Встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні

На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.).

Майбутній дуче (вождь) народився 23 липня 1883 р. у селі Довіа (провінція Емідія-Романья). Мати, Роза Мальтоні, була сільською вчителькою, батько, Алес-сандро, промишляв ковальським і слюсарним ремеслами. Родина не була багатою, але й не бідувала. Освіта Муссоліні почалася в школі ченців у Фаєнці. Беніто ріс норовливим, вередливим, агресивним і часто порушував встановлені ченцями жорсткі правила. Вже тоді майбутній дуче намагався верховодити товаришами, часто ходив з ножем у кишені й навіть пару разів наважився застосувати його в бійках. Після закінчення школи викладав у молодших класах, але недовго — 1902 р. вирушив на пошуки щастя до Швейцарії. У 18-19 років він вже виступав перед невеликими аудиторіями, розгромлюючи італійський уряд і називаючи себе соціалістом. Він ознайомився з працями К. Каутського, П. Кропоткіна, Р. Штірнера, О. Бланкі, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Муссоліні був розумною, але надто поверховою людиною: з легкістю засвоював чужі ідеї, мав звичку згодом видавати їх за свої, висмикуючи з теорій лише те, що йому подобалося і було зрозуміло. Відзначився як журналіст і оратор. У 1912-1914 рр. — редактор центрального органу ІСП газети "Авангі". За агітацію за вступ Італії у війну на боці Антанти в листопаді 1914 р. був виключений із соціалістичної партії. Тоді ж заснував газету "Пополо д'Італія" (майбутня газета італійських фашистів). У березні 1919 р. став засновником фашистської організації "Фашіо ді комбаті-менто".

Запальний гравець, Муссоліні зробив ставку на збройне захоплення влади, але його переймали сумніви. Фашисти не мали необхідної техніки для здійснення заколоту. На високий "бойовий дух" розраховувати також не випадало, бо вони мали звичку перемагати лише в більшості. Проте загальний тактичний розрахунок дуче був вірний: ставка робилася не стільки на силу удару, скільки на небажання супротивника опиратися. В якийсь момент він зрозумів, що настав його час.

Крапки над "і" було поставлено 24 жовтня 1922 р. в Неаполі, де в театрі Сан-Карло відкрився черговий з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно зажадавши від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він мальовничо розписав свою-відданість монархії, яка не повинна опиратися силам, що несуть оздоровлення нації. Муссоліні, який усю свою політичну кар'єру зробив під республіканським прапором і рік тому демонстративно залишив засідання парламенту, де виступав король, той самий Муссоліні, розуміючи силу монарха, зараз розшаркувався перед ним. Ввечері того ж дня у отелі "Везувій", де зупинився дуче, зібралися його найближчі сподвижники (І. Бальбо, Ч. М. Де Віккі, Е. Де Боно, М. Бьянкі). Було намічено план захоплення влади: 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. Три колони сквадрістів — членів фашистських бойових загонів (сквадр) — повинні були увійти до Рима з боку Перуджі, висунути ультиматум уряду Л. Факта та заволодіти головними міністерствами.

Відразу пролилася кров: у Кремоні, Болоньї, Алессан-дрії сквадрісти зробилися некерованими. Кабінет Міністрів прийняв рішення про відставку, але заздалегідь затвердив і розіслав на місця декрет про облогове становище, за яким армія отримала необхідні повноваження для наведення порядку. Проте король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет. Коли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче знаходився у редакції "Пололо д'Італія" в Мілані. Префект міста виставив біля будинку охорону, і Муссоліні виглядав персоною, яку влада скоріше охороняє, ніж переслідує. Удень 29 жовтня дуче дістав довгоочікувану звістку про призначення його прем'єр-міністром. Ввечері того ж дня в спеціальному поїзді Муссоліні прибув до Рима, з'явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, привітав натовп чорносорочечників. Італійські фашисти прийшли до влади.

4. "Корпоративна система"

Стрижнем ідеології італійського фашизму був примат ч нації над інтересами всіх інших соціальних груп і окремо взятих індивідуумів. Інтегровані інтереси нації повинна була виражати фашистська держава, поза якої не могли існувати ані політичні організації суспільства, ані групи, ані навіть індивідууми. Грунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єдності різноманітні суспільні інтереси. У свою чергу, корпоративізм трактувався фашистами як "новий тип політичної організації суспільства", був протиставлений соціалізму та лібералізму водночас.

Програма фашистів була проста й зрозуміла усім — обивателю, люмпену, інтелігенту, підприємцю. Вона містила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націоналізацію військової промисловості; передачу землі селянам; заборону дитячої праці до 16 років; загальну освіту та безкоштовні бібліотеки. Таким чином, фашисти зверталися не до якихось там конкретних соціальних верств, а до усіх італійців, що жадали відчутних соціальних і політичних змін.

Відразу ж після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм, з'явилися два нових державних інститути: в грудні 1922 р. — "Велика фашистська рада" (ВФР), в січні 1923 р. королівським декретом було закріплено створення фашистської міліції, що віднині називалася "Добровільна міліція національної безпеки" (ДМНБ). ВФР контролювала законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. Створенням ДМНБ Муссолші прагнув добитися переваги виконавчої влади в особі фашистського уряду над законодавчою в особі короля та парламенту. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні посилювала його особисту владу.

У посиленні фашистської диктатури особливу роль відіграв закон від 3 квітня 1926 р., що затвердив контроль уряду над профспілками. Після замаху наприкінці жовтня на Муссоліні, 5 листопада 1926 р. було видано закон про розпуск усіх "антинаціональних" партій, чим формально завершився перехід до однопартійної системи. В квітні 1927 р. було прийнято так звану "Хартію праці", згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства Італії. Замість профспілок створювалися корпорації, що об'єднували робітників і підприємців кожної галузі виробництва. Ці корпорації знаходились під державним контролем і повинні були стати наріжним каменем фашистської державності. Кандидатів до парламенту тепер могли висувати тільки корпорації. Нечисленна опозиція не мала жодних можливостей для протиборства фашизму на парламентському терені.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наслідки Першої світової війни	\|	Ситуація в Іспанії після Першої світової війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.