Поняття права власності за законодавством України.

Зупинення та перерив строку позовної давності.

Види строків позовної давності.

ЦКУ передбачає два види строків позовної давності: загальні та спеціальні.

Загальний строк поширюється на усіх суб’єктів цивільно-правових відносин та становить 3 роки.

Спеціальний строк вказаний в ст. 258 ЦКУ для окремих видів вимог та може бути скороченим або тривалішим порівняно з загальним.

Так, позовна давність в 1 рік застосовується до вимог:

- про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про спростування невірної інформації, поміщеної у ЗМІ;

- про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця при порушенні переважного права купівлі частки у справі спільної часткової власності;

- у зв’язку з недоліками проданого товару;

- про розірвання договору дарування;

- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

- про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність в 5 років встановлюється до визнання недійсним правочину, здійсненого під впливом насильства та обману.

Позовна давність в 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

В обчисленні та застосуванні строків позовної давності існують поняття їх зупинення та перериву, яке здійснюється з метою захисту та відновлення порушених прав і свобод.

Зупинення строку позовної давності відбувається:

- якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна та невідворотна подія;

- у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторія) на підставах, встановлених законом;

- у разі зупинення дії нормативно-правового акту, який регулює відповідні відносини;

- якщо позивач чи відповідач перебуває у військових формуваннях, що переведені у військовий стан.

Перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування зазначених обставин.

Від дня припинення обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що сплинув до його зупинення.

Перерив строку позовної давності відбувається якщо:

- особа вчинює дії, що свідчать про визнання нею свого боргу;

- у разі пред’явлення особою позову до боржника.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

Залишення судом позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Право власності закріплено в Конституції України, ЦКУ та в законі України “Про власність” 26.03.1991 р.

У Конституції закріплено, що кожний громадянин має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, передбаченому законом.

З економічної точки зору власність – історично обумовлені суспільні відносини з привласнення засобів та продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.

З юридичної точки зору власність – особливий правовий статус речі, пов’язаний з правом на неї особи цивільних правовідносин. Для юристів власність зводиться, в першу чергу, до права власності.

За ЦКУ право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності складає так звана “тріада” власності, визначена ще в Стародавньому Римі: право володіння, право користування, право розпорядження. Тільки наявність усіх трьох елементів свідчить про наявність в особи права власності на відповідну річ.

Право володіння – це правове закріплення правомочності суб’єктів по фактичному утриманню речі в сфері свого господарювання. Володіння може бути законним та незаконним. В свою чергу, незаконне володіння поділяється на добросовісне та недобросовісне. Добросовісним незаконним володінням є володіння без законних підстав, але якщо володілець не знає та неповинен знати про незаконність свого володіння. Недобросовісним незаконним володінням є випадок, коли суб’єкт знає чи повинен знати про незаконність свого заволодіння, але продовжує утримувати річ.

Право користування - право суб’єкта експлуатації відповідного майна для задоволення своїх чи чужих потреб. Користування майном може бути законним (наприклад, за договором) та незаконним.

Право розпорядження – є правом суб’єкта визначати юридичну чи фактичну долю майна. (Наприклад, продати, здати в оренду, знищити)

Отже, об’єктивне право власності – це сукупність правових норм, які закріплюють можливу правомочність особи по володінню, користуванню, розпорядженню річчю чи майном.

Власність зобов’язує: власник не може використовувати своє право власності на шкоду іншим особам.

Право власності є непорушним – ніхто не може бути безпідставно позбавлений власності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та значення строку позовної давності.	\|	Статус приватної власності за законодавством України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.