• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація складського господарства

Таблиця 6.1 – Функціональне призначення різних видів запасів ресурсів

Формування та управління виробничими запасами підприємства

Необхідність формування запасів матеріально-технічних ресурсів на підприємстві диктується вимогами забезпечення ритмічної та стабільної роботи всіх виробничих підрозділів, створення умов для своєчасного виконання договірних зобов’язань перед споживачами продукції і послуг.

Запаси створюються як у сфері виробництва, так і в сфері обігу і, відповідно, виконують різні функції (табл. 6.1).

Величину будь-якого запасу можна виражати абсолютними, відносними та вартісними показниками. Абсолютні запаси виражаються у натуральних одиницях, що прийняті для даного виду ресурсу. Відносні запаси виражаються в днях запасу і характеризують тривалість перебування ресурсу в запасі. Грошову оцінку запасів використовують при плануванні виробництва, складанні фінансового плану та визначенні величини оборотних коштів. Методики визначення різних видів запасів відрізняються, що зумовлюється особливостями їх формування та використання.

При організації матеріально-технічного забезпечення виробництва розрізняють нормативні та наднормативні запаси. Нормативним запасом вважають такий залишок матеріальних ресурсів на складах підприємства, який за даних умов є мінімальним і достатнім для забезпечення ритмічної роботи. Наднормативні запаси – це та кількість матеріальних цінностей, яка перевищує визначену норму запасу і є результатом невиправданого надмірного накопичення ресурсів на складах підприємства чи прорахунків при обґрунтуванні норм запасів.

У складі виробничих запасів підприємства виділяють поточні, гарантійні (страхові) та сезонні запаси. В окремих випадках підприємства формують і аварійні запаси.

Поточним називають запас, призначений для забезпечення нормальної безперебійної роботи підприємства в період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів. При його формуванні виходять з припущення про рівномірність споживання ресурсів як за обсягами, так і періодичністю.

У момент постачання конкретного матеріального ресурсу на підприємство величина поточного запасу цього ресурсу досягає максимального значення. У процесі споживання ресурсу величина його запасу поступово знижується і досягає мінімального значення (нуля) на момент наступної чергової поставки цього ресурсу на підприємство, рис. 6.2. За умови строгого дотримання термінів та обсягів постачання ресурсу на підприємство та рівномірного характеру його споживання у виробництві, поточний запас дозволяє повністю покривати потреби підприємства у даному ресурсі та гарантувати стабільну роботу виробництва.

Рисунок 6.2 – Схема формування та використання поточного запасу

Максимальна величина поточного запасу визначається залежно від добового споживання (середньої інтенсивності добового споживання) конкретного ресурсу на підприємстві та інтервалу між поставками

, (6.7)

де - середня інтенсивність добового споживання даного виду ресурсу, од./добу; t_п – плановий інтервал поставки даного ресурсу (цикл постачання), діб.

З іншого боку, максимальний поточний запас дорівнює величині поставки даного виду ресурсу.

Розв’язок оберненої задачі за умови, що відомі величина поставки (максимальний поточний запас) та середня інтенсивність добового споживання, дозволяє визначити періодичність (інтервал) поставки

, (6.8)

Періодичність поставок окремих видів ресурсів може обумовлюватись також вимогами підприємств, які виступають в ролі постачальників цих ресурсів. Наприклад, підприємство-постачальник встановлює визначені розміри обсягів (партій) ресурсу, які можуть обумовлюватися вимогами транспортних посередників, видами та розмірами тари тощо. В цих випадках періодичність поставок визначається через транзитну норму. Транзитна норма – це мінімальна кількість продукції (матеріального ресурсу), яку підприємство-постачальник погоджується постачати конкретному споживачу. В якості транзитної норми можуть бути використані маршрутна група вагонів, окремий вагон чи цистерна, контейнер, дрібніші види відправки. Тоді інтервал поставки визначатиметься таким чином

, (6.9)

де Н_т – транзитна норма у прийнятих одиницях вимірювання.

Інтервал поставки можна визначати також через частоту поставок. Зазвичай так поступають у випадку високої інтенсивності добового споживання. Частота (кількість) поставок визначається так

, (6.10)

де Q_пл – загальна планова потреба ресурсу у відповідному періоді; q_п – величина однієї поставки.

Тоді інтервал між поставками становитиме

, (6.11)

де Т_пл – тривалість планового (розрахункового) періоду, діб.

Інтервал поставки можна також трактувати як норму поточного запасу, виражену у днях (добах).

