• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття про маржинальний дохід та аналіз взаємозв’язку

Поведінка витрат – це характер їх реагування на зміни в діяльності підприємства. Знання залежності рівня витрат від зміни окремих факторів виробництва дозволяє впливати на їх рівень, змінюючи відповідним чином ці фактори.

Поведінка витрат

Контрольовані витрати– це такі витрати, рівень яких менеджер може контролювати або змінювати своїми діями (рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за витратами.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати та на які не може впливати своїми рішеннями. По суті, зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є витрати, які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період часу.

Решта груп витрат, наведених на рисунку 2.3, додаткових пояснень не потребують.

Поведінка витрат визначається їх видом: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні.

Змінні витрати – це такі, сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності, тобто при зростанні обсягу виробництва на 10% загальна сума таких витрат також зростає на 10%. Графічно ця залежність виражається прямою лінією (рис.2.4.), а теоретично – рівнянням прямої.

у = bx, (2.1)

де y – загальна сума змінних витрат;

x – обсяг діяльності (кількість одиниць виготовленої продукції);

b – витрати на одиницю діяльності

Рисунок 2.4. Залежність змінних витрат від обсягу діяльності.

Для того, щоб охарактеризувати поведінку змінних витрат в управлінському обліку використовують спеціальний показник – коефіцієнт реагування витрат (Крв), який характеризує співвідношення темпів росту витрат і темпів росту ділової активності підприємства:

Крв = . (2.2)

де Трв – темпи росту витрат, %;

Тра – темпи росту ділової активності підприємства (обсягу діяльності), %.

Змінні витрати в свою чергу, поділяються на пропорційні, прогресивні та дегресивні.

Пропорційні витрати змінюються тими ж темпами, що й обсяг діяльності, тому для них Крв = 1. Прогресивні витрати – це такі, темпи зростання яких перевищують темпи зростання обсягу виробництва. Для таких витрат Крв > 1. Дегресивними називають такі змінні витрати, темпи зростання яких відстають від темпів росту обсягу виробництва, тому для них Крв < 1.

Постійні витрати – це такі, сума яких не змінюється при зміні обсягу діяльності (орендна плата, зарплата адмінперсоналу, прямолінійна амортизація основних засобів і т. ін.). З розрахунку на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва такі витрати зменшуються (рис.2.5.)

Для таких витрат коефіцієнт реагування дорівнює нулеві (чисельник формули дорівнює нулеві).

Рисунок 2.5. Залежність постійних витрат від обсягу діяльності

У реальному житті рідко можна знайти витрати, які по самій своїй суті є виключно постійними або змінними. Економічні явища і пов’язані з ними витрати у більшості випадків є умовно-змінними або умовно-постійними, тобто вони містять одночасно і змінні, і постійні витрати (наприклад, плата за послуги зв’язку включає постійну суму абонентної плати та змінну плату в залежності від тривалості часу розмов).

Отже, будь-які сукупні витрати у загальному вигляді можна зобразити формулою

у = a + bx, (2.3)

де a – сума постійних витрат.

Графічно сукупні витрати показано на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6. Графічне зображення сукупних витрат

При аналізі поведінки витрат треба мати на увазі, що постійні витрати ніколи не бувають абсолютно постійними. Вони відносно постійні лише в межах релевантного діапазону, тобто обсягу діяльності, в межах якого сума постійних витрат не змінюється. Наприклад, сума лінійної амортизації обладнання буде постійною величиною до тих пір, поки підприємство не буде змушене придбати додаткове обладнання для розширення обсягу виробництва. З цього моменту сума постійних витрат різко зросте (зробить стрибок), а потім знову певний час буде незмінною (рис. 2.7).

Рисунок 2.7. Графічне зображення ступінчатої зміни постійних витрат

Отже, постійні витрати не змінюються автоматично з ростом обсягу виробництва, вони можуть змінюватися внаслідок відповідних управлінських рішень про розширення обсягу діяльності за межі релевантного діапазону. Відповідно до цього постійні витрати поділяють на обов’язкові та дискреційні.

