Тема 5. Пізнавальні процеси

Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення і мова, уява, увага) відіграють важливу роль у різних сферах людської життєдіяльності.

Відчуття – відображення в корі головного мозку окремих ознак і властивостей предметів, явищ, які безпосередньо діють в даний час на органи відчуттів людини (зір, слух, смак, нюх, дотик). За допомогою відчуттів людина пізнає зовнішні характеристики предметів: величину, форму, колір, густину, температуру, звук, запах, смак тощо. На основі відчуттів виникають складніші психічні процеси – сприйняття, мислення, уява, увага.

Відчуттями володіють не тільки люди, але й деякі тварини – гострим зором (орли), нюхом і слухом (собака). Очі мурашок розрізняють ультрафіолетові промені, які не доступні очам людини. Летючі миші і дельфіни сприймають ультразвуки, котрих не чує людина. Змія відчуває найменші коливання температури − в 0,001 градуса. Але органи відчуттів людини розрізняють у речах значно більше ознак і властивостей, ніж відчуття тварин, бо людські відчуття збагачуються мисленням.

Важливо знати яким чином інформація із зовнішнього світу поступає до мозку людини. В психології канали зв’язку між мозком і довкіллям називається аналізаторами. Аналізатор – це складне нервове сполучення, яке єднає органи відчуттів людини з її корою головного мозку. Всі аналізатори пристосовані для сприйняття тільки для них характерних властивостей предметів чи явищ. Наприклад, око реагує на світлові подразники, вухо – на звукові, ніс та язик –-на хімічні властивості, шкіра – на механічні і температурні подразники.

Аналізатори складаються із трьох відділів: переферичного, або рецептора; провідникового; мозкового або центрального, що знаходиться в корі головного мозку.

До переферичного відділу аналізаторів відносяться рецептори − органи чуттів (око, вухо, язик, ніс, шкіра) і спеціальні рецептори – закінчення, які закладені у м’язах, тканинах і внутрішніх органах тіла. Рецептори – це анатомо-фізіологічні трансформатори, які реагують на певні подразники, внаслідок чого відбувається збудження нервової системи. Провідниковий відділ здійснює нервове збудження від рецепторного апарату до центрів головного мозку.

Мозковий або центральний відділ виконує функцію аналізу. Саме тут виникають відчуття. Вони поділяються на три групи. До першої відносяться відчуття, які відображають зовнішні ознаки і властивості оточуючих людину предметів і явищ: зорові, слухові, смакові, нюхові і шкірні. Другу групу складають відчуття, які відображають стан організму – органічні, відчуття рівноваги, рухові. До третьої групи відносять дотикові і больові відчуття.

Складнішим пізнавальним психічним процесом є сприйняття. Це відображення в корі головного мозку людини предметів, явищ, подій як цілісності. Психологи виділяють переважно такі властивості сприйняття: цілісність (відображення об’єкту пізнання як єдиного цілого), осмислсність (застосування у сприйнятті знань і досвіду), вибірковість (виділення пізнавального об'єкту з інших), константність (відносна постійність образів), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини).

У процесі сприйняття важливу роль відіграють пауза, інтонація, освітлення, звукове середовище, побілка приміщень і т. д. Відомо, наприклад, що червоний колір збуджує, привертає увагу, голубий діє заспокійливо. Дослідження показують, що правильно вибраний колір для фарбування стін приміщень та обладнання підвищує продуктивність праці на 15-20 %.

В основі сприйняття лежать аналізатори. Вони відіграють не одинакову роль. Як правило, один із них визначальний. У залежності від того, який аналізатор відіграє у сприйнятті головну роль, відрізняють зорові, слухові, дотикові сприйняття. Сприйняття деколи неправильно, викривлено відображає предмети і явища оточуючого довкілля. Таке явище називають зоровими ілюзіями.

Важливе місце у пізнавальних процесах людини займає уява, мислення і мова. Уява– це відтворення у свідомості образів конкретних предметів, а також створення нових образів, ідей. До уяви спонукають людину різні завдання, потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд. Завдяки уяві, людина створює нові образи, в думці передбачає події, результати своєїпраці, заглядає у майбутнє. Уява буває таких видів: мимовілна, довільна, відтворююча, творча, мрія.

Мислення– це складний психічний процес опосередкованого і узагальнюючого пізнання оточуючого світу. Мислительна діяльність людей здійсьнюється за допомогою таких операцій: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації.

Порівняння- це співставлення предметів з метою встановлення їх схожості і вімінності. Аналіз – це мислиме розчленування предмета на його складові частини.

