Геодинамічні процеси у озерах і болотах

1. Озера і озерні відклади.

1.1 Класифікація озер.

1.2 Геодинаміка озер

2. Геологічна роль болота.

1. Озерами називають водойми на поверхні материків, які не мають безпосереднього зв’язку з морями і океанами. Галузь фізичної геолгафії, що вивчає озера, називається озерознавством або лімнологією.

1.1. Озера класифікують за генезисом, гідрологічним режимом та хімічним складом вод.

За генетичною класифікацією Б.Б.Богословського виділяють:

- озерні котловини тектонічного походження, які утворюються внаслідок опускання по розломах окремих ділянок земної кори. Це озера, що розташовані у грабенах або рифтах: Байкал, озера Східної Африки та ін.

- озерні котловини вулканічного походження - це кратери згаслих вулканів, кальдери. Тривало існуючі озера в кратерах вулканів називають ще маарами. Камчатка, Куріли, Ісландія. На схилах вулканів часто утворюються невеликі западини, пов’язані з викидами газів, пари води, гарячої води – фумарольні та гейзерні котловини.

- Озера льодовикового походження формуються після відступу з цих територій останнього льодовика.

- Заплавні і дельтові озера – це відокремлені від основного русла річки стариці, або окремі рукави річки в дельті, які втратили зв'язок з морем.

- Карстові і термокарстові озера утворюються або на поверхні розчинних порід – вапняків, гіпсів, солей – у вигляді карстових лійок, або в районах поширення багатовікової мерзлоти, внаслідок танення льоду. З групи Шацьких озер, озера Північної Америки (Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо).

- Озера обвального походження утворюються в гірських місцевостях через запрудження річкової долини обвалами.

- Озерні котловини морського походження виникають через відділення від моря лагун або лиманів. О. Балатон.

- Еолові котловини утворюються в пониженнях між дюнами, які затоплюються морськими чи річковими водами.

Ціла низка озер мають змішане походження, тобто утворилися в результаті спільної дії кількох чинників. Вода, яка заповнює озерні котловини, має переважно атмосферне або річкове походження; відомі також озера. Які живляться підземними водами.

Гідрологічний режим озер пов'язаний із кліматичними особливостями території. Безстічні озера розташовані в районах з сухим (арідним) кліматом. Живляться вони річками, а витрати води відбуваються лише за рахунок випаровування: Аральське, Балхаш, Іссик-Куль.

Проточні озера поширені в районах із зволоженим (гумідним) кліматом: Байкал.

Кліматичні умови і характер живлення озер впливають на ступінь мінералізації води. У гумідному кліматі озера, які мають атмосферне, річкове чи льодовикове живлення, звичайно прісні, тобто вміст солей у воді становить до 5 г/л. в арідному кліматі внаслідок інтенсивного випаровування утворюються солонуваті (5…25 г/л) і солоні (25…45 г/л) озера, або навіть розсоли, якщо концентрація досягає сотень г/л (до 310 г/л Мертве море).

За складом розчинених солей мінералізовані озера поділяються на хлоридні, сульфатні і карбонатні.

1.2. Геологічна діяльність озер, як і морів, виявляється в руйнуванні (абразії) берегів, транспортуванні уламкового матеріалу і формуванні озерних відкладів.

Озерна абразія пов’язана з рухом води, спричиненим вітром: чим більша за розміром водойма, тим вище хвалі та інтенсивніше процеси руйнування берега. Продукти руйнування озерних берегів сортуються за розміром уламків, розносяться хвилями і, зміщуючись з органогенними та хемогенними осадками, нагромаджуються на дні.

В озерах відкладаються всі генетичні типи осадків: уламкові (теригенні), органогенні та хемогенні.

Уламкові породи формуються переважно в проточних озерах, де велику кількість матеріалу приносять річки. В прибережній частині поблизу гирла річок відкладаються грубоуламкові породи (галька, пісок), а тонкий глинистий матеріал розноситься по всьому озеру, формуючи верствуваті мули.

