• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тестові завдання до модулю 1

Зміст теми

Тема 4. Інформаційне забезпечення наукової роботи

4.1 Суть і види науково-технічної інформації.

4.2 Методи пошуку і збору наукової інформації.

4.3 Аналіз та інтерпретація інформації.

4.4 Плагіат.

Рекомендована література: 1-4; 6; 15-18; 23; 27-29

Питання для підготовки до заняття:

1. Дайте загальну класифікацію документів.

2. Охарактеризуйте загальні методи аналізу документації.

3. Які методи аналізу документації називаються спеціальними? Чому?

4. Що таке традиційний аналіз документації?

5. Що таке контекст?

6. Дайте визначення та поясніть сутність формалізованого аналізу документації.

7. Що таке спостереження? Які види спостережень існують? Яка мета та завдання спостережень?

8. Яким чином спостереження використовуються в економічних дослідженнях?

9. Дайте загальну характеристику опитування.

10 Хто такі експерти, а хто респонденти у прикладному економічному дослідженні? Наведіть приклади.

11. Які види опитувань ви знаєте? Види питань.

4.1 Суть і види науково-технічної інформації.

Залежно від нагромадження, використання, призначення і сприйняття наукова інформація класифікується на:

- технічна інформація – характеризує фізичні процеси в різних об’єктах при створенні продукції із вихідних компонентів;

- економічна інформація – це відомості про економічний роз­виток суспільства і його ефективність;

- соціальна інформація – відомості про людину, колектив і суспільство в цілому, як об’єкт дослідження.

Таким чином, науково-технічна інформація – це сукупність повних, точних відомостей про розвиток природи, суспільства і людини, зафіксованих у науковому документі.

Науковий документ є структурною одиницею інформацій­них ресурсів.

У повсякденній діяльності під документом розуміють будь-який папір, що має юридичну силу, щось засвідчує, надає якісь права чи обов’язки. Документ у науці – це матеріальний об’єкт з інформацією про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людей, яка закріплена створеним людиною способом передачі та зберігання у часі і просторі.

Класифікація документів відбувається на основі багатьох кри­теріїв. За способом фіксації інформації документи поділяються:

– письмові (матеріали архівів, преси, довідники, художня література, особисті документи – тобто ті, в яких інформація ви­кладена у формі буквеного тексту);

– статистичні (маються на увазі ті документи, в яких форма подачі інформації в основному цифрова);

– іконографічні (всі образотворчі документи, як статичні – скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, так і ди­намічні – кіно-, теле-, відеоматеріали);

– фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді – платівки, магнітофонні записи);

– документи, які передають інформацію у закодованому вигляді за допомогою електронної техніки. Форма документа знач­ною мірою визначає спосіб його аналізу.

Залежно від статусу джерела розрізняють документи: офіційні та неофіційні.

Крім цього, документи поділяються на:

первинні – в яких містяться результати наукових дослід­жень і розробок, нові наукові дані, ідеї, факти. На основі цих до­кументів формується первинна інформація;

вторинні – де містяться аналітико-синтетичні і логічні ма­теріали, які вже оброблені на основі первинних документів.

Такий поділ є умовним. Важливими джерелами первинної інформації є книги, монографії, брошури, посібники і періодичні видання.

Книга – це досить об’ємне неперіодичне видання, в якому сконцентровані нагромаджені людством знання і досвід з певної галузі науки.

Брошура – це невеликого обсягу праця з оперативною інфор­мацією.

Серед книг і брошур важливе місце займають монографії, в яких висвітлені результати всебічного вивчення певної проблеми чи теми. Монографія може бути підготовлена як одним автором, так і колективом.

Особливе місце серед книг, які використовуються в сфері наукової інформації, займають підручники і посібники – непе­ріодичні видання, в яких містяться систематизовані відомості на­укового і прикладного характеру, викладені у доступній формі як для викладачів, так і для студентів.

Найбільш оперативним джерелом науково-технічної інфор­мації є періодичні видання, які виходять через певний проміжок часу, з постійним для кожного року числом номерів, але не повто­рюються за змістом, маючи однакову назву. Традиційними вида­ми періодичних видань є журнали і газети. До періодичних також відносять збірники наукових праць науковців ВНЗ, науково-дос­лідних інститутів.

