• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення послідовності обробки поверхонь заготовки

Обраний варіант базування є основою для визначення послідовності обробки поверхонь заготовки. Разом з тим, визначаючи послідовність обробки, враховують: а) конструктивні особливості деталі; б) вимоги до її якості; в) методи одержання заданих розмірів; г) властивості заготовки (матеріал, маса, розміри, припуски на обробку); д) можливості обладнання; ж) необхідність у термічній обробці; з) організацію виробничого процесу та ін.

Обробку заготовки починають, як правило, з підготовки технологічних баз. У комплекті баз у першу чергу обробляють поверхню (або сполучення поверхонь), що позбавляє заготовку більшого числа ступенів вільності (установочна або подвійна напрямна база).

На початку ТП необхідно прагнуть зняти з заготовки найбільші припуски для того, щоб створити кращі умови для перерозподілу залишкових напружень у заготовці і розкрити можливі дефекти на ранній стадії обробки.

Високі вимоги до точності форми, розмірів і відносного положення поверхонь деталі обумовлюють вести обробку заготовки в кілька Тпр. В окремих випадках попередню й остаточну обробку поверхні виконують послідовно при одній установці заготовки. Частіше ці етапи розділяють, відносячи остаточну обробку поверхонь на кінець ТП.

У кінець ТП виносять також обробку легко пошкоджувальних поверхонь (наприклад, зовнішніх нарізок).

На послідовність обробки поверхонь заготовки впливають термічна і хіміко-термічна обробка. Неминуче деформування заготовки в результаті такої обробки змушує передбачати в ТП попередню та остаточну обробку і починати останню з “виправлення” технологічних баз. Поверхні, виправлення яких після термічної обробки важко (наприклад, кріпильні отвори в корпусних деталях), обробляють після її виконання. Деякі види хіміко-термічної обробки ускладнюють процес механічної обробки. Так, при цементації, якщо потрібно обробити тільки окремі поверхні заготовки, інші захищають або нанесенням міді, або додатковим припуском, що видаляється після цементації, але до загартування.

Впливає на послідовність обробки поверхонь і необхідність дотримання черговості в утворенні різних конструктивних елементів деталі. Наприклад, кріпильні різьбові отвори потрібно обробляти після того, як буде остаточно оброблена поверхня заготовки, з яким вони сполучені. У противному випадку нарізка в отворах буде зіпсована.

Запитання для самоперевірки:

1. На чому основане визначення послідовності обробки поверхонь заготовки.

2. Яки основні принципи вибору поверхні заготовки для першочергового оброблення.

3. Як, на що і чому у технологічному процесі впливають термічна і хіміко-термічна обробка.

Література: [5, с.18-58].

Лекція 6

Вибір способів обробки заготовок і визначення кількості необхідних технологічних переходів

Після встановлення послідовності обробки всіх поверхонь заготовки, вибираються способи і засоби обробки кожної з них.

Вибір способу обробки і необхідної кількості ТПр залежать від технічних вимог на деталь, виду і якості заготовки, техніко-економічних показників способів обробки заготовки.

Обраний спосіб обробки повинен забезпечити найкоротший і найбільш економічний шлях перетворення заготовки в деталь необхідної якості.

Очевидно, що самий короткий шлях можна було б забезпечити при одержанні кожної поверхні заготовки необхідної якості за один ТПр, виконання якого повинно забезпечувати визначену величину уточнення:

, (6)

де

– допустимі відхилення показників точності заготовки;

– допустимі відхилення показника точності деталі.

Як правило, типові способи обробки, не забезпечують необхідну величину уточнення. Тому, обробку поверхонь приходиться вести в кілька ТПр і уточнення при цьому визначати по формулі:

, (7)

де

– загальне уточнення, що одержується при обробці заготовок для досягнення необхідної точності деталі по кожній з поверхонь;

– уточнення, забезпечуване кожним ТПр;

– кількість ТПр, що необхідні для досягнення заданої точності деталі.

Вибір способу обробки заготовки варто починати з пошуку такої технологічної системи, що дозволить економічним шляхом досягти необхідної якості деталі . Однак, обрана технологічна система здатна забезпечити визначену якість деталі лише при визначеній якості заготовки ( ). Якщо , то розглянута система забезпечить одержання поверхні необхідної якості з обраної заготовки . Якщо ж , то необхідно продовжити вибір системи і знайти таку, котра забезпечить на виході , і т.д.

У зв'язку з тим, що необхідна якість окремої поверхні деталі може бути досягнута при обробці її різними способами, варто зрівняти можливі варіанти по продуктивності та економічності ТП. Для цього для кожного варіанту ТП необхідно визначити трудомісткість і собівартість обробки заготовки. Однак, зробити це можливо після вибору режимів різання та проведення технічного нормування витрат часу на виготовлення деталі.

