Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Визначення балансової вартості валюти в момент її вибуття.

Рисунок 1.3.5.1 – Порядок обліку операцій на валютних рахунках

 

Підставою для придбання іноземної валюти на МВР при розрахунках з нерезидентами по торгових операціях є:

1) договір з нерезидентами, оформлений відповідно до вимог законодавства

2) вантажна митна декларація, якщо товар увезений на територію України – її копія, яка повинна бути засвідчена круглим друком і підписом начальника відповідної митниці

3) акт прийому виконаних робіт, послуг

4) документи, передбачені документарною формою розрахунку (акредитив, інкасо …)

5) довідка з податкової адміністрації, підтверджуюча реєстрацію резидента як платника податків з інформацією про основний поточний рахунок резидента в національній і іноземній валюті у разі придбання валюти 1-й групи класифікатора валют.

Підстави для придбання валюти при неторгових операціях:

1) заява з розрахунком витрат на відрядження за межу

2) на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за межу

3) документи, що мають силу договору і можуть використовуватися для оплати участі в міжнародних виставках, конференціях, для оплати навчання, лікування, патентування, митних платежів, для відшкодування суднових, нотаріальних і інших витрат.

4) рішення судів про виплату за межу України пенсій, аліментів, штрафів і т.д.

Для придбання іноземної валюти підприємство подає заявку встановленого зразка в уповноважений банк. До заяви додаються копії необхідних документів. Після подачі заяви підприємство перераховує еквівалент в національній валюті в банк по аукціонному курсу попередніх торгів з комісійною винагородою банку і біржі. По операціях придбання валюти сплачується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від суми в гривнах на покупку валюти без комісійної винагороди. Одночасно з переліком грошей на придбання валюти підприємство надає банку платіжне доручення на суму збору до пенсійного фонду. Гроші в національній валюті можуть бути перераховані тільки з основного поточного рахунку підприємства. Придбана валюта поступає на поточний валютний рахунок підприємства і може бути перерахована за межу України тільки з нього або з кредитного рахунку.

Існує обмеження на використовування придбаної іноземної валюти. Придбана іноземна валюта повинна бути використана відповідно до вказаних в заяві цілей в течії 5 банківських днів. Якщо такого не відбувається, то це порушення, і придбана валюта підлягає безумовному продажу на МВР.

Рахунок 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті» використовується для обліку коштів, що перераховуються банку для купівлі валюти. На рахунку 92 “Адміністративні витрати” обліковуються витрати на комісійну винагороду та зборів до пенсійного фонду. Сумова різниця, що виникає в наслідок відміни у курсах НБУ та МВБ обліковується на рахунках 942 або 711.

 

1.3.7.Облік продажу іноземної валюти

 

Іноземна валюта продається за ініціативою підприємства для отримання грошей в національній валюті.

Для продажу іноземної валюти підприємство подає заявку встановленого зразка в банк.

Сумова різниця, що виникає в наслідок відміни у курсах НБУ та МВБ обліковується на рахунках 942 або 711, комісійні сплачені банку і біржі враховуються по дебету рахунку 92 «Адміністративні витрати».

При продажу безготівкової іноземної валюти банки самостійно утримують збір на обов’язкове пенсійне страхування.

 

1.3.8.Операції з готівковою іноземною валютою та відображення їх

в бухгалтерському обліку

 

Використовувати готівкову іноземну валюту в Україні резидентом і нерезидентом дозволяється для:

1) забезпечення витрат на витрати на відрядження

2) оплата представлених витрат

3) оплата витрат (зарплат) співробітників дипломатичних, консульських і ін. організацій

4) забезпечення експлуатаційних витрат

5) забезпечення рейсів за рубіж

6) оплата праці співробітників – нерезидентів, що працюють в Україні за контрактом з резидентом

7) оплата агентських послуг

Законодавством встановлені граничні норми переміщення іноземних валют юридичним особами через кордон України (у наявній формі). Також встановлені нормативи вивозу наявної іноземної валюти при службових відрядженнях.

