• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток та перегляд конст в ЗК.Порядок внесення змін.

Існ.різ сп-би прийняття - підготовки проекту к-ції.

В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установч.зборами чи парл-нтом і основну роль відіграє конст.комітет (комісія), які формуються представниц.ор-ном і практично розробляє проект. Напр..К-ція Італійс.рес-ки, 1847, Рес-ки індії, 1949, Федератив.рес-ки Бразилії, 1988, Рес-ки Болгарії, 1991...

В деяких кр-нах конст.комісії уиворюються не предс.ор-ном, а президентом чи урядом. Напр..к-ція Фр.рес-ки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парл-нт), Грецької Рес-ки (1975)

У випадку надання незалежності колоніям проекти к-цій нових д-в розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних д-в (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали уч.предс-ки колоніал.д-в і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979).

При переході від тоталітар.до ліберал., напівдемократич.і дем.режимів к-ції чи їх принципові положення розроблялися на всенац.конференціях предс-ків різ.партій та різ.сил сус-ва, «круглих столах»... В них беруть участь предс-ки і тих партій, які втрачають владу (напр..Венгрія, Чехія, Конго).

В країнах соціалісти.спрямованості підготовка проекту здійс.за ініціативою центр.ор-ну правлячої, і, як пр-ло, єдиної партії, який ств.комісію, встановл.осн.принципи майб.к-ції, обговорює проект і прийм.ріш.про представлення його парл-нту чи на реф-дум (напр..К-ції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових орг-цій, як пр-ло таке обговорення набуває х-ру парадного одобрення проекту.

В деяких кап.кр-нах робилися спроби ознайомити населення із проектом к-ції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які прийм.уч.в обговоренні часто обмежувався лише елітою с-ва.

Одним з демократ.сп-бів вважається прийн-тя к-ції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (напр..К-ції Туніс.рес-ки, 1956, Рес-ки Намібії, 1990, Рес-ки Болгарії, 1991...) . Після прийн-тя к-ції цей ор-н розпускається і уступає місце обраному парл-нту, але бувають випадки перетворення цих уст.зборів у парл-нт.

Найбільш пошир.є практика прийняття к-цій парл-нтом, тобто законодавч.ор-ном.

Вони приймаються в особл.порядку: каліф.б-стю голосів деп-тів (напр..К-ція Гр.., 1975, Ісп, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, україни, 1996, Польщі, 1997.

Деякі к-ції приймаються парл-нтом, який проголош.себе для цієї мети установч.зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими ор-нами (Народ.консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992).

Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові прав.дії, напр..для того, щоб федеральна к-ція вступ.в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб-тами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція).

У Фр., Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах к-ції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він к-цію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парл-нті важко розібратися в такому складному документі як к-ція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні к-ції (Греція). Іноді на референдумі приймаються к-ції, які попередньо обговорювалися у представниц.ор-нах і прийняті парл-нтом чи установч.зборами (греція, 1975, Іспанія, 1978).

В деяких кр-наї к-ції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти к-цій, затверджені консультативними установчими зборами (Терція, 1982, Нігерія, 1989).

Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установч.зборів для внес.поправок в текст діючої к-ції, як пр-ло, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія).

Поправки вносяться за рішенням парл-нту чи на ос-ві рез-тів референдуму. Проект про ззміну к-ції не може бути внес.одним членом парл-нту, а лише главою д-ви, урядом, певною групою деп.-тів (в Турції – 1/3 деп-тів), суб-тами фед-ції (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один деп.-т може внести проект про поправку до к-ції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народ.ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народ.ініціат.встановл.можл-сть перегляду к-ції після збору підписів певної к-сті виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австр.і Швейцарії – 100тис.).

Як пр-ло, поправка приймається каліф.більшістю в кож.палаті парл-нту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого ріш.також може застос.пр-ло про подвій.вотум.

В деяких кр-нах глава д-ви має п-во вето на поправку, тобто може не підпис.її. Напр..в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду.

Майже завжди к-ції містять певні норми, якими забор.переглядати деякі положення про держ.устрій (в ряді країн – про респ.форму правл-ня, в Португалії – п-во на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., дем.і федератив.д-ви, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змін.к-цію в період надзвич.стану (в Ісп.), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Грец., Португ. – 5р.).

Відміна (скас.) к-ції передбачає дещо ін.процедуру чи зміна, оск.вона повністю заміняє попередню к-цію.

Є два сп-би відміни: звичай.і надзвич. В першому випадку мова йде про прийняття нов.к-ції, після чого стара перестає автоматично діяти. Над звичай.порядок відміни поляг.у прийнятті акту надзвичайного з-ва, який пов’яз.з екстра ординар.обставинами та подіями в кр-ні (переворот, рев-ція).

31.Форма і структура конст ЗК(США ,Франція,ФРН)

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складати­ся з одного нормативного акта. Якщо Основний Закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питан­ня конституційного характеру, він є кодифікованою консти­туцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Япо­нії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституцій­ного характеру регулюються кількома актами, така консти­туція належить до розряду некодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чо­тирьох нормативних актів: "Форми правління Фінляндії" 1919 р., "Акта про Едускунт" (парламент) 1928 р., "Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції" 1922 р., "Акта про державний суд" 1922 р. Усі перераховані акти мають ви­щу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великій Британії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, пе­рехідні й додаткові положення.

Преамбула (лат. praeambulus — той, що передує) — це вступна частина конституції. У ній, звичайно, викладені зав-

дання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються пра­ва і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменії 1995 p.), великою (Кон­ституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конститу­ція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямо­ваність, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, уп­равління і суду згідно з принципом поділу влади, а також ор­ганізацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях вста­новлюється порядок набрання конституцією чинності, визна­чаються терміни видання законів, до яких відсилає консти­туція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазна­чаються винятки із загальних правил тощо.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
6. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
7. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
8. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
9. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.

Переглядів: 571