Тому рішення про способи реалізації і кількість ТПр обробки поверхонь заготовки, прийняте на даній стадії розробки ТП, може бути скореговане надалі.

Запитання для самоперевірки:

1. Від чого залежить вибір способів обробки заготовки та кількість Тпр.

2. Що є критерієм визначення кількості Тпр.

Література: [5, с.11-38].

Лекція 7

Розрахунок припусків, міжперіхідних розмірів і допусків

Загально прийнято припуском вважати шар матеріалу, що видаляєтьсяз поверхні заготовки з метою досягнення заданих властивостей оброблюваної поверхні.

Однак, є альтернативний, більш сучасний погляд на припуск: припуском вважається шар матеріалу, що підлягає видаленнюз поверхні заготовки з метою досягнення заданих властивостей оброблюваної поверхні. Таке поняття припуску в більшій мірі відповідає його призначенню. Розходження полягає в різному розумінні максимального припуску (рис.15.).

Рис. 15. Схематичне відображення розходження в тлумаченні поняття “припуск”.

Таким чином,

колишнє розуміння – ;

нове розуміння – ,

де

– максимальний припуск;

– мінімальний припуск;

– поле допуску на розмір деталі, при якому розмір Р_дет витримується ;

– поле допуску, що обмежує відхилення розміру заготовки.

Припуски розрізняють по ряду ознак, що наведені на рис.16.

Визначення припуску є важливою техніко-економічною задачею.

Припуски (незалежно від ТП обробки заготовки й умов його здійснення) визначаються по довідковим таблицям, а його величина, як правило, у цьому випадку є завищеною.

Коливання розміру поверхні заготовки, що обробляється у межах допуску на її виготовлення обумовлює коливання величини припуску. Тому і розрізняють припуск мінімальний ( ), номінальний та максимальний (рис. 17).

- різниця номінальних розмірів заготовки до і після обробки;

- максимальний шар матеріалу, що підлягає видаленню. У ряді випадків на деяких ТПр і можуть збігатися;

- мінімальний шар матеріалу, необхідний для усунення дефектів поверхні заготовки і забезпечення можливості переходу від заготовки до деталі при наявності погрішності установки заготовки і того розподілу припусків на оброблюваних поверхнях, що відбулися в результаті вибору технологічних баз для першої ТО.

Рис. 16. Класифікація припусків.

;

.

Рис.17. Схема припусків і допусків розмірів заготовки.

Методи визначення номінальних і максимальних припусків залежать від типу поверхні, що обробляється (наприклад, зовнішня або внутрішня), а також від розташовування поля допуску на відповідний розмір (наприклад, “у тіло” деталі, або симетрично).

Слід зазначити, що основу для визначення Z_ном, і Z_max складає Z_min. Тому цей параметр є основною розрахунковою величиною.

Для визначення мінімального припуску можна користуватися формулою, яка враховує більшість факторів, що обумовлюють якість поверхні деталі:

, (8)

де

– висота мікро-нерівностей поверхні заготовки після її обробки на попередньому ТПр;

– глибина дефектного поверхневого шару заготовки, що отриманий на попередньому ТПр;

– погрішність зсуву і повороту поверхні заготовки щодо її технологічних баз;

– погрішність форми поверхні заготовки, яка допущена при її обробці на попередньому ТПр;

– погрішність установки заготовки на даному ТПр;

– відхилення положення поверхні заготовки, щодо її технологічних баз, яке виникло в результаті розподілу припусків при підготовці технологічних баз на перших технологічних операціях.

Метод і необхідні дані для розрахунку досить докладно представлені в довідковій літературі.

Поряд з розглянутим розрахунково-аналітичним методом визначення припусків існує так званий “табличний” метод. У цьому випадку розрахунки ведуться з використанням табличних значень загального припуску і припусків на окремі види обробки поверхні заготовки. Ці значення приводяться у відповідних нормативних документах і довідковій літературі.

Запитання для самоперевірки:

1. Поняття припуску, методи визначення припусків, приклади.

2. Мета вибору припусків при проектуванні заготовок.

3. На яки технологічні показники впливають припуски.

4. Кількісні критерії вибору припусків.

5. Поняття та визначення мінімального ( ), номінального та максимального припусків.

6. Класифікація припусків.

Література: [1, с.68-70].

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. Ocнoвнi визначення здоров'я
5. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
6. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
7. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
9. Бази даних як засіб зберігання й обробки інформації
10. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
11. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
12. Біостратиграфічні методи визначення віку порід

Переглядів: 3305