Документальне оформлення операцій з наявною іноземною валютою аналогічно документальному оформленню руху грошових коштів в національній валюті. На кожен вид іноземної валюти відкривається окрема касова книга. Перед обробкою звітів касира бухгалтер повинен відрегулювати оцінку іноземної валюти в касі по курсу НБ, що діяв на день складання звіту. Після цього бухгалтер переводить операції в іноземній валюті в гривневий еквівалент.

Для обліку операцій у готівкової іноземної валюті використовуються рахунки 302 та 304.

Таблиця 1.3.8.1 – Типові операції з обліку готівкової валюти

Зміст операції Дебет Кредит
1. Отримання іноземної валюти з валютного рахунку в банці
2. Повернені залишки підзвітної суми в іноземній валюті після повернення з відрядження
3. Відображена позитивна курсова різниця по коштах в касі в іноземній валюті
4. Видана підзвітна сума в іноземній валюті на витрати на відрядження
5. Відображена від’ємна курсова різниця

 

 

1.3.9.Балансова вартість іноземної валюти

 

Балансова вартість валюти - це гривневий еквівалент іноземної ва­люти, розрахований з використанням обмінного курсу гривні щодо інших валют за правилами та відповідно до пп. 7.3. 1 - 7.3. б Закону про прибуток.

Значення цього показника відіграє важливу роль при формуванні вели­чини валових витрат і суми оподатковуваного прибутку. Тому основне завдання податкового обліку операцій з розрахунками в іноземній валюті полягає у правильному визначенні балансової вартості іноземної ва­люти.

Розрахунок балансової вартості іноземної валюти здійснюється тільки з метою організації податкового обліку Податковий облік операцій з розрахунками в іноземній валюті здійснюється за спеціальними правилами, передбаченими нормами п. 7.3 Закону про прибуток.

Відповідно до встановлених правил суб’єкти ЗЕД витрати, понесені (на­раховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв’язку з прид­банням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат, повинні відображати в сумі, що відповідає балансовій вартості іноземної валюти (пп. 7.3.2 Закону про прибуток).

У бухгалтерському обліку згідно з п. 5 П(С)БО 21 операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у гривні шляхом перерахування суми іноземної валюти із застосуванням курсу НБУ на дату про ведення такої операції (дата визнання активів, зобов’язань, власного ка­піталу, доходів і витрат).

Для організації податкового обліку операцій з іноземною валютою, визначення її балансової вартості протягом звітного періоду здійснюєть­ся:

у момент надходження на баланс підприємства;

у момент вибуття валюти;

у залишках валюти на рахунках і в касі підприємства на дату закінчення звітного періоду.

Визначення балансової вартості валюти в момент її надходження на підприємство (див. табл.1.3.9.1)

Таблиця 1.3.9.1 - Способи визначення балансової вартості валюти в момент її надходження на підприємство

№ п/п Способи надходження валюти на баланс підприємства Визначення балансової вартості валюти Норми Закону
Надходження валюти від експорту това­рів (робіт, послуг), якщо перша подія: - отримання передоплати від нерезидента За курсом НБУ, що діє на дату надходження валюти. Пп. 7.3. 1, абзац другий Закону про прибуток
- відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) За курсом НБУ, що діє на дату відвантаження товару (виконання робіт, послуг). При фактичному надходженні валюти балансова вартість не перераховується
Купівля валюти за гривні За сумою гривень, сплаченою у зв’язку з такою купівлею, без урахування комісійних банку і вартості конверсійних послуг Пп. 7.3. 4 Закону про прибуток
Купівля однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту За балансовою вартістю проданої іноземної валюти
Надходження у вигляді кредитів в іноземній валюті* За курсом НБУ, що діє на дату надходження валюти Пп. 7.3. 3, абзаци перший та п’ятий Закону про прибуток
Внесок до статутного капіталу в іноземній валюті*
* Законом про прибуток не встановлені правила визначення балансової вартості валюти при таких надходженнях, тому застосовуються правила, передбачені для заборгованостей в іноземній валюті (хоча інвестиція в іноземній валюті заборгованістю не є).

 

Балансова вартість іноземної валюти, визначена одним зі способів у момент її надходження на баланс підприємства, надалі бере участь у розрахунку балансової вартості валюти при її вибутті.