Синтез –це з’єднання окремихелементів, розчленованих аналізом у єдине ціле. Абстрагування – це виділення істотних ознак і нехтування іншими властивостями, які є на даному етапі пізнання другорядними. Узагальнення –це мислиме об’єднання предметів і явищ на основі їх загальних ознак. Конкретизація – це підтвердження теоретичних положень фактами, прикладами з практичного життя.

Таким чином, психічні пізнавальні поцеси відіграють важливу роль у людській життєдіяльності. Вони протікають у відповідності з індивідуальними властивостями кожної дюдини, поглядами, переконаннями, мотивами і цілями.

Тема 6. Особистість та її індивідуально-психологічні особливості

Тема особистості у психології є однією з основних. Зокрема, важливим

є положення про те, що психічна характеристика людини є багатогранною й визначається як вродженими властивостями, так і набутими у процесі навчання, виховання, самовиховання. Варто наголосити, що особистість з точки зору психології – це своєрідне і єдине сполучення рис характеру, властивостей особистості. Описуючи ту чи іншу особистість – називаючи її характерні риси, ми отримуємо картину особистості. На думку Ю. Ананьєва, одного із членів Ленінградської школи психологів, кожній людині притаманна яскрава індивідуальність, яка є інтегральною якістю, що об’єднує її природні таособистісні властивості. Через індивідуальність розкриваються: своєрідність особистості, її здібності, переважна сфера діяльності. В індивідуальності виділяються базові та програмовані властивості.

До базових належать темперамент, характер, здібності
людини. Саме через них розкриваються динамічні характеристики
психіки, формується певний стиль поведінки та діяльності, спілкування
особистості.

До програмованих належать спрямованість, самоусвідомлення.

На основі оцінки властивостей особистості можна скласти психологічний портрет – власний та іншої людини.

До психологічного портрету зазвичай включають: темперамент, характер, здібності, рівень інтелекту, емоційність (рівень стійкості), самооцінку (занижену, адекватну, завищену).

Індивідуальні особливості людини були названі темпераментом (від лат. temperamentum – співвідношення, пропорція).

Темперамент належить до базових психологічних характеристик індивідуальності. Він є основою, на якій будується людська особистість.

Тип темпераменту, за І. Павловим, обумовлений властивостями нервових процесів збудження й гальмування та їх різноманітним сполученням. Він вважав, що таких властивостей є три: сила, врівноваженість, жвавість. Немає типів темпераментів поганих чи гарних. У кожного є сильні та слабкі сторони. Комбінація цих властивостей і породжує різні типи темпераменту.

Незважаючи на те, що типи темпераменту у більшості відомі, зверніть увагу на їх характеристику, слабкі, сильні сторони, особливості поведінки людей різних типів темпераменту.

Темперамент –це анатомо-фізіологічні і психологічні особливості людини, які визначають динаміку її діяльності та поведінки. Є чотири показники динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із сильною і слабкою нарвовою системою.

Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко. З точки зору психології, немає поганих або хороших темпераментів, кожен наділений позитивними особливостями.

Сангвінічний темперамент – характеризується цікавістю, рухомістю, життєрадісністю. Представник цього типу емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони у нього несильні і неглибокі.Сангвінік швидко забуває образи, легко переносить невдачі, товариський, доброзичливий і привітний. У навчанні засвоює той матеріал, який викликає емоційний відгук і не вимагає багато зусилля.

Флегматичний темперамент. Представник цього типу повільний, спокійний, не квапливий, врівноважений. В будь-якій діяльності проявляє грунтовність, продуманість, наполегливість. Схильний до порядку, звичної обстановки, не любить перемін ні в чому. Як правило, доводить розпочату справу до кінця. Всі психічні процеси у флегматика проходять повільно. Ця сповільненість заважає йому в учбовій діяльності, осодливо там, де вимагається швидко запам’ятати, зрозуміти, міркувати, зробити. В подібних випадках флегматик може бути безпорадним, але зате запам’ятовує він надовго, грунтовно, міцно.

У відносинах з людьми флегматик завжди спокійний, дружелюбний. Його важко вивести з рівноваги, він ухиляється від сварок. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси як посидючість, діловитість, наполегливість.

Представники холеричного темпераменту відрізняються швидкістю рухів і дій, збудливістю, неврівноваженістю. Психічні процеси протікають в них швидко, інтенсивно. Холерик із захопленням береться за справу, проявляє ініціативу, працює з піднесенням. Але пілнесення і захоплення зникає, коли робота одноманітна і вимагає посидючості та терпіння. У спілкуванні з людьми холерик проявляє різкість, гарячковість, дратівливість, емоційну нестриманість, що нерідко призводить до конфліктних ситуацій.