До спеціальних видів технічних видань відносять норматив­но-технічну документацію, яка регламентує науково-технічний рівень і якість продукції: стандарти, типові положення, методичні розробки.

Стандарти – нормативно-технічні документи, в яких вста­новлено комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації і затверджений компетентними органами.

Важливе значення для проведення науково-дослідної робо­ти має патентна документація, тобто сукупність документів про відкриття, винаходи, а також відомості про охорону прав вина­хідників. Патентна документація характеризується високим рівнем достовірності, оскільки ця документація підлягає експер­тизі на предмет новизни і корисності.

4.2 Методи пошуку і збору наукової інформації.

Для проведення наукового дослідження потрібна як первин­на, так і вторинна інформація.

Первинна інформація – це вихідні дані, які є результатом конкретних експериментальних досліджень, вивчення практич­ного досвіду.

Вторинна інформація – це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації.

Етап збору і відбору інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових.

Організація його передбачає:

– – визначення кола питань, що будуть вивчатись;

– – хронологічні межі пошуку необхідної літератури;

– – уточнення можливості використання літератури зарубіж­них авторів;

– – уточнення джерел інформації (книги, статті, патентна літе­ратура, стандарти тощо);

– – визначення ступеню відбору літератури – всю з даного питаннями, чи тільки окремі матеріали;

– – участь в роботі тематичних семінарів і конференцій;

– – особисті контакти із спеціалістами з даної проблеми;

– – вивчення архівних документів, науково-технічних звітів;

– – пошук інформації в Інтернеті.

Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціаль­них енциклопедіях, а також у списках літератури, які додаються до тематичних і оглядових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в антихронологічному порядку – від більш пізніших джерел до більш ранніх. Такий шлях пошуку швидше приводить до поставленої мети.

При пошуку інформації слід дотримуватись певних прин­ципів її формування, а саме:

– – актуальність інформації має реально відображати стан об’єкта дослідження в кожен момент часу;

– – достовірність – це доказ того, що названий результат є істинним, правдивим;

– – інформація має точно відтворювати об’єктивний стан і розвиток об’єкта;

– – інформаційна єдність, тобто подання інформації у такій системі показників, при якій виключалась би ймовірність протиріч у висновках і неузгодженість первинних і одержаних даних;

– – релевантність даних, тобто одержання інформації за запи­том користувача, включаючи роботу зданими, які не належать до дослідження.

Дотримання цих принципів дозволило б виключити дублю­вання наукових досліджень. За підрахунками американських спеціалістів, від 10 до 20% науково-дослідних робіт можна було б не проводити, якщо би правильно була підібрана наукова інфор­мація з проблеми, яка вивчається.

Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюєть­ся. Тому всі наукові працівники мають знати основні положення інформаційного пошуку.

Інформаційний пошук – це сукупність операцій, спрямова­них на пошук документів, які потрібні для розробки теми про­блеми.

Пошук може бути: ручний, який здійснюється за бібліогра­фічними картками, картотеками, каталогами, механічним і авто­матизованим. Визначення стану вивченості теми доцільно розпо­чати із знайомства з інформаційними виданнями, які містять опе­ративні систематизовані відомості про документи, найсуттєвіші сторони їх змісту.

Інформаційні видання, на відміну від бібліографічних, вклю­чають не лише відомості про надруковані праці, а й ідеї та факти, що в них містяться. Крім оперативності, їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплених джерел і наявність довід­кового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Інформаційні видання охоплюють усі галузі народного гос­подарства, їх випускають інститути, служби НТІ, центри інфор­мації, бібліотеки.

До основних інститутів і організацій України, які здійсню­ють централізований збір і обробку інформації основних елементів опублікованих документів, є: Книжкова палата України, Украї­нський інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрУНТЕУ), Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержав­ного та регіонального рівнів.

Для підтвердження достовірності висновків і результатів дослідження, перевірки робочої гіпотези важливе значення має первинна інформація.

Найбільш поширеними і змістовними методами нагромад­ження первинної інформації є: опитування, спостереження, експеримент, тестування, анкетування.

Опитування – це метод отримання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на письмовому або усному зверненні до певної спільності людей – респондентів із запитаннями, зміст яких є проблемою дослідження на рівні емпіричних індикаторів і який передбачає реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію.

