Тема лекції Методи лагодження часткових знімних пластинкових протезів

V. Зміст теми заняття (розгорнутий текст).

Фіксація центрального співвідношення щелеп із зміщенням в горизонтальній площині одного із воскових базисів.

При несприятливих анатомічних умовах у ротовій порожнині, під час фіксації центрального співвідношення валик нижньої або верхньої щелепи може зміститися вперед або назад. Перевіряючи дану конструкцію у порожнині рота, можна спостерігати таку ж картину, як і при фіксації нижньої щелепи в передньому або задньому положенні.

Виправлення помилок проводиться повторним перевизначенням центрального співвідношення щелеп з виготовленням нових валиків, виготовлених на жорстких базисах.

У всіх випадках, якщо при перевірці конструкції протезів виявлені та виправлені помилки, то від оклюдатора чи артикулятора відбивається

Процеси звикання до знімних протезів повинні бути зрозумілі кожному ортопедові. Варто завжди пам'ятати, що протез у значній мірі сприймається пацієнтом як стороннє тіло, а стосовно слизової оболонки протезного ложа виявляється незвичайним подразником. По-друге, протез змінює звичні взаємини органів, тому що скорочує обсяг власне порожнини рота, одночасно порушуючи топографію артикуляційних пунктів, необхідних для утворення різних звуків. По-третє, нові окклюзіонні взаємини між штучними зубами можуть змінювати характер жувальних рухів нижньої щелепи. По-четверте, при зміні міжальвеолярной висоти створюються нові умови для діяльності жувальних м'язів і височно-щелепного суглоба.

Зубний протез є незвичайним подразником і відчувається пацієнтом як стороннє тіло, що заважає йому. Часта увага хворого подовгу зосереджується на цьому відчутті, заважає йому працювати і відпочивати. Одночасно з цим підсилюється слиновиділення, а в деяких хворих виникають позиви до блювоти. Посилення слиновиділення настає через невеликий проміжок часу після накладення протеза, що свідчить про виникнення рефлексу внаслідок передачі порушення по рефлекторній дузі від рецепторів слизової оболонки порожнини рота через центральну нервову систему.За характером цей рефлекс є безумовним, що нагадує реакцію, викликану дією речовин, що відкидаються.

Позиви до блювоти викликаються механічним подразником рецепторів кореня язика або м'якого піднебіння. Цей фізіологічний рефлекс має захисний характер. Блювота починається при вдиху. Посилений подих може її припинити. З часом відповідна реакція на роздратування починає стихати: почуття відчуття чужорідного тіла зменшується, скорочується салівація, зникає блювотний рефлекс. Пацієнт перестає відчувати протез, забуває про його існування і навіть почуває незручність, якщо протез на час виймається. Ці реакції найбільш виражені при накладенні повного знімного або часткового пластинкового протеза і менш виражені при бюгельному протезі.

В основі затихання описаних реакцій лежать складні нервово-рефлекторні процеси, зрозуміти які можна, якщо скористатися даними класичних робіт Й. П. Павлова про коркове гальмування.

Таким чином, звикання до протеза ( складним нервово-рефлекторним процесом, що складається з: 1) гальмування реакції на протез як на незвичайний подразник; 2) формування нових рухових актів язика, губ при вимові звуків; 3) пристосування м'язової діяльності до нової міжальвеолярної висоти; 4) рефлекторної перебудови діяльності м'язів і суглобів, кінцевим результатом якої є вироблення найбільш доцільних у функціональному відношенні рухів нижньої щелепи. В часі зазначені процеси не завжди можуть збігатися. Наприклад, при повторному протезуванні хворі швидко перестають відчувати новий протез, у той час як вироблення доцільних рухів нижньої щелепи відповідно до нового оклюзійного контакту може затримуватися.

3.С.Василенко на підставі отриманих їм цитологічних і мікробіологічних даних прийшов до висновку, що користування повноцінними пластинчастими протезами (каучковими і пластмасовими) протягом тривалого часу, як правило, не супроводжується помітним порушенням фізіологічного стану слизової оболонки тканин протезного поля і практично може вважатися нешкідливим. Однак у деяких хворих після протезування спостерігається гіперемія тканин протезного поля, запальні зміни, а іноді сверблячка і печіння. В одних випадках причиною цих неприємних відчуттів є протезування, а в інших — загальний стан організму. Протезування є причиною в наступних випадках:

1) якщо до протезування цих змін не відзначалося, а при видаленні протеза з порожнини рота, навіть на якийсь час, запальні явища зникали;

2) якщо збуджено тільки ту частину слизової оболонки

порожнини рота, що складає поверхню тканин протезного

поля.

Ці патологічні зміни в порожнині рота після протезування

можна пояснити: 1) хімічними інгредієнтами базисного матеріалу— пластмаси, каучуку,— подразливу слизову оболонку порожнини рота;

2) порушенням дихальної функції слизової оболонки;

3) порушенням терморегуляції;

4) затримкою секрету і вмісту порожнини рота внаслідок того, що слизова не змивається ротовою рідиною і створюються сприятливі умови для розмноження мікроорганізмів;

5) механічним подразненням, яке спричиняє тиск пластинчастого протеза на слизову оболонку порожнини рота. Цих хворих важко позбавити від хворобливих відчуттів, але в деяких випадках удається їм допомогти раціональною побудовою протеза.