У разі організації постачання одного і того ж ресурсу з кількох джерел (від кількох постачальників), максимальну величину поточного запасу можна виразити через середньозважену величину

, (6.12)

де q_ni - партія матеріальних ресурсів даного виду, що надходить на підприємство від і-го постачальника; γ_ni – питома вага поставки ресурсу від і-го постачальника, виражена у відсотках чи долях одиниці; n – кількість постачальників.

Оскільки в процесі виробництва використовується багато різноманітних матеріальних ресурсів, поточні запаси кожного з яких змінюються від максимального до мінімального рівня, то часто в практичних цілях доводиться оперувати середніми показниками поточних запасів.

Середній поточний запас конкретного ресурсу визначається за формулою середнього арифметичного

. (6.13)

Враховуючи, що величина максимального запасу дорівнює величині однієї поставки, а мінімальний поточний запас дорівнює нулю, отримаємо

. (6.14)

Середні поточні запаси визначаються у натуральних чи вартісних одиницях. Разом з тим, їх зручно відображати і у вигляді норми запасу в днях. Норма запасу характеризує на скільки днів роботи підприємства в середньому вистачить наявних запасів цього ресурсу. Звідси зрозуміло, що норма запасу певного матеріального ресурсу дорівнюватиме половині інтервалу між його поставками

. (6.15)

Таким чином, норма поточного запасу у натуральних показниках дорівнює половині величини партії поставки, а за часом – половині інтервалу поставки.

Якщо підприємство використовує обмежену кількість найменувань матеріальних ресурсів (3-4 види), то величина середнього поточного запасу встановлюється зазвичай за повним інтервалом поставки. Так само поступають і при короткому інтервалі поставок (до 5 днів). При інтервалах поставки 5-10 днів середній поточний запас приймають в розмірі 5 днів.

Раціональна організація матеріально-технічного забезпечення підприємства потребує проведення оптимізаційних розрахунків з метою визначення оптимального розміру партії поставки різних видів ресурсів та оптимальної періодичності постачання. Зазвичай при розв’язку таких задач використовують стандартні процедури оптимізації.

Гарантійний (страховий) запас створюється для забезпечення роботи підприємства у випадках вичерпування поточного запасу. Така ситуація може виникати в результаті затримки поступлення чергової партії матеріальних ресурсів або ж при зростанні поточного споживання ресурсів. Причинами затримок у постачанні ресурсів можуть бути затримки при відвантаженні, відсутність транспортних засобів, затримки в дорозі тощо.

Створення гарантійних запасів пов’язане із додатковими витратами підприємства на створення і утримання додаткових складських потужностей та утримання самих гарантійних запасів. Тому існує об’єктивна необхідність оптимізації розмірів гарантійних запасів.

У практиці організації матеріально-технічного постачання зазвичай використовують два способи визначення гарантійного запасу: прямого розрахунку (за інтервалом відставання) та за фактичними даними.

При способі прямого розрахунку величину оптимального гарантійного запасу встановлюють виходячи з часу, необхідного для відновлення поточного запасу за умови його використання до поступлення чергової партії на склад підприємства. Найчастіше цей метод застосовують на новоутворених підприємствах, оскільки ще немає фактичних даних щодо організації постачання.

При використанні другого способу за основу розрахунків беруться усереднені дані про виникнення дефіциту внаслідок недопоставок чи затримок у постачанні за попередні періоди.

Переважно норма гарантійного запасу встановлюється у розмірі, що не перевищує 50 % від поточного запасу. Однак існують такі винятки:

- якщо підприємство-споживач розташоване далеко від зручних шляхів сполучення, то норму гарантійного запасу доцільно встановлювати у розмірі повного поточного запасу;

- якщо інтервал поставок не перевищує 5 діб, то норма гарантійного запасу також приймається у розмірі повного поточного запасу;

- якщо матеріальні ресурси доставляються на склади підприємства із районних чи інших постачальницьких баз, то норма гарантійного запасу встановлюється у розмірі 30 % від поточного.

На деяких підприємствах, де особливо важливо забезпечити безперебійну роботу, встановлюються незнижувані гарантійні запаси і в більших розмірах, але переважно вони не перевищують 15 днів.

Сезонні запаси створюються у тих випадках, коли у постачанні виробництва мають місце сезонні перерви (осіннє бездоріжжя, розливи рік і т.п.). Сезонні запаси включають як поточні, так і страхові запаси на період сезонних перерв у постачанні матеріально-технічних ресурсів. Розмір цих запасів залежить від тривалості перерв у постачанні.

