• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Концепції дивідендної політики

Дивідендна політика корпорацій

З позиції акціонерного товариства дивіденд – це частка витрат корпорації, необхідна для обслуговування акціонерного капіталу, що виступає у формі частки прибутку, яка залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів і сплачується акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу. З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, що вкладені у статутний капітал компанії. З погляду фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, який дає змогу оцінити інвестиційну привабливість емітента розрахунком розміру дивіденду на акцію, відношенням суми дивідендів до ринкової вартості акції, оцінити пропорції розподілу прибутку корпорації, вартість простого та привілейованого капіталу та інше.

Дивіденди оголошуються у вигляді абсолютних значень, оскільки відсотки можуть, у деяких випадках, не показувати вірогідних значень розміру доходів акціонерів.

Дивіденди можуть виплачуватися готівкою або акціями:

Дивіденди акціями сплачують, як правило, молоді компанії, які спрямовують весь прибуток на інвестування. Взагалі завжди існує певна суперечність між дивідендами та іншою часткою прибутку, що спрямовується на інвестиції.

Концепція М. Міллера – Ф. Модільяні. Згідно з нею ринкова вартість акцій взагалі не залежить від дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для інвестування, а не для виплати дивідендів, корпорація забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до підвищення ринкової вартості акцій, а отже, доходів акціонерів. Виходячи з цього, немає сенсу вибирати будь-яку дивідендну політику.

«Синиця в руці» (М. Гордон, Е. Брігем, Дж. Лінтнер). Цей підхід виходить з того, що, оскільки майбутні доходи ще будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж нарощування капіталу, і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Отже, корпорація мусить виплачувати дивіденди в обсязі, який задовольнив би інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може призвести до того, що вони спробують позбутись акцій, що, в свою чергу, призведе до падіння курсової вартості останніх.

Тяжіння до великих дивідендів притаманне лише дрібним інвесторам, бо стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів. Наприклад, коли доходи від участі в управлінні товариством перевищують дивіденди чи контроль за діяльністю корпорації дає змогу вирішувати проблеми конкуренції, інвестор згоден утриматись від одержання доходу сьогодні, вважаючи, що завтра він буде значно вищим.

Але завжди треба пам’ятати, що зберегти акціонерний капітал можна лише тоді, коли дрібні акціонери будуть задоволені розміром дивідендів.

Концепція комплексної політики (Дж.Уолтер) полягає у тому, що оптимальний розмір дивіденду повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми дохідності інвестицій корпорації (J) з ринковою нормою дохідності по акціях (К):

за J > К – ринкова вартість акцій тим вища, чим нижчі дивіденди;

Дивідендна політика в умовах становлення фондового ринку

за J < К – ринкова вартість акцій зростатиме, якщо зростатимуть дивіденди.

Концепція М. Міллера – Ф. Модільяні виходить з наявності абсолютно ліквідного ринку – тільки на ньому можна отримати дохід у вигляді приросту капіталу (різницею між цінами купівлі акції та наступного її продажу). Такої характеристики український ринок цінних паперів, що формується, не має. Крім того, для дрібних інвесторів, що володіють невеликою кількістю акцій з низькою номінальною вартістю (для приватизованих підприємств стандартна номінальна вартість акцій становить 25 копійок), їх реалізація зв’язана з витратами на послуги операторів ринку, розмір яких кореспондується з доходом від приросту курсової вартості.

Затримка у виплаті дивідендів. Загальною практикою є виплата дивідендів протягом 30 днів з дня оголошення (день річних зборів акціонерів). Затримка у виплаті може пояснюватися неоперативністю розрахунків між банками. Однак деякі компанії встановлюють період, тільки після закінчення якого акціонер може отримати дивіденди (наприклад шість місяців). У цьому випадку реальна дохідність акцій компанії виявляється набагато нижчою за оголошену.

Виплата дивідендів залежно від часу придбання акцій.

Приклад. Загальні збори акціонерів приймають рішення виплатити високі дивіденди тим, хто придбав акції до 1 червня. Але чековий аукціон закінчився тільки 15 червня, тобто “особливі” дивіденди отримають лише працівники підприємства.

Виплата дивідендів залежно від часу придбання акцій залишає широкий простір для різних хитрощів, наслідком яких є або завищення рівня оголошених дивідендів, або обмеження прав деяких категорій акціонерів.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні типи організації бізнесу.

2. У чому полягають переваги корпоративної форми власності?

3. Охарактеризуйте основні права власників акцій.

4. Наведіть класифікацію та особливості акцій корпорацій.

5. Визначте сутність дивідендної політики корпорації.

6. Наведіть сучасні тенденції дивідендної політики українських корпорацій.

Тема 5. Боргові цінні папери підприємств (організацій)

Мета лекції –вивчити сутність, види та параметри боргових цінних паперів підприємств (організацій).

План лекції:

5.1. Облігації підприємств (організацій)

5.2. Депозитні та ощадні сертифікати банків

5.3. Векселі

5.1. Облігації підприємств (організацій)

Облігації підприємств (організацій) – це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).

Класифікацію облігацій наведено у табл. 5.1.1.

Таблиця 5.1.1

Класифікація облігацій підприємств

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску – на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.

За строком обігу облігації бувають:

1) короткострокові - випускаються на строк до 1 року;

2) середньострокові - випускаються на строк від 1 до 5 років;

3) довгострокові - випускаються на строк понад 5 років;

4) вічні - які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.

За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та беззаставні.

Заставні облігації – це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

Різниця між заставою і заставною облігацією полягає лише у способі розміщення та формі останньої. Спосіб розміщення заставних облігацій показаний на рис. 5.1.1.

