• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Витрати від надзвичайних подій

Податок на прибуток

Пов’язані з інвестиційною діяльністю

Пов’язані з фінансовою діяльністю

Пов’язані з операційною діяльністю

Витрати в процесі звичайної діяльності

За функціональним призначенням

Поточні витрати у складі собівартості реалізованої продукції Витрати на збут Адміністративні витрати

Інші витрати операційної діяльності

За елементами витрат

Матеріальні витрати Витрати на оплату праці Витрати на соціальні заходи Амортизація

Інші операційні витрати

Фінансові витрати

Втрати від участі в капіталі

Рис. 4.14. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»

За однорідністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні.

За доцільністю розрізняють продуктивні й непродуктивні витрати. На поточні й одноразові групують витрати за календарним періодом.

За способом віднесення витрат на собівартість окремих видів продукції витрати бувають прямі та непрямі.

Основними і накладними є витрати стосовно виробничого процесу. Основні витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, наданням послуг, а накладні – з організацією та управлінням виробництвом. До накладних витрат, які вводять у собівартість продукції, належить лише частина загальновиробничих витрат, а саме змінні, що зразу ж списуються на витрати виробництва, і постійні розподілені. Постійні нерозподілені загальновиробничі витрати вводять у собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Підприємства самостійно визначають, які витрати відносити до постійних, а які до змінних.

За відношенням до господарських процесів розрізняють витрати, пов’язані з процесом постачання, виробництва і реалізації.

Щодо об’єкта оподаткування витрати поділяють на валові витрати, витрати, що не вводять до валових, витрати подвійного призначення (за певних умов).

Важливим є поділ витрат на контрольовані та неконтрольовані. Цей поділ можливий, коли облік витрат здійснюють за центрами відповідальності.

Є інші ознаки, за якими класифікують витрати. Ця класифікація залежить від мети, яку підприємство ставить перед собою. За обраною класифікацією витрат можна судити про ефективність управління ними.

4.6.2. Особливості організації обліку витрат виробництва

Основними завданнями організації бухгалтерського обліку процесу виробництва є:

- облік і контроль випуску продукції: обсягу, асортименту, якості і виконання плану за цими показниками;

- облік витрат виробництва і контроль за виконанням кошторису витрат; - калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану

собівартості;

- виявлення невикористаних резервів виробництва, втрат від браку і простоїв.

В бухгалтерії підприємства облік витрат на виробництво в більшості випадків веде виробничий відділ. На великих підприємствах облік виробничої діяльності може бути поєднано з обліком матеріальних цінностей (матеріальним відділом). У цьому випадку відділ має назву матеріально-виробничий.

Облік витрат виробництва при застосуванні журнально-ордерної форми ведеться в Журналі 5 або 5а. Журнал 5а призначений для використання рахунків 8 і 9 класу. В журналі 5 і 5а у першому розділі робляться записи за кредитом рахунків 90, 92—99. У розділі 3 Журналу 5 відображають записи за кредитом рахунків 20—26, 28, 39, 65, 66, 91, а в розділі 3 Журналу 5а — за кредитом рахунків 20—26, 28, 39, 65, 66, 80—84, 91. Розділ 4 Журналу 5 і 5а включає аналітичні дані до рахунка 28 "Товари". У другому розділі журналів 5 та 5а накопичуються витрати з податку на прибуток, витрати фінансової та інвестиційної діяльності, інші витрати.

Для фіксації витрат виробництва використовуються наступні первинні документи: накладні, лімітно-забірні картки, виробничі звіти майстрів, начальників цехів, акт на брак і відходи, табелі обліку робочого часу, шляхові листи, рахунки за енерго- і теплопостачання та інші первинні документи, що підтверджують факт здійснення витрат.

Бухгалтерський облік основного виробництва здійснюється на накопичувальному синтетичному рахунку 23 "Виробництво". Аналітичний облік за цим рахунком ведеться або за видами продукції, робіт, послуг, або за замовленнями або за виробничими підрозділами.

Підсумкові дані з журналу №5 (5А) переносять до Головної книги, а також у розрізі калькуляційних статей – до виробничого звіту.

У виробничому звіті всі фактичні виробничі витрати порівнюють з нормативами, перерахованими на фактично вироблену продукцію, з визначенням економії, та перевитрат за кожною статтею нормативної калькуляції окремо за місяць і наростаючим підсумком з початку року. Дані виробничого звіту менеджери підприємства використовують для аналізу роботи підприємства щодо додержання ліміту витрат та виконання плану виходу продукції. Організація обліку витрат виробництва не залежить від форм власності і організаційно-правових форм діяльності господарюючих суб’єктів.

Витрати виробництва – це витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і засобів праці для виготовлення продукції. Сукупність зазначених витрат утворює собівартість. Основною класифікаційною ознакою виробничих витрат є їх групування на прямі й непрямі. Відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” до прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати (амортизація, відрахування на соціальні заходи, втрати від браку). До непрямих витрат відносять загальновиробничі витрати.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Від рівня собівартості безпосередньо залежать величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і більший прибуток, а значить, вища рентабельність.

