Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Доходи та видатки домогосподарств.

ТЕМА 8. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ.

ЛЕКЦІЯ 2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА УПРАВЛІННЯ НИМ

8.2.1. Економічна сутність державного боргу.

8.2.2. Класифікація державного боргу.

8.2.3. Управління державним боргом

______________________________________

8.2.1. Економічна сутність державного боргу.

Державний борг за економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

Державний борг –загальна сума заборгованості держави своїм кредиторам як складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Величина державого боргу, динаміка та темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур.

Основні причини виникнення та зростання державного боргу України :

1. дефіцит державного бюджету;

2. постійний дефіцит платіжного балансу країни;

БКУ визначає граничний розмір ДБ, який встановлюється на кожний бюджетний період відповідно до закону про ДБ, або рішення про місцевий бюджет. Величина основної суми ДБ не повинна перевищувати 60% фактично річного обсягу ВВП. У разі перевищення граничної величини, визначеної БКУ, КМУ зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу. Держава не несе відповідальності за зобов'язання та запозичення місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

8.2.2. Класифікація державного боргу.

1. Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава він поділяється на внутрішній та зовнішній.

1.1 Внутрішній–сукупність зобов'язань держави перед резидентами;

1) гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності;

2) складається із-з заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду:

3) формуються у результаті випуску державним ЦП, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

За формою розрізняють:

1) капітальний–загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди;

2) поточний–сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті(разом з перерахованими відсотками) у поточному році.

1.2 Зовнішній ДБ – сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли у результаті запозичення у зовнішньому ринку. Він класифікується наступним чином:

1) види кредитів–банківський та фірмовий;

2) форми представлення–валютний та товарний;

3) цільове використання–інвестиційний та не інвестиційний;

4) умови надання–пільговий, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі;

5) терміни повернення заборгованості – коротко -, середньо -, довго - строковий;

6) умови повернення боргу–одноразовий, рівними частинами, нерівними частинами;

7) отримувач кредитних ресурсів–прямий та умовний(гарантований);

Відповідно до ЗУ "Про державний бюджет" визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначеннями напрямів використання фінансових ресурсів.

За формою залучення коштів ДБ поділяється на державні запозичення(ДЗ) та гарантії.

ДЗ – залучення державою в особі КМУ через МФУ майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Види ДЗ:

1. Внутрішні–здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщується на внутрішньому ринку;

2. Зовнішні–здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщується на зовнішньому ринку.

Д е р ж а в н а г а р а н т і я–зобов'язання держави в особі КМУ, що діє через МФУ повністю або частково виконати платежі на користі кредитора у випадку невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Основні способи реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

1. Емісія державних цінних паперів, укладення угод про позику;

2. Гарантійних угод, інші способи, передбачені ЗУ.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний бюджет.

Класифікація:

1. Терміни залучення грошових коштів – коротко - (до року), середньо -(1-5), довгостроковий(від 5)

2. Валюта залучення–у національній та іноземній валюті. Внутрішній борг переважно у нац.. валюті, зовнішній–в іноземній.

8.2.3. Управління державним боргом

Управління ДБ – комплекс заходів, що приймається державою у особі її уповноважених органів, що виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов вже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик.

Проблема управління ДБ – забезпеченні платоспроможності держави та реальних джерел його погашення.

У процесі управління ДБ безпосередньо беруть участь такі державні органи влади: КМУ(ФМУ), НБУ, ДКУ.

Принципи управління ДБ: безумовності, зниження ризиків, оптимальності структури, зберігання фінансової незалежності, прозорості.

Методи ефективного управління ДБ:

1. рефінансування ДБ – погашення основної заборгованості і процентів

за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик;

2. інновація – домовленість між позичальником і кредитором, що заміни

зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням;

3. конверсія–одностороння зміна доходності позики в наслідок зміни на

фінансовому ринку;

4. консолідація – зміна умов позик пов'язана з їх строками;

5. уніфікація – обєднання декількох раніше випущених позик в одну;

6. обмін облігація за регресивним співвідношенням–кілька раніше

випущених облігацій прирівнюється до однієї нової;

7. відстрочення погашення позик;

8. анулювання боргу;

9. реструктуризація–використання у комплексі повністью чи частково

перелічених вище методів.

ТЕМА 9. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ.

ЛЕКЦІЯ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ В УКРАЇНІ.