За формами та умовами спілкування і отримання інформації від респондентів розрізняють два типи опитування – анкетуван­ня та інтерв’ю, кожний з яких зустрічається у багатьох різнови­дах.

Для опитування важливо якісно підготувати анкету – сис­тему запитань, об’єднану єдиним планом дослідження для з’ясу­вання проблемної ситуації і вивчення характеристик об’єкта ана­лізу. Анкета, як правило, має 15-20 запитань. Щоб анкета могла успішно виконати своє призначення – дати досліднику вірогідну інформацію, слід знати і дотримуватися ряду правил та принципів її конструювання і, насамперед, різних питань, з яких складаєть­ся анкета.

Надійність інформації в багатьох випадках залежить від фор­мулювання питань. Питання та відповіді на них мають належати темі дослідження, формулюватись коротко, чітко і однозначно, так, щоб респондент їх правильно зрозумів і зміг обрати адекват­ну відповідь. Якщо дослідник не досить упевнений у тому, що перелік можливих відповідей є вичерпним, доцільно використа­ти напіввідкрите питання.

Існують й інші вимоги до складання анкет, зокрема: забез­печення можливості ухилення від відповіді, збалансованість по­зитивних і негативних суджень; у формулюванні питань не повинно бути явних чи прихованих підказок, вони не мають навію­вати уяву про «погані» чи «гарні» варіанти відповідей.

Опитування починається із звернення, яке розкриває мету дослідження, пояснює зміст, а якщо є потреба – правило запов­нення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування і поступово вводити респондента у досліджува­ну проблему.

Другою, усною, формою опитування є, як зазначалося вище, інтерв’ю. Інтерв’ю – це бесіда, яка проводиться за певним пла­ном і передбачає безпосередній контакт інтерв’юера з респонден­том. Відповіді останнього записуються або інтерв’юером, або ме­ханічно – на плівку.

Інтерв’ю, як правило, використовується, по-перше, на ранній стадії дослідження для уточнення проблеми і складання програми, по-друге, при опитуванні експертів, спеціалістів, які глибоко розуміються в тому чи іншому питанні.

Проведення інтерв’ю вимагає певної підготовки, не кожна людина може бути інтерв’юером. Для цього потрібні особистісні якості – товариськість, ввічливість, комунікабельність, врівнова­женість, досить висока загальна культура, вміння швидко пере­ключатися на нові питання, знаходити вихід із складних ситуацій спілкування. Значну роль у процесі інтерв’ю має компетентність дослідника з досліджуваної проблеми, знання особливостей сере­довища респондентів (освітній і культурний рівень, інтереси, особ­ливості праці і побуту, специфіка мовного спілкування тощо).

Метод опитування використовується у ряді випадків:

– коли досліджувана проблема недостатньо забезпечена до­кументальними джерелами інформації або коли такі джерела вза­галі відсутні;

– коли предметом дослідження є характеристики, які недо­ступні для спостереження;

– коли предметом вивчення є елементи суспільної чи інди­відуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, настрої, цінності, переконання людей тощо. Зазначимо, що відображення різних сторін дійсності у свідомості людей не можна ототожнювати з са­мою реальністю. Справа в тому, що це явище суб’єктивне і знач­ною мірою спотворюється при опитуванні, лише віддзеркалюю­чи думки людей про події і факти, які вивчаються;

– • як контрольний метод для розширення можливостей опи­тування й аналізу досліджуваних характеристик та для перевірки даних, що отримані іншими методами.

Метод опитування передбачає отримання соціологічної інформації в ситуації соціально-психологічного спілкування, що накладає свій відбиток на її зміст та якість. Тому в науці напра­цьована значна кількість методичних вимог і процедур для того, щоб подолати суб’єктивізм, підвищити надійність і ефективність даної форми збирання інформації.

Спостереження – це аналітичний метод, за допомогою яко­го вивчають і фіксують сучасний стан об’єкта в результаті мину­лого, в реальних ситуаціях.

Експеримент – це нагромадження даних у контрольованих умовах, змінюючи один або декілька чинників.

Імітація – метод, оснований на використанні ЕОМ, який відтворює застосування різноманітних чинників не у реальних умовах:

– – будуються моделі контрольованих і неконтрольованих чинників;

– – визначається вплив на загальну стратегію дослідження. Ефективним методом збирання первинної інформації є аналіз документів. Документи з різним ступенем повноти відобража­ють економічний стан проблеми, фактологічну сторону соціаль­ної дійсності; в них містяться відомості про процеси та результати діяльності підприємства, окремих людей, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому. Саме з аналізу документів має розпочинатися конкретне дослідження.

