Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил та регіональної економіки

Зміст основних економічних законів регіональної економіки

Методологічною першоосновою науки “регіональна економіка” виступають матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. До таких законів можна віднести перехід кількісних змін у якісні, заперечення запереченням, єдність і боротьба протилежностей та інші.

Зазначені закони діалектики дають змогу розкрити глибинну сутність процесів і явищ, що відбуваються при регіоналізації економічних процесів. Особливо характерною є їх дія в умовах трансформаційних процесів, коли внаслідок діалектичної єдності і взаємодії складових елементів регіональної економіки відбувається накопичення структурних змін, що зумовлюють перехід до нової якості всієї системи та регулювання регіонального розвитку.

Діалектичне заперечення характеризує внутрішній зв’язок і спадковість між старим та новим, що досягаються за рахунок збереження позитивного змісту старого в новому. Це стосується і формування та розвитку нових прогресивних форм територіальної організації економічних складових, які виникають на базі попередніх недосконалих організаційних форм. Розвиток економіки регіонів відбувається суперечливо - шляхом розв’язання різних типів суперечностей стверджуються нові напрями та форми розвитку, забезпечується збалансований і комплексний розвиток територій.

Законами в науковому розумінні називаються найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки і залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві.

В економічних науках термін “закон” використовується у випадках, коли встановлено найбільш суттєві залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками їх взаємодії. Економічні закони відображають загальні і стабільні зв’язки у сфері виробничих відносин у процесі суспільно корисної діяльності. Тому закони відображають стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Закони завжди об’єктивні, тобто відображають об’єктивну реальність. Конкретно на розвиток науки “регіональна економіка” найбільший вплив здійснюють такі загальні економічні закони: сталого розвитку продуктивних сил; комплексного розвитку; територіального поділу праці; відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил; концентрації виробництва; зростання продуктивності праці; суспільного поділу праці.

Важливу роль відіграє закон сталого розвитку продуктивних сил регіонів, що визначає стратегічні напрямки досягнення комплексного розвитку економічної, соціальної та екологічної складових регіональної економіки.

Основна ідея сталого розвитку полягає у посиленні соціальної складової, забезпеченні раціонального природокористування, відтворенні ресурсної бази виробництва, реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами трансформаційної економіки, ефективному використанні природного, людського та виробничого потенціалу.

Підсумовуючи, навчальна дисципліна “регіональна економіка” використовує широкий спектр власних економічних законів, а також запозичених з інших наук і галузей досліджень.

В умовах сучасного глобалізованого світу регіоналістика як теоретична наука та інструмент обґрунтування і надання шляхів розвитку окремих регіонів і їх взаємодії бурхливо розвивається. Це досить молода наука. Разом з В. Леонтьєвим, Р. Страутом та іншими вченими У. Ізард розробив моделі оптимального розміщення виробництва (метод гравітаційних моделей) регіонів, які були покладені в основу регіональних програм .економічного розвитку у США, Великобританії та інших країнах. В своїй більшості програми спрацювали ефективно і дали практичний результат.

У. Ізарда вважають засновником регіоналістики - комплексної міждисциплінарної науки, яка досліджує розвиток регіону з економічних, історичних, політичних, соціальних, екологічних та інших позицій.

На основі наукових досягнень У. Ізарда та інших учених виник новий науково-практичний напрям міждержавної співпраці - регіона- лізм. Найбільшого розвитку він набув у Європі. У 1985 р. була створена Асамблея регіонів Європи (АРЄ), в яку на сьогодні входить понад 300 регіонів Західної, Центральної та Східної Європи.

Суть регіоналізму - створення єдиного економічного, соціального і деякою мірою політичного та іншого інтегрованого простору на демократичній основі.

Доцільно розглянути ранні та дещо пізніші теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, які передували сучасному стану досліджень і практичних дій.

Еволюція наукової економічної думки привела до появи відокремлених теоретичних концепцій, які безпосередньо присвячені питанням організації господарства.

А. Сміт (1733 - 1790) у праці “Дослідження про природу і чинники багатства народу” (1776) вивчав природу грошей, теорію вартості, натуральну та ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва і дійшов висновку про вигідність товарообігу між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів та господарських традицій, які у ній переважають.