Обов’язкові– це витрати, зумовлені потужністю підприємства, обсягами його діяльності (наприклад, зарплата обслуговуючого персоналу).

Дискреційні витрати – це витрати, розмір яких визначається керівником підприємства і не має прямого зв’язку зі змінами обсягу поточної діяльності (наприклад, витрати на наукові дослідження і розробки, на рекламу, на підвищення кваліфікації персоналу тощо). Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент їх величина може бути зменшена без суттєвої зміни обсягу діяльності.

Знання поведінки витрат та їх класифікації дає можливість менеджеру приймати правильні рішення відносно факторів, що впливають на їх рівень, і тим самим управляти витратами. Але проблема виникає часто у тому, як правильно, науково обґрунтовано та економічно доцільно розподілити витрати на постійні і змінні. Поділ витрат на постійні та змінні - важлива не лише теоретична, а й практична проблема.

Відомо, що постійні витрати є незмінними лише в межах релевантного діапазону. Але ж і змінні витрати не завжди будуть прямо пропорційними до обсягу виробництва: вони також неоднорідні.

Перш за все, варто замітити, що всі прямі виробничі витрати, як правило є змінними. Вони залежать від обсягу діяльності.

В той же час, накладні витрати можуть бути як постійними так і змінними. Згідно П(С)БО 16 “Витрати” підприємство самостійно визначає, які із загальновиробничих витрат необхідно віднести до постійних, а які – до змінних. В управлінському обліку це стосується і невиробничих витрат (загальногосподарських, адміністративних, витрат на збут та ін).

Більшість літературних джерел акцентують увагу на таких методах розподілу витрат на постійні і змінні:

1) метод технологічного нормування (інженерний) передбачає нормування витрат з одночасним виділенням змінної їх частини. Він добре зарекомендував себе у підприємствах, що використовують систему нормативного обліку витрат і калькулювання (“стандарт-кост”);

2) метод аналізу рахунків передбачає, що бухгалтер-аналітик поділяє окремі витрати на змінні або постійні, виходячи з їх поведінки в минулі роки та власного бачення (досвіду), або навіть інтуїтивно. Цей метод не може гарантувати точність розрахунків;

3) метод побудови графіку розкиду (візуальний) передбачає, що аналітик будує графік залежності рівня витрат від обсягу виробництва, на якому розкид точок характеризує взаємозв’язок між цими явищами. А потім проводить пряму, яка, на його погляд, найбільш точно (адекватно) відображає поведінку витрат (їх залежність від обсягів виробництва). Точка перетину цієї прямої з віссю “У” (віссю витрат) покаже рівень постійних витрат. Цей метод також не може бути досить точним;

4) метод абсолютного приросту (найвищої та найнижчої точки – мінімакс) самий простий і тому дуже поширений за кордоном. При цьому методі визначають різницю найвищого та найнижчого значення залежної (суми витрат) і незалежної (обсягу діяльності) змінної. Потім діленням першої різниці (залежної) на другу (незалежну) визначають коефіцієнт (суму змінних витрат на одиницю виміру незалежної змінної). Множенням цього коефіцієнту на обсяг незалежної змінної розраховують загальну суму змінних витрат, а відніманням змінних витрат від рівня залежної змінної – обсяг постійних витрат, який поширюють на всі точки даного ряду;

5) метод регресійного аналізу (звичайно, метод найменших квадратів) дає можливість на підставі емпіричних даних визначити залежність суми витрат від обсягу виробництва за рівнянням y = a + bx.

Але використовуючи ці методи розподілу витрат на постійні і змінні, треба завжди мати на увазі, що вони не гарантують абсолютно точного результату (застосування різних методів до однієї і тієї ж сукупності витрат, як правило, дає різні результати), тому використовувати їх необхідно з певною обережністю.

