• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Планування

Основні функції публічного управління

Функції публічного управління

Формування складу та визначення змістовної характеристики функцій публічного управління безпосередньо залежать від функцій держави, тобто основних напрямів її діяльності, спрямованої на досягнення взаємоузгодженості та задоволення різноманітних інтересів окремих громадян, соціальних груп і суспільства в цілому. На різних етапах історичного розвитку держави перед нею постають ті чи інші основні завдання, засобом вирішення яких є функціональна діяльність. Розрізняють внутрішні та зовнішні функції держави.

Внутрішні функції – це основні напрями діяльності держави з управління внутрішніми суспільними процесами. До їх складу відносяться наступні функції: економічна, політична, соціальна, правоохоронна, екологічна. Зовнішні функції держави – це основні напрями її діяльності у сфері міжнародних відносин: дипломатична, зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, культурно-інформаційна та глобального співробітництва. В цілому держава виконує цілісний комплекс функцій з підтримки життєдіяльності суспільства. Всі вони в тій чи іншій мірі пов’язані з державним управлінням, реалізуються системою органів влади та їх апаратом.

Функції управління, як відносно відокремлені в процесі розподілу управлінської праці види діяльності, що відрізняються специфічними формами та методами впливу на керовані об’єкти чи процеси, класифікуються на декілька груп: основні (загальні) і конкретні (спеціальні), які ще розподіляють на головні та допоміжні функції.

Основні функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського циклу і включають до свого складу: за поширеною класифікацією — прогнозування, планування, організацію, координацію, регулювання, мотивацію, облік, аналіз, контроль; за скороченою – планування, організацію, мотивацію, контроль.

Конкретні функції забезпечують управління суспільними процесами, відповідними сферами, на певному рівні ієрархії або в конкретних умовах. Головні функції охоплюють діяльність у різних сферах публічного управління з розподілом на політико-адміністративні, економічні, соціальні, культурно-освітні. До числа допоміжних відносять функції, що забезпечують в кожній установі нормальне виконання основних і головних функцій. Нижче наведено перелік основних завдань, які характеризують зміст діяльності за кожним видом функцій публічного управління.

· збір і опрацювання релевантної інформації;

· комплексна оцінка здійснення соціальних процесів чи стану керованих об’єктів;

· з’ясування суперечностей;

· формулювання проблем;

· виявлення тенденцій розвитку;

· визначення пріоритетів;

· моделювання плину соціальних процесів чи бажаного стану об’єктів управління;

· вибір взаємопідтримуючих перспективних цілей;

· складання прогнозів;

· конкретизація цілей за кількісними та якісними характеристиками;

· стратегічне планування;

· передбачення можливостей виникнення внутрішніх і зовнішніх небезпек;

· встановлення ймовірності появи додаткових можливостей;

· реалізація багатоваріантного підходу в процесі прогнозування та планування;

· вибір критеріїв оцінки альтернативних варіантів;

· розроблення проектів програм, планів, комплексу заходів;

· визначення необхідного ресурсного забезпечення;

· співставлення альтернативних проектів програм, планів;

· вибір найкращого чи визначення оптимального варіанту;

· узгодження обраного проекту прогнозу, програми, плану з іншими прогнозними та плановими документами у вертикальному та горизонтальному вимірах;

· ухвалення програм, планів;

· отримання “зворотного зв’язку”;

· оцінка відповідності реально отриманих результатів встановленим цілям.

