Диференціальна діагностика.

Дифтерія : при дифтерії зіва нальоти на піднебінних мигдаликах щільні, поширюються за іхні межі. Токсична форма супроводжується набряком шийної клітковини; менше виражена гарячкова реакція; немає гепатолієнального синдрому, збільшення інших груп лімфовузлів (крім шийних), мононуклеарної реакції крові. Необхідне дослідження мазків із носа на наявність збудника.

Вірусні гепатити: починаються поступово або підгостро, мають переджовтяничний період, часто з диспепсичним синдромом, а жовтяниця перебігає на фоні нормальної температури тіла. Для вірусного гепатиту не є характерним тонзиліт, поліаденіт, зміни крові, що властиві інфекційному мононуклеозу. Необхідно враховувати відповідну епідеміологічну ситуацію (контакт з хворим, парентеральні маніпуляції), результати біохімічного дослідження сироватки крові – значне підвищення АлАТ та знаходження специфічних маркерів вірусу.

Від аденовірусної інфекції відрізняється мононуклеарною реакцією крові і відповідними серологічними даними, від інших ГРВІ – також наявністю тонзиліту, поліаденіту, гепатоспленомегалії.

Деформація в привушній і підщелепній ділянках при епідемічному паротиті може нагадувати інфекційний мононуклеоз, однак для першого характерне ураження слинних залоз, їх болючість, позитивний симптом Філатова (виражений біль під час натискання позаду мочки вуха і в ділянці верхівки соскоподібного відростка та перед мочкою вуха).

При гострому лімфолейкозі– виражена гарячка та гепатолієнальний синдром, але тонзиліт виникає у термінальний період хвороби, шкіра дуже бліда, часто виникає яскравий геморагічний синдром. В гемограмі - зменшення кількості гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів; поява нормобластів; дуже збільшена ШОЕ.

Догляд і лікування.

У гострому періоді доцільно лікувати у стаціонарі, дотримуватись у цей період ліжкового режиму. Через ризик розриву селезінки протягом 2 міс від початку хвороби, навіть при відсутності спленомегалії, не можна піднімати тягар і займатися силовими видами спорту.

При ознаках гепатиту - дієта №5

Етіотропне лікування починає розроблятись. Призначають мефенамінову кислоту, циклоферон, неовір.

Антигістамінні - діазолін, димедрол, тавегіл і препарати кальцію.

Для покращення обмінних процесів - віт.С, групи В.

За показаннями - дезінтоксикаційну терапію - ентеросорбенти (силлард-П, ентеросгель), рекомендують теплий чай, компоти, при потребі- в/венно глюкозо-сольові розчини, реополіглюкін.

При тяжкому перебігу – глюкокортикоїди.

При тонзиліті – антибіотики (пеніцилін, метациклін, цефтриаксон).

Виписка при затиханні проявів і задовільному стані. Незначне збільшення л/вузлів і наявність атипових мононуклеарів не є проти показом для виписування. При наявності залишкових змін – диспансерний нагляд 6-12 міс.

Профілактика. Специфічні заходи в осередку не проводяться. При лікуванні вдома - хворому окремий посуд, іграшки, предмети побуту.

Медичне спостереження за контактними 20 днів. Деякі епідеміології в осередках проводять дезінфекцію, але ефективність її не доведена.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ	\|	МЕНІНГОКОКОВА ХВОРОБА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.