Новий підхід до політики регіонального вирівнювання

Особливості існуючих механізмів регіонального вирівнювання

Можна виділити дві складові в діяльність федеральних і регіональних органів влади, що стосується механізмів регіонального вирівнювання. Перша відноситься до адміністративно-правового регулювання процесів взаємодії центра і суб'єктів країни, а також адміністрацій суб'єктів і місцевих органів влади. Друга пов'язана з перерозподілом фінансових ресурсів між різними рівнями влади і наданням фінансовою підтримки на основі бюджетних і позабюджетних інструментів.

Діючі підходи і механізми фінансового регулювання не тільки не сприяли зменшенню диференціації між регіонами, а, навпаки, обумовили її посилення. Певні позитивні зсуви в рішенні поточних (на один рік) задач шляхом виділення трансфертів не могли вплинути істотного чином на рішення стратегічних задач зниження дефіцитності регіональних бюджетів і забезпечення економічного зростання. Останні намагалися вирішувати на основі механізмів дотацій і фінансування федеральних програм шляхом виділення коштів міністерствам і відомствам, а також урядам суб'єктів держави на меті розвитку соціальної інфраструктури і економіки. Неузгодженість механізмів фінансування, а головне, переважання вузькогалузевого підходу до розподілу коштів, слабий контроль за їх використанням перешкодили досягненню поставлених цілей в більшості регіонів РФ.

Органи влади на місцях з різних причин не дуже зацікавлені в створенні необхідних умов для зростання бюджету в майбутньому. Якщо податкові надходження на цілком законних основах можуть бути перерозподілені на користь центру, регіональні власті поводяться відповідно.

При діючих правилах регулюючі податки щонайбільше не впливають на скорочення регіональної асиметрії, в гіршому - закріпляють нерівність регіонів. Для зменшення потреби в дотаційних вливаннях, підвищення зацікавленості в отриманні бюджетних коштів необхідно насамперед збільшити власні прибутки територіальних бюджетів шляхом заміни частини відрахувань від регулюючих податків постійними складовими.

Загалом зазначимо, що діючі механізми регіональної допомоги: породжують утриманські настрої в дотаційних регіонах; позбавляють регіони-донори серйозних стимулів до розвитку; не стільки ослабляють, скільки посилюють регіональну диференціацію; вимагають все більших об'ємів перерозподілу фінансових ресурсів при все зменшуваних федеральних можливостях.

Прагнення до регіонального вирівнювання не обов'язково повинне бути метою політики центру. Теоретично рішення, сприяючі більшій регіональній поляризації, не завжди неефективні, оскільки можуть приводити до поліпшення відповідних економічних або соціальних показників у всіх регіонах. Навпаки, рішення, направлені на зближення регіональних показників, можуть в принципі обумовити їх тотальне погіршення. Політика регіонального вирівнювання передбачає досягнення соціально-економічної рівноваги між регіонами тільки як довготривалу тенденцію.

Концепція нової моделі політики регіонального вирівнювання, що пропонується спирається на наступні принципи:

· ослаблення регіональної диференціації можливе тільки на основі економічного зростання і розвитку всіх регіонів з опорою на власні сили;

· держава повинна не "оббирати" багаті території на користь бідних, а прагнути до розумного компромісу між підтримкою бідних і створенням умов для розвитку інших регіонів;

· право на федеральну підтримку мають не тільки бідні депресивні райони, але і багаті, вкладення в які виявляються високоефективними;

· механізм міжрегіонального перерозподілу ресурсів, не підриваючи джерела розвитку, забезпечує в перспективі соціально прийнятні стандарти життя в регіонах;

· допомога відсталим регіонам виходить насамперед з критерію економічної ефективності з урахуванням підтримки соціальної справедливості;

· інтереси Федерації мають пріоритет перед інтересами окремих її регіонів;

· перспективні інтереси Федерації і регіонів мають пріоритет перед поточними;

· федеральне законодавство і адміністративно-правове регулювання (договори) сприяють зменшенню регіональної соціальної і економічної асиметрії.

Суть концепції, що пропонується полягає в зміні парадигми регіональної політики – переході від методів тимчасового ослаблення регіональної диференціації, що базуються переважно на територіальному перерозподілі ресурсів, до методів, орієнтованих на регіональний розвиток з опорою передусім на власні сили. Концепція виходить з необхідності жити по коштах і їх примножувати, що відноситься як до країни загалом, так і до окремих регіонів.

У рамках нової моделі центр повинен спиратися на єдині принципи і механізми регіональної політики застосовно до всіх без виключення суб'єктів країни і одночасно провести активну диференційовану регіональну політику відносно груп і окремих суб'єктів

При виділенні загальних коштів регіонам необхідно розрізнювати ті, що направляються на поточні цілі регіонального вирівнювання і призначених для рішення задач соціально-економічного розвитку. Державна підтримка надається регіонам на принципово іншій основі. Враховується головним чином не стільки пагане положення регіону в минулому і навіть в теперішньому часі, скільки те, який ефект федеральна підтримка дасть в майбутньому. У надзвичайних обставинах регіонам може надаватися спеціальна допомога. Вона здійснюється з метою досягнення короткострокових результатів і об'єктивно носить гуманітарний характер, переслідуючи насамперед соціальні цілі. Її природа не передбачає рішення задач регіонального вирівнювання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нормативні акти по забезпеченню розвитку регіонів та міст	\|	Досвід регіонального вирівнювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.