Планування обсягу і структури капіталу підприємства

ПЛАН

ТЕМА 9

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ (КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА)

1.Фінансові ресурси підприємства: сутність, склад, класифікація та джерела формування.

2.Капітал підприємства та його класифікація.

3.Кредитування як механізм формування позикового капіталу підприємства.

4.Методичні підходи до оцінки ефекту фінансового важеля та середньозваженої вартості капіталу підприємства.

5.Планування обсягу і структури капіталу підприємства.

…Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням між зобов'язаннями та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану.

Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче від планового, керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів.

Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Унаслідок того реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівериджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%.

В світовій практиці існують відхилення від цього правила. Так, японські компанії широко використовують борги для фінансування своєї діяльності. У них відношення позикового капіталу до суми активів в середньому складає 85%; у німецьких фірм – 64%; американських фірм – 55%.

Загалом слід пам’ятати, що висока питома вага позикових коштів підвищує ризик банкрутства, тому не слід до краю використовувати можливості залучення позикових коштів.

При плануванні структури капіталу для фінансового менеджера визначальними є такі фактори:

1. Структура активів: окремі активи підходять на роль застави за кредити краще, ніж інші. У зв'язку з цим існує низка правил:

- активи зі стабільними ринковими цінами (наприклад, обладнання) є кращі, ніж активи зі змінними цінами (наприклад, деякі види сировини). Виторг від перших скоріше погасить кредити, ніж від других.

- активи загального використання (наприклад, будівлі, земля) більше підходять, ніж активи спеціального використання (наприклад, спеціальне технологічне обладнання). У разі необхідності перші легше реалізувати, ніж другі, тому вони краще відповідають функції застави.

- як заставу кредитори воліють узяти активи, права власності на які легко перевірити (володіння автомобілем) порівняно з активами, склад яких змінюється і перевірити їх важко (наприклад, матеріальні запаси, відтерміновані надходження тощо).

- підприємства, що володіють активами, які більше пасують по ролi застави, мають можливість ширше використовувати кредитне фінансування.

2. Величина операційного важеля. Для підприємств із значною величиною фіксованих активів високий рівень операційного важеля дуже небезпечний: в умовах економічної нестабільності при падінні платоспроможності споживачів кожен процент зниження виторгу підприємством тягне за собою падіння прибутків і входження підприємства у зону збитків. Тому підприємство має бути більш консервативне в питаннях, що стосуються використання кредитів.

3. Стабільність продажів: стабільний продаж забезпечує рівномірний потік, грошових надходжень. Тому підприємство зі стабільним обсягом продажів може брати на себе більше кредитних зобов'язань, оскільки його ризик невиплати процентних ставок за кредити є невисокий.

4. Прибутковість підприємства. Підприємства з високим рівнем прибутковості менше потребують фінансування зобов'язань, оскільки мають можливість фінансування за рахунок власного капіталу. Підприємства, що в якийсь період часу не отримують прибутків і при фінансуванні своїх капітальних витрат використовують здебільшого власний капітал, при залученні кредитів значно збільшують ризик свого банкрутства. Крім того, незалежно від процентів, які підприємство готове заплатити за кредит, кредитора знайти буде дуже важко.

5. Фактор оподаткування. Якщо два підприємства мають однакову величину валового прибутку, то витрати на податкові відрахування підприємства з вищим рівнем оподаткування збережуть більше податків, ніж підприємства з нижчим рівнем оподаткування. Тому чим вищий процент оподаткування більше бажання використати кредити. Якщо ж два підприємства мають однаковий рівень податку на прибуток, то підприємство з більшим прибутком, матиме можливість краще використати свої зобов'язання, ніж підприємство з меншим оподатковуваним доходом.

6. Ринкові умови. У період високих процентних ставок підприємства слабо використовують можливості довготермінового кредитування. Вони намагатимуться використовувати власний капітал для покриття довготермінових капітальних потреб.

7. Рішення керівництва. Керівники одного типу більше схильні до використання позик, ніж інші, що суттєво впливає па структуру капіталу підприємства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Приклад нарахування пені у разі виявлення заниження податкового зобов’язання.	\|	Технологія WDM

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.