• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фактори, що впливають на процес прийняття стратегічних рішень

Для того, щоб визначити основні фактори, які впливають на процес прийняття стратегічних рішень, необхідно відповісти на такі запитання:

Ø Як приймаються стратегічні рішення (стратегічне мислення)?

Ø Наскільки стратегічні рішення обґрунтовані (наявність у особи, що приймає стратегічне рішення, необхідної інформації)?

Ø Хто приймає стратегічні рішення і впливає на цей процес (розподіл влади в процесі прийняття стратегічних рішень)?

Ø В яких умовах виконуються стратегічні дії (врахування рівня нестабільності, невизначеності, ризику при прийнятті рішень)?

1. Стратегічне мислення. Зміст цього явища полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення. Стратегічне мислення базується на усвідомленні насамперед керівниками та всім персоналом власної відповідальності за довгострокове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду.

Відмінності стратегічного мислення від інших типів мислення (механістичного та інтуїтивного) можна проілюструвати за допомогою рис. 5.6.

Рис. 5.6 – Три види процесу мислення

Правильне мислення породжує ефективну дію. Якщо підприємство розглядати як живий організм, можна побачити, що його свідомість постійно рухається через всі ступені піраміди (рис. 5.7) від „вираження потреби” до „дії”. У гарного підприємства вищий персонал завжди знаходиться на вищій (п’ятій) сходинці. У посереднього – вищий персонал поділяє четверту сходинку із середнім персоналом, а середній персонал поділяє другу сходинку з нижнім персоналом. У поганого підприємства всі знаходяться на нижніх чотирьох сходинках, тому що п’ята практично відсутня.

Рис. 5.7 – П’ять рівнів стратегічного мислення

До числа основних переваг стратегічного мислення відносяться: більш глибокий рівень знання того, що робити і чого прагне досягти підприємство; більш швидке реагування на зміни, появу нових можливостей, загроз і несподіванок; розумне обґрунтування та уніфікація процесу прийняття стратегічних рішень; більш активна позиція керівництва замість пасивного прийняття захисних заходів.

1. Стратегічна інформація – це систематизовані узагальнені дані щодо стану окремих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства та тенденцій їх зміни у майбутньому, які використовуються при прийнятті стратегічних рішень. Основні відмінності стратегічної інформації від оперативної полягають у відмінностях у потребах осіб, що приймають або реалізують стратегічні рішення (рис. 5.4).

Мета використання стратегічної інформації полягає в зменшенні невизначеності у прийнятті стратегічних рішень. Це вимагає збору, передачі, обробки, зберігання і використання значних обсягів різноманітної інформації.

Значення стратегічної інформації при прийняті стратегічних рішень полягає у наступному:

· володіючи стратегічною інформацією, яка відповідає вимогам, що пред’являються, і потребам підприємства, воно отримує конкурентні переваги на ринку („хто володіє інформацією-володіє світом”);

· стратегічна інформація дозволяє оцінювати стан і тенденції змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі функціонування підприємства і забезпечує адаптацію до нього підприємства, дозволяє коригувати стратегії;

· знижується рівень невизначеності умов діяльності підприємства, ризики діяльності на конкретних ринках, з конкретними товарами;

· зіставляючи показники фактичного функціонування з встановленими цілями, задачами, можна оцінити ефективність реалізації стратегічних рішень;

· стратегічна інформація використовується для підкріплення інтуїтивного рішення фахівців і керівників.

Рис. 5.4–Розходження в інформаційних потребах менеджерів різних рівнів

Основні характеристики, яким повинна відповідати стратегічна інформація, наведені на рис. 5.5.

Рис. 5.5 – Основні характеристики стратегічної інформації

Інформацію підприємство може отримувати із внутрішніх джерел (що знаходяться всередині підприємства – документи, звітність, інформація, отримана від співробітників та ін.), та із зовнішніх (що знаходяться поза підприємством – інформація, отримана із ЗМІ, з Інтернету, від контрагентів ринку та ін.). Для отримання стратегічної інформації можуть використовуватися кабінетні (вивчення вторинних даних) і польові методи дослідження (збір і аналіз первинних даних у відповідності з метою конкретного дослідження).

3. Влада у стратегічному процесі: керівник-стратег і стейкхолдери (групи впливу). Під владою традиційно розуміють здатність управляти окремими аспектами організаційної поведінки і діями людей в організації, що визначає в якому ступені окремі особи або групи впливу можуть змушувати або переконувати інших дотримувати конкретного напрямку дій.

Відмінність влади від владних повноважень полягає в тому, що останні делегуються менеджеру вищестоящим керівництвом. Владу ж ніхто не подарує, вона напрацьовується за допомогою особистих якостей, вміння скористатися ситуацією, що виникла, й активною діяльністю тоді, коли це доречно.

Влада також повинна відмежовуватися від політики. Політика – це влада в дії, і вона складається з конкретних стратегій і тактик.

Джерела влади різноманітні і визначаються виходячи з місця, яке займає суб’єкт управління у стратегічному процесі. Для стратегічного процесу важливий їх розподіл на джерела влади особи, що приймає рішення (керівника-стратега) та джерела влади стейкхолдерів, які впливають на процес прийняття рішень.

Ключову роль в процесі прийняття стратегічних рішень грає спеціаліст, компетентний у питаннях стратегічного управління, керівник-стратег, здатний навіть слабку стратегію перетворити на стратегічний успіх підприємства. Ядро діяльності керівника-стратега складають цінності, які він поділяє, основою його діяльності виступають досвід і знання, якими він володіє і які визначають його компетенції і моделі дій, та служать базою для вибору стиля керівництва процесом реалізації стратегій та проведення стратегічних змін.

