Здобуття незалежності Афганістаном

ТЕМА КРАЇНИ СЕРЕДНЬОГО ТА БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Афганістан був дуже відсталою в усіх відношеннях країною, але й туди долетів відгомін революційних подій у сусідніх країнах (Росії, Туреччині, Іраку). Вони призвели до сплеску так званих младоафганських реформаторських настроїв. Національно-патріотичний младоафганський рух, що виник на початку XX ст., висловлював найбільш радикальні погляди на долю своєї країни. Його учасники — представники пов'язаних з ринком поміщиків, місцевого купецтва, інтелігенції, що почала зароджуватися, виступали за відновлення незалежності країни й проведення реформ у галузі державного управління, економіки і культури.

Велика Британія дивилася на Афганістан і реакційний режим еміра Хабібулли-хана як на головний опірний пункт для придушення антиколоніального руху, для проникнення до Середньої Азії. Політика режиму Хабібулли, ворожа справі ліквідації напівколоніальної залежності Афганістану від Британії, що сприяла проникненню англійсько-індійського капіталу в країну, викликала глибоке невдоволення. В опозицію до еміра стали не тільки младоафганці, але й впливові діячі вкрай консервативної орієнтації (староафганці), що виступали за обмеження іноземного впливу і на захист мусульманської старовини. Введення нових податків, зменшення офіцерської і солдатської платні в армії призвели до значного погіршення ситуації в країні.

У лютому 1919 р. емір Хабібулла був убитий внаслідок палацового Перевороту. Після недовгої боротьби за владу трон посів один з його синів Амануллат-хан, що був тісно пов'язаний з рухом младоафганців. 28 лютого 1919 р. Аманулла-хан проголосив незалежність Афганістану, на що країна відгукнулася зливою радощів. Владу нового еміра було визнано повсюдно. З березня 1919 р. уряд Афганістану звернувся до Англії з проханням переглянути британсько-афганські відносини на основі встановлення рівноправності сторін, але відповідь, що прийшла через півтора місяці, містила вимогу дотримуватися старих кабальних договорів. За них складних для Афганістану умов першою державою, що визнала його незалежність, була Радянська Росія.

В травні 1919 р. Велика Британія розв'язала третю колоніальну війну проти афганської держави, одначе після завзятих боїв була змушена піти на перемир'я. До прийняття такого рішення англійців змусив непримиренний опір афганського народу, підтримка його пуштунськими племенами, події в Індії та Середній Азії. 8 серпня 1919 р. у Равалпінді було підписано британсько-афганський договір, за яким визнавалася незалежність Афганістану. Після підписання радянсько-афганського договору в Москві 28 лютого 1921 р. Велика Британія в листопаді того ж року уклала остаточний мир з Афганістаном і встановила з ним дипломатичні відносини.

Хоча акт визнання незалежності викликав піднесення в країні, до рішучих структурних реформ вона була не готова. Младоафганці в прагненні здійснити такі реформи взяли занадто швидкі темпи, що викликало незадоволення селянства та ісламського духівництва. Спираючись на нього, супротивники реформ добилися у 1929 р. відречення Аманулли від влади. Королем країни став Надір-шах. Він офіційно прийняв конституцію (1931 р.), що закріплювала в країні поміркований режим, який враховував і відсталість селянства, і силу духівництва, і значення племінних зв'язків. У 1933 р. влада перейшла до короля Закір-шаха, що продовжив обережний зовнішньополітичний курс і збалансовану внутрішню політику.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національно-визвольний рух в Індокитаї, Бірмі та Індонезії	\|	Реза-хан

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.