• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Методологія наукових досліджень

2.1 Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація.

2.2 Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження.

2.3 Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень.

Рекомендована література: 3-4; 6; 16; 17.

Питання для підготовки до заняття:

1. Дайте визначення предмета та об’єкта дослідження.

2. Поясніть, яким чином відбирається об’єкт для конкретного наукового пошуку.

3. Дайте класифікацію та поясніть критерій відбору об’єктів дослідження.

4. Визначте поняття методу дослідження.

5. Що таке методологія дослідження?

6. Дайте визначення таких методів дослідження як: ідеалізація; формалізація; аналіз; синтез; індукція; дедукція; прийняття гіпотез; створення теорії; узагальнення.

7. Назвіть та надайте характеристику пізнавальним прийомам наукового дослідження.

8. Які методи наукового дослідження можна вважати емпіричними? Чому?

Стислий зміст теми

2.1 Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація

Процес пізнання, як основа будь-якого наукового дослід­ження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології.

Методологія походить від грецького слова methoges – пізнан­ня і lоgоs – вчення. Отже, це вчення про методи дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки. Поняття методо­логії є складним і в різних літературних джерелах пояснюється по-різному. У багатьох зарубіжних літературних джерелах понят­тя методології і методів дослідження не розмежовуються. Вітчиз­няні науковці методологію розглядають як вчення про наукові методи пізнання і як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження та проводиться вибір пізнавальних засобів, методів і прийомів дослідження. Найбільш доцільним є визна­чення методології як теорії методів дослідження, створення нау­кових концепцій, як системи знань про теорію науки або системи методів дослідження.

Методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання макси­мально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про про­цеси та явища.

Функції методології зводяться до наступного:

– визначення способів отримання наукових знань, які відоб­ражають динамічні процеси та явища;

– визначення певного шляху, на якому досягається науко­во-дослідна мета;

– забезпечення всебічності отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;

– введення нової інформації до фонду теорії науки;

– уточнення, збагачення, систематизація термінів і понять у науці;

– створення системи наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичного інструменту науково­го пізнання.

Сукупність методів, які застосовуються при проведенні нау­кових досліджень у межах тієї чи іншої науки, складають її мето­дологію. Це поняття має два значення: по-перше, методологія – це сукупність засобів, методів, прийомів, які застосовують у певній науці, по-друге, це галузь знань, яка вивчає засоби, прин­ципи організації пізнавальної і практично-перетворюючої діяль­ності людини.

Методологія – це вчення про систему наукових принципів і способів дослідницької діяльності. Вона включає фундамен­тальні, загальнонаукові принципи, що є її основою, конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дис­ципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Головна мета методології науки – вивчення і аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці як на емпіричному, так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія – це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.

Методологія наукового дослідження розглядає найбільш суттєві особливості і ознаки методів дослідження, розкриває їх за спільністю і глибиною аналізу. Наприклад, вивчаючи конкретні способи проведення експерименту, спостережень, вимірювання, методологія науки виділяє ті ознаки, які властиві будь-якому експерименту.

Найбільш важливим для методології науки є визначення проблеми, побудова предмета дослідження і наукової теорії, пе­ревірки істинності результатів.

У структурі науки всі наукові дисципліни, які утворюють систему наук, поділяються на три основні групи: природничі, гу­манітарні і технічні науки.

Різні наукові дисципліни відрізняються одна від одної не тільки характером і змістом об’єкта вивчення, а й специфічними, так званими конкретними науковими методами. У науці від кате­горії, методів дослідження і узагальнення часто залежать кінцеві результати дослідження в цілому.

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми вимагає певної методики дослід­ження. Методика – це вчення про особливості застосування ок­ремого методу чи системи методів. Методика є системною сукуп­ністю прийомів дослідження, це система правил використання методів, прийомів і техніки дослідження. Якщо ця сукупність строго послідовна від початку дослідження і до отримання резуль­татів, то це називається алгоритмом. Вибір конкретних методів дослідження диктується характером матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи – це впорядкована система, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу до­слідження, використання технічних прийомів і проведення опе­рацій з теоретичним і практичним матеріалом у визначеній по­слідовності.

2.2 Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження

Теоретичне дослідження з методологічної точки зору нале­жить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і об­ґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчають­ся.

На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи:

- ідеалізація;

- формалізація;

- аналіз;

- синтез;

- індукція;

- дедукція;

- прийняття гіпотез;

- створення теорії;

- узагальнення.

Ідеалізація – це уявне створення об’єктів і умов, які не існу­ють в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним об’єктам уявно надати гіпотетичних не­реальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому виді. Наприклад, у різних галузях знань широко застосовують поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної ріди­ни. Ідеалізація досягається багатоступеневим абстрагуванням і правомірна тільки в певних межах.

