• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Конфлікт

План

1. Вплив темпераменту і характеру особистості на індивідуальний стиль спілкування.

2. Рівні спілкування (за А.Б Добровичем).

3. Типові стилі комунікативної поведінки.

4. Стадії міжособистісного взаєморозуміння.

5. Засоби інтерпретації та феномени міжособистісного

Потреба в спілкуванні у людини є дуже великою і повністю задовольняється вона лише в людському оточенні. Без відповідного рівня розвитку форм спілкування не можливими стають більшість галузей людської діяльності.

Для ефективного спілкування слід враховувати індивідуально –типологічні особливості особистості (темперамент і характер), що формують індивідуальний стиль спілкування.

Типи співрозмовників:

1.Домінантний співрозмовник. У розмову втручається рішуче, без вагань, не переймаючись запитанням : "Чи не буде це нав`язливим?". Проте, якщо хтось звертається до нього, він не відчуває себе змушеним відповідати. Йому притаманна підсвідома риса : "Відповідати чи не відповідати -- це моє недоторкане право. Але мені повинні відповідати всі !"

Домінант особливо гостро і майже інтуїтивно схоплює прикмети зовнішнього вигляду , поведінки і стилю розмови, на основі яких робить висновок щодо схильності співрозмовника піддатись чи ні його впливу. А він завжди настроєний обов"язково вплинути на іншу людину, підкорити її собі. Це в домінанта виходить мимоволі, але саме таку позицію співрозмовник відчуває за його осанкою, мімікою, поглядом, голосом.

Це людина тверда і напориста. Домінант легко перебиває співрозмовника, але не дає перебити себе. Якщо він щось пояснює, то вважає свої слова кінцевою істиною і не цікавиться , чи правильно його зрозуміли. Домінанту дуже важко визнати свою неправоту, навіть коли вона очевидна. Він рішучий, йому легко закінчити розмову на півслові. Домінант буде таємно поважати співрозмовника, якщо він проявить витримку і не піддасться його впливу. Ділова суперечка двох домінантів нерідко переростає у ворожнечу.

Нерозумні й самозакохані домінанти часто нестерпні. Але в певних умовах вони можуть бути цінними людьми : вміють приймати рішення, настирливо і вперто втілюють їх у життя та беруть на себе відповідальність за свої рішення і дії.

Правила спілкування з домінантною людиною :

1. Дайте їй можливість проявити свою домінантність.

2. Спокійно тримайтесь належної точки зору, але не висміюйте її "силові прийоми" .

3. У розмові спирайтесь на факти, переводьте розмову в ділове русло.

2.Недомінантний співрозмовник. Є повною протилежністю вищеописаному типу. Найчастіше ця людина відчуває себе прохачем. Вона надто делікатна, ніколи не перебиває співрозмовника, але терпеливо зносить, коли перебивають її . Внаслідок своєї нерішучості нерідко дає збити себе з пантелику і робить висновок , що не має рації. Сварка її лякає. Лише у випадку мирної спокійної ділової розмови така людина поступово стає сміливішою, наважується перебити і починає настоювати на своєму. Але коли помітить, що співрозмовнику нічим заперечити, вона мимоволі сама шукає аргументи на його користь і цим делікатно затушовує свою правоту в дискусії.

Правила спілкування з недомінантним співрозмовником :

1. Недомінантна людина вимагає підбадьорювання, краще не словами, а поглядом, мімікою, жестами. Інакше існує ризик не отримати важливу і цінну інформацію, яку вона бажає донести співрозмовнику.

2. На недомінанта дуже добре діє похвала, але не лицемірство, яке він часто відчуває інтуїтивно.

3. При спілкуванні з недомінантним співрозмовником необхідно терпляче чекати поки він розкриється.

3.Мобільний співрозмовник. Дуже легко переключається на спілкування, відволікаючись від своїх справ. Спілкування -- це його стихія. У розмову він включається швидко та із задоволенням. Мова його швидка, інколи навіть занадто, рантоміміка метушлива. "Мобіл" схильний вимагати від співрозмовника негайної відповіді, він не переносить пауз на роздуми, а поглядом або жестами "підганяє" співрозмовника. Стиль його мови і письма є недбалим. Мобільний співрозмовник пропускає слова і не закінчує думку, оскільки переконаний, що його і так зрозуміють. Сенс висловленого для нього є набагато важливішим від словесного оформлення.