“витрати-обсяг-прибуток”

У практиці управлінського обліку широкого використання набувало поняття маржинального доходу. Деякі автори називають його “маржинальний прибуток”, “внесок у суму прибутку”, “валова маржа” і т. ін.

Показники маржинального доходу є основою аналізу взаємозв’язку “витрати-обсяг-прибуток” (CVP – аналізу, від англійського “ Cost-Volume-Profit” ). Метою такого аналізу є визначення :

– обсягу продаж, який забезпечує беззбитковість діяльності (критичного обсягу, точки беззбитковості, “мертвої” точки-інші назви цього показника);

– величини прибутку за певного обсягу продаж;

– впливу змін суми витрат, обсягу реалізації та ціни на суму прибутку;

– оптимальної структури витрат і т. ін.

Аналіз взаємозв’язку “витрати-обсяг-прибуток” можна виконувати різними методами: графічними або розрахунковими (математичними).

Якщо на графіку загальної суми витрат (рис. 2.6) зобразити лінію виручки від реалізації продукції, ми одержимо графік взаємозв’язку “витрати-обсяг-прибуток” (рис.2.8).

Такий графік можна побудувати як для окремих видів продукції, так і для підприємства в цілому, виразивши всю виготовлену продукцію у співставних одиницях. При побудові таких графіків виходять з допущення, що ціна реалізації та змінні витрати з розрахунку на одиницю продукції залишаються незмінними, а вся вироблена продукція реалізується у звітному періоді, хоча на практиці так буває не завжди.

Рис. 2.8. Графік співвідношення обсягу, витрат і прибутку

На графіку можна визначити координати точки перетину лінії сукупних витрат з лінією доходу від реалізації. Це і будуть значення точки беззбитковості (“мертвої” точки), яка характеризує обсяг реалізації (Тбн – точка беззбитковості у натуральному вимірнику), при якому сума витрат дорівнює сумі доходу (Тбг – точка беззбитковості у грошовому вимірнику) і підприємство не має ні прибутку, ні збитку. На підставі такого графіка можна визначити очікуваний прибуток при зміні обсягів виробництва і реалізації продукції.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на розподілі витрат на постійні і змінні, які в сумі визначають собівартість продукції. Для точки беззбитковості характерним є те, що у ній “сукупні витрати = доходу від реалізації”.

Сукупні витрати виражаються рівнянням прямої y = a + bx, що можна виразити так: Сукупні витрати = Постійні витрати + (Питомі змінні витрати × Кількість реалізованої продукції).

В той же час: Дохід від реалізації = Ціна реалізації одиниці продукції × Кількість реалізованої продукції.

Якщо ліві частини цих двох рівнянь рівні між собою, а це може бути лише в точці беззбитковості, то й праві частини також будуть рівними. Отже, у точці беззбитковості спостерігається така рівність: Постійні витрати + Питомі змінні витрати × Кількість продукції = Ціна реалізації × Кількість продукції.

Розв’яжемо наведене рівняння і визначимо значення кількості реалізованої продукції для точки беззбитковості:

Постійні витрати = (Ціна × Кількість продукції) – (Питомі змінні витрати × Кількість продукції);

Постійні витрати = (Ціна – Питомі змінні витрати) × Кількість продукції;

Кількість продукції = .

Це і буде значення точки беззбитковості у натуральних вимірниках (Тбн):

Тбн = , (2.4)

де Зм. витр * – змінні витрати на одиницю продукції;

Ц – ціна реалізації одиниці продукції.

Знаменник цього розрахунку дістав назву маржинального доходу

МД*= Ц – Зм. витр.*, (2.5)

де МД* – маржинальний дохід з розрахунку на одиницю продукції.