9.1.1. Сутність та функції місцевих фінансів

9.1.2. Місцеві бюджети як основа місцевих фінансів

9.1.3. Джерела формування місцевих бюджетів.

______________________________________

9.1.1. Сутність та функції місцевих фінансів

М і с ц е в і ф і н а н с и – система формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевим органам влади виконання покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих державною владою.

За своєю економічною суттю місцеві фінанси–сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного і соціального розвитку відповідних територій.

За чинним законодавством до сфери компетенції місцевого самоврядування належать: соціальне обслуговування, початкова та середня освіта, охорона здоров'я, дорожнє господарство, благоустрій, ЖКГ, працевлаштування безробітних, економічна інфраструктура, екологічні проблеми,

організація землекористування.

Функції місцевих фінансів:

1. розподільча–розподіл та перерозподіл ВВП забезпечує соціально-економічний розвиток територіальних громад;

2. фіскальна–фіскальна політика на місцевому рівні;

3. контрольна–контроль за формуванням і використанням коштів місцевого бюджету;

4. фінансування громадських послуг;

5. забезпечення економічного зростання;

Структурні елементи місцевих фінансів–доходи, видатки, місцеві фінансові інститути, суб'єкти, об'єкти.

Головний елемент системи місцевих фінансів–видатки, оскільки через них здійснюється фінансування функцій та завдань, що покладається на місцеву владу.

Фінансові інститути–сукупність організаційних структур, що забезпечують функціонування місцевих фінансів: самостійний місцевий бюджет, комунальна власність, місцеві податки та збори, комунальний кредит, комунальні позики.

Суб'єкти місцевих фінансів–територіальні громади, органи місцевого самоврядування, держава в особі органів управління і влади на місцях, юридичні та фізичні особи у сфері місцевих органів влади.

Об'єкт–фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються і використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій.

9.1.2. Місцеві бюджети як основа місцевих фінансів

Місцевий бюджет -це:

1. економічна категорія, яка відображає систему фінансових відносин, що складаються в процесі формування і використання грошових коштів на місцевому рівні;

2. основний фінансовий документ, баланс фінансових ресурсів відповідного рівня органів місцевого самоврядування, який відображає систему фінансових відносин, що складаються в процесі формування і використання грошових коштів;

3. кошторис видатків і доходів відповідної місцевої влади;

4. основні фінансові плани розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

До місцевих бюджетів належать бюджет АРК, обласні, районні, міські, селищні, сільські, іноді і районів у містах. Це фонді фінансових ресурсів що зосереджені у розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету і фінансів розмежована. Найчисельніша група–сільські, селищні та місцеві бюджети,

Доходи кожного місцевого бюджету відображають результати роботи суб'єктів господарювання, які діють на певній території, а також масштаби їх діяльності та обсяги доходів, частина з яких мобілізуються в доходи місцевих бюджетів за допомогою податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Формування місцевих бюджетів впливає рівень доходів населення, що проявляється при сплаті прибуткового податку з громадян, а також рівень їх підприємницької активності. Видаткова частина відображає стан місцевого ЖКГ, визначає напрямки витрачання мобілізованих до бюджету коштів.

М і с ц е в і б ю д ж е т и – важлива економічна категорія, основи якої складають економічні відносини між:

1. місцевими бюджетами та господарськими структурами, які функціонують на даний території;

2. місцевими бюджетами та населення певної території;

3. місцевими бюджетами різних рівнів в процесі перерозподілу фінансових ресурсів;

4. державним бюджетом та бюджетами місцевого самоврядування;

9.1.3. Джерела формування місцевих бюджетів.

Місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Доходи місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:

1. податок з доходів фізичних осіб;

2. державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3. плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4. плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5. плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними

6. станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

7. надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

8. 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами

9. єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Доходи місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:

1. місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2. 100 відсотків–для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75–міст республіканського АРК та міст

3. обласного значення; 60–сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

4. податок з власників самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету.

5. надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

6. податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

7. надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

8. плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

9. кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності;

10. фіксований с/г податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

11. плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

12. надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

13. плата за гарантії;

14. гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

15. власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

16. податок на прибуток підприємств комунальної власності;

17. платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

Бюджет розвитку місцевих бюджетів

1. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу

2) земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

3) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

4) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними;

5) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

6) запозичення, здійснені у порядку, визначеному ЗУ;

7) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

2. Витрати:

1) погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Дефіцит місцевих бюджетів

По загальному фонду місцеві бюджети можуть прийматися з дефіцитом шляхом внесення змін до рішень про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання відповідного місцевого бюджету за попередній бюджетний період виключно на суму вільного залишку бюджетних коштів.

По спеціальному фонду можуть прийматися з дефіцитом виключно бюджет АРК та міські бюджети у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається за рахунок запозичень.

ТЕМА 9. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ.

ЛЕКЦІЯ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ВИРІВНЮВАННЯ В УКРАЇНІ

9.2.1. Поняття та види бюджетного федералізму.

9.2.2. Фінансове вирівнювання місцевих бюджетів

9.2.3. Інструменти фінансового вирівнювання

______________________________________

9.2.1. Поняття та види бюджетного федералізму.

Дворівнева бюджетна система України передбачає розподіл бюджетних коштів між різними рівнями влади за умови збереження їх певної фінансової самостійності.

В цьому разі розподіл функцій і відповідне ресурсне забезпечення мають бути оптимальними, а витрачання коштів–максимально ефективним. Цими проблемами і займається бюджетний федералізм–законодавчо зафіксований розподіл функціональних повноважень та відповідальності структур різних рівнів влади з відповідним розмежуванням на цій основі доходів і видатків на засадах державної соціально-економічної і політичної доцільності, а також соціальної доцільності і міжнаціональної і суспільної солідарності. Це організація бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності і автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою перелік суспільних послуг. Поєднуючи владні повноваження з фінансовими можливостями,

Бюджетний федералізм охоплює широке коло питань бюджетного менеджменту(від політичних процедур приймання рішень до перерозподілу фінансових потоків у масштабах держави та ефективного управління ними). Виділяють дві функції бюджетного федералізму:

1. Політично-консолідуюча

2. Соціально-психологічна

На відміна від бюджетного регулювання та бюджетного вирівнювання, бюджетний федералізм має більш широких смисл, який охоплює політичний і національний рівень. Соціально-психологічна перевага сучасного бюджетного федералізму полягає в тому, що він не дає можливості відчувати фінансово-економічну слабкість окремих регіонів, забезпечуючи загальнонаціональну єдність.

9.2.2. Фінансове вирівнювання місцевих бюджетів

Ф і н а н с о в е в и р і в н ю в а н н я–перерозподіл фінансових ресурсів на користь економічно слабших органів самоврядування. Механізм ФВ є складовою механізму міжбюджетних відносин і , в свою чергу, бюджетного механізму, який є складової фінансового механізму, а останній входить до складу системного механізму державного регулювання економіки.

Основним джерелом розподілу доходів між територіями є державний бюджет, проте держава здійснює фінансове вирівнювання, що передбачає регулювання доходів і видатків органів місцевого самоврядування.

М і ж б ю д ж е т н і в і д н о с и н и – відносини між державою, АРК та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання їх функцій.

Б ю д ж е т н е р е г у л ю в а н н я – надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижче стоячих рівнів з метою збалансування.

Механізм фінансово вирівнювання–сукупність спеціально розроблених організаційно-впорядкованих і нормативно-врегульованих засобів, зменшення диспропорцій у бюджетному забезпечені окремих територій.

Нормативно-правову складу фінансового вирівнювання становлять Конституція, БКУ, щорічні заноки по державний бюджет, основі напрями бюджетної політики на відповідний рік, постанови КМУ, накази МФУ та ДКУ, а також рішення місцевих рад.

Важливе місце в забезпечені функціонування механізму фінансового вирівнювання займає організаційна структура, яка включає сукупність органів управління, які взаємодіють між собою при здійснені фінансового вирівнювання на різних стадіях бюджетного процесу(прогнозування та планування, виконання, звітування, контроль). Організаційну структуру складають:

1. Вищі органи державної влади(ВРУ, Президент, КМУ);

2. Центральні органи виконавчої влади та їх місцеві органи(МФУ, ДКУ)

3. Місцеві державні адміністрації

4. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи;

9.2.3. Інструменти фінансового вирівнювання

Основні терміни і поняття

Ф і н а н с о в и й н о р м а т и в б ю д ж е т н о ї з а б е з п е ч е н о с т і–гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

С у б в е н ц і ї – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

М і ж б ю д ж е т н і т р а н с ф е р т и – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

К о е ф і ц і є н т в и р і в н ю в а н н я–показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного планування.

