• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Вступ. Поняття та функції науки

ОСНОВИ НАУКОЗНАВСТВА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ ДО

План заняття:

1.1. Поняття, зміст і функції науки

1.2. Наукознавство та його розвиток.

1.3. Структура і класифікація науки

Рекомендована література: 1; 3; 4; 6; 13.

Питання та завдання:

1. Дайте визначення поняття науки.

2. Що є основним змістом науки?

3. Поясніть, у чому полягає мета науки?

4. Які завдання ставляться перед наукою?

5. Назвіть основні ознаки науки.

6. Що таке наукова ідея, гіпотеза?

7. Дайте визначення закону, теорії, парадоксу, наукової концепції.

8. Дайте визначення наукознавства.

9. Назвіть розділи наукознавства та надайте їх характеристику.

10. Дайте визначення структури науки. Класифікація наук.

Стислий зміст теми

1.1. Поняття, зміст і функції науки.

Наука – це динамічний розвиток системи знань про об’єк­тивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і пере­творених у безпосередню продуктивну силу суспільства в резуль­таті спеціальної діяльності людей.

Використання знань у практичній діяльності передбачає на­явність певної групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи інші знання. Тому наука системати­зує об’єктивні знання про дійсність.

Отже, основною метою науки є опис, пояснення і передба­чення процесів та явиш об’єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності люд­ства.

Основним змістом науки є:

– теорія як система знань, яка виступає у формі суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини;

– суспільна роль у практичному використанні рекомендацій у виробництві як основи розвитку суспільства.

Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:

• пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

• культурно-виховну – розвиток культури, гуманізація ви­ховання і формування інтелекту людини;

• практично-діючу – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію – розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.

Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і отримання нових знань, використання їх у практич­ному освоєнні світу і є предметом науки: пов’язані між собою форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідо­мості людини.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об’єктивного світу. Наука створена для безпосереднього вияв­лення суттєвих сторін усіх явищ природи, суспільства і мислен­ня.

Мета науки – пізнання законів розвитку природи і суспіль­ства, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збира­ти, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити.

Перед наукою ставляться такі завдання:

– збір і узагальнення фактів (констатація);

– пояснення зовнішніх взаємозв’язків явищ (інтерпретація);

– пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємо­зв’язків і протиріч (побудови моделей);

– прогнозування процесів і явищ;

– встановлення можливих форм і напрямів практичного використання отриманих знань.

Наука як специфічна діяльність характеризується рядом оз­нак:

– наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів);

– наявністю наукової проблеми, об’єкта й предмета дослід­ження;

– практичною значущістю як явища (процесу), що визна­чається, так і знань про нього.

Наука як система знань має специфічну структуру, яка вклю­чає ряд елементів: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, судження, факти, парадокси, категорії тощо.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робляться висновки. Вона ґрунтується на вже існуючих знан­нях, але виявляє непомічені закономірності. Наука виділяє два види ідей: конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою теорії, як вихідний момент пошу­ку істини, яка допомагає економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотеза (як і ідея) має ймовірний характер і проходить у своєму розвитку три стадії:

– накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

– формування гіпотези і обґрунтування на основі припу­щення прийнятної теорії;

– перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Гіпотеза – це припущення про причину, яка викликає та­кий наслідок. Якщо гіпотеза співвідноситься з фактами, які спо­стерігаються, то в науці її називають теорією або законом. У про­цесі пізнання кожна гіпотеза перевіряється практикою, в резуль­таті чого встановлюється, що наслідки, які випливають з гіпотези, дійсно співпадають з явищами, за якими ведуться спостережен­ня, і ця гіпотеза не заперечує інші гіпотези, які вже є доведеними.

За накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути за­мінена іншою тільки в тому випадку, коли ці факти не можна пояснити старою гіпотезою або вони їй суперечать. При цьому стару гіпотезу цілком не відкидають, а тільки виправляють і уточ­нюють. У міру виправлення і уточнення гіпотеза стає законом.

Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв’язок явищ, процесів і особливостей матеріальних об’єктів.

Наукові закони відображають стійкі, повторювані об’єк­тивні внутрішні зв’язки в природі, суспільстві і мисленні. Як пра­вило, закони виражаються в формі певного співвідношення по­нять і категорій.

Наукові закони існують об’єктивно, незалежно від свідо­мості людей, як відбиття необхідних, суттєвих, внутрішніх відно­син між властивостями речей або явищ, або різноманітними тен­денціями їх розвитку. Вони не створюються людьми, а тільки відкриваються, формулюються таким чином, щоб відбивали реалії об’єктивного світу і були точним їх відображенням.

Типи законів в об’єктивному світі досить різноманітні. Одні з них виражають функціональний взаємозв’язок між властивос­тями об’єкта (закон взаємозв’язку маси і енергії), інші – взає­мозв’язок між самими матеріальними об’єктами у великих систе­мах, між системами.

Закон, відкритий шляхом догадок, повинен бути логічно доведеним, і тільки тоді він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження, що вже визнані істинами і з яких логічно випливає доведене судження. В деяких випадках у рівній мірі є доведені протиріччя у визнаних твердженнях. У та­кому разі говорять про парадокси в науці, що завжди свідчить про наявність помилок у логіці доказів або їх невідповідність у даній системі знань. Парадокс у широкому розумінні – це твердження, яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки, заперечен­ня того, що є «безперечно правильним».

Парадокс у вузькому розумінні – це два протилежні тверд­ження суджень, кожне з яких є переконливим доказом.

Теорія – система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним, розумовим відобра­женням і відтворенням об’єктивної реальної дійсності. Вона ви­никла в результаті узагальнення пізнавальної діяльності і прак­тики. Практика і її результати в узагальненому вигляді є не­від’ємною складовою кожної теорії. До нової теорії висуваються такі вимоги:

– адекватність наукової теорії об’єкта, що описується;

– можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

– повнота опису певного явища дійсності;

– можливість пояснення взаємозв’язків між різними ком­понентами в межах даної теорії;

– внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дос­лідним даним.

Структуру теорії формують наукові концепції, принципи, аксіоми, положення, факти.

Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого нау­кового пізнання. Вона включає не тільки знання основних за­конів, але і пояснення фактів на їх основі. Теорія дозволяє відкри­вати нові закони і прогнозувати майбутнє.

Наукова концепція – система поглядів, теоретичних поло­жень, основних тверджень щодо об’єкта дослідження, які об’єд­нані певною ідеєю.

Розвиток науки починається від збору фактів, їх вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірнос­тей до логічної, зв’язаної, чіткої системи наукових знань, яка доз­воляє пояснити вже відомі факти і передбачити нові.

Без систематизації і узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ні одна наука. Не дивлячись на те, що факти – це повітря вченого, самі по собі вони ще не є наука. Фак­ти стають складовою наукових знань тоді, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді.

Факти систематизують і узагальнюють за допомогою про­стих абстракцій – понять, які і є важливими структурними еле­ментами науки. Найбільш поширені поняття називають катего­ріями. Це найбільш загальні абстракції. Категорія у теоретичній економіці – це товар, вартість, ціна.

Важливе місце в науці займають принципи – вихідні поло­ження, правило, що виникло в результаті об’єктивно осмислено­го досвіду. Принципи можуть виступати у формі постулатів – ствердження попередніх доказів деяких наукових теорій, які прий­маються в ній як вихідні і стають основою для теоретичних уза­гальнень.

Принципи, на відміну від законів, об’єктивно в природі не існують, вони спеціально створюються людиною в процесі сис­тематизації знань як основи цієї системи. Вони є початковою формою систематизації знань.

Поняття – це думка, виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ і взаємо­зв’язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позна­чають одним словом або використовують сукупність слів – термінів. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом науки.