Більш-менш тривалу розмову на одну і туж тему він не переносить. Схильний відволікатись на інші думки або асоціації, доречно розповідає дотепний анекдот або випадок з життя, що робить розмову більш живою і цікавою. Якщо співрозмовник вирішує з ним якусь проблему, він моментально висуває багато версій, відкидає одні й замінює їх іншими. Мобільний співрозмовник -- це генератор свіжих ідей. Розпрощатись з ним так само легко, як і розговоритись, він практично байдужий та невибагливий до форм і ритуалів закінчення спілкування і тут же з повною готовністю переходить до своєї справи.

Правила спілкування з мобільним співрозмовником :

1. Передусім необхідно вкластись в його темп, навіть коли це спочатку зменшить продуктивність.

2. Надалі поступово сповільнюйте швидкість і темп його реплік, цим самим партнер стане більш зібраним у спілкуванні.

3. Встановивши задовільний темп бесіди, повертайтесь до малозрозумілого . уточніть деталі.

4. Якщо не проявите такої ініціативи, взаєморозуміння може не відбутись і ви розійдетесь розчарованими, висуваючи кожен безпідставні судження про розумові здібності партнера.

4.Ригідний співрозмовник. Йому потрібен певний час, щоб включитись у розмову. Спочатку він вивчає співрозмовника, а вже потім грунтовно поступово включається у поважну розмову. Слухає співрозмовника уважно. Говорить повільно, серйозно, думку висловлює детально, інколи занадто, фрази будує якомога зрозуміліше, підбирає точні слова, в пошуках таких слів стає «неквапливим», тупцює на місці. Нерідко вдалий вислів повторює один-два рази. Не любить щоб його перебивали, але і сам не перебиває співрозмовника.

Ригідний співрозмовник прагне ясності у всьому, тримається однієї лінії, йому не подобаються приблизні версії. Коли головне вже обговорено і зроблено спільні висновки, він продовжує вдаватись в деталі. Одна непридатна деталь, виявлена ним, зводить нанівець уже прийняте спільне рішення, так, що потрібно починати тему спочатку.

У разі сварки він не виходить із себе досить довго і запальність співрозмовника спочатку смішить його. Але у сварці переконати таку людину своїми аргументами дуже важко.

Спілкування з ним певною мірою втомлює співрозмовника. Розпрощатися з такою людиною неможливо. Він намагається в кінці розмови поставити всі крапки над «і», зафіксувати подібність і відмінність у підходах, зробити висновки і сформулювати зобов`язання свої і співрозмовника, які виходять із спілкування. Йому здається, що манера швидко, а тим більше недбало прощатись є ознакою невихованості. Після закінчення діалогу він схильний «прокручувати» в голові розмову, яка відбулася.

Правила спілкування з ригідним співрозмовником :

Передусім необхідно налаштуватись на тривалу розмову і запастись терпінням.

Заплануйте реальний час розмови – вона буде тривалою.

Терпляче вичекайте, доки він включиться в розмову.

Не перебивайте співрозмовника.

Не реагуйте на повторні вислови і надмірну деталізацію.

Не змінюйте тему розмови.

Вибирайте головну теьу розмови, тримайтесь однієї лінії і не висловлюйте різні версії.

Терпляче і з вдячністю переносьте тривалий ритуал закінчення розмови і висловлення резюме.

5.Екстраверт. Дуже схильний до спілкування як до форми діяльності. Спілкування – це його стихія. Без співрозмовників і спілкування він нудьгує. Потреба в спілкуванні у нього наявна практично постійно незалежно від душевного стану (якщо легко на душі, то тягне з ким-небудь поспілкуватися, коли важко, то потрібно комусь вилити своє горе). Екстраверту потрібен передусім хто-небудь, ніж хтось конкретний, хоча, звичайно, він, як і всі, віддає перевагу одним співрозмовникам над іншими. Але якщо такого близького співрозмовника немає, може звернутись до людини, яка не є в близьких стосунках з ним. В уяві екстраверта власне «Я» та «Я» іншої людини дуже подібні. Він не може усвідомити, що хтось його не розуміє. У такому випадку екстраверт переконаний : «Може, але не хоче». Він також щиро переконаний у своїй здатності розуміти кожного. Коли виявляється, що екстраверт помилився, йому здається що партнер просто щось приховує, тощо.