Під собівартістю продукції, робіт та послуг прийнято розуміти виражену в грошовій формі суму витрат підприємства на придбання, виробництво й реалізацію продукції, товарів, робіт і послуг.

На практиці розрізняють два види собівартості: виробничу й повну собівартість. У свою чергу, виробничу собівартість поділяють на виробничу собівартість готової продукції і виробничу собівартість реалізованої продукції (робіт та послуг).

Для визначення собівартості продукції витрати виробництва класифікують за статтями калькуляції. Перелік статей калькуляції визначають у конкретній галузі галузевими інструкціями. Калькуляційними статтями прийнято називати певний вид витрат, що утворюють собівартість як конкретних видів, так і всієї продукції в цілому.

Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу визначити цільове призначення здійснених витрат, а також їх величину. Крім цього, допомагає здійснювати контроль за ефективністю виробничих витрат. На підставі групування за статтями калькуляції будують аналітичний облік витрат і визначають планову нормативну й фактичну собівартість окремих видів продукції.

Типовою номенклатурою калькуляційних статей передбачені наступні статті:

- сировина і матеріали;

- придбані напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

- паливо та енергія на технологічні потреби; - зворотні відходи (вираховують);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- витрати на експлуатацію та утримання обладнання; - загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- інші виробничі затрати;

- попутня продукція (вираховують).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат. Кілька статей можна об'єднувати в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції. На основі визначених підприємством статей витрат складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Основою організації обліку виробничої діяльності є економічно обґрунтована класифікація обліку витрат. Класифікацію витрат здійснюють виходячи з певних цілій. Як правило, вона здійснюється з метою визначення собівартості продукції та встановлення цін на її окремі види. Основна класифікація здійснюється за видами витрат, за економічними елементами, за

статтями калькуляції. Але на підприємстві можуть бути визначені й інші критерії класифікації витрат. Це викликано тим, що підприємство має безліч техніко-економічних, маркетингових, фінансових особливостей, які більш-менш впливають на формування собівартості.

Формування виробничої собівартості та собівартості реалізованих послуг на рахунках обліку зображено на рис. 4.15.

201 801 23 90 Виробничі запаси Витрати сировини Виробництво Собівартість

і матеріалів реалізації

22 809

МШП Інші матеріальні витрати

91 Загально-виробничі вит-

рати

79 Фінансові результати

131 Знос необо-ротних ативів

651 Розрахунки зі страхування

661 Розрахунки з оплати праці

831 Амортизація основних засобів

821 Відрахування на пенсійне забезпе-

чення

811 Виплати за окла-дами і тарифами

92 Адміністративні витрати

93 Витрати на збут

94 Інші витрати операційної діяльності

652 Розрахунки зі соціального страхування

653 Розрахунки зі страхування на

випадок безробіття

822 Відрахування на соціальне страхування

823 Страхування на випадок

безробіття

Рис. 4.15. Схема формування виробничої собівартості.

4.6.3. Особливості організації обліку витрат діяльності

Основними завданнями організації обліку витрат діяльності підприємства є:

- правильне визначення та достовірна оцінка витрат діяльності;

- повне та правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в регістрах обліку витрат діяльності;

- надання повної, достовірної та неупередженої інформації про витрати діяльності для потреб управління.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати між трьома способами обліку витрат діяльності:

- з використанням 8-го класу рахунків «Витрати за елементами»; - з використанням 9-го класу рахунків «Витрати діяльності»;

- з одночасним використанням 8-го і 9-го класів рахунків.

Облік витрат тільки з використанням рахунків 8-го класу можуть вести суб’єкти малого підприємництва, а також інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, тобто підприємствам з невеликою кількістю господарських операцій та при відсутності декількох напрямів діяльності.

Всі інші підприємства використовують рахунки 9-го класу «Витрати діяльності». Або при бажанні можуть використовувати одночасно і рахунки класу 8 «Витрати за елементами» для узагальнення інформації про витрати за елементами. При цьому для систематизації інформації може застосовуватись наступна схема: витрати відносяться спочатку на рахунки класу 8 «Витрати за елементами», а потім списуються на рахунки класу 9 «Витрати діяльності» та на рахунок 23 «Виробництво».

Чим більше підприємство, тим більша імовірність і необхідність використання одночасно двох класів для того, щоб накопичити інформацію про собівартість за елементами і за статтями витрат.

Групування витрат за елементами має забезпечити потреби формування вартісних параметрів підприємства, задовільнити не лише економічні, а й технічні аспекти управління (нормування, калькулювання, кошторисна справа, контроль, як фінансового, так і внутрішньогосподарського обліку). Система групування витрат на будь-яке виробництво включає наступні елементи: матеріальні витрати (за винятком зворотніх відходів виробництва), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші затрати. Це групування є єдиним і обов’язковим для усіх підприємств незалежно від їх галузевої належності.

Поелементний розріз витрат потрібен для визначення їх структури, питомої ваги окремих витрат, визначення розміру національного доходу, а також для складання кошторису, створення нормативної бази виробництва, аналізу тощо.

Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ПАСИВІВ

5.1. Класифікація власного капіталу та основні завдання організації його обліку

Капітал підприємств за джерелами формування поділяється на власний та позиковий. Складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, вилучений капітал, неоплачений капітал, пайовий капітал. Позиковий капітал формується з фінансових кредитів та облігаційних позик.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про власний капітал і розкриття такої інформації у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал», норми якого стосуються підприємств,організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Положенням про облікову політику повинні врегульовуватися об’єкти облікової політики власного капіталу: порядок збільшення статутного капіталу, встановлення порядку вибуття учасників і визначення розміру частки належного їм капіталу, порядок розподілу чистого прибутку.

Основними завданнями організації обліку власного капіталу є:

- забезпечення обліку даними та узагальнення інформації про стан і рух власного капіталу;

- контроль за правильністю і законністю формування власного капіталу; - своєчасне, повне, правильне відображення розміру і всіх змін власного

капіталу;

- контроль за раціональним розподілом прибутку за відповідними фондами;

- організація аналітичного обліку на рахунках власного капіталу для своєчасного отримання достовірної інформації;

- правильне відображення в регістрах обліку і звітності операцій з власним капіталом.

При організації обліку власного капіталу необхідно враховувати наступні фактори: форму власності, організаційно-правову форму господарювання, кількість засновників.

Власний капітал – це сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення підприємством виробничої або іншої комерційної діяльності.

5.1.1. Організація обліку статутного капіталу

Статутний капітал виконує ряд найважливіших для діяльності підприємства функцій. Серед них – функція матеріального забезпечення підприємницької діяльності.

Статутний капітал є ґарантією захисту інтересів кредиторів за рахунок встановлення мінімального розміру, що значною мірою перешкоджає зниженню вартості майна суб’єкта господарювання нижче ґарантованої мінімальної величини статутного капіталу.

В різних нормативно-правових актах поряд з поняттям статутного капіталу використовується термін «статутний фонд», тому далі поняття статутного фонду та статутного капіталу вважатимемо тотожними.

Порядок формування статутного капіталу господарськими товариствами встановлюється Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ (з змінами та доповненнями в частині, що не суперечить ЦКУ), Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Якщо ж ідеться про господарські товариства, то статутний капітал є ще й інструментом встановлення частки майна кожного учасника.

Відповідно до ст. 57 ГКУ статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників – юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного капіталу реґламентований лише для господарських товариств та деяких специфічних видів діяльності, пов’язаних із фінансовими операціями. Для підприємств усіх інших організаційно-правових форм господарювання розмір визначають засновники й він залежить насамперед від виду і масштабу діяльності (табл. 5.1).

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з його моменту реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і припиняється в день вибуття підприємства з Державного реєстру в результаті завершення діяльності, банкрутства, реорганізації тощо.

Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на заздалегідь визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції надають їх власникам право здійснювати контроль за діяльністю акціонерного товариства, а також отримувати частину прибутку. Кожний акціонер має право володіти будь-якою кількістю акцій, якщо інше не передбачене чинним законодавством. Грошові кошти, які акціонер інвестує в товариство під час придбання акцій, використовують для фінансування діяльності товариства, спрямованої на досягнення цілей, які визначили акціонери .

З огляду на важливі відмінності у правах акціонерів прості та привілейовані акції відображають у бухгалтерському обліку окремо.

Якщо товариство випускає тільки одну категорію акцій, – це мають бути прості акції, що мають право голосу і відповідно забезпечують фіксацію прав власників на управління справами товариства.

Часто прості акції називають залишковим капіталом, оскільки права власників цих акцій щодо отримання дивідендів та розподілу активів у разі ліквідації товариства задовольняють в останню чергу, за залишковим принципом.

Номінальну вартість акції встановлюють установчими документами товариства. Якщо акція реалізують інвестору за ціною, вищою від номінальної вартості, то така різниця є емісійним доходом; якщо ж акцію продано дешевше від номінальної вартості, – емісійним збитком.

Номінальну вартість застосовують для розрахунку частки акціонера у статутному капіталі. Це зумовлено тим, що зміни у власному капіталі товариства в процесі його господарської діяльності на практиці можуть призвести до ситуації, коли його вартість буде меншою за номінальну

вартість статутного капіталу. До того ж, номінальна вартість ніяк не пов’язана з ринковою вартістю акцій.

В Україні акціонерні товариства можуть випускати акції лише зі встановленою номінальною вартістю.

Таблиця 5.1 Порядок формування статутного капіталу підприємств

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
3. Алгебра випадкових подій
4. Алгебра подій
5. Альтернативна вартість і незворотні витрати
6. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
7. Арбітражний збір та витрати сторін у Морській арбітражній комісії при ТПП України
8. Безвілля, його заподій і переборення.
9. Види випадкових подій
10. Види втрат у підприємницькій діяльності.Безпосередньо з категорією ризику пов’язані такі поняття як витрати, втрати й збитки.
11. Види надзвичайних ситуацій та їх класифікація.
12. Види та причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру

Переглядів: 2136