При здійсненні розрахунків з нерезидентами за поставлені товари (ро­боти, послуги), а також при списанні валюти з рахунків у випадку продажу На МВБ платники податків згідно з пп. 7.3. б Закону про прибуток у момент вибуття валюти самостійно вибирають методи оцінки її балан­сової вартості:

· за середньозваженою вартістю;

· ідентифікованою вартістю.

Обраний метод затверджується наказом про облікову політику підпри­ємства. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року не дозволяється.

Найбільш простий для застосування спосіб визначення балансової вартості валюти, що не потребує додаткових роз’яснень, - це метод іденти­фікованої вартості. Основна особливість цього методу полягає в тому, що при вибутті валюти її балансову вартість протягом звітного періоду оцінюють за курсом, що використовувався при надходженні такої валюти на підприємство.

Це означає, що кожній частині валюти, яка вибуває, відповідає своя балансова вартість, що на момент вибуття вже визначена при надход­женні такої валюти на баланс підприємства або перерахована за курсом НБУ на дату балансу (кінець звітного періоду).

Недолік застосування цього методу полягає в тому, що скористатися ним можуть підприємства тільки при незначній кількості операцій в іно­земній валюті. Якщо ж валютних операцій дуже багато, то ідентифікувати валюту досить складно.

При розрахунку балансової вартості валюти за методом середньозваженої вартості використовують методику, передбачену нормами П(С)БО 9. Визначення балансової вартості валюти, що вибуває, за середньозваженою вартістю здійснюють шляхом ділення сумарної балансової вартості валюти, що чис­литься на балансі підприємства на дату операції, на сумарну кількість валюти на цю ж дату (п. 18 П(С)БО 9).

З вищевикладеного випливає, що суть розрахунку балансової вартості валюти за методом середньозваженої вартості полягає у визначенні се­реднього курсу валюти, що використовується для розрахунку балансової вартості валюти при її вибутті.

Розрахунок балансової вартості валюти при використанні будь-якого з методів здійснюється за кожним видом валюти окремо. Сума, що дорівнює балансовій вартості валюти, яка включається до складу валових витрат у звітному періоді, не підлягає перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду (пп. 7.3.2 Закони про прибуток).

Для правильного розрахунку і достовірного відображення в обліку ба­лансової вартості валюти суб’єкти ЗЕД ведуть додаткову аналітичну відомість надходження та вибуття за кожним видом валюти. На підставі даних такої відомості легко відслідковуються:

балансова вартість кожної частини валюти при обчисленні її за ме­тодом ідентифікованої вартості;

середньозважений курс валюти, що вибуває, при використанні мето­ду середньозваженої вартості.

 

Змістовний модуль 1.4 Митні процедури та порядок формування митної вартості

 

1.4.1.Документальне забезпечення експортно-імпортних операцій.

1.4.2.Обмеження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями.

1.4.3.Види мита та митних платежів

1.4.4.Порядок визначення та нарахування акцизного збору.

1.4.5.Порядок визначення та нарахування ПДВ.

1.4.6.Відповідальність за порушення при здійсненні ЗЕД.

1.4.1.Документальне забезпечення експортно-імпортних операцій

 

Зовнішнє економічний договір (контракт) є матеріально оформленою угодою двох або більш суб’єктів ВЕД і їх іноземних контрагентів, направлене на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов’язків у ВЕД.

Встановленню договірних відносин передує підготовчий переддоговірній період, протягом якого кожній із сторін слід зібрати максимальну кількість інформації про свого партнера (контрагенті) і провести переговори про умови майбутньої операції. Зокрема, на користь кожної із сторін отримати інформацію відносно:

ступені зацікавленості партнера в наладці ділових відносин

його платоспроможності

надійності як контрагента

порядності, ділових якостях.

Також в цей період за домовленістю одній із сторін складається текст договору (контракту), який вивчається іншою стороною, після чого шляхом сумісних переговорів формується остаточний текст договору (контракту).

Складання контракту дуже важлива складова зовнішньоекономічної операції, оскільки саме цей документ регламентує умови операції, має рацію і обов’язку, а також відповідальність сторін у разі невиконання договірних умов і т.п.