Загальна сума маржинального доходу може бути визначена як різниця

МД = В – Зм. витр., (2.6)

де МД – загальна сума маржинального доходу;

В – виручка (доход) від реалізації продукції;

Зм. витр. – загальна сума змінних витрат.

Для визначення точки беззбитковості у грошовому вимірнику (Тбг) необхідно помножити натуральне значення точки беззбитковості (Тбн) на ціну реалізації одиниці продукції:

Тбг = Тбн × Ц = × Ц = (2.7)

Відношення суми питомого маржинального доходу до ціни реалізації продукції називають коефіцієнти маржинального доходу (КМД):

КМД = МД* : Ц = МД : В (2.8)

Отже, коефіцієнт маржинального доходу показує долю (частку) маржинального доходу в сумі виручки від реалізації продукції.

Важливим напрямком аналізу “витрати-обсяг-прибуток” є передбачення реакції прибутку на зміни інших показників діяльності. Для такого аналізу використовують показники:

а) запас міцності (ЗМ) – величина, на яку досягнутий обсяг реалізації перевищує рівень беззбитковості (критичний обсяг):

ЗМ = Р – Тб, (2.9)

де Р – обсяг реалізації.

Цей показник можна визначити як у грошовому (ЗМг) так і натуральних вимірниках (ЗМн). Він показує на скільки одиниць продукції або гривень можна скоротити обсяг реалізації без загрози попасти у зону збитку (див. рис. 2.8);

б) коефіцієнт запасу міцності (КЗМ) – відношення запасу міцності до обсягу реалізації

КЗМ = ЗМ : Р (2.10)

Цей показник коливається у межах від мінус безконечності до плюс одиниці (від – ¥ до +1).

Наведені показники широко використовуються для аналізу залежності прибутку від обсягу реалізації. Взаємозв’язок між окремими показниками та їх використання у процесі такого аналізу можна визначити рівняннями:

1) Прибуток = Виручка – (Постійні витрати + Змінні витрати);

2) Маржинальний дохід = Виручка – Змінні витрати;

3) Прибуток = Маржинальний дохід – Постійні витрати;

4) Маржинальний дохід = Прибуток + Постійні витрати.

Для менеджера в процесі аналізу важливо визначити обсяги та ціну реалізації, які забезпечать одержання бажаного прибутку.

Обсяг реалізації для одержання бажаного прибутку визначають за такими відношеннями:

а) у натуральних вимірниках (Рн)

Обсяг реалізації, од. (Рн) = ,

або Рн = + Тбн (2.11)

б) у грошовому вимірнику (Рг)

Рг = =

= + Тбг (2.12)

Для визначення суми очікуваного прибутку (ОП) при заданому обсягу реалізації використовують такі рівняння:

а) обсяг реалізації задано у натуральних вимірниках (Рн)

ОП = (Рн × МД*) – Пост. витр. = (Рн – Тбн) × МД*= ЗМн × МД* (2.13)

б) обсяг реалізації задано у грошовому вимірнику (Рг)

ОП = (Рг × КМД) – Пост. витр. = (Рг – Тбг) × КМД = ЗМг × КМД (2.14)

Одним із важливих завдань маржинального аналізу є визначення ціни беззбитковості, тобто рівня ціни, при якій підприємство не буде мати ні збитку ні прибутку. Знання такої ціни необхідне для вирішення питання про допустимі торговельні знижки, при встановлені договірних цін і т. ін.

Ціна беззбитковості (Цб) визначається за рівнянням

Цб = + Змін. витр.* (2.15)

Для визначення ціни, необхідної для одержання бажаного прибутку при заданому обсягу реалізації (Цп) використовують рівняння

Цп = + Змін. витр.* (2.16)

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. SWOT-аналіз у туризмі
5. SWOT-аналіз.
6. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
7. V. Нюховий аналізатор
8. V. Підриємницький дохід і прибуток
9. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
10. А/. Поняття про судовий процес.
11. АВС (XYZ)-аналіз
12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.

Переглядів: 2826