Теорії та підходи до взаємовідносин між природою та людиною. Зв’язок економіки і екології

У природокористуванні існує 2 підходи до проблеми взаємин між людьми і природою:

- антропоцентричний (технологічний)

- екоцентричний (біоцентричний)

Антропоцентричний підхід передбачає, що взаємини між людиною і природою будуються за правилами, які встановлює людина.

Тобто опановувавши закони природи, спираючись на свій розум і технології, людина підпорядковує природу своїм інтересам. При цьому вона не залежить від тих сил, які діють в природі. Проблеми довкілля – це наслідок неправильного господарювання. Тому їх можна усунути шляхом технологічної реорганізації і модернізації. Отже, закони природи не можуть і не повинні заважати науково-технічному і соціальному прогресу людства. Цей підхід заснований «на владі людини над природою».

Екоцентричний підхід передбачає, що людина, як біологічний вид, значною мірою була і залишається під контролем головних екологічних законів і в своїх взаєминах із природою змушена і повинена приймати її умови. При цьому розвиток людського суспільства розглядається як частина еволюції природи де діють закони екологічних меж, необоротності і відбору.

Виникнення екологічних проблем навколишнього природного середовища, за даного підходу, в значній мірі є наслідком порушення людиною регуляторних функцій біосфери. Ці функції не можуть бути відновлені або змінені технологічними методами, оскільки прогрес людства обмежений екологічним імперативом: вимогою підпорядкування законам природи.

Екоцентричний підхід ставить в центр екологічних проблем стан і стійкість живої природи, біосферу.

Найпоширенішою концепцію, в якій послідовно розкриваються основні аспекти екоцентричного підходу є концепція стійкого розвитку. Наведемо основні віхи становлення концепції стійкого розвитку.

До того часу, поки матеріально-технічна цивілізація на Землі була явищем більш або менш локальним, а території існування біологічних видів великими, ні людині, ні іншим видам живих організмів не загрожувала загибель від надмірно високих темпів екологічних змін навколишнього природного середовища. До середини ХІХ ст. панівною і, мабуть, правильною вважали ідею антропоцентризму, згідно з якою людина покликана панувати над природою, що відповідало тогочасній соціо-економічній структурі національних господарств світу.

У міру зростання темпів та масштабів промислового і сільськогосподарського виробництв у другій половині ХХ – початку ХХІ ст., освоєння раніше незайманих територій, надмірного зростання забруднення навколишнього природного середовища представникам рослинного і тваринного світу загрожує скорочення ареалів їх існування аж до їх повного зникнення. Стрімкі зміни в екосистемі негативно позначаються і на умовах життя самої людини: зростання кількості захворювань, недостача прісної води для побутових потреб, голод, бідність, нестача матеріальних ресурсів для задоволення базових потреб людини тощо.

Ключовим глобальним цивілізаційним завданням міжнародної спільноти на сьогодні є пошук таких шляхів подальшого розвитку, які б не ставили під загрозу саму можливість існування людства.

На сьогоднішній день моделлю, в якій здійснена спроба вирішити проблеми екологічного характеру у взаємозв’язку із соціальними та економічними, є модель стійкого розвитку.

Перший крок до формування та поширення концепції стійкого розвитку в світі був зроблений на конференції Організації Об'єднаних Націй (ООН) у Стокгольмі, що відбулася 6 червня 1972 р. На цій конференції вперше екологічні проблеми були пов'язані із питаннями соціально-економічного розвитку.

Стокгольмська конференція була першою, яка заклала основи концепції охорони навколишнього природного середовища на міжнародному рівні.

У Декларації, яка була прийнята на цій конференції, зазначалася необхідність активізації зусиль міжнародної спільноти щодо впровадження єдиних принципів реалізації заходів із збереження природних систем та підвищення якості навколишнього природного середовища. Уперше було відмічено важливе місце та роль людства у процесах перебудови навколишнього природного середовища, зазначено, що за допомогою активізації наукової діяльності та при розумному використанні досягнень науки і техніки людство спроможне досягти позитивних зрушень у питаннях збереження та відновлення навколишнього природного середовища як основи існування людини [114].