На відміну від операції внутрішнього характеру (між парнерами з однієї і тієї ж країни) зовнішньоторговельна операція відрізняється значним ступенем складності. В цьому зв’язку, укладаючи угоду, необхідно надати особливу увагу виконанню партнером узятих на себе зобов’язань. З цією метою текст зовнішньоекономічного договору (контракту), на відміну від тексту договору (контракту) між особами однієї і тієї ж держави, необхідно забезпечувати широким набором гарантій виконанні стороною своїх договірних зобов’язань. Зокрема, такими можуть виступати стовідсоткова передоплата, застава, завдаток або аванс, банківська гарантія, обмовка про збереження права власності і інші заходи, що закликають партнера до належного і своєчасного виконання своїх зобов’язань.

Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб’єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), окрім тих, які прямо або у винятковій формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) заключається суб’єктом ЗЕД або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором або законом. При складанні тексту договору (контракту) суб’єкти ВЕД мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій.

Порядок висновку зовнішньоекономічних договорів в міжнародній практиці регулюється Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі -продажу 1980 року.

Стосовно України типова форма зовнішньоекономічного договору (контракту), що містить основні умови, відбивані в договорі (контракті), і зразкові зразки їх формулювань, приведена в Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом МЗЕЗТ України від 05.10.95 р. № 75, із змінами і доповненнями (далі — Положення № 75).

Згідно Положенню № 75 в обов’язковому порядку в зовнішньоекономічному договорі (контракті) повинне міститися:

— преамбула;

— предмет договору (контракту);

— кількість і якість товару (об’єми виконання робіт, надання послуг);

— ціна і загальна вартість договору (контракту):

— базисні умови поставки товарів (прийому-здачі виконаних робіт, послуг);

— умови платежів;

— умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг);

— порядок упаковки і маркіровки;

— форс-мажорні обставини;

— порядок застосування санкцій і рекламацій;

— порядок врегулювання суперечок;

— зміни і доповнення в договір (контракт);

— термін дії договір (контракт);

— заключна частина договору (контракту).

За домовленістю сторін в договорі (контракті) можуть бути обумовлені додаткові умови, зокрема:

— страхування;

— гарантії якості;

— умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників;

— визначення норм навантаження (розвантаження);

— умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок;

— порядок сплати податків, мит, зборів;

— різного роду захисні застереження;

— дата, з якою договір (контракт) набуває чинність;

— кількість підписаних екземплярів договору (контракту) і ін.

 

Преамбула договору (контракту)

В преамбулі указуються місце, дата підписання (контракту), а також повне і точне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, під яким вони офіційно зареєстровані, з вказівкою держав.

Розділ «Предмет договору (контракту)»

Розділ «Предмет договору (контракту)» є одним з основних розділів контракту. В ньому визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов’язаний поставити іншому з вказівкою найменування, сорту або кінцевого результату виконуваної роботи.

Найменування товару, що поставляється продавцем, повинне бути точним і не допускаючим підміни. Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) достатньо велика, то відомості про нього указуються в доповненні (специфікації), яке повинне бути невід’ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).

Розділ «Кількість і якість товару (об’єми виконаних робіт, наданих послуг)»

В обов’язковому порядку необхідно вказати кількісні і якісні характеристики товару.

У випадку якщо буде поставлятися штучний товар, в тексті указується конкретне число, що позначає кількість штук даного товару. Особливу увагу при складанні договору необхідно звернути на випадок, коли кількість товару вимірюється на вагу. У такому разі обов’язково слід вказати, яка вага брутто (вага з тарою або упаковкою) або нетто (вага без тари або упаковки) мається на увазі.

У ряді випадків -(наприклад, при поставці на великі відстані фруктів або овочів) точне дотримання кількості на практиці виявляється не можливим. У такому разі залежно від конкретної ситуації в тексті контракту указують не точне число товару, що поставляється, а приблизне, Наприклад, в тексті договору (контракту) може бути вказано, що вага товару, що поставляється, складає 5 тонн ±5 %.

В 1979 році економічна комісія ООН видала «Загальні умови міжнародної купівлі-продажу свіжих фруктів і овочів, включаючи цитрусові», якими у разі поставки свіжих фруктів і овочів визнано допустимою розбіжність між вагою, вказаною по тексті договору (контракту), і вагомий фактичним поставленого товару в розмірі ±5 %. Відносно цитрусових така розбіжність встановлена в розмірі ±5 % — 10 % (якщо договором не передбачено інше).