Аналіз документів первинної і вторинної інформації дозво­ляє отримати об’єктивно існуючий стан і розвиток науки в ціло­му і окремих наукових напрямів. Вивчення наукових інформа­ційних потоків дає можливість планувати, прогнозувати тенденції розвитку науково-інформаційної діяльності і її удосконалення.

Дослідження документальних інформаційних потоків здійснюється за допомогою використання банку даних.

Банк даних – певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичен­ня та багатоцільового використання інформації, яка системати­зована і сконцентрована в певному місті (у пам’яті ЕОМ, бібліо­теці, каталогах , картотеці). Його ядром є база даних. База даних – іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері. Функціонування цієї бази забезпе­чується сукупністю мовних і програмних засобів, які мають наз­ву системи управління базою даних.

4.3 Аналіз та інтерпретація інформації

Для успішного проведення опрацювання інформації слід дотримуватися певної послідовності. Спочатку інформація про­ходить стадію попередньої підготовки до опрацювання, яка вклю­чає в себе вирішення двох основних завдань:

- • перевірку інструментарію на точність, повноту та якість заповнення;

- • кодування інформації, тобто її формалізація.

Перевірка на точність заповнення передбачає виявлення помилок у відповідях на кожне запитання та їх корекцію. При перевірці анкет, бланків інтерв’ю на повноту заповнення прово­диться вибракування тих, які заповнені менш як на половину. При перевірці на якість заповнення контролюються чіткість, адекватність відповідей.

Після вилучення частини масиву анкет, бланків інтерв’ю, яка не відповідає названим критеріям, провадиться процедура кодування, яка включає в себе присвоєння кожному варіанту відповідей певних умовних чисел - кодів. У результаті вся інфор­мація анкет чи бланків інтерв’ю перетворюється в систему чисел, в якій вирішальне значення має сам порядок кодів (чисел). Коду­вання інформації відбувається ще під час розробки інструмента­рію, коли варіанти відповідей на закриті та напівзакриті питання анкети отримують певні коди. Формалізований список варіанта відповідей називається кодифікатором.

Окремо, вже після опитування, проводиться кодування відповідей на відкриті і напівзакриті питання. Для цього:

- записуються варіанти відповідей та визначається їх частота;

- проводиться їх класифікація, зведення в певні смислові групи;

- усі варіанти відповідей кодуються за допомогою отрима­ного кодифікатора.

Для кодування інформації використовуються два способи: наскрізна нумерація всіх позицій (порядкова система кодування) або нумерація варіантів лише в межах одного запитання (пози­ційна система кодування).

Після завершення кодування починається безпосередня об­робка первинної інформації – ручна або машинна. Якщо обсяг вибірки невеликий, то доцільніше проводити ручну обробку.

Опрацювання інформації дає надійні підстави для її узагаль­нення, яке здійснюється у кількох формах, що фіксують різний рівень аналізу. Найпростішою і найбільш поширеною формою є групування даних, тобто віднесення об’єкта до тієї чи іншої гру­пи залежно від обраного показника (наприклад, рівень продук­тивності праці, прибуток). Згруповані таким чином однорідні за складом групи стають об’єктом аналізу. Вибір ознаки групуван­ня зумовлюється завданнями і гіпотезами дослідження. Основна проблема, що виникає у випадку використання простого групу­вання, – неправильний вибір показника, за яким здійснюється групування.

Групування об’єктів за двома і більше ознаками (наприк­лад, собівартістю, ціною, прибутком) називають перехресним, або комбінованим.

Залежно від завдань дослідження воно може бути структур­ним, типологічним і аналітичним.

При структурному групуванні проводиться класифікація за певним показником, притаманним усій сукупності даних (на­приклад, з метою встановлення вікового складу працівників зас­тосовують структурне групування за віковим інтервалом). Якщо ж за основу групування береться показник, створений самим дос­лідником або суб’єктивний за своєю природою, то проводиться типологічне групування (наприклад, типологія респондентів за такою ознакою, як «ставлення до приватизації»). Аналітичне гру­пування здійснюється за двома і більше ознаками і слугує для виявлення їх взаємозв’язку, взаємозалежності.

