• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МОДУЛЬ № 1

ТЕМА № 1: Вступ до курсу.

ТЕМА №2 : Найдавніша історія України. Східні слов’яни на території України.

ТЕМА №3 : Утворення й розвиток ранньофеодальної держави – Київська Русь.

ТЕМА №4 : Галицько - Волинське князівство.

ТЕМА №5 : Українські землі під владою Литви та Польщі.

ТЕМА № 6: Визвольна війна українського народу сер. ХVІІ ст..

Утворення козацької держави.

ТЕМА № 7: Соціально – економічний та політичний розвиток України

наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст..

ТЕМА № 8 : Українські землі під владою Російської імперії в І половині ХІХ ст..

ТЕМА № 9 : Українські землі в ІІ половині ХІХ ст..

ТЕМА № 10: Україна напередодні Першої світової війни.

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Вступ. Праісторія українських земель.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- розповідати, що вивчає курс «Історія України», пояснювати завдання на

значення вивчення цього курсу;

- коротко аналізувати джерела та історіографію предмета;

- визначати основні етапи праісторії українських земель.

План.

1. Предмет, завдання і значення курсу історії України.

2. Методи вивчення історії України.

3. Джерела вивчення української історії.

4. Первісна епоха на території України.

Історія України – це наука, яка вивчає виникнення і розвиток людського суспільства на всіх

українських землях, вона ґрунтується на законах розуміння історії.

Історія України вивчає передусім розвиток продуктивних сил, способи виробництва, виробничі відносини,

які склалися між людьми в процесі виробництва в кожний конкретний період.

Історія України висвітлює визвольні рухи, одвічне прагнення українського народу до незалежності, його боротьба проти польських, литовських, австро-угорських, російських, монголо-турецько-татарських завойовників.

Історія – це наука про те, чого вже нема і не буде.

Поль Валері.

Історія – це союз між померлими, живими й

ще не народженими.

Едмунд Берк.

Історія змушена повторюватися, тому що її ніхто

не слухає.

Лоренс Пітер.

Історія вчить лише тому, що вона ніколи нічому не

навчила народи.

Фрідріх Гегель.

Вивчення історії України ґрунтується на документальній базі, яка забезпечує об’єктивність та науковість.

Типи історичних джерел:

1.Речові – археологічні знахідки.

2.Етнографічні – пам’ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту,

культури, звичаїв того чи іншого народу.

3. Лінгвістичні джерела – дані з історії розвитку мови.

4. Усні джерела.

5. Писемні джерела: а) актові матеріали; б) оповідні пам’ятки.

Провідними науковцями найважливіших досліджень з історії України є: М. Грушевський, І. Крип'якевич, М. Аркас, Д. Дорошенко, Д. Яворницький, О. Субтильний, Н. Полонська-Василенко та інші.

На основі вчення Михайла Грушевського можна виділити такі головні етапи нашого державотворення:

ü Княжа доба русько-української історії (ІІ пол. І тис. – кінець XVст.)

ü Козацько-гетьманська держава і боротьба за її утвердження і збереження (кін. XVст. – кін.XVIIIст.)

ü Боротьба проти імперії, творення новітньої Української держави (ХІХ ст. – поч.. ХХ ст.)

ü УРСР в складі радянської тоталітарної системи та відродження України (1921р. - сьогодення).

Вивчаючи історію України, бажано враховувати геополітичні фактори, її життєвий простір.

Геополітика – політична концепція, яка вивчає у політиці держави засадничу роль географічних

факторів: 1) просторове розташування країни; 2) розмір території; 3) наявність чи

відсутність природних ресурсів; 4) клімат; 5) кількість населення; тощо.

Періоди давньої історії України.

Найяскравіша культура давньоєвропейської історії – трипільська.

Трипільська культура – одна з найдавніших землеробських культур. Протягом IV – II тис. до н. е. трипільці розселилися на великій території: в басейнах р. Пруту, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, а також на території Волині, Поділля, Північного Причорномор’я та інших місцевостях.

Основні досягнення трипільців:

ü розвинуті землеробство і скотарство;

ü знаряддя праці, виготовлені з каменю з використанням шліфування і свердловиння;

ü знаряддя праці з міді, створені з використання молота і кувалди;

ü різноманітність форм знаряддя праці;

ü глиняний посуд, що обпалювався в гончарній печі і розписувався орнаментом;

ü ювелірні вироби, що вражають смаком та красою.

Поміркуємо разом: 1. У середньовіччі вважали, що історію творить Бог. Так, монах Августин Блаженний (Vст. н.е.) вважав, що люди лише актори драми, а драматургом, що її творить, є Бог. У ХІХ ст. німецький філософ Гегель заявив, що історія – це єдиний закономірний процес, в якому кожна епоха – сходинка у загальному розвитку людства. Процес розвитку є нескінченним саморозвитком Вищого розуму, Абсолютного духу. Вчені ХХ ст. вважають, що люди водночас виступають і акторами історичної драми, і її авторами.

Так хто ж є творцем історії?

2. Що покладено в основу періодизації давньої історії України?

3. а) Чому землеробство і скотарство були головними досягненнями людини доби неоліту?

б) Чому трипільців називають найдавнішими хліборобами на українських землях?

До наступного заняття: Підготувати самостійно тему: Історична доля народів півдня України.

1. Характеристика кочових народів; кіммерійці, таври, скіфи, сармати.