У 1983 р. свою роботу розпочала Комісія Брундтланд, що стало наступним кроком на шляху формування та становлення концепції стійкого розвитку. Її очолила прем'єр-міністр Норвегії Г. Х. Брундтланд. У 1987 р. комісія опублікувала доповідь «Наше спільне майбутнє» («Our Common Future»), в якій наведені переконливі докази необхідності впровадження і дотримання принципів стійкого розвитку, що об'єднує економічні, соціальні та екологічні аспекти.

Серед загального кола питань, яким займалася комісія Брундтланд, необхідно зазначити такі:

1. Пошук реальних шляхів вирішення проблем екології і соціально-економічного розвитку.

2. Пошук нових форм міжнародної співпраці, здатних наблизити бажані зміни у розвитку соціо-еколого-економічної системи.

3. Активізація засобів, здатних підвищити рівень усвідомлення важливості проблем на шляху становлення стійкого розвитку та рівень відповідальності за рішення, що приймаються.

Найважливіша світова подія – проведення міжнародної конференції ООН з навколишнього природного середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро (3–14 червня 1992 р.). Результатом конференції в Ріо-де-Жанейро стали п'ять документів, підписаних главами держав:

1. Декларація Ріо-де-Жанейро з довкілля і розвитку – короткий документ, що включає 27 принципів, які передбачають основи реалізації майбутньої політики стійкого розвитку у всьому світі.

Ці принципи стосуються соціальної, економічної, політичної, інформаційної, культурної складових розвитку людства. Також акцентується особлива увага на необхідності розгляду всіх сфер у нерозривному взаємозв'язку з екологічною складовою людського розвитку.

2. Рамкова конвенція про зміну клімату, метою якої є обмеження світових викидів парникових газів. Конвенція встановлює повний перелік міжурядових заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних зі зміною клімату. Вона визнає, що система клімату – суспільний ресурс, на стійкість якого можуть впливати промислові та інші викиди вуглекислого газу й інших речовин, які викликають парниковий ефект.

Згідно з Конвенцією уряди країн-учасниць зобов'язалися:

- збирати і поширювати інформацію про емісію парникових газів, національні заходи і кращі практичні рішення;

- розробляти національні стратегії з питань емісії парникових газів;

- співпрацювати з питань підготовки (адаптації) до очікуваних наслідків зміни клімату.

3. Конвенція про біорізноманіття – це міжнародна угода, цілями якої є збереження біологічного різноманіття; стійкий розвиток його компонентів і рівноправний, справедливий розподіл вигід від використання генетичних ресурсів.

Згідно з Конвенцією країни-учасниці зобов'язалися:

- розробляти національні стратегії, плани чи програми збереження і стійкого використання біологічного різноманіття або адаптувати з цією метою існуючі стратегії, плани чи програми;

- наскільки це можливо і доцільно, проводити заходи щодо збереження і сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних або міжсекторальних планах, програмах і політиці.

4. Принципи лісівництва. З юридичної точки зору це не директивний документ, в якому формулюється ряд рекомендацій з управління лісами. Основна мета цього документа полягає у сприянні раціональному використанню, збереженню і розвитку лісів та реалізації їх багатоцільових і взаємодоповнювальних функцій.

5. Порядок денний на ХХІ ст.– великий за обсягом документ, у якому подано детальні робочі плани щодо досягнення стійкого розвитку, включаючи цілі, зобов'язання і оцінки фінансового забезпечення.

Документ відображає глобальний консенсус із прийняття на найвищому рівні політичних зобов'язань щодо співробітництва з питань розвитку і охорони навколишнього природного середовища.

У цьому документі розкривається погляд на соціально-економічний розвиток і охорону навколишнього природного середовища як взаємозалежні та взаємодоповнювальні компоненти стійкого розвитку. Також зазначається, що необхідною передумовою економічного і соціального розвитку всіх країн є стійке економічне зростання. При забезпеченні такого зростання країни зможуть підвищити рівень життя людей шляхом викорінення бідності, голоду, хвороб і неграмотності, забезпечення всім людям адекватного житла і надійної зайнятості при збереженні в недоторканості навколишнього природного середовища.

Стійке економічне зростання можливе лише за умови врахування принципів рівності, справедливості та соціальних і екологічних обмежень.

Конференції, форуми, зустрічі, проведені після конференції у Ріо-де-Жанейро, лише підсумовували надбання та недоліки у справах реалізації цілей стійкого розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні визначення та поняття в природокористуванні. Предмет економіки природокористування	\|	Системні закони сучасної екології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.