Це означає, що у разі виявлення розбіжності, що виходить за допустимі норми, покупець має право вимагати від продавця додаткової поставки товарів або відшкодування збитків.

В цьому розділі залежно від номенклатури визначається одиниця вимірюванні товару, прийнята для товарів такого вигляду (тонна, кілограм, штука і т, п.), його загальна кількість і якісні характеристики

В тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні об’єми робіт (послуг) і термін їх виконання.

Крім кількісних характеристик, в тексті договору слід обумовити вимоги щодо якості товару, що поставляється. Якщо поставляється достатньо простий товар, то в тексті договору можна обмежитися посиланням на відповідність товару, що поставляється, державним стандартам, каталогам, проспектам. Якщо товар є складнішим виробом (устаткування, верстати і т. п.), в тексті договору (контракту) слід зробити спеціальну обмовку щодо відповідності його якості спеціальним документам. В тексті договору (контракту) обов’язково повинно бути зроблено посилання на конкретні документи, підтверджуючі якість товару, що поставляється.

Розділ «Ціна і загальна вартість договору (контракту)»

В цьому ракелі визначається ціна одиниці вимірювання товару і загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), які поставляються згідно з угодою (контракту), і валюта платежів.

В цьому ж розділі можна вказати, ті, що які саме становлять формують ціну контракту (вартість товару, витрати по відправці товару, витрати по затарюванню і упаковці, маркіровці товару, інші витрати).

Якщо згідно з угодою (контракту) поставляються товари різної якості і асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки і т. п., а окремим пунктом договору (контракту) указується його загальна вартість. В цьому випадку вартісні показники можуть бути вказані в доповненнях (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

Контрактні ціни у сфері ЗЕД визначаються суб’єктами ЗЕД України на договірних основах з урахуванням попиту і пропозиції, а також інших чинників, діючих на відповідних ринках на час укладення зовнішньоекономічного договору (контракту).

В деяких випадках контрактні ціни на товари визначаються суб’єктами ЗЕД України відповідно до індикативних цін. В таких випадках договірна (контрактна) ціна повинна бути не нижче індикативною. Порядок застосування індикативних цін у ВЕД регламентований Положенням про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, затвердженим Указом Президента України від 10.02.96 г № 124/96.

Під індикативними цінамирозуміють ціни на товар, відповідні цінам, які сформувалися або формуються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортній) операції з урахуванням умов поставки і умов здійснення розрахунків, визначених згідно законодавству України.

Індикативні ціни встановлюються на товари:

- до експорту яких застосовуються антидемпінгові заходи;

- до експорту яких встановлений режим квотування і ліцензування;

· до експорту яких встановлені спеціальні режими;

· експорт яких здійснюється в порядку, передбаченому ст. 20 Закону про ЗЕД з урахуванням вимог антимонопольного законодавства у сфері ЗЕД;

· в інших випадках при виконанні міжнародних зобов’язань України.

Рішення про упровадження індикативних цін на відповідні товари і переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України. Таке рішення і переліки встановлених індикативних цін не менше 1 разу на місяць публікується в газеті «Урядовій кур’єр».

Встановлені індикативні ціни є обов’язковими до застосування суб’єктами ЗЕД всіх форм власності при висновку і здійсненні всіх видів зовнішньоекономічних угод, по яких вивозиться або продається товар, включений в перелік індикативних цін.

При укладенні контракту в обов’язковому порядку слід обумовити спосіб фіксації ціни.

Залежно від характеру зовнішньоекономічної операції ціна договору може бути зафіксована:

· у момент укладення контракту (тверда ціна);

· протягом реалізації контракту (плаваюча ціна);

· до моменту завершення виконання контракту (ціна з подальшою фіксацією).

Ціна договору (контракту) може бути виражена в будь-якій валюті. Встановлюючи ціну в іноземній валюті, як правило, доцільно вибирати ту, курс якої найбільш стійкий (євро, долар США, англійський фунт стерлінгів, японська ціна).