2. Антична колонізація в Північному Причорномор’ї.

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Східні слов'яни в давнину.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- з'ясувати етногенез українського народу і перші державні утворення;

- пояснювати походження, розселення та устрій східних слов'ян;

- розповідати про їх господарську діяльність, вірування, побут та звичаї.

План.

1. Походження слов'ян. Розселення слов'янських племен.

2. Поняття про антів – як про давніх слов'ян.

3. Соціально-економічні чинники життя давніх слов'ян.

4. Політичний лад антів.

5. Перші державні утворення давніх слов'ян.

В історичній науці є чимало дослідницьких тверджень і теорій з питання походження слов'ян.

Теорії походження давніх слов'ян:

1. Дунайська теорія (літопис «Повість минулих літ», домінуюча ХІІІ – ХVст.).

2. Скіфо-сарматська теорія (ІХ ст. Баварська хроніка).

3. Вісло-дніпровська теорія (ХІХ – початок ХХ ст.; Л. Нідерм, М. Фасмер, Н. Шахматов, В. Петров та

інші польські вчені).

4. Вісло-одерська теорія (30 - 40-х роках ХХ ст.; Ю. Косташевський, М. Рудницький, Т. Лер-

Сплавинський).

5. Дніпро-одерська теорія (50 – 60-ті роки ХХ ст.; Л. Третяков, Б. Рибаков та інші).

6. Дніпро-одеська теорія (сучасні українські археологи).

Походження давніх слов'ян ще й досі викликає суперечки серед вчених.

Щодо перших письменних згадок про слов'ян, то вони належать до І ст. н.е.

Назви племен в працях античних авторів.

Розселення слов'янських племен.

кінець І тис. до н.е.ІІ – IV ст. н.е.V ст. н.е.VI – VII ст. н.е.

Верхня розселенню слов'ян Балканський Наддніпрянщина,

Наддніпрянщина, -> заважають племена + півострів, береги + береги Дністра,

південно-західне готів, які відтісняють Дунаю, Побужжя,

узбережжя Балтійського їх на північ до Дніпра Візантійської Центральна і

моря, нижня течія і Десни. імперії. Південно-Східна

Ельби. Європа.

В ході розселення слов'яни розділилися на три угрупування (IV – VI ст. н.е.):

південні;

західні;

східні.

Східні слов'яни – безпосередні предки руського, українського і білоруського народів. Серед східних слов'ян головне місце належало племенам, або союзу племен – анти. Анти становили частину слов'ян - венедів, що проживали між Дніпром і Дністром і далі на схід від Дніпра. Перша згадка про них у письменних джерелах датовано 375р., остання – 602р. н.е. Слов’янські землі потерпали від нападів різних племен: готів, гунів, аварів та інших.

Мовою документа: «Розселення українських племен на їх нинішній території співпадає з початком їх історичного життя. Століття, що наступають після розселення, підготовляють державну організацію, історія якої складає головний зміст першого періоду життя українського народу».

М. Грушевський «Нарис історії українського народу».

«Держава антів протривала три століття, від кінця ІV і до початку VІІ ст. … В історії України вона має важливе значення: український народ уперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її об море».

І. П. Крип’якевич. Історія України.

Основні заняття слов'ян в IV – VII ст.:

ü Рільниче землеробство

ü Осіле скотарство

ü Видобуток і обробка заліза

ü Гончарство

ü Ткацтво

ü Ювелірне виробництво

ü Торгівля

Політичний устрій антів стародавні історики називають народовладдям, на чолі племені стояв князь та старійшини, а основні питання життя племені вирішували народні збори – віче.

Духовний світ праукраїнців Антської держави був досить складним. Кожне плем’я планувало своїх богів. Із процесом творення держави відбувалося виділення загальноплеменних богів. Головними у них були: Дажбог – бог сонця; Велес – бог худоби; Сварог – бог неба; Ярило – бог весни; Лада – богиня весни, краси, кохання; Марена – богиня води і весни; Перун – бог війни і блискавки. Для своїх богів анти споруджували спеціальні культові споруди – камениці. Дещо пізніше зявилися служителі культу – волхви.

У східних слов'ян VІІІ ст. виникає цілий ряд союзів племен: поляни (жили на правому березі Дніпра), східні їх сусіди – сіверяни (р. Десна), далі радимичі, в’ятичі; древляни, дреговичі (над Прип’яттю); волиняни, дуліби (над Західним Бугом); тиверці (над Дністром); уличі (між Південним Бугом і Дніпром); білі хорвати (на Прикарпатті).

Північну групу слов'янських племен становили кривичі, половчани, словени.

Основною формою суспільного устрою у слов'ян були союзи племен або племені княжіння.

Поміркуємо разом: - Де ми знаходимо відомості про східних слов'ян?

- Чому анти вели постійні війни?

- Як війни впливали на політичний устрій антів?

До наступного заняття: - знайти інформацію про розселення східнослов’янських союзів – предків українців; виникнення м. Києва; походження назви Русь; - підготувати повідомлення до семінарського заняття за темою: «Утворення і розвиток ранньофеодальної держави – Київська Русь».

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Утворення і розвиток ранньофеодальної держави – Київська Русь.

Очікувані результати: після цього уроку ви зможете:

- визначати передумови утворення держави у східних слов'ян;

- дати характеристику діяльності князів Київських князів у процесі

становлення, розвитку і занепаду однієї з найбільших держав

середньовіччя;

- аналізувати причини розпаду Київської Русі.