Кошик доходів державного бюджету для надання міжбюджетних трансфертів – доходи загального фонду державного бюджету, за рахунок яких здійснюється перерахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам.

К о ш и к д о х о д і в м і с ц е в и х б ю д ж е т і в – доходи загального фонду, закріплені цим Кодексом на постійній основі за місцевими бюджетами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Д о т а ц і я в и р і в н ю в а н н я – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

М і ж б ю д ж е т н і в і д н о с и н и – відносини між державою, АРК та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України .

Мета регулювання міжбюджетних відносин – забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами

1. Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група–видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група–видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України ;

3) третя група–видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України .

2. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст.

3. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

4. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів.

5. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України , належать видатки на:

1) державне управління:

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння НТП державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);

6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;

7) освіту:

8) охорону здоров'я:

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

10) культуру і мистецтво:

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації та інформатики;

16) державні інвестиційні програми (проекти);

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Види міжбюджетних трансфертів:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетами міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського АРК та обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;

2) додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;

3) субвенції на здійснення державних програм соціального захисту;

4) додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4-1) субвенція на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах;

5) субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів);

6) інші додаткові дотації та інші субвенції.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються КМУ.

Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка вперше визначена законом про Державний бюджет України , затверджуються КМУ не пізніше 30 днів з дня набрання ним чинності.

Розподіл додаткових дотацій між місцевими бюджетами здійснюється на підставі критеріїв, визначених КМУ.

3. У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання, субвенцій, а також коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

4. Розподіл обсягу додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів між бюджетом АРК та обласними бюджетами затверджується законом про Державний бюджет України .

Додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів розподіляється між бюджетом АРК, обласним бюджетом, бюджетами міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетами районів відповідно у таких пропорціях: не більш як 25 відсотків–для бюджету АРК, обласного бюджету та не менш як 75 відсотків – для бюджетів міст республіканського АРК і обласного значення та бюджетів районів.

Рада міністрів АРК, обласні державні адміністрації здійснюють розподіл додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів з урахуванням особливостей депресивних та гірських територій і тих, що мають низький показник чисельності населення і розгалужену мережу бюджетних установ.

ТЕМА 10. СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ.

ЛЕКЦІЯ 1. ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ УКРАЇНИ .

10.1.1. Сутність та призначення державних цільових фондів.

10.1.2. Класифікація державних цільових фондів.

10.1.3. Соціальні позабюджетні фонди.

______________________________________

10.1.1. Сутність та призначення державних цільових фондів.

Д е р ж а в н і ц і л ь о в і ф о н д и–форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні центральних органів влади та органів місцевого самоврядування, мають цільове призначення, яке втілюється в чітко визначених джерелах утворення та напрямках використання коштів.

Існування цільових фондів є об'єктивним і доцільним, вони виступають одним з методів перерозподілу ВВП і виконують два основних завдання:

1. забезпечує додатковими коштами пріоритетні сфери економіки;

2. розширюють коло соціальних послуг населенню;

Світова наука і практика мають значний досвід, щодо мобілізації коштів до цільових фондів, які включають такі джерела: внески громадян, асигнування з бюджету, ресурси підприємницьких структур, кошти спонсорів, благодійні внески, страхування, кредит.

Принципи організації централізованих фондів:

1. відрахування до фондів визначається відповідними законами і є власністю держави;

2. відрахування до фондів є обов'язковими платежами і можуть стягуватися примусово;

3. витрати с фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України ;

Державні цільові фонди утворюються шляхом:

1. відокремлення видатків державного бюджету на певні цілі, що мають першочергове значення для країни на даний момент;

2. формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів;

10.1.2. Класифікація державних цільових фондів.

Державні цільові фонди класифікуються за такими критеріями:

1. За цільовим призначенням–економічні та соціальні;

2. За періодом функціонування–постійні та тимчасові;

3. За джерелами фінансування–бюджетні та позабюджетні;

10.1.3. Соціальні позабюджетні фонди.