У процесі групування отримують ряд чисел, який назива­ють рядом розподілу. Ряди розподілу, які засновуються на якіс­них ознаках явищ і процесів, що вивчаються, характеризуються як атрибутивні, а на кількісних – як варіаційні. Останні, у свою чергу, поділяються на дискретні (переривчасті) та безперервні. Ряди розподілу мають як числову, так і текстову характеристики. Відповідне відображення даних досягається за допомогою таб­лиць. Таблична форма доповнюється графіками, найчастіше се­ред яких застосовують полігони (для дискретних рядів) і гістог­рами (для безперервних рядів).

З метою більш глибокого узагальнення інформації викори­стовують спеціальні статистичні одиниці (величини). Середня арифметична - інтегральна характеристика ряду розподілу, яка дозволяє порівнювати їх один з одним у випадку, коли вони ма­ють спільну основу. Дисперсія має визначати ступінь рівномір­ності розподілу тієї чи іншої характеристики, яку отримують за допомогою спеціальних формул. Коефіцієнти кореляції дозво­ляють аналізувати взаємозв’язки різних характеристик, що дося­гається порівнянням різних видів розподілу.

Процедура інтерпретації – це насамперед перетворення пев­них числових величин у логічну форму – показники (індикато­ри) за допомогою гіпотез, які визначаються ще на стадії розробки програми дослідження, а включаються в роботу дослідника лише на стадії інтерпретації. Характер поведінки гіпотез залежить від типу дослідження.

Зазначимо, що до яких би статистичних і математичних ме­тодів аналізу отриманої інформації ми не вдавалися, вирішальна роль в інтерпретації емпіричних даних належить концепції нау­кового дослідження, науковій ерудиції дослідника, наскільки він зможе правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий результат.

У логіку інтерпретації економічних даних обов’язково має входити перевірка раніше висунутих гіпотез. У розвідувальному дослідженні гіпотеза перевіряється простим зіставленням вияв­лених числових даних з уявними, в описовому – узагальненням характеристик неоднорідного за складом об’єкта. Тут найчастіше застосовується такий метод інтерпретації, як порівняння рядів розподілу за відносно однорідними підгрупами досліджуваної сукупності, а також метод зовнішнього порівняння числового ряду. В аналітичних дослідженнях, які ставлять за мету отриман­ня висновків не лише про стан і зміни соціально-економічного об’єкта, а й про їх причини, схема перевірки гіпотез спирається на пошук взаємозв’язку між характеристиками об’єкта. Така схема складається з двох послідовних етапів інтерпретації: використан­ня методу порівняння числових рядів розподілу і пошук фактор­ного показника (показників).

Після завершення аналізу даних отримані результати офор­мляють у підсумкові документи дослідження: інформації, інфор­маційні записки.

4.4 Плагіат

У процесі обробки інформації важливим є точне посилання на джерела інформації. Відсутність зазначення у науковій роботі ідеї, цитат чи відкриттів іншого автору вважається плагіатом. Плагіат розглядають як копіювання однією персоною роботи іншої особи чи осіб, загалом чи значної її частини без зазначення першоджерела.[1]

Плагіат можна визначити кількома способами: 1)дослівне копіювання інформації з іншого джерела без зазначення його взагалі; 2) перефразування інформації з першоджерела без його зазначення (автор використовує свої власні слова для передачі тієї ж самої інформації, взятої із джерела); 3) використання слів (не загально відомих) іншого автора.

Таким чином, плагіат – це використання ідей та слів інших осіб без чіткого зазначення джерела інформації.

Щоб уникнути плагіату,необхідно надати відповідні підтвердження в тексті, коли:

- використовуєте ідеї, думку чи теорію іншої особи;

- використовуєте факти, статистичні дані, графіки, рисунки – будь-яку інформацію, що не є загальновідомою;

- цитуєте усні чи письмові слова іншої людини; або

- перефразуєте усні чи письмові слова іншої людини.

Підтверджується текст через цитати та посилання наприкінці сторінки чи вкінці тексту.

Щоб уникнути ненавмисного плагіату при використання першоджерел:

1) “Вказуйте будь-яку інформацію, яка не є a) результатом вашого власного дослідження чи b) загальновідомою. Це включає ідеї, аргументи та припущення, а також факти, цифри та статистичні дані.