План.

1. Передумови утворення східнослов’янської держави.

2. Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.

3. Процес розпаду Київської Русі.

Київська Русь, як і кожна держава, виникла не раптом, водночас; виникненню її передувала низка подій, які історики називають передумовами.

Передумови виникнення держави у східних слов'ян:

розселення східних слов'ян è створення союзів племен (поляни, дуліби, волиняни та інші) è боротьба союзів племен з сусідніми племенами за свою територію è утворення чіткого кордону розселення слов'ян è подальший розвиток ремісництва, торгівлі, землеробства, скотарства è розподіл суспільства на соціальні групи (класи) è формування класу землевласників – земельної аристократії è будівництво міст è поява нових соціальних відносин – феодальних.

За свідченням арабських авторів уже в VIII – IХ ст. існувало 3 осередки слов'янської державності:

Куявія (земля полян з Києвом); Славія (Новгородська земля); Артанія (Ростово-Суздальська, а, можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання Руська земля (Куявія) з центром у Києві, вона стала тим територіальним та політичним ядром Київської Русі.

Концепції походження Давньоруської землі:

1. «Норманська теорія» («варяжська»); автори німецькі вчені XVIII ст. Міллер та Байєр.

2. Хозарське походження; автор О. Пріцан (професор Гарвардського університету).

В історичних процесах українських вчених не знайшли підтвердження ці концепції, які ігнорують ту обставину, що державність – це результат тривалого соціально-економічного і політичного розвитку.

Перші князі в історії слов'ян:

Князь Кий (напівлегендарний) – вождь племен полян, засновник м. Києва (V – VI ст.).

Князь Рюрик (862 – 879рр.) – об'єднав частину слов'янських племен довкола м. Новгорода.

Князі Аскольд і Дір (? – 882рр.) – завоювали Київ у ІІ половині ІХ ст., у 882р. були скинуті Олегом.

Діяльність київських князів ІХ – ХІІ ст.

Синові Володимира Мономаха – Мстиславу – вдалося на певний проміжок часу зберегти єдність держави. Але в 1132р. він помер. Саме з цього часу починається період феодальної роздробленості. Київська Русь розпалася на окремі удільні князівства. Найзначнішими серед них були: Галицьке, Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське, Смоленське, Київське, Переяславське.

Основні причини роздробленості Київської Русі.

1187р.: термін «Україна» вперше згадується в Київському літописі.

Поміркуємо разом: - Чим керувався Володимир Великий, приймаючи християнство для Київської Русі?

- В чому полягає прогресивна роль християнства?

- Яку роль відіграла Київська Русь в історії Європи?

- Як ви розумієте вислів «Київська держава – прабатьківщина українського народу»?

До наступного заняття: - самостійно підготувати тему «Боротьба України-Русі проти монголо-татарських завойовників».

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Галицько-Волинська держава.

Очікувані результати: після цього уроку ви зможете:

- розповідати про фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств;

- характеризувати соціально-економічне і політичне становище Галицько-Волинської держави за півтора століття існування;

- визначити історичне значення Галицько-Волинського князівства.

План.

1. Галицьке князівство. Волинське князівство. Князі Ростиславичі.

2. Утворення Галицько-Волинської держави.

3. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького.

Фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств (після відокремлення від Київської Русі): географічне розміщення, віддаленість від кочівників, розташування на перехресті важливих торгівельних шляхів, економічні зв’язки з країнами Західної Європи, розвиток міст, багаті поклади солі та інші.

Особливості політичного устрою:

для Галицького князівства – раннє виділення боярства в окремий стан;

для Волинського князівства – спільний розвиток дружинно-боярської верстви, що мала великі

земельні володіння, рішуча підтримка нею князівської влади.

Галицькі землі відокремилися від Києва ще в кінці ХІ ст.. Тут з ІІ половини ХІ ст. осіла династія Ростислава Володимировича (онука Ярослава).

Ростислав Володимирович

Рюрик Василько

Володар

Володимирко (1141 – 1153рр.)

Ярослав Осмомисл (1153 – 1187рр.)

Володимир ІІ (1187 – 1199рр.)

На Володимирові закінчився рід Ростиславичів, які зуміли оборонити свою землю від вторгнень сусідів – поляків, угорців, забезпечити кордони князівства, розвинули господарство і торгівлю.

Волинь до самостійної організації дійшла в ІІ половині ХІІ ст. Однак дуже швидко була поділена на малі князівства.

Нову епоху як Галицької, так і Волинської історії розпочинає Роман Мстиславович (1173 – 1205рр.). В 1199р. Роман об'єднав Галицьке і Волинське князівство в одну державу.

Політика Романа Мстиславовича.

Син Романа Мстиславовича – Данило – в 20 років розпочав боротьбу за відновлення держави, створеної батьком.

Політика Данила Романовича.

Мовою документа: «Данило – це найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави. Він … наново з'єднав розбиту державу … Не дав знищити своєї держави татарам … Супроти наступу Азії ввійшов у зв’язку з Західною Європою … Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа і поклав основи під її дальший розвиток».

Крип’якевич І.П. Історія України.

Однак нащадкам Данилу Романовичу не вдалося зберегти державу.