Досвіт зарубіжних країн підтверджує, що для успішного здійснення соціальної політики, соціальне забезпечення має проводитися за двома напрямками:

1. гарантоване забезпечення державою мінімальної трудової пенсії та допомоги малозабезпеченим верствам населення;

2. створення можливостей самозабезпечення громадян за допомогою недержавного добровільного пенсійного страхування; важливе місце займають соціальні позабюджетні фонди, основним завданням яких є забезпечення населення необхідними коштами у випадку непередбачуваних життєвих обставин(вихід на пенсію).

ТЕМА 10. СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ.

ЛЕКЦІЯ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНИХ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ФОНДІВ.

10.2.1. Пенсійний фонд: структура та джерела формування.

10.2.2. Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

10.2.3. Фонд соціального страхування на випадок безробіття.

10.2.4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

______________________________________

10.2.1. Пенсійний фонд: структура та джерела формування.

П е н с і й н и й ф о н д (ПФ)–спеціалізована фінансова установа, яка застається мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення.

П е н с і й н и й ф о н д У к р а и н і- центральний орган виконавчої влади, який має такі повноваження:

1. здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2. здійснює збирання, акумуляцію та облік страхових внесків;

3. призначає пенсії та готує документи до їх виплати;

4. забезпечує своєчасне і повне фінансування та виплату пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із-з законодавством здійснюються за рахунок коштів пенсійного фонду;

5. здійснює контроль за цільовим використанням коштів пенсійного фонду;

Діяльність ПФ спрямовується та координується КМУ. Діяльність фонду регулюються чинним законодавством України щодо пенсійного державного страхування.

Джерелами формування коштів ПФ є:

1. страхові внески юридичних та фізичних осіб;

2. кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до ПФ згідно законодавства;

3. благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

4. фінансові санкції передбачені за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, банківські кредити, інші надходження, відповідно законодавства.

Кошти ПФ спрямовується на:

1. фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообовязково державного пенсійного страхування

2. оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

3. формування резерву фонду;

4. погашення банківських кредитів та відсотків за ним;

5. створення та функціонування системи персоніфікованого обліку

6. утримання центрального апарату та органів ПФ;

7. організація роз'яснювальної роботи серед населення та інших заходів.

Кошти ПФ зараховуються на єдиний рахунок ПФ і зберігаються на окремих рахунках його органу уповноваженого банку. Керівництво здійснюється правлінням ПФ. ПФ здійснює своє повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління ПФ у районах, містах і районах у містах.

ПФ є юридичною особою, має самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку.

Серед надходжень ПФ переважну частину становлять обов'язкові внески юридичних осіб. Вагоме місце поки що займають надходження коштів державного бюджету.

10.2.2. Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Цій фонд призначений для управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженнями і похованнями, фінансуванням матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачено законодавчими актами, щодо функціонування цього фонду.

Джерела формування:

1. страхові внески роботодавців, застрахованих осіб та фіз. осіб;

2. асигнування з держ. бюджету;

3. благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

4. суми штрафів, санкцій і пені, застосованих до посадових осіб і страхувальників;

5. інші надходження, відповідно до ЗУ;

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю надається у формі матеріального забезпечення у разі настання одного з таких страхових випадків:

1. тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, непов'язаною з нещасним випадком на виробництві;

2. необхідності догляду за хворою дитиною, або за хворим членом сімї;

3. при вагітності та пологах, при народжені дитини та по догляду за дитиною віком до 3-х років, або дитингою-інвалідом віком до 16-ти років у разі хвороби матері або іншою особою, яка доглядає за цією дитиною;

4. карантину, накладеною органами санепедемслужбою;

5. тимчасове переведення застрахованої особи, відповідно до мед. Висновку на легшу, нижче оплачувальну роботу;

6. санаторно-курортного лікування;

7. на поховання;

10.2.3. Фонд соціального страхування на випадок безробіття.

Система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забеспеченя на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб, обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів данного фонду.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на контрактній основі, включаючи тих, хто працює неповний робочий день(тиждень) та на інших підставах, згідно законодавства по праці.

Мета фонду–фінансування програм зайнятості населення, управління страхуванням, на випадок тимчасової незайнятості, комуляціюстахових внесків, контроль за використанням коштів для надання соц.. допомоги. Основою систем соціального захисту на випадок безробіття є внески від підприємств до цього фонду.

Відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2.03.01 р. фонд формувався за рахунок страхових внесків роботодавців, найманий працівників та усіх, які добровільно беруть участь у цьому виді страхування.