Формалізація – це метод вивчення різних об’єктів, при яко­му основні закономірності явищ і процесів відображаються в зна­ковій формі за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, вста­новлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Симво­ліка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлу­мачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявля­ються в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.

У сучасних теоріях прийнято виділяти такі основні компо­ненти:

- вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення;

- вихідну теоретичну основу – ідеалізовану модель найбільш суттєвих зв’язків з реальністю об’єкта теорії, яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, аксіом, гіпотез тощо;

- логіку теорії – багато допустимих у рамках теорії правил логічного висновку і доведень;

- сукупність теоретично виведених тверджень з їх доведен­ням, які є основним масивом теоретичного дослідження і теоре­тичних знань.

Теоретичні розробки наукового дослідження складають такі основні розділи:

- вивчення фізичної або економічної суті процесу, явища;

- формування гіпотези дослідження, вибір, обґрунтування і розробка фізичної чи економічної моделі;

- математизація моделі;

- аналіз теоретичних рішень, формулювання висновків.

Результатами наукових досліджень, що проводяться за до­помогою експерименту, є емпіричні закони, які виражають конк­ретні закономірності і узагальнюють результати певного експе­рименту.

Теоретичні закони знаходять своє підтвердження і обґрунту­вання через емпіричні закони. В свою чергу емпіричні закони можуть бути більш зрозумілими на основі теоретичних.

Наступним важливим етапом є висунення наукової гіпотези для пояснення і узагальнення нових фактів, які не вкладаються в рамки існуючих уявлень. У цьому розумінні гіпотеза має харак­тер науково обґрунтованої ймовірності існування фактів, що є за межами безпосереднього спостереження.

Для обґрунтування і доведення гіпотез слід поряд із наявни­ми фактами проводити пошук нових, здійснювати експеримент і аналіз попередніх результатів.

Наукова теорія має бути адекватною об’єкту або явищу, які описуються, що дозволяє в певних межах замінити експеримен­тальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольняти ви­моги повноти опису окремої сфери дійсності, пояснювати взаємозв’язки між різними компонентами системи, в ній мають існу­вати зв’язки між різними положеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.

Теорія має характеризуватися евристичністю, конструктив­ністю, простотою.

Евристичність теорії полягає у її передбаченні, поясненні можливостей. Математичний апарат теорії повинен дозволяти робити не тільки точні кількісні передбачення, а й відкривати нові явища.

Конструктивність теорій полягає в простому здійсненні за певними правилами перевірки основних її положень.

Простота теорії досягається застосуванням узагальнених за­конів, скороченням і ущільненням інформації з допомогою пев­них скорочень (визначень).

Розвиток теорії здійснюється двома шляхами: еволюційним, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційним – коли проходить зміна її основних вихідних компонентів, матема­тичного апарату і методології. По суті це є створення нової теорії, яке проходить тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.

Дедукція – метод дослідження, що полягає в тому, коли кон­кретні положення виводяться із загальних.

Індукція – це метод, при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони.

При теоретичних дослідженнях використовують обидва ме­тоди. Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, встанов­люється її відповідність загальним законам діалектики і фор­мується на основі конкретних фактів.

Важливу роль у теоретичних дослідженнях посідають спо­соби аналізу і синтезу.

Аналіз – це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові.

Синтез – дослідження явища в цілому, на основі об’єднання пов’язаних один з одним елементів в єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнити поняття, закони і теорії.

Методи аналізу і синтезу взаємопов’язані, їх однаково часто використовують у наукових дослідженнях.

У наукових дослідженнях широко застосовують метод абст­рагування, тобто відмова від другорядних фактів з метою зосе­редження на важливих особливостях явища, яке вивчається.

У ряді випадків використовують аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, за яким деякі аксіоми (постула­ти) приймаються без доказів і потім використовуються для отри­мання подальших знань за певним логічним правилом.

Одним із важливих методів наукового пізнання є аналогія, за якої одержують нові знання про об’єкти чи явища на основі того, що вони є подібні до інших. Міра достовірності за аналогією залежить від кількості подібних ознак у порівняльних явищах (чим їх більше, тим більшу ймовірність має заключення). Анало­гія тісно пов’язана з моделюванням або модельним експеримен­том.

Гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези, наукового передбачення, які мають елементи новизни і оригінальності на базі всіх основних методів. У прикладних нау­ках цей метод є основним. Його методологія включає наступне: вивчення фізичної, економічної і інших сторін суті явища, яке досліджується за допомогою методів моделювання, аналізу, син­тезу тощо.

На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, вироблення понять, тверджень, робляться умозаключення.