Данило Галицький

Лев (в Галичині) Володимир (у Волині)

після їх смерті

Син Лева - Юрій

(Андрій і Лев) керували разом

У 1325р. після смерті Андрія та Лева, які загинули, воюючи за незалежність, бояри обрали князем Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри останніх князів галицько-волинських.

У 1340р. князя Юрія ІІ (Болеслава) було отруєно. Загибель його стала великою трагедією для України, розпочалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами: на Волині утвердилося Литовське князівство; після довгої боротьби в 1387р. Галичина була остаточно захоплена Польщею.

Ще раніше, в кінці ХІІІ – на початку ХІV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття, а в середині ХІV ст. Буковиною заволоділо Молдавське князівство.

Всі інші українські землі – Чернігівщина, Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля – у 50 – 60-ті роки ХІV ст. були приєднані до Литви.

Поміркуємо разом: - Чому волинському, а не галицькому князю вдалося об’єднати князівства в одну державу?

- Визначте, в чому наступність державних традицій Київської Русі в Галицько-Волинській державі.

- Чим пояснити, що Галицько-Волинська держава досягла такого великого рівня авторитету на міжнародній арені?

- У чому полягало історичне значення Галицько-Волинської держави?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення, цікаві факти по культурі Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Українські землі під владою Литви та Польщі.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- з'ясувати причини захоплення українських земель Литвою та Польщею;

- характеризувати їх становище, політичний і адміністративний устрій;

- встановлювати основні причини та наслідки для українських земель

підписання литовсько-польських уній.

План.

1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського.

2. Українські землі під владою Польщі.

Головними причинами експансії щодо України були: оволодівання багатими українськими землями; зміцнення свого військового потенціалу, своїх кордонів.

У 50 – 60-ті роки ХІV ст. українські землі – Чернігівщина, Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля – були приєднані до Литви.

Населення України опору литовцями фактично не чинило, подали Велике князівство Литовське не порушувало існуючих на українських землях звичаїв та системи управління. Це визначалося тим, що соціально-економічний розвиток князівств був вищий, ніж ранньофеодальної Литовської держави, яка багато запозичила у них:

- мову, православ’я, законодавства, адміністративний устрій та інше.

Внаслідок територіальних придбань князівство перетворилося на найбільш велику державу Європи. Історики назвали його Литовсько-Руським (у цій державі етнографічні литовські землі займали всього ¹/₁₀).

Литовські завойовники не зустрічали помітного опору, тим більше, що Литва одразу ж почала захищати слов'янські землі від монголо-татар. Широку відомість набули імена великих литовських князів – Гедиміна і Ольгерда.

Основні напрямки політики.

З півночі на Литовську державу насувалася загроза з боку німецьких рицарів-хрестоносців лівонського ордену. Литва і Польща, об’єднавши свої сили, до складу яких входили і українські, білоруські та російські загони, 15 липня 1410р. поблизу Грюнвальда розгромили військо рицарів.

Галичина і частина Волині під владою Польщі.

Невелика Литва включала до своєї держави землі Білорусії й України, що переважали її своєю територією і населенням, природними багатствами. Тому польська шляхта домагалася об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством в одну державу.

Процес укладання унії між Литвою і Польщею був довгим (з 1385 по 1569рр.).

У 1385р. литовський князь Ягайло прийняв Кревську унію. Зміст унії:

- Ягайло стає королем Польщі;

- У Великому князівстві Литовському вводиться католицька віра;

- Велике князівство Литовське приєднується до Польщі.

У результаті унії відбулось включення литовських, білоруських та українських земель до складу Польщі. Унія поклала початок ліквідації Литви як окремої держави. Литовські і українські вельможі, спираючись на невдоволення православного населення, чинило опір Ягайлові.

У 1413р. між Ягайлом і Вітовтом була укладена Городельська унія, за якою Литва не тільки визнавала верховенство польського короля, а й вводила однаковий з Польщею адміністративний поділ; на литовських бояр-католиків були поширені польські права.

Унія призвела до посилення впливу у Литовському князівстві католицької віри.

У 1569р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі.

Зміст Люблінської унії:

- проголошувалося об'єднання Польщі і Литви у єдину державу – Річ Посполиту;

- Литві у складі Речі Посполитої надавалося право на свої законодавство, судочинство, мову (руську, білоруську), казну, військо;

- Річ Посполита очолювалася королем, що обирався польськими і литовськими феодалами;

- в Литві та Польщі встановлювалися однаковий державний устрій, спільна грошова система, спільний сейм;

- в міжнародних відносинах Річ Посполита виступала як єдина держава.

Наслідки унії: повне панування Речі Посполитої на українських землях, утвердження необмеженої влади польських магнатів; посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення; знищення також рештки українських державних традицій, що зберігались під формами автономії у Великім князівстві Литовському. Українські землі Речі Посполитої було поділено на 6 воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Белзьке.

В Україні з'являються величезні латифундії польських магнатів, які були необмеженими володарями своїх областей і безжалісно експлуатували природні багатства України.

У жовтні 1596р. відбувся Берестейській церковний собор, який прийняв нову унію. Зміст Брестської унії:

- католицька і православна церкви об’єднувалися;

- на чолі об’єднаної церкви стояв папа Римський;

- служба Божа велась слов'янською мовою;

- православні обряди зберігалися.