Кошти фонду використовуються для сприяння зайнятості на державному та місцевому рівнях.

10.2.4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та проф. захворювань, які призвели до втрати працездатності – некомерційна самоврядована організація, що діє на підставі статуту.

Фонд є юридичною особою, має зображення та печатку гербом, та їх найменуванням, а також як затверджується його правлінням.

Основні завдання фонду:

1. здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів;

2. запобігання професійних захворюванням, нещасним випадкам на виробництві;

3. відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

4. відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованих і членам їх сімей.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є:

1. Застраховані громадяни, а в окремих випадках, члени їх сімей та інші особи;

2. Страхувальники та страховик–збирає та акумулює страхові внески, має автономну, незалежної відбудь-якої іншої системи фінансування.

Кошти на страхування від нещасного випадку не включаються до складу ДБ, використовуються виключно за їх призначенням, і зараховується на єдиний централізований рахунок фонду в установах банків, визначених урядом.

МОДУЛЬ 3 ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ДОМОГОСПОДАРСТВ. ОРГАНІЗАЦІЯ СТРАХОВОГО ТА ФІНАНСОВОГО РИНКІВ, МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ.

ТЕМА 11. ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

ЛЕКЦІЯ 1. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.

11.1.1. Характеристика фінансових відносин на підприємстві.

11.1.2. Фінансове планування й прогнозування на підприємствах.

11.1.3. Класифікація фінансових ресурсів підприємства.

______________________________________

11.1.1. Характеристика фінансових відносин на підприємстві.

Фінанси підприємств–система грошових відносин, які виникають в процесі розподілу та перерозподілу виручки та прибутку, господарюючого суб'єкта щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення.

Характеристика фінансових відносин пов'язана з видаленням об'єктів та суб'єктів. Об'єктом є вартість виготовленої продукції, яка формує виручку, а в процесі розподілу фонди споживання відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва.

Крім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження,

Тобто фінансові ресурси підприємства. Суб'єктами фінансових відносин виступає держава, саме підприємство, його робітники, інвестори.

Фінансові відносини підприємства за сферами здійснення зв'язків поділяються на зовнішні та внутрішні.

Система зовнішніх фінансових відносин підприємства:

1. Між підприємством і державою, з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в розрізі чинного Податкового законодавства, соціальне страхування, формування цільових фондів, а також з приводу використання наданих з державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм;

2. Між підприємством і акціонерами–з приводу використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, напрямків вкладення капіталу;

3. Між підприємством і його постачальниками та покупцями –з приводу виконання господарських договорів та зобов'язань, реалізації продукції, отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків

4. Між підприємством і фінансово-кредитними установами;

Система внутрішніх фінансових відносин підприємства:

1. Між підприємством і його засновниками(власниками) з приводу формування статутного капіталу, його використання, напрямків вкладення фінансових ресурсів підприємства;

2. Між підприємством і його структурними підрозділами з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування оборотних та необоротних активів;

3. В середині самого підприємства–з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядження, визначення напрямків його використання;

4. Між підприємством і працівниками–з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання та інше.

Сутність підприємстницьких структур появляється в їх функціях:

1. Формування грошових надходжень та фондів;

2. Розподіл та використання грошових фондів;

3. Регулювання та контроль грошових потоків та їх фондів;

Фінансова робота у великих господарств організовується фінансовим відділом. У невеликих господарствах у організовує . Джерелами формування статутного капіталу можуть бути:

1. Акціонерний капітал;

2. Пайові внески членів кооперативу;

3. Кредитні кошти;

4. Бюджетні кошти;

Досить важливо в організації фінансів є організація грошових коштів, оскільки на основі цієї форми авансової вартості відбувається рух усієї вартості, яка знаходиться в процесі розширеного відтворення, тому від них залежить імітинсифікація та ефективність усього виробництва. Підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку.

11.1.2. Фінансове планування й прогнозування на підприємствах.

Фінансове планування в підприємницьких структурах–сукупність методів і засобів визначення джерел одержання фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання для забезпечення господарської діяльності.