При вивченні складних, взаємопов’язаних проблем вико­ристовують системний аналіз, який широко застосовується в еко­номіці, менеджменті. В основі системного аналізу лежить понят­тя системи, під якою розуміють сукупність багатьох об’єктів, які характеризуються раніше визначеними властивостями з фіксо­ваними між ними відносинами. На основі цього поняття врахо­вують зв’язки, проводиться кількісне порівняння всіх альтерна­тив, для того щоб усвідомлено вибрати найліпше рішення, яке оцінюється за будь-яким критерієм.

Системний аналіз складається із чотирьох етапів. Перший – визначення об’єкта, цілей і завдань дослідження, а також кри­теріїв для вивчення і управління об’єктом. Неправильно постав­лене завдання може звести нанівець всі результати наступного аналізу. Під час другого етапу визначаються межі системи, її структура; об’єкти і процеси, що мають відношення до поставленої мети. Третій, основний етап системного аналізу, передбачає складання математичних моделей досліджуваної системи. На четвертому етапі отриману математичну модель аналізують і формують вис­новки.

2.3 Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень.

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізна­вальні завдання, що з’являються при вирішенні наукових про­блем. Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне вивчення різних фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати різнобічну інформа­цію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного аналізів.

На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на ос­нові досліду за допомогою опису, спостереження та експеримен­ту.

Емпіричні закони відображають конкретні закономірності, узагальнюючи результати конкретного експерименту, і з точки зору наукової спільності поступаються теоретичним законам.

Разом з тим емпіричні і теоретичні закони знаходяться у взає­мозв’язку і доповнюють один одного. Щодо послідовності про­ведення наукових досліджень, результати емпіричного досліду і їх узагальнення складають тільки початок наукового пізнання.

Результатом емпіричних досліджень, що проводяться дослід­ним шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констата­ція суттєвих кількісних і якісних ознак і властивостей об’єкта, що вивчається, і вони стають носіями елементарного знання.

Відносна постійність емпіричних характеристик та зв’язків між ними в об’єкті, які досліджуються, багаторазово реєструють­ся в досліді, вираховуються за допомогою емпіричних правил і законів, частина яких має ймовірний характер. На емпіричному рівні пізнання формується ряд прикладних наук.

До пізнавальних прийомів належать: моделювання, ідеалі­зація, абстракція, узагальнення, уявлений експеримент.

Моделюванням називають метод дослідження об’єкта, про­цесу, явищ на моделях. Модель у широкому розумінні – це мате­ріальне або розумове уявлення об’єкта дослідження в образі більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж сам оригінал.

Між моделлю і оригіналом має бути певна відповідність, яка може бути подібною за фізичними характеристиками моделі і ори­гіналом або в подібності функцій, які виконують модель і оригі­нал, або в математичному описі «поведінки» моделі і оригіналу.

У кожному конкретному випадку модель зможе виконувати свою роль тільки тоді, коли міра її відповідності оригіналу буде визначена досить чітко. Ця відповідність досягається за допомо­гою так званих критеріїв подібності.

Моделювання широко застосовується як у теоретичних, так і експериментальних дослідженнях. Важлива пізнавальна функція моделювання – це пошук нових ідей, гіпотез, теорій. Часто буває так, що теорія початково виникає у вигляді моделі, яка дає спрощене пояснення явища і виступає як первинна робоча гіпо­теза, яка зможе перерости в теорію. При цьому в процесі моделю­вання виникають нові ідеї і форми експерименту, відкриваються невідомі факти.

Модель у економіці – це образ, зображення, копія, план, кар­та, формула, графік, матриця (прямокутна таблиця чисел) тощо. Філософи визначають модель як уявно зображену чи матеріально реалізовану систему, яка відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт. Отже, модель заміщає об’єкт, вона є його аналогом у певному відношенні – за властивостями, струк­турою, зв’язками чи функціями. Говорять, що модель є ізоморф­ною чи гомоморфною до об’єкта вивчення.

Виділяють два типи моделей: предметні і знакові (часом їх відповідно називають матеріальними та ідеальними, хоч це тер­міни невдалі). Предметні моделі бувають натурні (зменшена ко­пія автомобіля), фізичні (макети) та електронні. Для економіки важливі передовсім знакові моделі.

Знакові моделі поділяють на два класи: образно-знакові (аеро-фото і космічні знімки, карти) і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні тощо). Обидва ці класи однако­во важливі і широко використовуються в економіці, взаємодію­чи в конкретних дослідженнях.

Ідеалізація є пізнавальним прийомом, у процесі якого до­слідник в думках конструює так званий ідеальний об’єкт, якого немає в дійсності. При створенні ідеального об’єкта спираються на реально існуючий прообраз. Разом з тим, ідеальному об’єкту надаються такі ознаки і властивості, які в принципі не можуть належати його реальному прообразу. З ідеалізацією тісно пов’я­зана абстракція.