Д. Рікардо (1772 - 1823) у “Началах політичної економії і оподаткування” довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності соціально-економічних і природних переваг для розвитку відповідних видів виробництва чи послуг. Головне - різниця у витратах на виробництво, що сприяє міжнародному обміну продукції.

Вже у 20 - 30-х роках XX століття шведські вчені Е. Хекшер і Б. Олін вдосконалили теорію Сміта-Рікардо, увівши співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва - праці, капіталу, землі та ін.

У 50 - 70-і роки XX століття американський учений В. Леонтьєв вніс уточнення у теорію Гекшера-Оліна. Згідно з його дослідженнями для вибору раціональної структури ввозу і вивозу товарів, крім прямих витрат у сфері виробництва, потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель “витрати - випуск”, яка відображає рівновагу між наявністю ресурсів та їх використанням.

Одна з перших моделей, яка теоретично обґрунтувала наявність об’єктивних закономірностей товарного виробництва, надана у праці И. Г. фон Тюнена (1788 - 1850) “Ізольована держава в її відношенні щодо сільського господарства й національної економіки” (1826). Тюнен вперше вводить поняття економічного простору. У праці вченого розглядається оптимальна схема розміщення сільського господарства - це система концентричних кілець (кільця Тюнена) зі своєю спеціалізацією. Чим більша продуктивність виробництва аграрної продукції, тим ближче до міста - центру воно розташоване. Біля центру розмішується кільце з виробництва овочів, фруктів, а далі - молочне, м’ясне, зернове та лісове господарства. На окраїнах розмішуються інтенсивне скотарство і землі, що не обробляються. Чим ближче до центру, тим інтенсивніше господарство.

Німецький економіст А. Вебер (1868 - 1958) сформулював першу цільну теорію розміщення промислового виробництва у праці “Історія розміщення промисловості” (1909). Він увів поняття “фактор розміщення” (“штандартний фактор”) як економічну вигоду господарської діяльності залежно від розташування. Оптимальним є таке місце розташування об’єкта, де витрати на виробництво і збут продукції мінімальні. Згідно з вченням А. Вебера розміщення промисловості визначається співвідношенням транспортних витрат і затрат праці, а також впливом фактора агломерації - зосередження промисловості у певному місці.

Теорія Вебера поступово ускладнювалась, проте й далі залишається основною теорією розміщення промисловості.

Згідно з теорією про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) В. Кристаллера (учня А. Вебера) головним було припущення про те, що на однорідній території розселення людей є рівномірним. В. Кристаллер умовно поділяє таку територію (стільник) на правильні шестикутники, в центрі яких - міста (центральні місця), що виробляють усю товарну продукцію, надають різноманітні послуги власному ринку збуту продукції і послуг. Теорія Кристаллера мала найбільший вплив на розвиток сучасних концепцій раціональної організації сфери послуг і розміщення населення у сільських місцевостях.

У своїй головній праці “Просторова організація господарства” (1940) А. Льош модифікував ідеї В. Кристаллера і створив модель просторової організації господарства. Значення теорії А. Льоша в тому, що в його працях розглядається як основна складова просторова економіка, що пов’язано з економічним районуванням, зовнішньою торгівлею та іншими факторами, а розвиток промисловості - з проблемами розвитку інших галузей господарства. Найбільшим його досягненням вважається розроблення принципових основ концепції просторової рівноваги.

Автором теорії “полюсів зростання” є Ф. Перру (1903 - 1987), який розробив концепцію необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. В основі теорії лежить уявлення щодо провідної ролі у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари та послуги. Центри і ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найбільш ефективне їх використання. Теорію Ф. Перру доповнюють розробки Я. Тінбергена, X. Босса та інших авторів. У своїй концепції Ф. Перру використав також теорію інновацій Й. Шумпетера.

Класична теорія регіональної економіки використовує принципи, запропоновані найбільш відомим економістом XX століття Дж. М. Кейнсом. Концепції регіонального розвитку беруть положення кейнсіанства для обґрунтування завдання держави забезпечити нейтралізацію дисбалансу в рівнях розвитку окремих регіонів. Держава має вирішувати це завдання за допомогою прямих інвестицій, фінансових трансфертів, запровадження інших важелів впливу на розвиток економіки в депресивних регіонах.