Принципи організації фінансів підприємств:

1. Плановості–відповідність обсягів продажу вимогам ринку;

2. Фінансового співвідношення термінів – мінімальний розрив у часі між отриманням та використанням коштів;

3. Взаємозалежності фінансових показників–врахування змін у чинному законодавстві;

4. Гнучкості–можливість маневру у випадку недосяжності планових обсягів продажу;

5. Мінімізація фінансових витрат–забезпечує те, що будь-які інвестиції мають бути найбільш дешевими;

6. Раціональності–вкладення капіталу в найбільш ефективні інвестиції та мінімізує фінансові ризики;

7. Фінансової стійкості–фінансова незалежність від інших джерел фінансування;

Для досягнення поставлених завдань фінансовим плануванням застосовуються методи до числа яких належать: нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий, економіко-математичного моделювання.

Кінцевим результатом фінансового планування є розробка фінансового плану підприємства.

Ф і н а н с о в и й п л а н п і д п р и є м с т в а–це документ, який розробляється і затверджується керівними органами, відображає всі джерела надходження фінансових ресурсів і напрямки їх використання, розробка фінансових стратегій–важливий етап фінансового прогнозування, яке передбачає вивчення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів її досягнення. Фінансове прогнозування має за мету вивчення фінансових можливостей підприємствам на перспективу з урахуванням як внутрішніх, та і зовнішніх факторів.

11.1.3. Класифікація фінансових ресурсів підприємства.

Елементи загальної суми фінансових ресурсів підприємства–статутний фонд, додатковий капітал, резервний фонд, централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень, амортизаційний фонд на повне відновлення основних засобів і фонду зносу нематеріальних активів, фонд споживання, фонд оплати праці, фонд нагромадження, відстрочена податкова заборгованість, резерви наступних виплат і платежів, нерозподілений прибуток, довготермінові і короткотермінові кредити банків, позикові кошти від реалізації власних цінних паперів, кредиторська заборгованість всіх видів, інші кошти, що не знаходять відображення в пасиві бухгалтерського балансу.

Початкові фінансові ресурси–це ресурси, з якими підприємство розпочинає свою діяльність, а прирощені ресурси, які набувають підприємства в результаті діяльності.

Фінансові ресурси поділяються за вкладом в основні та оборотні засоби.

Власними фінансовими ресурсами є статутний, пайовий капітал, що є основою для функціонування підприємства.

Позиченими фінансовими ресурсами можуть виступати позикові кошти та кредити банків(де коли кошти від випуску облігацій,бюджетні кошти), а залученими фінансовими ресурсами–бюджетні асигнування, кредиторська заборгованість, фінансова допомога, кошти, отримані від додаткової емісії цінних паперів.

За джерелом формування фінансові ресурси поділяються на внутрішні та зовнішні. У складі внутрішнім джерел основне місце належать виручці від реалізації. Для розширеного відтворення важливу роль відіграють амортизаційні відрахування, зовнішніми джерелами є позики, бюджетні асигнування, різноманітні допомоги та благодійні внески.

З урахуванням вище наведеного можна надати таку класифікацію фінансових ресурсів підприємства:

1. За кругообігом–початкові і прирошені;

2. За характером використання–вкладені в основні та оборотні засоби;

3. За правом власності–власні, позичені, залученні;

4. За джерелом формування–внутрішні та зовнішні;

ТЕМА 11. ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

ЛЕКЦІЯ 2. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВА.

11.2.1. Мета та порядок фінансової санації.

11.2.2. Чинники, що зумовлюють банкрутство підприємства.

11.2.3. Стадії погіршення фінансового стану підприємства.

______________________________________

11.2.1. Мета та порядок фінансової санації.

Термін «санація» походить від латинського «sanare», що в перекладі означає «оздоровлення» або «одужання». Санація трактується як оздоровлення фінансового стану підприємства.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків підприємства і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності та платоспроможності підприємства.

Загальний порядок здійснення санація:

1. Порушення справи про банкрутство підприємства

2. Розпорядження майном

3. Схвалення рішення про санацію

3.1 Комітет кредиторів

3.2 Господарський суд

4. Процедура санації

5. Складення бізнес-плану санації

5.1 Маркетинг

5.2 Виробництво та капіталовкладення

5.3 Організаційна структура та персонал

5.4 Фінанси

6. Реалізація бізнес-плану санації;

7. Відновлення платоспроможності підприємства

Власники корпоративних прав можуть здійснювати фінансування санації цгляхом збільшення або зменшення статутного фонду через викуп акцій акціонерного товариства за існуючої номінальної вартості, збільшення номінальної вартості існуючих акцій, наданням позик.