Потенціал влади керівника-стратега має кілька джерел:

1. Влада положення (в силу формально займаної посади в ієрархії компанії).

2. Влада експерта (знання тонкостей конкретної області діяльності, напряму не пов’язана з рівнем посади менеджер в ієрархії).

3. Особиста влада (харизматична влада, її джерело – індивідуальні риси кожного керівника, його вміння стимулювати розвиток підлеглих своїми особистими, найбільш сильними якостями).

4. Соціальні навички (здатність допомогти індивіду домогтися визнання в організації, ввійти в конкретну соціальну групу, побачити чужі проблеми).

Керівник-стратег, має два базові варіанти своїх дій: по-перше, він може представити ситуацію так, що інші погодяться з його бажаннями; по-друге, він може поспілкуватися з людьми і спробувати змінити їх думку так, щоб вони дивилися на речі по-іншому і самі вирішили зробити так, як він бажає.

Під стейкхолдерами традиційно розуміють групу чи індивіда, які спроможні впливати на діяльність підприємства, це так звані групи впливу. Теорія стейкхолдерів стверджує, що цілі підприємства повинні приймати до уваги інтереси різноманітних сторін, відповідно і при прийнятті стратегічних рішень слід ці інтереси враховувати.

Поведінка груп впливу визначається їх інтересами. Ці інтереси відносно стабільні у часі, і різні групи стейкхолдерів готові застосувати різні зусилля для тиску на підприємство для реалізації цих інтересів. Всіх стейкхолдерів підприємства можна поділити на внутрішніх і зовнішніх.

До внутрішніх стейкхолдерів відносяться менеджери, що управляють підприємством, і працівники, зацікавлені в досягненні його цілей. Сила впливу внутрішніх груп стейкхолдерів залежить від трьох основних позицій:

Ø місце в управлінській ієрархії;

Ø специфіка виконуваних функцій;

Ø ступінь ліквідності професійних знань і здатностей (пропорція, в якій менеджер виконує унікальні роботи, необхідні для даної фірми, і стандартних для відповідної посади робіт).

Серед зовнішніх стейкхолдерів підприємства можна виділити групи впливу, що фінансують підприємство (акціонери, інвестори), економічних партнерів (покупці, постачальники, посередники), а також державу і суспільні групи впливу. Основними джерелами влади зовнішніх стейкхолдерів є:

ü створення відношень залежності;

ü спеціальні знання та навички;

ü зв’язки з внутрішніми стейкхолдерами;

ü концентрація зовнішніх груп впливу;

ü залучення в процес реалізації стратегій підприємства.

Між підприємством та стейкхолдерами відбувається постійний обмін ресурсами. Стейкхолдер може мати вплив на підприємство, якщо він визначає, чи отримає підприємство даний ресурс і яким чином підприємство буде використовувати даний ресурс. Водночас стейкхолдери можуть залежати від діяльності підприємства.

В залежності від рівня могутності (влади) стейкхолдерів та їх зацікавленості в активних діях розрізняють чотири типи стейкхолерів підприємства (рис. 5.8): „ключові гравці”, „чудовиська, що сплять”, „ті, що цікавляться”, „випадкові перехожі”.

Рис. 5.8 – Типологія стейкхолдерів в залежності від інтересів і могутності

Всі методи впливу на стейкхолдерів можна поділити на: інформування, участь, маніпулювання, спрямування, шантаж. Однак ці методи ефективно працюють для маломогутніх стейкхолдерів. Тому „випадкових перехожих” можна інформувати про дії підприємства, „тими, що цікавляться” можна маніпулювання, що стосується більш могутніх стейкхолдерів, слід слідувати інтересам „ключових гравців” і не порушувати основні інтереси „чудовиськ, що сплять”.

Використання влади при прийнятті стратегічних рішень передбачає застосування ряду прийомів: спонукання, примушення, переконання, зобов’язання.

4. Умови діяльності підприємства. Прийняття стратегічних рішень не зводиться просто до висування, оцінки і вибору варіантів. Цей процес проходить в умовах нестабільності зовнішнього середовища. Рівень нестабільності зовнішнього середовища впливає на процес прийняття стратегічних рішень у підприємстві: чим він вищий, тим більш творчих підходів потребує.

Нестабільність зовнішнього середовища підвищує небезпеку виникнення ризиків. Прийняття стратегічних рішень в умовах невизначеності та ризику здійснюється з урахуванням базових концепцій та принципів теорії прийняття рішень.

Базові концепції теорії прийняття рішень:

· концепція системи: „ми ніколи не робимо щось одне”;

· концепція раціональності: „перш, ніж на щось вирішитись, краще поміркувати”;

· концепція найкращої альтернативи: „боротися варто лише за краще”.

Принципи теорії прийняття рішень:

1. Принцип мети: „добре поміркуйте, чого Ви бажаєте”.

2. Принцип множинності альтернатив: „ніколи не відмовляйтесь та ніколи не приймайте рішення, якщо воно у вас єдине”.

3. Принцип виміру: „вимірюйте та порівнюйте”.

Основні методи прийняття стратегічних рішень в ситуації ризику можна поділити на кількісні (математичні, статистичні, метод побудови кривої ризику, метод статистичного розподілу збитків, аналіз доцільності витрат, метод аналогії, імітаційного моделювання, ігрові моделі) та якісні (метод експертних оцінок, метод Дельфі, сценарний метод, метод побудови „дерева рішень”, „дерева подій” та ін.).Таким чином, нестабільність, невизначеність і ризик умов середовища діяльності підприємства суттєво впливають на процес прийняття стратегічних рішень.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
5. IV. План навчального процесу.
6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
7. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
8. Iзобаричний процес
9. Iзотермiчний процес
10. Iзохоричний процес
11. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
12. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.

Переглядів: 2537