними. Але вступ України до цих авторитетних організацій має свої “плюси” та “мінуси”.

Економічна інтеграція:

позитив негатив
входження до цивілізованого співтовариства, де можливо розраховувати на захист економічних інтересів втрати від напливу більш якісних товарів, з якими вітчизняні виробники не в змозі конкурувати

 

До негативних явищ сучасного економічного життя можна віднести:

рейдерство: захоплення підприємств конкуруючими структурами на підставі судових рішень та владної підтримки;

високий рівень монополізації економіки: залізничний транспорт, металургійна, хімічна, нафтохімічна, машинобудівна промисловості, сфера комунальних послуг знаходяться або під керівництвом однієї стуктури, або у руках олігархів, що домовляються про спільні дії на ринку;

відкритість внутрішнього ринку більш якісним або більш дешевим іноземним товарам;

тіньова економіка.

 


Читайте також:

  1. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  2. V. Економічні цикли.
  3. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
  4. Акціонерна власність в економічній системі
  5. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
  6. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
  7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
  8. Блага поділяють на економічні та неекономічні.
  9. Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.
  10. Важелі впливу на процеси розвитку ринку капіталу.
  11. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
  12. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі




Переглядів: 1419

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО | Аграрна політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.