Важливим завданням управління запасами матеріально-технічних ресурсів є визначення та дотримання їх оптимальних розмірів. Вирішення цього завдання дозволяє знизити потребу підприємства в оборотних коштах, мінімізувати витрати, пов’язані з утриманням запасів товарно-матеріальних цінностей, знизити собівартість продукції (робіт, послуг), покращити фінансовий стан підприємства.

Складське господарство є важливою ланкою системи матеріально-технічного забезпечення виробництва. Основна мета складського господарства полягає у забезпеченні збереження сировинних та матеріальних ресурсів і готової продукції.

Складське господарство складається з мережі складів зі спеціальними пристроями й устаткуванням для переміщення, штабелювання та збереження матеріальних цінностей, а також із ваговим і вимірювальним устаткуванням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.

Загалом складське господарство підприємства виконує ряд важливих функцій:

- приймання матеріальних цінностей за певними параметрами, облік і оформлення документів;

- створення необхідних умов для збереження матеріальних цінностей, їх перетарювання, переміщення й розміщення на складах;

- підготовка та відпуск матеріальних засобів у виробництво й на сторону;

- підготовка складських приміщень і площ;

- переміщення вантажів усередині складів з метою більш раціонального використання площі складів, забезпечення оперативності постачання матеріально-технічних ресурсів до місць їх споживання чи з інших причин;

- приймання від виробничих підрозділів готової продукції з оформленням документів, розміщення її на складах і забезпечення охороною;

- підготовка партій готової продукції до відвантаження споживачам (затарювання, етикетування, сортування, розфасування, комплектування, пакування тощо);

- відпускання готової продукції споживачам з оформленням відповідної документації;

- розроблення й реалізація заходів щодо вдосконалення тарно-складського господарства, вантажно-розвантажуваль-них робіт, механізації та автоматизації складів;

- управління рівнем запасів матеріально-технічних ресурсів.

Правильна організація складського господарства сприяє прискоренню обертання оборотних засобів, скороченню тривалості виробничого циклу, організації ритмічної роботи всіх ланок виробництва. До основних завдань, які вирішуються в процесі організації складського господарства, відносяться:

· вибір типу складів;

· визначення потреб у складських приміщеннях;

· розміщення складів та їх обладнання;

· визначення системи складського обслуговування.

Зрозуміло, що вирішення означених завдань буде залежати від галузевої специфіки підприємства, номенклатури і обсягів матеріальних цінностей, багатьох інших факторів.

Залежно від ролі у виробничо-господарській діяльності розрізняють такі види складів як постачальницькі, виробничі та збутові.

Постачальницькі (матеріальні) склади призначені для зберігання матеріальних цінностей, що поступають ззовні від постачальницьких підприємств та організацій. Такими цінностями можуть бути сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати тощо.

Виробничі склади створюють для зберігання напів-фабрикатів власного виробництва, інструментів, запасних частин для обладнання, різної технологічної оснастки.

Збутові склади призначені для зберігання готової продукції та відходів виробництва.

За рівнем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані склади.

Універсальні склади призначені для зберігання широкої номенклатури матеріальних ресурсів, що мають різне призначення. Найчастіше універсальними є центральні матеріальні склади з номенклатурою матеріальних цінностей, що перевищує тисячу найменувань.

Спеціалізовані склади створюються для зберігання однорідних груп матеріалів. До них відносяться склади твердого та рідкого палива, паливно-мастильних матеріалів, будівельних матеріалів тощо.

За характером технічного облаштування розрізняють відкриті, напівзакриті, закриті та спеціальні склади.

До відкритих складів відносять споруди у вигляді різних естакад, відкритих бункерів, траншей, майданчиків, які відповідним чином підготовлені для проведення складських робіт та зберігання матеріальних ресурсів. Відкриті склади використовують переважно для зберігання великогабаритної продукції: лісоматеріалів, твердого палива, залізобетонних виробів та конструкцій, матеріалів у контейнерах, прокату чорних металів (балок, швелерів, рейок, труб, сортового прокату, груболистової сталі тощо).

Напівзакриті склади – це споруди, що мають навіс та одну, дві або три стіни чи огорожу. Напівзакриті склади призначені переважно для зберігання різних будівельних матеріалів, пиломатеріалів, дрібно сортного прокату чорних металів, вогнетривкої цегли і т.п.