Наслідком унії було значне послаблення позицій православної церкви. Визначну роль в боротьбі за відновлення православ’я належить братствам – громадським союзам православного українського населення (виникли наприкінці ХVІ ст.).

Мовою документа: «Укладена з мотивів далеко більш політичних й адміністративно-дисциплінарних, ніж догматично-релігійних, Брестська унія одразу ж внесла визначний фрагмент у лоно українського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, … та в кінцевому підсумку ослабила Русь, демократизувала її ненавистю братств до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні Руїну, а Польщі зародок політичного занепаду.

І. Франко «З історії Брестського собору 1596р.».

В Придністров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним (Конашевичем), який постійно підтримував православну віру.

В наступні роки проти унії та засилля польських феодалів відбулися повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Тараса Федоровича (Трасиль 1930р.), гетьмана нереєстрового січового козацтва Івана Сулими (1635р.) та інших. Боротьба за волю і православну віру в І половині ХVІІ ст. зростала, що привело до визвольної війни українського народу.

Поміркуємо разом: - Чому Литовській державі вдалося порівняно легко захопити українські

землі?

- Чому Литву, Польщу, Угорщину приваблювали українські землі?

- Які наслідки для українських земель мала Люблінська унія?

- Схарактеризуйте причини і наслідки релігійного розпаду в Україні та та

появи на її територіях греко-католицької церкви?

До наступного заняття: - знайти інформацію для повідомлення про причини і джерела

виникнення українського козацтва, Запорозької Січі.

- підготуватися до семінарського заняття по темі: «Визвольна війна

українського народу середини ХVІІ ст.».

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- визначити причини війни, її характер, мету, руйнівні сили;

- засвоїте процеси визвольної війни, перемоги і невдачі козацьких військ;

- давати оцінку українсько-московським відносинам, підписаними

«Березневим статтям»;

- розкрити історичне значення і наслідки національно-визвольної війни

українського народу проти Польщі.

План.

1. Причини, характер, рушійні сили та етапи національно-визвольної війни.

2. Початковий етап війни (1648 – 1649рр.). Роль Б. Хмельницького в розгортанні визвольної війни

українського народу. Основні етапи.

3. Формування української державності в ході визвольної війни. Внутрішня та зовнішня політика

козацької держави.

4. Переяславська угода 1654р. Березневі статті: умови і правове значення.

5. Особа Б. Хмельницького в українській історії і оцінки діяльності.

З середини ХVІІ ст. українські землі стали центром формування і загострення численних протиріч, які привели до соціального вибуху – національно-визвольної війни.

Причини:

ü посилення феодального гніту (зростання панщини, податків);

ü посилення особистої залежності селян від феодалів;

ü усунення українців від участі в міському самоуправлінні; відбувається дискримінація у сфері мови та освіти;

ü проводилася політика на ліквідацію православної віри;

ü скасування значної кількості козацьких привілеїв.

Характер війни національно-визвольний, всенародний, релігійний.

Рушійною силою стало селянство, а лідером – козацтво, союзниками – українські ремісники, міщани, дрібна шляхта, нижче православне духовенство.

Очолив війну гетьман Богдан Хмельницький – високоосвічена людина. «Стосовно мене знайте - не буду жаліти ані життя, ані сил, готовий на всіляку небезпеку, все віддам для загальної свободи», - сказав він на Січовій раді у січні 1648р.

Метою війни було повалення польсько - шляхетського феодального гніту, встановлення політичної, територіальної автономії, а на наступному етапі визрівала ідея створення незалежної національної держави.

В ході війни можна виділити ряд етапів:

І - 1648р.; ІІ - 1649 – 1653рр.; ІІІ - 1654 – 1655рр.; IV - 1656 – 1657рр.

Битви 1648р.

квітень – в битві під Жовтими Водами на бік повсталих перейшли реєстрові козаки, що

знаходились у складі королівської армії

травень – битва під Корсунемблискуча перемога

липень-вересень – битва під Пилявцями армії Б. Хмельницького

листопад – облога Львова і Замостя, у грудні повстанці повернулися на Київщину

Битви 1649р.

липень – битва під Збаражем, повсталі оточили польську армію, їй на допомогу вирушила армія

на чолі з королем

серпень – битва під Зборовом, небезпека повного знищення польської армії, однак у вирішальний

момент зрадив кримський хан Іслам-Гірей і змусив Б. Хмельницького підписати

Зборівський договір 18 серпня

Основний зміст Зборівського мирного договору:

ü влада гетьмана поширювалася на території трьох із семи воєводств: Київського, Чернігівського, Брацлавського;

ü реєстр збільшувався до 40 тисяч козаків;

ü на вищі посади призначалися православні українські шляхтичі;

ü православна церква отримувала рівні права з римсько-католицькою;

ü проголошували загальну амністію;

ü селяни мали повертатися до своїх панів.

Ця угода мала вимушений, компромісний характер. Вона не могла задовольнити повною мірою обидві сторони, які фактично розглядали її як тимчасову і не прагнули до кінця виконувати всі її вимоги.

На початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою України. Хмельницький рішуче і сміливо висовує власну програму Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності.

Характерними ознаками Української козацької держави були:

1.Політична влада – власний уряд – гетьман і старшина.

2.Територія – від р. Слуг на заході до московського кордону на сході; від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні (приблизно 20 тис. км²).

3.Політично-адміністративний устрій – поділ на полки і сотні, в 1650р. – 16 полків.