При наявності першої причини необхідно змінювати матеріал протезного базису, тобто каучук на пластмасу або навпаки. Іноді корисно замінити пофарбовану пластмасу прозорою (без барвника) або виготовити металевий базис. У деяких випадках допомагає застосування базисної пластинки з двох шарів пластмаси: АКР-7 і ЗГМАС-12: шар еластичної пластмаси повинний бути тонкий і стикатися зі слизовою оболонкою, а інша маса пластинки повинна складатися з пластмаси АКР-7.

Якщо ці міри не приносять поліпшення хворим, то, мабуть, причиною запалення виявляють інші зазначені вище фактори. У таких випадках потрібно використовувати можливість зменшення меж протеза. Якщо опорні зуби біологічно неповноцінні і не можуть бути використані для виготовлення двоплечих кламерів з оклюзійними накладками, можна обмежитися застосуванням двоплечих кламерів без оклюзійних накладок. Такі кламери, як відомо, майже не навантажують зубів. Існуюча думка, що при застосуванні утримуючих, а не опорних кламерів при дуговому протезуванні дуга травмує слизову оболонку порожнини рота, не знаходить підтвердження в клініці. Хворі, як правило, носять такі дугові протези і не скаржаться на біль в ділянці, що знаходиться під дугою слизової оболонки порожнини рота. Якщо ж запальні зміни залежать від підвищеної реактивності організму, захворювання кровотворних органів, шлунково-кишкового тракту, клімаксу або інших причин, то таких хворих потрібно направляти на лікування до відповідних фахівців.

Відомо, що процеси адаптації пацієнта до зубного протезу, носить корковий характер (психофізіологічний аспект), і одним із визначених факторів являється тип вищої нервової діяльності та сприйняття психоемоційних нервових центрів пацієнта.

Згідно до класифікації темпераменту Гіппократа-Галена, слід відмітити, що найбільш несприятливий прогноз та складне звикання до зубних протезів відмічені у меланхоліків (слабкий тип НС, переважають процеси гальмування). Так як вони дуже чутливі, процес адаптації у них може ускладнитись відсутністю спонукальних причин до звикання. Такі пацієнти можуть більше довірять „сусіду”, ніж лікарю.

Сангвініки (сильний тип НС, урівноважені процеси збудження і гальмування), будучи людьми урівноваженими, повними оптимізму, як правило, співпрацюють з лікарем, виконують його накази, але інколи можуть легковажно ставитися до свого здоров’я. Звикання до зубного протезу звичайно відбувається швидко, без ускладнень.

Повільні, дисципліновані, іноді недовірливі, важко контактуючі з лікарем флегматики (сильний тип НС, урівноважені, але інертні процеси збудження і гальмування) звичайно добре переносять незручності, пов’язані з адаптацією до зубних протезів. Характерна для них стійкість настрою дозволяє досить повільно, але успішно закінчити період звикання.

При спілкуванні з запальними, нетерплячими і неврівноваженими холериками (сильний тип НС , неврівноважені нервові процеси з перевагою збудження) лікар повинен бути конкретним у своїх рекомендаціях і вимогах, і уважним при спілкуванні, що дозволяє перемогти прискіпливість пацієнта, його сумніви у можливому звиканні до зубного протеза і добитися адаптації.

Зубні протези сприймаються тканинами протезного ложа як стороннє тіло, будучи подразником для нервових закінчень слизової оболонки порожнини рота. З чуттєвих рецепторів порожнини рота подразнення передається по рефлекторній дузі до центра слиновиділення, язика і т.д., у результаті чого з'являються посилена салівація, позиви до блювоти, порушуються мова, ковтання і пережовування їжі.

В. Ю. Курляндский (1962) розрізняє три фази адаптації до зубних протезів. Перша — фаза подразнення — спостерігається в день накладення протеза і виявляється у вигляді підвищеної салівації, зміненої дикції, слабкої жувальної потужності, блювотного рефлексу. Друга — фаза часткового гальмування — настає в період з 1-го по 5-й день після накладення протезів. У цей період відновлюються мова, жувальна потужність, зменшується салівація і вгасає блювотний рефлекс. Третя — фаза повного гальмування — настає в період з 5-го по 33-й день після накладення протеза. У цей період пацієнт не відчуває протез як стороннє тіло, а навпаки, відчуває дискомфорт без нього. Хворі, яким протези виготовляють повторно, адаптуються до них значно швидше — за 5—7 днів. На тривалість періоду адаптації впливають фіксація, стабілізація протезів і відсутність болючих відчуттів.

Механізм звикання за І.С. Рубіновим.