Організація:

· визначення змісту та напрямів управлінської діяльності, необхідних для досягнення цілей, встановлених у програмах, планах;

· реалізація принципу доцільного поєднання централізації та децентралізації управління;

· розподіл повноважень і відповідності між органами публічного управління;

· упорядкування структури управління з дотриманням вимог доцільної кількості рівнів і діапазону управління;

· доведення програм, планів до відома конкретних виконавців;

· координація діяльності виконавців прийнятих програм, планів, управлінських рішень;

· вироблення та реалізація організаційного механізму раціоналізації взаємозв’язків між підсистемами та елементами публічного управління;

· концентрація ресурсів і їх доцільний розподіл за пріоритетними напрямками суспільного розвитку;

· регулювання ходу виконання прогнозних і програмних документів;

· створення ефективної мережі комунікаційних потоків;

· відстеження дотримання встановлених строків реалізації державно - управлінських рішень;

· організація своєчасного та якісного зворотного зв’язку у суб’єктно-об’єктних відносинах;

· забезпечення ефективної організації державної служби та процесу її проходження;

· здійснення постійного моніторингу за ходом організаційних перетворень.

Мотивація:

· орієнтація на взаємоузгодження та задоволення особистих, колективних і загальнодержавних інтересів;

· визначення матеріальних, соціальних і духовних потреб виконавців програм, планів, управлінських рішень тощо;

· моніторинг послідовного зростання потреб;

· вибір дієвих методів задоволення потреб;

· спрямованість мотиваційних регуляторів на досягнення більш ефективного виконання службових обов’язків;

· формування мотиваційних систем з застосуванням змістовних і процесуальних теорій мотивації;

· додержання принципу справедливості;

· досягнення відповідності винагороди реально отриманим результатам діяльності;

· застосування конкретних мотиваційних важелів в залежності від ціннісної орієнтації працівників;

· поширення використання соціально - психологічних методів мотивації з одночасним обмеженням примусового впливу на поведінку людей;

· створення умов отримання посадовими особами та спеціалістами задоволення від своєї роботи;

· забезпечення можливостей максимальної реалізації працівниками власного творчого потенціалу;

· оцінка та врахування рівня вмотивованості державних службовців на підставі аналізу їх сподівань, сприйняття винагороди, відчуття вагомості власного внеску в загальні результати;

· забезпечення підвищення дієвості мотиваційного впливу за рахунок широкого оприлюднення досягнутих високих результатів роботи окремих працівників чи органів публічного управління та отриманої винагороди.

Контроль:

· розподіл контрольних повноважень між органами влади;

· визначення завдань надвідомчого, міжвідомчого та відомчого контролю;

· розроблення стандартів і визначення критеріїв для проведення контролю;

· реалізація принципів ефективного контролю в державному управлінні;

· вибір форм контрольної діяльності;

· визначення відповідальності, що виникає за результатами різних видів контролю;

· стратегічна спрямованість контрольних заходів;

· орієнтація на конкретні кінцеві результати діяльності підконтрольних об’єктів;

· встановлення строків контролю;

· визначення доцільності міри контролю;

· забезпечення відповідності контрольних заходів конкретній сфері діяльності установ;

· узгодження форм і методів контролю, що реалізуються на різних ієрархічних рівнях публічного управління;

· вибір допустимих діапазонів відхилень від встановлених параметрів контролю – норм, нормативів, стандартів, планових завдань;

· здійснення передбачених контрольних заходів;

· виявлення масштабів реальних відхилень від встановлених параметрів;

· порівняння фактичних відхилень з обраним допустимим їх діапазоном;

· вироблення (в разі необхідності) коригуючих дій (усунення причин відхилень чи зміни стандартів);

· доведення результатів контролю і прийнятого рішення до відома відповідного адресата, а в необхідних випадках – громадських або правоохоронних органів, інших зацікавлених осіб;

· перевірка виконання рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Читайте також:

1. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
2. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
3. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
4. Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання
5. Бізнес-план як один із головних інструментів редакційного планування
6. Бізнес-планування
7. Бізнес-планування інвестиційного проекту. Розробка планів фінансового проекту
8. Бізнес-планування, його суть та призначення
9. Бюджетне планування
10. Бюджетне планування та прогнозування.
11. Бюджетне планування.
12. Бюджетне фінансове планування.

Переглядів: 689