Абстрагування – метод наукового пізнання, суть якого по­лягає у виділенні кількох ознак або властивостей об’єкта, що до­сліджується, при означеному розумовому відключенні інших вла­стивостей, зв’язків і відносин предмета. Абстрагування дозволяє замінити в свідомості людини складний процес більш простим, який характеризує найсуттєвіші ознаки предмета або явища, що важливо для створення багатьох понять.

Процес абстрагування здійснюється в два прийоми: пер­ший – виділення в об’єкті, який вивчається, найбільш важливо­го і встановлення неіснуючих фактів; другий – у реалізації мож­ливостей абстрагування і заміни реального об’єкта більш прос­тим – моделлю.

У цьому розумінні ідеалізація і абстрагування невіддільні від моделювання.

Характерною особливістю теоретичних досліджень є ши­роке застосування узагальнень – прийомів здобуття нових знань шляхом розумового (уявний) переходу від конкретних висновків і заключень до більш загальних, які в найбільшій мірі відобра­жають суть дослідницького процесу. Перехід від конкретного до загального супроводжується більш високою мірою абстрагу­вання. Диференційна оцінка впливу різних чинників на про­ходження процесу дозволяє за допомогою узагальнення відок­ремити вплив другорядних чинників, а вплив багатоманітних основних чинників розглядається з єдиних узагальнених по­зицій.

Ідеалізація, абстрагування, узагальнення є основою загаль­ної форми науково-дослідного евристичного мислення – мисленого експерименту. Це один із важливих пізнавальних прийомів теоретичного мислення, якому надається форма розумового екс­периментування.

Розумовий (уявний) експеримент у даний момент набрав важливого значення в формуванні, розширенні і обґрунтуванні основних понять і принципів теоретичного характеру в природ­ничих науках.

Суть розумового експерименту полягає в тому, що за допо­могою тільки уявного об’єкта дослідження розглядається в «чистому вигляді» незалежно від конкретної форми його взаємодії з навколишнім світом.

Важливою перевагою уявного (розумового) експерименту перед реальним є те, що в уяві можна проводити такі уявні експе­рименти, проведення яких у дійсності неможливе.

В основі будь-якого уявного (розумового) експерименту явно чи неявно є запитання: «Що зміниться, якщо..?». Без такої постановки питання експеримент втрачає цінність.

З пізнавальними прийомами тісно переплітаються такі фор­ми узагальнень, як індукція і дедукція, аналіз і синтез. Ці форми і методи є важливими системами розумової діяльності вченого.

При розробці теорії застосовуються логічний і історичний методи.

Логічний включає гіпотетично-дедуктивний і аксіоматич­ний методи.

Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, фор­мування і розвиток процесів і подій у часі. Аналіз і синтез є взає­мопов’язаними процедурами і основними в наукових досліджен­нях. У сучасній науці під аналізом розуміють процес роздумів від того, що потрібно довести до того, що вже доведено. Процедурою, оберненою аналізу, є синтез.

Синтез – це процедура послідовних роздумів, у результаті яких із уже доведених конкретних тверджень отримують нові знання. За допомогою синтезу узагальнюють результати експе­рименту.

У теоретичних науках синтез виступає як об’єднання кон­куруючих у певній мірі протилежних теорій у формі побудови дедуктивних теорій.

Однією із форм синтезу є метод сходження від абстрактного до конкретного – спосіб побудови теоретичних знань про склад об’єктів, що розвиваються. На базі синтезу різних наук проявля­ються нові. Єдність аналізу і синтезу рельєфно проявляється при системному підході до дослідження складних систем (систем ви­робництва і систем управління ними).

Послідовність реалізації системного підходу проходить за схемою: на основі аналізу структури складної системи функції її елементів роблять висновок про вклад кожного елементу у функ­ціонування системи і її можливості в цілому. Досягнення по­трібного сумарного ефекту, управління структурою і функцією складної системи здійснюється її коригуванням або створенням нової системи функціонування.

Питання для самостійної роботи

Читайте також:

1. V. Етичні правила психологічних досліджень
2. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень
3. Аналіз останніх досліджень та публікацій.
4. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
5. Анотування і реферування наукових текстів
6. Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування.
7. В плануванні й організації наукових досліджень в економіці використовуються програмно-цільові методи.
8. В плануванні й організації наукових досліджень в економіці використовуються програмно-цільові методи.
9. Вибір оптимального розкладу (режиму) роботи в наукових організаціях.
10. Види соціологічних досліджень.
11. Визначення вартості лабораторних і технологічних досліджень
12. Вимоги до наукових гіпотез

Переглядів: 8642