Екстраверт не може зрозуміти, як це інша людина не бажає спілкуватись. У такому випадку він трактує позицію партнера як ворожу або образливу і. як правило, ставить недоречні питання : «Що трапилось? Що не так? Хто і чим образив?».

При вербальному контакті екстраверт передусім оцінює партнера з точки зору його комунікабельності чи некомунікабельності. Від рівня комунікабельності залежить ставлення до співрозмовника. Усе, що екстраверту зрозуміло про партнера, він сприймає співчутливо. У нього розвинена емпатія, він імпонує безпосередньо теплотою, готовністю допомогти. Проте дружелюбність екстраверта поверхнева і не дуже стійка. Тривале спілкування з однією і тією ж особою обтяжує його. Йому потрібна різноманітність. Про людину, з якою, здається, екстраверта зв’язує дружба , він може сказати неприємне, але без зла (так, до слова).

Він допитливий, перш за все до життя людей. Отримує задоволення, коли трохи розпустить плітки. Проте охоче допоможе людині, про яку вчора говорив неприємне або з посмішкою. Він уважний до присутніх, їх мови, одягу і вчинків, але свідомо і підсвідомо хоче такої ж уваги до себе. Любить привертати до себе увагу. Для цього використовує оригінальні висловлювання й манеру одягатись.

Якщо екстраверт не дуже домінантний, то розпочинати з ним розмову і вести її дуже легко. Йому подобається демонструвати свою симпатію партнеру, він природно будує і перебудовує діалог так, що розмова з ним має приємний характер, прагне розійтись із співрозмовником з почуттям теплоти, приязні й взаєморозуміння. У разі сварки екстраверт не злопам`ятний. Завтра він буде радий спілкуватись з тим , з ким вчора посварився.

Правила спілкування з екстравертом

1.Підкреслюйте свою увагу до екстраверта.

2.Бажано не обговорювати з ним серйозні, а тим більше інтимні проблеми.

3.Пам’ятайте, що він схильний поширювати плітки, причому без злого умислу.

4.Не звертайте уваги на можливу показову ексцентричність.

5.Не звертайте уваги на елементи панібратства і намагання «залізти в душу».

6.При діловій розмові тримайтесь основної лінії розмови, не вдавайтесь до дрібниць.

6.Інтроверт. Він здебільшого перебуває у своєму внутрішньому світі. Віддає перевагу спілкуванню із самим собою у думках, і йому важко приступити до зовнішньої комунікації. Переконаний, що більшість людей його не розуміє, а тому немає сенсу з ними спілкуватись. Асоціативний світ інтроверта химерний і складний. Йому важко підібрати адекватні слова і вирази, які відображали б його погляди. А контроль за своїми словами призводить до зворотнього ефекту, він нерідко говорить зовсім не те, що думає, тобто не передає точно свої думки.

При творчій обдарованості інтроверт здатний продукувати нестандартні знахідки : нетривіальну поезію, наукові ідеї, що випереджають час, новації в малярстві, музиці. Якщо ж немає творчої обдарованості, він все одно залишається людиною незвичайною, тому багатьом (особливо екстравертам) здається що він з явними дивацтвами.

Інтроверта пригнічують контакти, тому віддає перевагу своїм книжкам, інструментам, колекціям, філософським заняттям. Він не здатний розділити радощі й горе з іншими, а переживає їх у собі. Для спілкування вибирає всього 2-3-ох співрозмовників (звичайно подібних до себе), якщо йому пощастить знайти їх. Він мовчун, а якщо висловлюється, то дуже нечітко або всупереч прийнятим думкам. Звернутись до незнайомого для нього важка проблема.

Він розуміє, що відрізняється від більшості людей. У нього є схильність пристрастно тлумачити чужі вчинки і з недовірою ставитись до людей, які оточують. Звичайну теплоту сприймає насторожено, поверхневі знаки симпатії його дратують. Проте, якщо він комусь щиро повірив і прив’язався, то це серйозно і надовго.

Інтроверт не любить щоденних зустрічей і розмов на особисті теми. Вступати з ним в діалог і підтримувати розмову дуже важко. Якщо він ще й ригідний «домінант», то для більшості ця людина важка і несимпатична.

Правила спілкування з інтровертом :

1.Проявляйте підвищену делікатність.

2.Розмовляйте з ним наодинці.

3.Не звертайте уваги на можливі дивацтва.

4.Терпляче вислуховуйте його до кінця.