4.Суд і судочинство, судова система – козаки жили за звичаєм правом; селянство – за литовськими статутами із вилученням статей, які стосувалися кріпацтва; міста жили за Магдебурзьким правом (ті, які його мали).

5.Військо.

6.Фінансова та податкова системи.

7.Соціальна структура суспільства.

8.Міжнародні відносини.

Держава одержала назву «Військо Запорозьке». Українська держава мала власну символіку, прапор малинового кольору та герб з зображенням козака з мушкетом.

Битви 1651р.

лютий – почала бойові дії Польща, яка порушила мирний договір

липень – битва під Берестечком, яку українці програли, опинилися в оточенні внаслідок зради

союзників – кримського хана, що захопив у полон і самого Б. Хмельницького. Польща

нав’язала несприятливий Білоцерківський договір.

вересень – підписання Білоцерківського договору.

Основний зміст:

ü влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство;

ü український гетьман мав підпорядковуватися польському уряду, не підтримувати самостійних міжнародних відносин;

ü шляхті поверталися землі і кріпаки, втрачені під час повстання;

ü реєстр скорочувався до 20 тисяч козаків.

Битви 1652 – 1653рр.

травень – битва поблизу Батога, перемога українців. Білоцерківський договір втратив силу.

жовтень – битва під Жванцем, повсталі не змогли отримати перемогу

грудень – битви на Поділлі і Волині.

В 1649 – 1653рр. представники гетьмана вели переговори у війні з Польщею. Б. Хмельницький погоджувався на входження України у склад православної Московської держави на засадах автономії. 8 січня 1654р. відбулася Переяславська рада, де гетьман отримав згоду на союз із Московською державою. В березні 1654р. у Москві були підписані умови договору, який ввійшов в історію як «Березневі статті».

Основі статті договору:

ü підтвердження права та привілеїв Війська Запорозького на маєтності та землі;

ü встановлення 60 тисяч козацького реєстру;

ü збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками;

ü залишилися недоторканими права на повноваження місцевих органів влади, права Київського митрополита, права обрання гетьмана козацтвом.

Росія зобов’язувалася обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на відносини з іноземними державами (з ворогами Росії – Кримом та Туреччиною). За цим договором Україна ввійшла під протекторат Росії на широких правах автономії.

В складі монархічної Росії Українська держава з її республіканською демократичною формою правління була позбавлена можливості подальшого розвитку.

Після 1654р. становище України залишалося складним.

Трансільванія, 1656р. цар Олексій Михайлович уклав з Речі Посполитою Віленське перемир'я і розпочав війну проти Швеції. Це привело до погіршення відносин між Б. Хмельницьким та московським урядом. Гетьман розпочав пошук нових союзників.

Протягом 1656 – 1657рр. війська семигородського князя Юрія Ракочія і козацький загін під проводом Антона Ждановича зайняли значну частину польської території, об'єдналися з шведами і

в червні 1657р. виступили до Варшави. На допомогу полякам прийшли Данія ,татари та австрійські війська.

Б. Хмельницький, який в цей час тяжко хворів, дізнавшись про провал своїх намірів, дістав удар і помер в серпні 1657р.

Поміркуємо разом: - Чому саме Запорозьку Січ обрав Б. Хмельницький місцем початку народного повстання?

- Продумайте альтернативний варіант дій Б. Хмельницького в роки визвольної війни і їх можливі наслідки для України (наприклад: похід на Варшаву в 1648р., відмова від Зборівської угоди, відмова від союзу з Москвою).

До наступного заняття: Підготувати повідомлення на тему: «Соціально-економічний розвиток і політичне становище України в ІІ половині ХVІІ ст.. Руїна» за питаннями:

ü Україна в роки гетьманства І. Виговського.

ü Гетьманство Ю. Хмельницького.

ü Поділ України. Руїна. Гетьманство п. Тетері та І. Брюховецького.

ü Дальше обмеження автономії України. Д. Многогрішний, І. Самойлович.

ü Гетьманство П. Дорошенка.

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Соціально-економічний та політичний розвиток України наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІст.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- зрозумієте наскільки складним було становище української держави наприкінці ХVІІ ст., а також намагання гетьмана І. Мазепи будь-якою ціною зберегти українську державність;

- показувати, що політика Петра І та його наступників була спрямована на обмеження державних прав українців та русифікації її населення;

- давати характеристику історичним діячам, визначати їх роль і місце в історичному процесі;

- аналізувати історичні явища і події цього періоду.

План.

1. Стан української державності в роки гетьманства І. Мазепи.

2. Україна на початку Північної війни.

3. Гетьман П. Орлик та його Конституція.

4. Посилення національної політики Російської імперії щодо України.

На зламі ХVІІ – ХVІІ ст. московський уряд прагнув ввести над Козацькою Україною пряме управління.

Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування І. Мазепи (1687 – 1708рр.). Його правління можна умовно поділити на два періоди: перший, коли гетьман був слухняним виконавцем волі Петра І; другий, коли відкрито виступав проти антиукраїнської політики Москви.

1687р. гетьман підписав новий договір з Москвою, так звані «Коломацькі статті», за якими значно обмежувалася і навіть ліквідовувалася самостійна економічна, соціальна і зовнішня політика Гетьманщини:

ü гетьман не має права знімати з посад генеральну старшину без дозволу царя;

ü в Батурині для охорони гетьмана розташовувався полк московських стрільців;

ü на південних кордонах мали будувати фортечні укріплення;

ü заборонялося вести торгівлю з Кримом та торгувати в Московській державі;

ü абсолютно заборонялись міжнародні відносини України.

