Ямайська валютна система

Бреттон –Вудська валютна система

Під час Другої світової війни всі валютні зони перестали існувати.

Воєнна ситуація призвела до розпаду першої валютної системи і зумовила перехід до другої валютної системи.

Друга валютна система. Офіційно була оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) і дістала назву "'Бреттон-Вудська валютна система".

Метою запровадження цієї валютної системи було відновлення вільної торгівлі та встановлення стабільної рівноваги системи міжнародних розрахунків на базі фіксованих валютних курсів.

У результаті переговорів були визначені такі принципи функціонування валютної системи:

1) встановлення твердих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу резервної валюти — долара США.;

2) фіксація в золоті курсу резервної валюти;

3) підтримка центральними емісійними банками країн стабільних курсів своїх валют стосовно резервної валюти за допомогою валютних інтервенцій;

4) здійснення змін валютних курсів через девальвації та ревальвації;

5) утворення організаційних ланок валютної системи.

Такими ланками стають Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які мають розвивати валютне співробітництво країн і сприяти зниженню дефіциту платіжного балансу.

При збереженні в цілому золотодевізного стандарту та кінцевих розрахунків золотом, долар США був визначений світовою резервною валютою і міг обмінюватися на золото центральними банками інших країн за фіксованим курсом. Установлюватися офіційні паритети валют, що виражалися в золоті та доларах. Ринкові курси валют країн-учасниць не повинні були відхилятися від фіксованих курсів більш ніж на 1% у той чи інший бік. Поступово долар витісняв золото з обігу, і Бреттон-Вудська валютна система швидко стала доларовою.

Друга валютна система ефективно функціонувала доти, доки золоті запаси США забезпечували обмін доларів на золото. Посилення світової конкуренції в 60-х pp. призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи яка тривала майже десять років. В 1973 р. за результатами міжнародної конференції в Парижі система твердих обмінних курсів валют перестала існувати, що ознаменувало кінець другої валютної системи і обумовило перехід до третьої валютної системи.

Третя валютна система. Враховуючи зміни світової економічної ситуації, у 1976 р. провідні країни на Ямайській нараді Міжнародного валютного фонду заклали основи чинного валютного механізму, який характеризується такими ознаками:

1) золото є звичайним товаром, хоч його висока ліквідність все ще змушує більшість держав відводити йому значну роль при формуванні своїх золотовалютних резервів;

2) країни мають право вибору режиму валютного курсу;

3) запроваджується стандарт спеціальних прав запозичення (СПЗ).

Метою запровадження СПЗ було створення універсальної світової валюти, яка замінила би золото й долари США в міжнародних розрахунках та державних резервах. Однак плани щодо створення універсальної валюти на базі СПЗ не було реалізовано. Це пояснюється тим, що МВФ та інші міжнародні організації не змогли набути достатнього впливу для ефективного регулювання світової валютної та фінансової системи.

Водночас правом вибору режиму валютного курсу країни скористатися повністю. 19 провідних держав, включаючи США, Канаду, Велику Британію та Японію, прийняли співвідношення валют, що залежить від попиту і пропозиції на ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На її базі склалися три валютні зони: стерлінгова, доларова і франка.	\|	У 1991 р. був підписаний Маастрихтський договір, який передбачав три етапну процедуру створення єдиного європейського економічного та валютного простору на базі євро.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.