5.Сприймайте суть інформації, а не форму і стиль викладу.

6.Проявляйте терпіння в ході спілкування.

7.Не проявляйте надмірної теплоти і фамільярності.

8.Не «прив’язуйте» до себе того, хто вам потрібен на певний час. Інтроверт, який «прив’язується», стає надокучливим.

9.Уникайте загального обговорення інтроверта на зборах.

10.Не залучайте його активно до вечорів і походів та до роботи в комісіях.

Зміст контакту із людьми визначається рівнем спілкування. Відомий психолог А.Б Добрович виділяє такі рівні спілкування:

Конвенціальний – повноцінне людське спілкування. Включає фази:

а) фаза взаємоспрямованості передбачає потребу в контакті і установку на зовнішню комунікацію, можливі три варіанти вступу в контакт: «поруч», «знизу», «зверху».

б) фаза взаємовідображення на конвенціальному рівні важливо вловити актуальну роль співбесідника і усвідомити свою актуальну роль очима (виправдати рольове очікування)

в) фаза взаємоінформування проходить шляхом «конгруенції» - взаємозгоди, тобто підтвердження рольових очікувань які розкриває «рольове віяло» - багатоманітність ролей, що виконує одна особа.

г) фаза взаємовідключення проходить в силі рівноправності партнерів та їх підвищеної уваги один до одного.

У випадку взаємозгоди партнери з приємністю розстаються, а в разі незгоди – розходяться опонентами.

Контакт на такому рівні потребує високої культури спілкування. Цкй рівень є оптимальним для розв’язання особистих і міжособистісних проблем в людських контактах.

Примітивний –найнижчий рівень спілкування. При такому спілкування співбесідник сприймається не як партнер, а як предмет – потрібний, або зайвий. В залежності від цього обирається позиція («зверху» - тоді присутні образи і хамство, або «знизу» - тоді вибачення або погрози.)

Маніпулятивний – знаходиться на межі між примітивним та конвенціальним рівнями. Партнер по спілкуванню виступає як суперник в грі, де потрібно обов’язково виграти. Передбачає позицію «зверху» - підкорення співбесідника. Маніпуляція приносить психологічний виграш. Найкращий захист від маніпулятора – не піддаватись на провокацію.

Стандартизований рівень знаходиться на межі між примітивним і конвенціальним – являє собою просто «контакт масок» ,коли жоден із співбесідників в процесі контакту не розкривається .

Ігровий рівень вищий за конвенціональний і характеризується багацтвом відтінків та різноманітністю змісту. Спрямованість на партнера не просто сприяє позиції «поруч»,а й передбачає інтерес до особистісних особливостей співбесідника,його «рольового віяла» викликає симпатію до співбесідника підвищену зацікавленість,піднесений тон та радісний настрій. Відомий російський режисер К.Станіславський казав: «Грай не себе- грай партнера.» На даному рівні спілкування партнери постійно відображаються один в одному і розуміння досягається на рівні закоханості.

Діловий рівень – теж вищий за конвенціональний , але зацікавленість партнером викликає не стільки «рольове віяло» скільки ступінь його розумової і ділової активності, включення в загальну справу ,ділова дискусія. Якщо спілкування закінчилось не приязно і в результаті виникли особисті образи , значить воно не було насправді діловим ( співпрацюючим, глибоким і серйозним).

Духовний рівень на будь-якій фазі контакту партнер сприймається як носій духовності,що пробуджує у співбесідника почуття поваги і прихильності (мудрість,розум вченого,його досягнення). Цей рівень поєднує ігровий і діловий рівні спілкування.

Кожна особистість має своє «віяло ролей» і в спілкуванні орієнтується на одну з них. Наприклад : «Капризний», «Злий», «Кумир сім’ї».

Стиль комунікативної поведінки визначається набором певних якостей , притаманних людині. У кожного з нас є своя особиста домінуюча манера поведінки і спілкування.

Основні стилі спілкування:

1.Прямолінійний-завжди цінує свій час,в розмові одразу переходить до суті,не любить чекати,усе тримає під контролем. Звик командувати і самостійно приймати рішення іноді буває різким , не любить сторонніх світських розмов. Нетерплячий , енергійний ,любить конкретність.