Посткейнсіанська теорія передбачає державне регулювання міжрегіональних відмінностей. В її основі - стимулювання інвестицій та припливу капіталу в депресивні регіони. В якості ринкових інститутів регіональної політики використовуються субсидії, податкові і кредитні важелі впливу.

Теорія незбалансованого розвитку протилежна попередній. Вчення стверджує, що ринок без державного регулювання об’єктивно збільшує регіональні відмінності в силу циклічності та самоорганізації ринкового механізму, який закріплює високий розвиток одних регіонів і слабкість інших.

На початку XXI століття формується нова парадигма - регіональний саморозвиток на базі врахування інтересів регіонів і покладення відповідальності за їх розвиток на місцеву владу. В її основі - теорія регіонального зростання. Використання даної теорії доцільне і має принести користь при впровадженні ефективної регіональної політики в Україні.

Сучасний підхід до просторового розвитку регіонів акцентує увагу не на природних і сировинних багатствах та геополітичному розташуванні, а на потенціалі їхньої економічної конкурентоздатності.

Регіональна економіка, як молода наука, продовжує розвиватися, використовуючи теоретичні напрацювання попередніх поколінь та дослідження сучасних вчених у визначеній галузі знань.

5. Українська наукова школа регіональної економіки

У XIX - на початку XX століття регіональні дослідження в Україні в основному зосереджувалися на вивченні природного фактора продуктивних сил, соціально-економічній географії, економічному районуванні, регіональній статистиці і проблемах регіональних ринків. В дореволюційній українській науці досліджень з регіональної економіки в просторовому розумінні, подібних вченням Й. Тюнена чи А. Вебера, не було.

Регіональні економічні дослідження в УРСР у складі Радянського Союзу з кінця 1920-х років були орієнтовані на жорстко поставлені завдання планової економіки. Як позитив, це надавало можливості для наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил у загальнодержавному масштабі, що було нереальним в розвинутих країнах ринкової економіки. Разом з тим регіональні дослідження підпорядковувались вимогам централізованої економіки, яка пріоритетним визначала галузевий принцип розміщення господарства країни.

Велика увага радянських теоретиків розміщення продуктивних сил зосереджувалась на проблемі економічного районування. Вони вважали, що поділ країни на великі економічні райони буде сприяти комплексному розвитку, посилить їх спеціалізацію в економіці.

Теоретичні обґрунтування економічного районування і пов’язаного з ним формування регіональних господарських комплексів отримали розвиток у працях М. Колосовського, О. Діброви, М. Паламарчука.

Найбільш серйозні дослідження у вітчизняній регіоналістиці, що не поступаються світовому рівню, були пов’язані із розробленням і застосуванням методів прогнозування та планування.

Разом з тим українська наукова школа досліджень територіальної організації господарства поки що не виробила принципово нової концепції просторової організації суспільства та економіки. Основною рисою названих досліджень є адаптування складових теорії територіальної організації господарства з позиції сучасності, систематизація та упорядкування накопичених знань, спроби розмежування напрямків досліджень між науками, які займаються питаннями просторової організації господарства і суспільства, - наукою про розміщення продуктивних сил, регіоналістикою, регіональною економікою і соціально - економічною географією.

В Україні поряд з парадигмою регіонального саморозвитку значну роль відіграють теорії, спрямовані на активну підтримку проблемних регіонів і становлення місцевого самоуправління - посткейнсіанська та незбалансованого регіонального розвитку. Апробацію проходять і деякі технологічні теорії - створення технополісів і полюсів зростання. Переплетіння кількох методологічних підходів до вироблення регіональної економічної політики в державі зумовлено тим, що на Заході вони послідовно змінювались на різних етапах розвитку, в той час як нам необхідно пройти багаторічний період еволюції регіональної політики розвинутих країн світу за максимально короткий проміжок часу.

Зовнішніх перепон для розвитку регіональної економіки як єдиної наукової дисципліни не існує. Різні країни, враховуючи свої відмінності, мають і особливості в регіональних дослідженнях. Це повною мірою стосується і розвитку економіки регіонів в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і завдання регіональної економіки.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.