«Коломацькі статті» закріплювали автономію України в значно обмеженому вигляді.

В цих несприятливих умовах І. Мазепі вдалося вивести Україну із стану Руїни, політичного безладдя, громадянської війни.

У внутрішній політиці Мазепа орієнтувався на інтереси козацької старшини. Він провів ряд заходів по упорядкуванню податків, земельної власності козацької старшини, видав ряд універсалів з метою врегулювання системи грошової та натуральної ренти, відробітку панщини.

У зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, негативно становився до планів союзу з Кримом та Туреччиною. Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії.

З 1700р. Росія веде війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. У цю війну була втягнута і Україна. Петро І вимагав від гетьмана Мазепи військової підтримки. Мазепа погодився ,але водночас звернувся до Карла ХІІ з проханням надіслати шведську армію в Україну, аби уникнути можливості нападу Польщі.Довідавшись про це, Петро І дав наказ зруйнувати Батурин разом з його мешканцями, за підозрою у прихильності до справи гетьмана сотні українців були скарані на смерть, нищилися цілі міста.

У жовтні 1708р., коли шведські війська вступили на українські землі, Мазепа відкрито перейшов на сторону шведських військ і об'єднався з ними для ведення війни з Москвою. На сторону гетьмана перейшла частина запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. За цю підтримку царські війська у травні 1709р. зруйнували Чортомлинську Січ на о. Базавлук. Гетьман був проголошений зрадником і підданий церковному прокляттю (анафемі).

Новим гетьманом за наказом Петра старшина «обрала» І. Скоропадського.

Україна була поділена на дві частини: одну меншу окупувала шведська армія, другу – більшу, перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично Москви.

27 червня 1709р. під Полтавою Карл ХІІ, давши генеральну битву, зазнав поразки. Карл ХІІ і Мазепа втікають в Молдавію, що входила тоді до складу Туреччини. До Бендер разом з Мазепою перейшли 500 козаків з Гетьманщини, 4 тисячі козаків з Запорозької Січі і 50 старшин. Неподалік від міста 70-річний Мазепа помер, не переживши поразки.

В 1710р. було обрано гетьмана у вигнанні – П. Орлика. У 1711р. він уклав угоду з козацькою старшиною та козацтвом, що згодом отримало назву «Пакти з Конституції прав і вольностей Запорозького Війська». В подальшому цей документ дістав назву Конституція П. Орлика.

Основний зміст Конституції П. Орлика:

ü Вступ, у якому викладена історія українського народу.

ü 16 століть, в яких:

ü закріплювалося панівне становище православної церкви, підпорядкованої Константинопольському патріархові;

ü визначалися кордони України;

ü встановлювалися органи влади (гетьман, генеральна старшина, Генеральна Рада, суд);

ü передбачалося зменшення податків і відміна сплати податків для козаків.

Обмеження автономії Гетьманщини в 1708 – 1725рр.:

• гетьманська столиця перенесена з Батурина до Глухова;
• надсилають царського намісника для догляду за діями гетьмана;
• на посади полковників і сотників призначають російських дворян;
• 1721р. – указ про заборону друкування українських книг;
• у 1722р. створюється Малоросійська Колегія, що істотно обмежувала владу гетьмана;
• у 1722р., після смерті Скоропадського, Петро І заборонив обирати нового гетьмана.

Поміркуємо разом: - Яку можна дати оцінку діяльності гетьмана І. Мазепи?

- Чому в 1708р. Мазепа перейшов на бік шведів?

- Чому плани Мазепи не здійснилися?

- Зв’яжіть Конституцію П. Орлика з сьогоденням.

До наступного заняття: - Самостійно опрацювати тему «Українські землі в середині й наприкінці ХVІІІ ст.»

- Підготуйте повідомлення за темами: «Гетьманство К. Розумовського і його скасування царизмом», «Знищення Запорозької Січі, остаточна ліквідація автономії України».

Література.

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Україна в ХІХ ст.. Процеси національного відродження.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- на основі історичних фактів висвітлити основні ознаки занепаду, кризи феодально-кріпосницької системи господарювання в І половині ХІХ ст.;

- розкривати колоніальну політику Росії на території українських земель;

- аналізувати соціально-економічне становище українських земель після скасування кріпосного права.

План.

1. Загарбання українських земель Австрією і Росією внаслідок поділів Польщі. Становище цих

земель в складі імперій.

2. Становище українських земель під владою Російської імперії в І пол..ХІХ ст.. Суспільні рухи.

3.Україна в складі Росії в ІІ пол.. ХІХ ст.,скасування кріпосного права. Піднесення національного руху.

В ІІ половині ХVІІІ ст. відбувається спершу занепад, а потім і руйнування Польської держави.

У 1772р. Росія, Австрія і Пруссія скориставшись ослабленням Польщі, ділять її. За угодою про перший поділ Польщі до складу Росії відійшла східна частина Білорусії . Австрія захопила Галичину, а в 1774р. окупувала Буковину.

