Форми мислення: поняття, судження, умовивід.

Мислення

Мислення –

процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Поняття – форма думки, яка 1) відображає загальні та необхідні властивості та звязки певного явища й 2) обєктивується у вербальній формі.

Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом.

Обсяг поняття – це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст – відображена в ньому сукупність їх істотних ознак.

Загальні поняття – поняття, в котрих відображаються істотні властивості класів предметів.

Конкретні поняття – поняття, в котрих відображаються певні предмети, явища чи їх класи з їх істотними ознаками, зв’язками і відношеннями.

Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об’єктів відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди загальними.

Мислення (розумові операції) складається з таких процесів:

порівняння,

аналіз,

синтез,

абстрагування,

конкретизація,

узагальнення.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості певних об’єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз – розчленування у думці об’єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез –об’єднання у думці окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле.

Аналіз і синтез – протилежні і водночас нерозривно пов’язані між собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування – мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень. Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного. Конкретизація – це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.

Форми мислення. Розрізняють три форми мислення: судження, умовиводи, поняття.

Судження – це рух нашого мислення, ототожнення і розрізнення його об’єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого. Судження – форма мисленого відображення об’єктивної дійсності. В судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, зв’язків з іншими об’єктами. Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки та взаємовідносини, що існують в об’єктивній дійсності.

Умовивід – така розумова дія або форма мислення, в якій з одного або декількох певним чином пов’язаних суджень, що відображають пов’язані відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень.

Дедуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до часткових і поодиноких.

Індукція і дедукція нерозривно пов’язані між собою в людському мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.

Аналогія – умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак об’єктів.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними для всіх людей, водночас воно набуває відмінних особливостей залежно від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим, художнім, буденним тощо.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей.

Мислення за тих чи інших умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної реальності, передбачати хід подій. Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ, недостатня диференціація зрозумілого і незрозумілого, доведеного і недоведеного.

Самостійність мислення – вміння людини ставити нові проблеми, знаходити нові підходи до їх розв’язання, виявляти ініціативу в розв’язанні тих завдань, які постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова новаторства в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.

Гнучкість мислення – вміння змінювати спосіб розв’язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події.

Інертність мислення вимірюється часом, протягом якого різні люди впорюються з одними і тими ж пізнавальними завданнями, правильно і обґрунтовано їх розв’язуючи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пам’ять	\|	ТЕМА 7. УСВОЕНИЕ ЗНАНИЙ, УМНИЙ И НАВЫКОВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.