Закриті склади – це будівлі та споруди, що мають покрівлю та огорожу з усіх сторін. Вони призначені для зберігання матеріальних цінностей, що потребують захисту від атмосферних впливів. На закритих складах найчастіше зберігаються: тонколистова сталь, металева та транспортна стрічка, дріт у мотках, кабельна продукція, гумотехнічні вироби, пластмасові вироби, хімічна продукція, дрібні металеві вироби, вимірювальні прилади, інструмент, технологічна оснастка, різноманітне обладнання.

Спеціальні склади – це склади переважно закритого типу (наземного або підземного облаштування), призначені для зберігання специфічних видів матеріальних ресурсів: рідкого палива, мастильних матеріалів, вибухових речовин, інших видів матеріальних ресурсів, які потребують особливих умов зберігання.

Незалежно від типу складу всі роботи, які здійснюються на складах можна звести до таких основних операцій: приймання матеріальних ресурсів, їх розміщення, зберігання, підготовка до виробничого використання, відпускання виробничим та іншим підрозділам підприємства, облік матеріальних цінностей.

Усі матеріали, які надходять на склад, мають пройти кількісний та якісний вхідний контроль. Кількісний контроль полягає у перевірці відповідності кількості маси, об’єму або ж обсягу вантажів, які надійшли на склад, даним, що вказуються в рахунках-фактурах та інших супроводжуючих документах. Якісний контроль має на меті встановити відповідність якості матеріалів стандартам, технічним умовам, зразкам та іншим вимогам, які відображені в договорах поставки. Результати приймання матеріальних цінностей на склад мають бути оформлені відповідними приймальними актами, а у випадку незадовільних результатів – рекламаційними актами для виставлення претензій постачальникам або транспортним організаціям. Матеріали, які пройшли контроль, необхідно підготувати до зберігання шляхом їх маркування або консервації.

При розміщенні і зберіганні матеріалів на складах слід дотримуватися таких правил:

- у процесі зберігання має забезпечуватися якісне і кількісне заощадження матеріальних цінностей. З цією метою на складах підтримується відповідна температура, вологість, дотримуються вимоги протипожежної безпеки тощо;

- при розміщенні матеріальних цінностей потрібно враховувати зручність виконання приймально-відпускних операцій;

- розміщення матеріальних ресурсів повинно забезпечувати легкість та зручність доступу для перевірки їх наявності та стану збереження;

- розміщення матеріальних ресурсів слід здійснювати виходячи з вимоги найраціональнішого використання площі та кубатури складських приміщень, а також діючого підйомно-транспортного устаткування.

Складський облік матеріалів ведуть у спеціальних картотеках. В облікових картах зазначають страховий і максимальний запаси матеріальних цінностей, а також їх наявність з урахуванням всіх надходжень і видач. На основі даних обліку працівники складів зобов’язані своєчасно подавати інформацію відділу матеріально-технічного забезпечення стосовно відхилень від норм запасів. У тих випадках, коли залишок зменшується до величини страхового запасу або ж перевищує максимальний запас, складські працівники повинні терміново інформувати керівництво відділу матеріально-технічного забезпечення. У першому випадку відділом МТЗ вживаються термінові заходи щодо прискорення чергової поставки, а у другому – до її уповільнення або до заміни поставки надлишкового матеріалу іншим, більш необхідним.

Для запобігання фактам псування, крадіжок, втрати матеріальних цінностей з різних причин, на складах слід регулярно проводити інвентаризацію. Інвентаризація полягає у підрахунку, обмірі, зважуванні усіх наявних матеріальних цінностей з метою встановлення відповідності між фактичною їх наявністю та обліковими даними. Виявлені в процесі інвентаризації недоліки фіксуються у спеціальних актах, у яких вказуються причини та винуватці допущених порушень.

Окремі види матеріальних ресурсів потребують попередньої підготовки до споживання їх у виробництві. Наприклад, металевий прокат слід попередньо розкроїти або розрізати, сипучі матеріали – висушити та розфасувати, готові вироби – укомплектувати і т.п. З цією метою на складах створюють відповідні заготівельно-підготовчі дільниці, які комплектують відповідним устаткуванням (гільйотинними ножицями, циркулярними пилами, фасувальними пристроями та ін.).

Основою для відпуску товарно-матеріальних цінностей зі складу є ліміти, які встановлюються для окремих цехів з урахуванням їх виробничої програми і норм витрат, а також ліміти, встановлені для окремих дільниць, служб, бригад. Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування і забезпечення виробничих підрозділів матеріальними ресурсами: пасивна система – для підприємств одиничного і дрібносерійного виробництва з нестабільною номенклатурою матеріалів; активна система – для підприємств великосерійного і масового виробництва з відносно стабільною номенклатурою і ритмічним споживанням у виробництві матеріальних ресурсів.