Якщо згідно умовам договору (контракту) валюта ціни і валюта платежу різна, в контракті необхідно вказати курс, по якому буде проведений перерахунок валюти ціни у валюту платежу. Ціна товару може бути прив’язана не до однієї, а до декількох іноземних валют. Сума, що підлягає оплаті покупцем, у такому разі буде визначатися по середній складовій з курсів вказаних валют. При цьому по тексту договору (контракту) робиться « мультивалютна обмовка».

Крім «валютних обмовок», як захисту від знеціненні валют в міжнародній практиці може застосовуватися «індексна обмовка», згідно якої ціна товару, вказана в тексті контракту, прив’язується до індексу цін на аналогічні товари або найнеобхідніші товари, що становлять споживацьку корзину.

Розділ «Базисні умови поставки»

Зовнішньоекономічний договір припускає переміщення товарів на значну відстань. Тому при його висновку в обов’язковому порядку необхідно обумовити питання доставки товару від продавця покупцю: вантаження, розвантаження, страхування, оплату митних зборів і т.п.

Часто сторонам договору (контракту) невідомі відмінності в торговій практиці протилежної сторони (контрагента). Слідством цього можуть бути нерозуміння, спори, обіг в суди, а кінець кінцем - втрата часу і засобів.

Для усунення подібних проблем в міжнародній торговій практиці базисні умови поставки були позначені певними торговими термінами, що найбільш часто зустрічаються з які згодом були систематизовані в уніфікованому документі - Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів (скорочена назва — ІНКОТЕРМС), підготовленому Міжнародною торговою палатою.

Україна приєдналася до міжнародних традицій. Так, згідно Указу Президента України «Про застосування Міжнародної практики інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 р. № 567/94, із змінами і доповненнями при висновку суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, базисні умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів.

Таким чином, Україна відноситься до числа країн, в яких застосування правил ІНКОТЕРМС є обов’язковим, тобто українські суб’єкти господарювання, рівно як і іноземні партнери, при висновку договорів (контрактів) в обов’язковому порядку повинні дотримувати такі правила.

Базисні умови поставки, систематизовані в ІНКОТЕРМС, є сукупністю спеціальних умов, визначальних момент переходу права власності на товар від продавця до покупця і ризику його випадкової загибелі, що регламентує, хто (продавець або покупець) організовує перевезення товару, його вантаження, розвантаження» оплачує витрати по страхуванню товару, проводить його митне оформлення.

Остання редакція правил ІНКОТЕРМС видана Міжнародною торговою палатою в 2000 році (далі — ІНКО-ТЕРМС-2000). Як і в попередній редакції, в Правилах ІНКОТЕРМС-2000 міститься 13 торгових термінів, з’єднаних в чотири групи (Е, F, З, D).

По умові групи Е, обов’язки продавця в поставці товару вважаються виконаними після пред’явлення товару покупцю на своєму підприємстві. Продавець в даному випадку зобов’язаний здійснювати вантаження товару на транспортний засіб і оплачувати витрати по доставці товару.

За умов групи F, обов’язки продавця вважаються виконаними після того, як він відповідно до договору (контрактом) передав товар перевізнику. При цьому вибирає перевізника і укладає з ним договір покупець, а не продавець. Продавець одержує від покупця інструкції щодо того, кому, коли і як передати товар, що поставляється.

За умов групи З, продавець зобов’язаний сплатити транспортні витрати, пов’язані з доставкою товару в пункт призначення, проте ризик, пов’язаний з доставкою товару, переходить з продавця на покупця у момент передачі товару перевізнику.

За умов групи D, в обов’язку продавця входить доставка товару в країну покупця. В цей же момент ризик, пов’язаний з доставкою товару, переходить від продавця до покупця.

Таким чином, принцип побудови ІНКОТЕРМС полягає в том, що з кожною наступною умовою поставки зростають обов’язки продавця і зменшуються обов’язку покупця щодо доставки товару до кінцевого місця призначення.

Розділ «Умови платежів»


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  4. Ocнoвнi визначення здоров'я
  5. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
  6. Альтернативні теорії вартості
  7. Аналіз вартості капіталу
  8. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
  9. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
  10. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
  11. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
  12. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Порядок відображення в обліку курсових різниць | Обмеження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.