Рис. 5.1.1. спосіб розміщення заставних облігацій

Заставні облігації можуть мати такі форми:

облігації під першу заставу – претензії по яких задовольняються у першу чергу;

облігації під другу чи загальну заставу – розміщуються, коли облігації під першу заставу вже обертаються; претензії по них задовольняються після розрахунків з власниками облігацій під першу заставу;

облігації під заставу цінних паперів – забезпечуються не фізичними активами, а акціями чи борговими паперами, які за невиплати боргу переходять до власників цих облігацій;

гарантовані облігації – виконання зобов’язань по них гарантується не емітентом, а іншою компанією.

Беззаставні облігації не забезпечені майном емітента. Вони виступають у вигляді прямих боргових зобов’язань, які не дають права власнику на майнові претензії до емітента. Причинами їх випуску можуть бути: відсутність фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дозволяють брати в борг, не забезпечуючи зобов’язань майном, та деякі інші.

За способом виплати доходу облігації класифікуються:

на відсоткові облігації – які погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка;

безвідсоткові облігації – не передбачають виплати відсотків. Вони реалізуються з дисконтом, а погашаються за номінальною вартістю;

кумулятивні облігації, по яких відсоток є кумулятивним: якщо не сплачується, то додається до претензій власника;

облігації з «плаваючим курсом», по яких дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум;

двохвалютні облігації – розміщення та виплата доходів на ці облігації здійснюється в одній валюті, а погашення – в іншій. Інвестор може отримувати додатковий дохід від валютних спекуляцій;

облігації з участю у доходах – дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів. Поряд з відсотками власники таких облігацій отримують додатковий дохід за результатами діяльності емітента.

За видом погашення облігації поділяються:

на облігації з достроковим погашенням – викупаються емітентом достроково за ціною, яка дещо перевищує номінальну вартість облігації, з відсотком на момент погашення;

облігації відкладеного фонду – частина випуску викупається емітентом достроково за рахунок так званого відкладеного фонду, що, як правило, передається під керування трасту;

облігації викупного фонду – викупаються достроково, якщо викуп можна зробити за заздалегідь обумовленою ціною чи нижче за неї. На відміну від облігацій відкладеного фонду, тут відсутні взаємні зобов’язання сторін щодо дострокового викупу;

облігації, що відшкодовуються, на бажання власника можуть у будь-який час вільно обмінюватися на готівку;

серійні облігації – частина боргу виплачується щороку по серіях;

облігації, строк заборгованості щодо яких розширюється – в момент погашення дають власнику право на довгострокові облігації такої самої вартості;

облігації, строк заборгованості щодо яких звужується, – випускаються, як правило, строком на 10 років, але можуть пред’являтися власником для погашення за номіналом через 5 років;

невідкличні (ординарні) облігації викуповуються одночасно у точно встановлений строк.

Різні види облігацій дають власникам різні права на купівлю інших цінних паперів емітента:

конвертовані облігації – їх можна обміняти на акції, але після обміну власник такої облігації втрачає права на доходи від неї;

опціонні облігації – дають право на купівлю інших цінних паперів емітента; це право не обмежує прав власника опціонних облігацій на отримання на них доходів;

облігації з варантом – дають право купівлі нових облігацій емітента за заздалегідь визначеною ціною у зазначені строки. Власники залишають за собою право на одержання доходів від облігацій з варантом.

Залежно від місця обігу облігації буваютьвнутрішніми, що обертаються на внутрішньому ринку цінних паперів, та міжнародними. Останні виступають у формах:

євроноти, що є короткостроковими борговими цінними паперами із плаваючою ставкою; купують їх переважно комерційні банки;

єврооблігації – випускаються на великий термін і розміщуються, як правило, на фондових ринках кількох країн.

Особливості облігацій українських підприємств (організацій)

Згідно з українським законодавством облігації можуть випускати підприємства всіх форм власності, організаційно-правових форм, а також об’єднання підприємств.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Цільові облігації повинні містити визначення товару, під який їх випускають.

За невиконання емітентом зобов’язань щодо виплати доходів та (або) погашення облігацій відповідні суми стягуються судом на користь власника.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Забороняється випускати облігації для формування статутного капіталу емітента, а також для покриття його збитків.

Облігації повинні мати такі реквізити:

1) найменування цінного паперу – «облігація»;

2) фірмове найменування і місцезнаходження емітента;

3) фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);

4) номінальна вартість облігації;

5) строки погашення;

6) розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);

7) місце і дату випуску;

8) серію і номер облігації;

9) підпис керівника емітента або іншої вповноваженої на те особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний листок на виплату відсотків. Він повинен містити такі основні дані:

§ порядковий номер;

§ номер облігації;

§ найменування емітента;

§ рік виплати відсотків.

Купонний листок є обов’язковим для облігацій, що запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій).

Облігації повністю ліквідні, тобто їх можна в будь-який момент здати за місцем придбання, і вам повернуть гроші відповідно до вартості облігацій на той момент. Але не секрет – вартість нерухомості постійно зростає, та й інфляція вносить у наше життя свої корективи. Отож, власники облігацій можуть бути впевнені, що їхні гроші не пропадуть, а вони самі не постраждають.

І ще один стимул: облігації можуть використовуватись і як засіб накопичення. За першою емісією будуть наступні. Облігації першого випуску обмінюватимуться на облігації наступних випусків без доплати. Куплений вами метр житла буде метром завжди....

Читайте також:

1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
6. Активний характер соціальної політики.
7. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
8. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
9. Антиінфляційної політики
10. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
11. Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.
12. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.

Переглядів: 1324