І.С. Рубінов (1952р.) на основі об’єктивного вивчення жувальної функції за допомогою жувальних проб і мастикаціографії висунув іншу думку, що в основі звикання до протезів полягає не гальмування, а поява нових рухливих рефлексів. Протез він вважав не стороннім тілом, а „органом” на основі того, що коли не застосовувати протез, то звикання не настає. Якщо розібратися у фізіології процесу звикання до протезу, необхідно з’ясувати , чи являється протез (апарат) умовним чи безумовним подразником і в основі адаптації є умовно-рефлекторний чи безумовно-рефлекторний механізм.

Механізм звикання за Г.Б. Шиловою.Г.Б. Шилова (1957, 1960, 1961) на основі „Об’єктивного вивчення нормалізації жувальної функції при використанні протезів” дійшла до висновку, що жувальна функція при звиканні стає більш повноцінною.

Щоб розібратися у фізіологічному процесі адаптації до протезів, необхідно виявити, чи являється протез умовним чи безумовним подразником і в основі адаптації полягає умовний чи умовно-рефлекторний механізм.

За даними проф.. Г.Б. Шилової (1957) протез, безсумнівно, можна розглядати у перший час використання його як стороннє тіло і тільки потім він стає невід’ємненим „органом”. Це можна об’єктивно прослідкувати за даними записів жувальної функції – мастикаціограм і жувальними пробами.

Спочатку протез більше заважає, ніж допомагає приймати їжу. Хворий робить багато непотрібних неповноцінних рухів , але поступово цілеспрямовані рухи закріпляються, а неповноцінні рухи згасають, жувальна функція стає більше ритмічною, з’являється все більше повноцінних, бокових жувальних рухів.

Протез являється безумовним подразником тривалої дії. Тривале подразнення рецепторів приводить до їх адаптації - до зниження їх чутливості у результаті виникнення безумовного охоронного гальмування, а не умовного коркового гальмування.

Таким чином, за даними Г.Б. Шилової (1957-1974), розрізняють при звиканні до протезу 2 етапи:

1 етап – звикання до протезу як до стороннього тіла у результаті виникнення охоронного гальмування.

2 етап – звикання до протезу на основі умовно-безумовних нервових зв’язків з формуванням рухомого динамічного стереотипу процесу їжі.

В процесі звикання до часткового знімного протезу хворого слід підготувати до того, що він не одразу, а поступово протягом місяця буде звикати до протезу. Якщо він вперше користується знімними протезами, то протягом півроку. Якщо хворий ще не похилого віку, то іноді тільки протягом року він зможе так освоїти протез, що вже не буде відчувати труднощів при прийманні їжі.

Сповільнюють звикання до протезів біль при використанні протезу, погана фіксація та стабілізація. Тому щоб наступило скоріше звикання, необхідно усунути ці дефекти.

В процесі звикання до протезу слід рекомендувати приймати їжу, ні в якому разі не знімаючи протез (так як це буде підкріпляти старий стереотипі, отже, збільшить строки звикання до нового протезу.

Спочатку їжу необхідно брати невеликими порціями, не дуже тверду, але і не липку. Поступово твердість і порцію їжі можна збільшувати, так як виникає адаптація слизової до жувального тиску, а хворого до протезу. Має значення в процесі звикання до протезу тип вищий нервової діяльності людини.

При звиканні до протезів слід розрізняти звикання як до стороннього тіла і пристосування до органу, який дає можливість відновити втрачену функцію.

В адаптаційному періоді лікар не тільки проводить необхідну корекцію протезів, але й оцінює якість ортопедичного лікування в цілому. Результати ортопедичного лікування можна вважати позитивними, якщо у хворого відновилася мова, відзначаються гарна фіксація і стабілізація протезів, дотримання естетичної норми, з'являється можливість приймати тверду їжу, хворий сам позитивно оцінює протези. Об'єктивними методами оцінки ефективності протезів у функціональному відношенні є жувальні проби, мастикаціографія й аудіографія.

Термін користування пластинковими протезами в середньому складає 3—4 роки. При подальшому користуванні протезами жувальна ефективність залишається високою, але досягається вона значним збільшенням часу розжовування їжі в порівнянні зі станом до кінця 1-го року. До цього часу внаслідок атрофії щелеп визначається невідповідність протезного ложа і базису протеза, що виявляється у вигляді балансування і погіршення фіксації протезів. Ріжучі краї і жувальні бугри штучних зубів із пластмаси значно стираються, у результаті чого знижується висота нижнього відділу базису. При постановці порцелянових зубів усунути балансування і відновити присмоктуваність у ряді випадків удається за допомогою перебазування протезів клінічним або лабораторним шляхом, у іншому разі знімні конструкції слід переробити.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фіксація центрального співвідношення щелеп із одночасним роздавлюванням базиса чи оклюзійного валика.	\|	Тема лекції: СУЧАСНІ МЕТОДИ ВИГОТОВЛЕННЯ ЗНІМНИХ ПЛАСТИНКОВИХ ПРОТЕЗІВ. МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЛАСТМАСОВИХ БАЗИСІВ ЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.