2) Використовуйте лапки кожного разу, коли ви використовуєте слова автора. (Для цитат у чотири рядки та більше, наведіть повну цитату автора без лапок, які тут непотрібні.)

3) Спочатку першого речення, де ви використовуєте цитату, зробіть вступ, з якого було б зрозуміло, що це чиясь інша ідея:

- За А.Смітом ....

- Як зазначає О.О.Шубін...

- У дослідженні 2003 року О.Б.Чернега довела, що ...”

Питання для самостійної роботи

1. Наукознавство – це наука, яка вивчає ….

А) напрямки становлення науки, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Б) закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального та духовного життя суспільства.

В) закономірності розвитку суспільства, взаємодію суспільства з соціальними інститутами та сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Г) принципи розвитку гуманітарних дисциплін, структуру і динаміку знання, взаємодію знання з соціальними інститутами.

2. Наука, яка вивчає закономірності роз­витку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства – це …..

А) історія науки;

Б) наукознавство;

В) основи фундаментальних досліджень;

Г) загальна теорія науки;

3. Розділом наукознавства виступає:….

А) економіка;

Б) економічна теорія;

В)економіка науки;

Г) політична економія.

4. Розділом наукознавства виступає:….

А) теоретична економіка;

Б) теорія машин і механізмів;

В) теоретична механіка;

Г) загальна теорія науки.

5. Елементами наукознавства загальної теорії науки є ….

А) розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології;

Б) дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань;

В) виявлення закономірностей розвитку науки;

Г) аналіз взаємодії науки та суспільства.

6. Елементами наукознавства в історії науки є ….

А) розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології;

Б) дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі наукових досліджень;

В) виявлення закономірностей розвитку науки;

Г) аналіз взаємодії науки та суспільства.

7. Елементами наукознавства в соціології науки є ….

А) розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології;

Б) дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі наукових досліджень;

В) виявлення закономірностей розвитку науки;

Г) дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань.

8. Елементами наукознавства у взаєминах політики і науки є

А) дослідження критеріїв економічної ефективності наукових досліджень;

Б) визначення напрямів науки з врахуванням об'єктивних умов розвитку суспільства,

В) дослідження економічних функцій у відносинах людей;

Г) дослідження динамічного процесу нагромадження економічних знань.

9. Елементами наукознавства в теорії наукового прогнозування є

А) дослідження динамічного процесу нагромадження теоретичних та практичних знань;

Б) розробка стратегії науки на майбутнє,

В) визначення напрямів науки з врахуванням потреб суспільства і загальної політики держави;

Г) планування політичного оточення наукових досліджень та організації наукових досліджень.

10. Елементами наукознавства в методології науки є …..

А) розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології;

Б) дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань;

В) виявлення закономірностей розвитку науки;

Г) побудова моделей науки і різних видів наукової діяльності.

11. До основних завдань наукознавства належить:

А) вивчення законів і тенденцій розвитку науки;

Б) вивчення законів і тенденцій розвитку суспільства;

В) вивчення законів і тенденцій розвитку науки про суспільство;

Г) вивчення законів і тенденцій розвитку наукознавства.

12. До основних завдань наукознавства належить:

А) планування матеріального забезпечення і організації наукових досліджень;

Б) розробка системи організації праці вчених;

В) прогноз розвитку науки;

Г) побудова моделей науки і різних видів наукової діяльності.

13. Елементами наукознавства в психології наукової діяльності є …..

А) розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології;

Б) розробка системи організації праці вчених;

В) вивчення психологічних, етичних і естетичних чинників наукової діяльності;

Г) аналіз взаємодії науки та суспільства.

15. Наука, яка вивчає закономірності роз­витку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства – це …..

А) основи наукових досліджень

Б) основи фундаментальних досліджень

В) прикладне наукознавство

Г) наукознавство

16. Розділом наукознавства виступає:….

А) міжнародна економіка;

Б) політологія;

В) теорія наукового прогнозування;

Г) соціологія.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПІДГОТОВКА ТА ПОДАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ РОБІТ

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
8. Аудит, його мета та завдання
9. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
10. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
11. Безпека життєдіяльності людини – найважливіше завдання людської цивілізації
12. Бухгалтерська звітність, її значення, завдання і вимоги

Переглядів: 1085