Правила поведінки:

- будьте пунктуальні,не говоріть зайвого;

- не поспішайте,наводьте логічні докази;

- будьте стримані і організовані;

2.Аналітичний-точний і скрупульозний,ніколи не відходить від конкретної теми розмови малоемоційний ,логічний в усьому ,любить шукати підтвердження своїх думок.

Правила поведінки:

- будьте точні і послідовні;

- будьте уважні і відверті;

- не поспішайте і не підкреслюйте своєї зверхності.

3.Комунікабельний-соціально-орієнтована особистість,яка прагне розв’язувати особисті та емоційні проблеми оточуючих. Любить баланс і гармонію. Уникає конфліктів. Недалекоглядний ,неспішний, цінує людські взаємини.

Правила поведінки:

Демонструйте своє тепле, людське ставлення до нього;

Будьте говіркі і товариські;

Не поспішайте ,покладайтеся на особистий досвід.

4.Експресивний-людина комунікабельна,чуттєва,енергійна ,швидко втомлюється,мислить масштабно, оригінально. Її легко схвилювати ,все приймає близько до серця,ненавидить дріб’язкові подробиці.

Правила поведінки:

В спілкуванні будьте впевненим і енергійним;

Проявляйте позитивні емоції;

Не сперечайтесь,і не запізнюйтесь;

Слідкуйте за його думкою і не витрачайте час на деталі.

Адекватність процесу міжособистісного розуміння забезпечується завдяки дії певних психологічних феноменів:

1.Ідентифікація-це самоототожнення особистості з певним зразком,людиною,групою,як елемент формування власної ідентичності,індивідуальності,а також як фундаментальний механізм не тільки когнітивної,а й афективної та регулярної сфер психіки ,особистості загалом.

а)Імітація-перший рівень етапу ідентифікації.

Сутність імітації полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках стосунків між людьми .

Перехід від імітації зовнішніх виявів поведінки дорослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які пізнаються опосередковано.

б)Оцінювання-це формування еталонів та стереотипів поведінки забезпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та взаємне пізнання . Особливість оцінної функції полягає в тому,що вона виконується після дії ,що надає їй пасивно-змістовного характеру.

в)Суто-розуміння-ефективність забезпечується сформованістю наступного рівня ідентифікації, який характеризується висуванням на передній план прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійснюється завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини.

2.Рефлексія-це вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима,а й очима партнера. Здатність до рефлексії формується в суб’єктах міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії , як і ідентифікація, розгортається на кількох рівнях:

1 рівень-уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини.

2 рівень-спостерігається невпорядкована , епізодична діяльність уяви. Її головна ознака – виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини.

3 рівень-вияв здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях,а й упродовж усього процесу взаємодії. Ознаками цього рівня є :

Спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно і постійно;

Згортання процесу уяви і включення у стан іншої людини.

Для цього рівня рефлексії важливе значення має інтуїція - здатність бачення особливостей що характеризують особистість іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Процес міжособистісного розуміння тісно пов’язаний з емоційною сферою.

3.Емпатія-це уміння сприйняти почуття іншої людини як власні , здатність до емоційного відгуку. Почуття,співчуття та співпереживання допомагають адекватному розумінню інших людей,вони є необхідним компонентом та специфічним засобом пізнання людини людиною. Розвинена емпатія є ключовим фактором успіху у таких видах діяльності, як медицина,мистецтво,педагогіка та управління.

Процес міжособистісного розуміння .

Соціальна перцепція у загальному вигляді - це формування у свідомості людини образу іншої людини.

Це передусім пізнавальний процес. Він починається з відображення зовнішності. Але вже на цьому етапі більшість людей робить висновки про особистісні риси ,які не виявляються безпосередньо на рівні сприймання. Особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зовнішності,поведінки та діяльності.

Стадії міжособистісного розуміння :

а ) стадія конкретно-чуттєвого відображення;

б) стадія абстрактно-логічного відображення.

На стадії абстрактно-логічного відображення людина інтерпретує поведінку інших людей. Сутність такої інтерпретації полягає у поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом, що визначається власним досвідом спілкування та системою знань.

У ситуації спілкування образ іншої людини виникає як результат комунікації й виконує функції регулятора спілкування. Зміст цього образу та його регулятивне значення зумовлені особливостями взаємодії в конкретній ситуації , а самі ситуації визначаються характером і результатом діяльності. Інша людина постає перед нами не тільки як суб’єкт певного віку, а й як особистість , що має певні характерологічні властивості,емоційні ,вольові та інтелектуальні риси.