Законодавством передбачено використання реструктуризації як ефективного методу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація – здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволення вимог кредиторів.

Залежно від застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації:

реструктуризація виробництва, реструктуризація активів, фінансова реструктуризація, корпоративна реструктуризація (реорганізація).

11.2.2. Чинники, що зумовлюють банкрутство підприємства.

1. Зовнішні

1) недосконалість законодавчої системи;

2) високий рівень інфляції та кризові явища в інвестиційній політиці;

3) необґрунтована економічна політика уряду;

4) політична нестабільність суспільства;

5) неефективне використання іноземних інвестицій;

6) несприятлива митна політика;

7) нестабільний стан світової фінансової системи;

2. Внутрішні

1) недосконалість системи стратегічного планування;

2) нераціональне управління підприємства;

3) недосконалість механізму ціноутворення;

4) недостатній рівень організації виробництва і нераціональна організаційна структура;

5) низький технічний рівень виробництва;

6) прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць);

7) збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості;

8) дефіцит власних оборотних коштів;

9) брак довготермінового інвестування;

11.2.3. Стадії погіршення фінансового стану підприємства.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стани погіршення економічного стану:

1. Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців. Приховане банкрутство проявляється в навмисному приховуванні факту фінансової неспроможності через подання неправдивої інформації, яке призводить до матеріальних збитків кредитора.

2. Фінансова нестійкість вирізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважати на такі ознаки:

1) затримка і наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

2) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

3) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

3. Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство–це свідомо неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є неспроможність суб'єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду.

ТЕМА 12. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

ЛЕКЦІЯ. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ.

12.1. Домогосподарства в ринковій економіці.

12.2. Сутність та функції фінансів домогосподарств.

______________________________________

12.1. Домогосподарства в ринковій економіці.

Домашнє господарство є особливим явищем ринкової економіки. Поняття "домашнє господарство" близьке до поняття сімейного господарства у звичайному розумінні: люди, пов'язані родинними зв'язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують, мають на меті максимальне задоволення власних потреб.

На рис.1 зображено схему кругообігу, що здійснюється між двома суб'єктами домашніми господарствами і підприємствами, зв'язки яких опосередковані ринком ресурсів і ринком продуктів.

На ринку товарів і послуг фірми пропонують їх, а домогосподарства визнають свій попит на товари і послуги. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують і ресурси для продажу, а підприємства визначають свій попит на них.

Подвійний зв'язок домогосподарств і підприємств через ринок ресурсів і через ринок продуктів забезпечує узгодженість дій цих суб'єктів ринкової економіки. Однією основних функцій домогосподарств є споживання приватних благ, які купуються і ринку, і суспільних благ, що надаються державою.

Завдання національної економіки сприяти постійному збільшенню обсягу споживання товарів і послуг домогосподарством, оскільки недоспоживання призводить і утворення надлишків виробленої товарної маси, що спричиняє кризи в економіці.

В процесі свого формування та подальшого розвитку домогосподарства тісно взаємодіють з державою.

Домогосподарства мають такі особливості:

1. фінанси домогосподарств є первинними щодо державних фінансів, слугують базою для їх розвитку;

2. формування фінансів домогосподарств (на відміну від державних) відбувається на всіх стадіях розподілу та перерозподілу національного доходу;

3. у сфері формування персональних фінансів відбувається процес трансформації особистих заощаджень в інвестиції;

4. фінанси домогосподарств є основним показником добробуту населення;

12.2. Сутність та функції фінансів домогосподарств.

Д о м о г о с п о д а р с т в о – це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловим приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують і витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у жодних і цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи (ст. 1 Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення").

За своєю економічною сутністю, домогосподарство це господарські структурі виняткового зразка діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фонді.

Д о м о г о с п о д а р с т в о – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.

Домогосподарство виконує в економіці три основні функції:

1. функцію споживання;

2. функцію постачання факторів виробництва (робочої сили, а інколи і засобів виробництва);

3. функцію заощадження.

Провідною виступає функція споживання.

Основною метою фінансових відносин, які формуються всередині

домогосподарства, є ефективне збереження особистих фінансів громадян і спільне використання частини індивідуальних фінансових ресурсів для вирішення основних сімейних завдань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми та види державного кредиту.	\|	Доходи та видатки домогосподарств.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.071 сек.