З органогенних утворень озер найвідоміші діатомові та сапропелеві мули, рідше трапляються прошарки вапняків - черепашковиків. Діатомові мули утворюються із скупчень кременистих панцирів одноклітинних діатомових водоростей, які під час діагенезу перетворюються на діатоміт – пористу, пухку породу білого, сірого чи кремового кольору.

Рештки водоростей, фіто- та зоопланктону, відкладаючись на дні слабко проточних озер разом із алевритовими та глинистими частинками, перетворюються за допомогою анаеробних бактерій на сапропелевий мул, чи просто сапропель. Органічної речовини в них 50-70 %. Процеси подальшого ущільнення перетворюють сапропель на різновид вугілля – сапропеліт.

Характер хемогенних озерних відкладів визначається кліматичною зональністю. У прісноводних озерах гумідних областей річкові води приносять в озера велику кількість колоїдних продуктів вивітрювання. Так утворюються оолітові залізні руди та марганцеві руди в помірному поясі, боксити – в тропічному та субтропічному поясах. В арідній зоні серед озерних відкладів переважають мінеральні солі. Склад і кількість таких соляних накопичень визначається складом озерної води (ропи) та інтенсивністю випаровування. За складом ропи солоні озера поділяють на карбонатні, або содові, сульфатні і хлоридні.

Тривалість життя озер за геологічними мірками невелика. Багато з них, заповнюючись осадками, поступово заростають рослинністю і перетворюються на болота.

2. Болотами називають надмірно зволожені ділянки земної поверхні, покриті болотною рослинністю, на яких відбуваються процеси торфоутворення. Утворюються вони на місці озер, у заплавах річок, на приморських низовинах, у лугових і лісових западинах. Сприятливими для формування боліт є зони зі зволоженим кліматом, де створюються умови для перезволоження ґрунтового покриву, де високе стояння ґрунтових вод і розвинута рослинність. Залежно від місця та умов утворення, а також за характером живлення виділяють болота верхові, низинні, приморські.

Верхові болота розташовуються на вододілах, річкових терасах. Пологих схилах і живляться переважно атмосферними осадкам, бідними на мінеральні солі.

Низинні болота утворюються в пониженнях рельєфу, часто на місці озер, і живляться, крім атмосферних, підземними та річковим водами, багатими на мінеральні речовини.

Приморські болота розташовуються на морських узбережжях з вологим кліматом. Особливістю їх є значна обводненість, рослинність переважно деревна.

Геологічна діяльність боліт зводиться переважно до утворення торфу, який є органогенною гірською породою, складеною з решток рослинних організмів, напіврозкладених в умовах обмеженого доступу кисню. Продукти розкладу збагачуються вуглецем, утворюються гумінові кислоти. Такий процес називається гуміфікацією і наслідком є утворення коричневого, бурого чи чорного торфу. Розрізняють торфи за рослинністю, що їх складає: моховий, тростиновий, осоковий, деревний. Потужність торфовищ може досягати десятків метрів. У разі занурення торфовищ на великі глибини в умовах підвищених тисків і температур починаються процеси вуглефікації, які спричиняють перетворення торфу спочатку на буре вугілля, потім – на кам’яне, і, нарешті на антрацити. За походженням розрізняють родовища (чи басейни) вугілля лімнічні, тобто утворені на місці давніх озер-боліт всередині континентів і складені переважно прісноводними осадками, і паралічні – сформовані в умовах великих заболочених приморських рівнин, які періодично затоплювались морем (Донбас).

Болота слугують гігантськими природними фільтрами для очищення забруднених промисловими відходами атмосферних вод, торф чудово сорбує такі забруднювачі води як нафта, гербіциди, пестициди, важкі метали. Сфагновий торф верхових боліт має унікальну здатність знищувати хвороботворні мікроби у воді.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Геологічна робота льодовиків	\|	Геологічна діяльність підземних вод

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.245 сек.