Розкриття цих властивостей становить головне завдання міжособистісного розуміння. В них відображається особистісний зміст людини,яку ми сприймаємо,що встановлюється завдяки інтерпретації елементів зовнішності,поведінки та діяльності як ознак психологічних властивостей особистості.

Процес інтерпретації має переважно оцінний характер.

В оцінці відображається ставлення суб’єкта розуміння до іншої людини. Один із чинників розбіжності в оцінках пов’язаний з індивідуальністю оцінюючої людини. Дослідження показали ,що інтерпретація розгортається після встановлення належності об’єкта пізнання до певної соціальної спільності й визначення його соціальної ролі,статусу та ін..Таким чином,процес формування знання про людину як особистість є процесом утворення узагальнень,що,в свою чергу,спираються на раніше сформовані узагальнення. Оцінюючи особливості іншої людини,ми постійно спираємося на такі узагальнення ,хоча вони не завжди відповідають дійсності.

В уявленні, яке формується в людини про іншу особистість, не відображені всі притаманні цій особистості властивості та її індивідуальна неповторність . Часто пізнання іншої людини зводиться до віднесення її на підставі оцінки поведінки лише до певної категорії або соціальних груп. Таке неповне пізнання залишає поза увагою риси і властивості особистості, що характеризують її як індивідуальність.

У відображенні зовнішності та поведінки іншої людини певні ознаки відбиваються ґрунтовно і точно,а інші-не виразно,помилково,на деякі зовсім увага не звертається. Тому через недостатню фіксацію властивостей притаманних іншій людині, розуміння стає часто схематичним і спрощеним. У буденному житті люди здебільшого не знають справжньої причини поведінки інших людей або ж знають її недостатньо. Тому через дефіцит інформації вони починають приписувати іншим як причини поведінки, так і самі її зразки або якісь більш узагальнені характеристики. Це відбувається через збіг поведінки особи з яким-небудь іншим зразком минулого досвіду людини або на підставі перенесення власних мотивів поведінки в аналогічній ситуації.

Система засобів інтерпретування називається каузальною атрибуцією (від лат. Causa – причина , atributio - наділяю). Дослідження «буденних узагальнень» , на які ,часом не усвідомлюючи цього спираються в повсякденному спілкуванні люди показали, що на підставі першого враження люди, які мали окуляри або високе чоло, сприймалися як розумні і такі,що заслуговують на довіру.

У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-естетичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони,що узагальнюють її бачення та оцінку інших людей формування цих еталонів відбувається під впливом суспільства і є здебільшого стихійним і неусвідомлюваним процесом.

Стереотипізація- приписування певної низки рис іншій людині через віднесення її за виділеними окремими рисами до певного класу або групи людей пояснюється фактом «неусвідомленого структурування особистості» .Низка приписуваних психологічних рис називається «оцінними стереотипами».

Засоби інтерпретації (на підставі каузальної атрибуції) в процесі міжособистісного розуміння :

1.Аналітичний – кожний з елементів зовнішності пов’язується з конкретною психологічною властивістю особистості.

2.Емоційний-особистісні властивості приписуються людині залежно від її зовнішності та естетичної привабливості.

3.Перцептивно-асоціативний-людині приписуються властивості іншої людини, зовсім на неї не схожої.

4.Соціально-асоціативний-людині приписуються властивості того соціального типу, до його вона віднесена на основі сприймання її зовнішності.

Адекватність – є однією із ознак міжособистісного розуміння і являє собою точність і об’єктивність відображення психічного образу іншої людини . Помічено, що жінки загалом точніше відображають риси зовнішності , ніж чоловіки.Конкретність мислення призводить до менш точного сприймання людини особи,схильні до керівництва , більш адекватно сприймають та оцінюють інших людей.Люди, які більш сконцентровані на власному «Я», характеризуються низьким рівнем адекватності міжособистісного розуміння . Цінність людини як об’єкта міжособистісного розуміння визначається тими її властивостями які є значущими для людей,що спілкуються

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Види конфліктів
5. Види конфліктів за результатами
6. Види та учасники збройних конфліктів.
7. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
8. Визначення сутності конфлікту
9. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
10. Відмінність міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини
11. Внутрішньоособистісний конфлікт
12. Внутрішньоособистісні і персональні методи управління конфліктами.

Переглядів: 903