У1793р. Пруссія і царська Росія провели другий поділ Польщі. За ним: Росія змусила короля відступити їй правобережні українські землі – Київщину, Східну Волинь, Поділля, Брацлавщину; Пруссія одержала більшу південно-східну частину Великої Польщі та Данії. Другим поділом Польщу було відірвано від моря.

У1795р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. За ним: до Росії відійшли решта Волині і Литви, Пруссія забрала Велику Польщу з Варшавою, а Австрія – Малу Польщу з Краковом та Любліном.

В результаті трьох поділів Речі Посполитої 62% території і 45% населення колишньої Польщі дісталися Росії, 18% земель і 32% населення – Австрії, відповідно 20% та 30% відійшли до Пруссії.

Українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією і Австрією. В той же час відбулося їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Правобережна і Лівобережна Україна, а Галичина, Буковина і Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.

В жодній країні світу правителі не мали такої необмеженої влади, як у Росії. Царизм здійснював в Україні колоніальну політику, зокрема: національний гніт (русифікація), зміцнення кріпосницької системи, політичне безправ’я, рекрутська повинність, ліквідація на Правобережжі греко-католицької церкви.

Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду – швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього періоду були:

ü розвиток товарно-грошових відносин і поширення капіталістичних елементів у сільському хазяйстві;

ü руйнування сільського хазяйства шляхом скорочення наділів або переведення селян на місячину;

ü занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років ХІХ ст. промислового перевороту.

Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, розшарування поміщицьких господарств, спеціалізації вирощування сільськогосподарських культур. У І половині ХІХ ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова (у Києві, Сумах, Бердичеві та інш.).

Національна самосвідомість – це певна сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на основі чого люди і вважають себе представниками тої чи іншої національності.

Процес формування української самосвідомості проходив у важких умовах панування великодержавної імперської ідеології. Носієм української самосвідомості була українська інтелігенція, яка відображала загальнонаціональні інтереси (І. Котляревський «Енеїда», В. Капніст «Оди про рабство»).

Поширення нових західних інтелектуальних та політичних течій підготувало ґрунт для створення для створення в Україні таємних політичних товариств.

Масони – члени релігійно-античних організацій «вільних каменярів», які зародилися в Західній Європі. Мета:

ü удосконалення людини, її внутрішнього світу як спосіб удосконалення суспільства;

ü об'єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братства, рівності, взаємодопомоги.

В 1818р. масонські ложі виникли в Києві («з’єднаних слов'ян») та у Полтаві («Любов до істини»). Серед їхніх членів: І. Котляревський, В. Капніст, В. Лукашевич та інші.

В 1821р. у м. Тульчині на Поділлі утворилося «Південне товариство» декабристів, головою якого був полковник П. Пестель («Північне товариство» виникло у Петербурзі в 1822р.). Крім Тульчина, «Південне товариство» мало свої осередки в Кам’янці і Василькові. У 1823р. у Новгороді-Волинському виникло «Товариство з’єднаних слов'ян», очолюване офіцерами братами Борисовими та польським дворянином Ю. Люблінським. Як і масонські ложі, декабристський рух проявляв байдужість до проблеми України. Проте Конституції «Руська Правда» П. Пестеля не визначає за народами Російської імперії право на самовизначення, а українці розглядалися як «корінний російський народ». Восени 1825р. «Товариство з’єднаних слов'ян» об'єдналося з «Південним товариством». Після повстання 14 грудня у Петербурзі та виступу Васильківського піхотного полку під проводом С. Муравйова-Апостола декабристський рух було розгромлено.

З кінця 1845р. до березня 1847р. в Києві діяла українська таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М. Гулак, В. Білоцерківський, згодом до нього увійшли письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Макарович, О. Навроцький, Г. Андрузький, О. Тулуб та інші. У роботі товариства активну участь брав Тарас Шевченко.

Основними завданнями були: ліквідація кріпацтва і скасування етапів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847р.

Основні причини скасування кріпосного права:

1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання.

2. Поразка царської Росії в Кримській війні.

3. Загроза селянської війни.

Скасування кріпосного права (19. 02. 1861р.), селянська реформа внесли істотні зміни в крайове становище селянства на Україні, а саме:

ü селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

ü набувати у власність нерухоме майно;

ü займатися торгівлею і різними промислами;

ü селянин ставав об’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позов і відповідати в суді, тощо.

Скасування кріпосного права вело за собою такі реформи:

1864р. – Судова реформа, Земська реформа

1874р. – Військова реформа

1876р. – Реформа міського самоврядування

кінець 70-х років – Шкільна реформа

Реформи 60 – 70-х років мали буржуазний характер, але залишали багато феодальних пережитків; створювали умови для розвитку нового ладу – капіталізму. Значно прискорюється промисловий переворот. Село стає для промисловості

Читайте також:

1. V міні – модуль
2. Високочастотні перетворювачі модульної структури
3. Друга модульна контрольна робота
4. Друга модульна контрольна робота
5. За конструктивними особливостями фритюр-ниці поділяють на секційно-модульні та ті, які входять до комплекту малогабаритного обладнання.
6. За кредитно-модульною системою
7. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1
8. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2
9. Заліковий МОДУЛЬ 1 . Економічна і соціальна географія світу
10. Заліковий модуль 2. ТЕХНОЛОГІЇ ВЕДУЧИХ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
11. Заліковий модуль І. Інституціональна система національної економіки
12. Заліковий модуль І. Інституціональна система національної економіки

Переглядів: 921