Сукупність всіх елементів науки знаходиться в тісному па­ралельному й (або) ієрархічному взаємозв’язку і створює чітко виражену систему об’єктивних знань про реальний світ.

1.2. Наукознавство та його розвиток.

Наукознавство – це наука, яка вивчає закономірності роз­витку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Таблиця 1. - Розділи наукознавства та їх характеристика

Наукознавство не є комплексом окремих дисциплін і навіть не синтезом знань різних аспектів науки, це цілісна наука, що вивчає взаємодію різних елементів, які визначать розвиток нау­ки як історично змінюваної цілісності, або системи.

Основними завданнями наукознавства є:

– вивчення законів і тенденцій розвитку науки;

– аналіз взаємодій наук;

– прогноз розвитку науки;

– проблеми наукового знання й наукової творчості;

– організація науки й управління її розвитком.

Отже, наукознавство є цілісною методолого-соціальною системою знань про науку. Комплексність наукознавства вира­жається у використанні різних методів і досягнень всього різно­маніття наук для розробки специфічних проблем, які не вирішу­ються жодною із окремих наук.

Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших країн, оскільки сучасна наука характеризуєть­ся цілісним і різностороннім підходом вивчення об’єктів.

1.3 Структура і класифікація науки

Одним із основних завдань наукознавства є розробка кла­сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній сис­темі наукових знань і взаємозв’язок усіх наук.

Класифікація наук у наукознавстві виконує функції групу­вання наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації нау­ки, її міжнародним зв’язкам і зростанню темпів розвитку.

Класифікація фіксує (відображає) закономірні зв’язки між об’єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній сис­темі, є засобом збереження та пошуку інформації.

Рівень і характер зв’язку між науками визначається предме­том, методом і умовами пізнання об’єктів, цілями і завданнями науки, їх практичним значенням та іншими факторами.

Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв’язку між науками на основі певних принципів і відображення цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування су­купності наук в єдину систему знань і графічного відображення структури взаємозв’язку між ними в різній формі, зокрема, у виг­ляді таблиць.

За характером спрямованості і безпосереднього відношення до практики науки прийнято поділяти на фундаментальні і при­кладні.

Завданням фундаментальних наук є пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур приро­ди і суспільства. Сфера проведення фундаментальних досліджень включає багато галузей наук. До них належать: велика група фізико-технічних і математичних наук (математика, ядерна фізика, фізика плазми, фізика низьких температур, кібернетика); хімія і біологія; велика група наук про Землю (геологія, геофізика, фізи­ка атмосфери, води і суші); соціальні науки. Фундаментальні дос­лідження поділяються на вільні (чисті) і цілеспрямовані.

Вільні (чисті) дослідження, як правило, мають індивідуаль­ний характер і очолюються визнаним вченим – керівником ро­боти. Характерною особливістю цих досліджень є те, що вони на­перед не визначають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколиш­нього світу.

Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об’єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні процеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві, без ура­хування можливих галузей їх застосування. І вільні і цілеспрямовані фундаментальні дослідження мо­жуть бути пошуковими.

Безпосередня мета прикладних наук полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і соціально-практичних проблем.

Прикладні науки можуть розвиватися з перевагою як з тео­ретичної, так і практичної проблематики. Так, на базі економіч­ної теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро- і макроекономіка, економічний аналіз тощо. Усі ці науки можна віднести до теоретичної прикладної економіки.

На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особлива галузь досліджень – так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.

Науку як систему в цілому умовно поділяють на природничі та соціально-філософські науки. Перші вивчають закони і явища навколишнього світу і включають: фізику, хімію, біологію, ма­тематику. Інші – закономірності розвитку суспільства, до яких належать – історія, політологія, філософія, економічна теорія, ос­нови менеджменту. Серед природничих наук особливе місце зай­мають технічні, які розробляють нові засоби виробництва. Наука через техніку перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Питання для самостійної роботи

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. АГД як галузь економічної науки
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
10. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
11. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Переглядів: 9883