За пасивної системи склад забезпечує виробництво матеріалами на основі лімітних відомостей і разових вимог. Цехи отримують матеріали зі складу і доставляють їх у цехові комори, зазвичай, власними засобами. За активної системи склад забезпечує цехи матеріалами на основі спеціальних планів – карт або ж графіків, які визначають кількість (у межах встановлених лімітів) і дату відпускання матеріалів.

Облаштування і оснащення складів залежить від багатьох факторів. Найважливіші з них – це габарити, кількість вантажів, умови зберігання, характер споживання у виробництві, а також режим їх отримання і відвантаження.

Устаткування для збереження вантажів можна поділити за родом матеріалів, що зберігаються: для збереження штучних великогабаритних, тарно-штучних, сипучих, рідких і газоподібних вантажів відповідно до фізичного стану й характеристик вантажів.

Штучні вантажі можуть зберігатися на складах у штабелях (плоских, стоячих або ящикових піддонах) або на стелажах, типи та параметри яких залежать від вантажів, що зберігаються, а також призначення складу, технології перероблення вантажів, терміну їх зберігання та інших чинників.

Сипучі вантажі зберігаються на відкритих складських майданчиках у штабелях і траншеях різноманітної форми та закритих складах, а у разі невеликих запасів — у бункерах різноманітної форми.

Рідкі вантажі можуть зберігатися на складах у відповідній тарі (бочках, різноманітних резервуарах ).

Для механізації вантажно-розвантажувальних робіт і виконання робіт з переміщення вантажів всередині складських приміщень застосовують різноманітні пристрої та машини: крани-штабелери, електронавантажувачі, крани-балки та мостові крани, електрокари й різноманітні засоби безперервного транспорту.

Для кількісної характеристики обсягів складської діяльності, оцінки рівня організації та ефективності складського господарства можна використати таку систему показників [17, с.403-409].

1. Складський оборот – обсяг матеріальних ресурсів, що відправляються зі складу у виробничі підрозділи підприємства за рік

, (6.16)

де - обсяг складського обороту у натуральних одиницях;

- обсяг поступлення матеріальних ресурсів за рік;

, - залишок запасів на складі на початок і кінець року відповідно.

Якщо обсяг складського обороту визначається у грошових одиницях, то його називають складським товарооборотом (складською реалізацією).

Розрізняють також показник внутрішньоскладського обороту, який залежить від коефіцієнтів переробки відповідних ресурсів на складі

, (6.17)

де - внутрішньоскладський оборот; - коефіцієнт переробки матеріальних ресурсів (товарів) на складі.

Розрахунок показників складського та внутрішньо-складського обороту слід здійснювати за окремими групами та видами матеріальних ресурсів.

2. Складський запас – це показник, який характеризує обсяг запасу матеріальних ресурсів, що постійно знаходиться на складі і призначений для забезпечення нормальної роботи підприємства. Оскільки обсяги запасів на складах постійно коливаються, то для характеристики складського запасу використовують величину середнього запасу, яку найчастіше визначають за формулою середньої хронологічної

, (6.18)

де - середній загальний запас у натуральних одиницях; - обсяг загального запасу на окремі дати звітного періоду; m – кількість дат звітного періоду, станом на які є дані про величину загальних запасів.

3. Коефіцієнт обертання запасів – показник, який характеризує швидкість оновлення матеріальних ресурсів на складах. Чим швидше відбувається таке оновлення, тим більше обертів здійснюють матеріальні ресурси (запаси). Показник обертання складських запасів визначають таким чином:

. (6.19)

4. Тривалість зберігання запасу – показник, який характеризує час пролежування запасів на складах підприємства, тобто непродуктивний час перебування їх на підприємстві

(6.20)

або , (6.21)

де - середньодобова витрата матеріального ресурсу (обсяг середньодобової видачі ресурсу зі складу).

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. II. Організація перевезень
3. II. Організація перевезень
4. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
5. Адміністративно-територіальна організація
6. Багатомірність системи світового господарства
7. Білорусь. Характеристика положення та господарства країни.
8. Біологічні методи боротьби з шкідниками сільського й лісового господарства
9. Бюджет домогосподарства.
10. Бюджет домогосподарства.
11. Бюджетне фінансування житлового господарства.
12. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу

Переглядів: 3682