У представників меланхолічного темпераменту психічні процеси протікають уповільнено, вони мляво реагують на сильні подразники; тривале і сильне напруження викликає у них уповільнену діяльність, а потім іприпиняє її. Вони швидко стомлюються. Але у звичайній і спокійній обстановці люди з таким теапераментом почувають себе спокійно і працюють продуктивно. Емоційні стани у людей меланхолічного темпераменту виникають повільно, але відрізняються глибиною, великою силою і тривалістю; меланхолік легко вразливий, важко переносить образи, схильний до замкнутості, уникає спілкування з мало знайомими і новими людьми, часто соромиться.

Із темпераментом тісно пов’язаний характер людини. Психологи розглядають характер як сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що складаються та виявляються у спілкуванні, діяльності та накладають відбиток на поведінку людини. Особливості особистості, які належать до характеру, називають рисами характеру (сміливість, правдивість, відвертість, схильність до творчості, щедрість, скупість, безвідповідальність та ін.). Тобто, це властивості, які характеризують людину та за будь-яких обставин можна очікувати на їх прояв у даної людини.

Характер людини – багатоманітний, багатогранний у своїх виявах і разом з тим – цілісний. Це дає змогу ставити питання про класифікацію характерів. Традиційно при цьому розглядаються наступні сфери:

– сфера спрямованості інтересів та схильностей;

– інтелектуальна сфера.

Коли ми вживаємо слово «характер», то розуміємо поведінку людини, її звички. Слово «характер» у перекладі з грецької означає «риса», «прикмета», «ознака», «особливість».

Характер – це сукупність індивідуальних психічних властивостей особливості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників.

Риси характеру прийнято поділяти на дві основні групи. Першу групу складають ті риси характеру, які визначають ставлення людини до дійсності (до суспільства, колективу, інших людей, до праці, до самої себе ). Друга група включає в себе цільові риси характеру: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, мужність і сміливість, дисциплінованість.

Характер впливає на здібності людини. Підставою для визначення здібностей є два показники: швидкість оволодіння певним видом діяльності і якість досягнутих результатів. Потенційні можливості психіки людини невичерпні.

Важливою індивідуально-психологічною особливістю людини є здібності.Що таке здібності ? По-перше, це – психічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; по-друге, це – індивідуальні обливості, які стосуються успішності у будь-якій діяльності.

Останнім часом здібності у психології розглядаються як особлива властивість психологічної системи, що знаходить вираження у певному рівні її продуктивності (точності, надійності, швидкості функціонування).

Існує низка класифікацій здібностей. Розуміння цієї проблеми є особливо актуальним, тому що деякі типи діяльності (управлінська, викладацька, дослідницько-діагностична) вимагають повсякденного «сполучення різнорідного», тому їх ефективність визначається загальною здібністю особистості.

Останнім часом (особливо у СІІІА) проведено багато досліджень, які свідчать, що у творчих можливостях людей існують відмінності вже з дитячого віку. Обдаровані діти становлять від 2,5 до 20 % від загальної кількості дітей, але вони найчастіше відчувають депресію завдяки диференційованому підходу, змушені приховувати свої здібності від оточуючих. Що характерно для таких дітей? Здібність подумки програвати ситуації ризику та небезпеки, знаходити нестандартні рішення, прогнозувати майбутнє, виробляти оригінальні прийоми розв’язку задач. Але вони часто «незручні», напружені, уперті. Не бажають слідувати суспільні зразки, навіть позитивні. Безумовно, обдаровані діти вимагають індивідуального підходу.

Здібності– це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання. Здібності формуються і виявляються тільки в процесі відповідної діяльності. Однак, сучасна психологія визнає і роль вроджених факторів у розвитку здібностей. Розрізняють здібності різного рівня – учбові, загальні, розумові і спеціальні, творчі. Учбові здібності передбачають засвоєння уже відомих досягнень людської цивілізації, здобуття знань, умінь і навичок.

Творчі здібності характеризуються створенням нових способів виконання діяльності. До загальних розумових здібностей відносяться розумова активність, критичність, систематичність, швидкісна розумова орієнтація, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, зосереджена увага. Спеціальні здібності – це музикальні, художньо-образотворчі, математичні, літературні, конструктивно-технічні і т. д. Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.

Важливо не лише вміти давати характеристику індивідуальним особливостям особистості, але й оцінити їх – як власні, так і інших людей. Психологія може запропонувати широкий спектр таких методів: спостереження, тестування, біографічний метод, метод оцінювальних центрів, невербальні методи та ін. Характеристики, умови їх вибору, правила використання досить широко подано у літературі.

Використовуючи тести, самоспостереження, проаналізуйте та ще раз дайте оцінку своїм індивідуальним особливостям, складіть свій «психологічний портрет». Пам’ятайте, пізнання себе та інших людей – головні елементи психологічної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Пам’ять	\|	Тема 7. Поняття «Я – концепції» та її вплив на життєдіяльність людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.