Переваги та недоліки різних методологій оцінки потенціалу підприємства

Таблиця 7.5

Таблиця 7.3

Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій

Групи ризику	Тип інвестиції (інституції)	Коефіцієнт капіталізації, %
	Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу
	Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній	12,5
	Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань
	Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень
	Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не потребує великих витрат
	Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також у ті, що потребують незначних поточних вливань капіталу, мають високу конкурентоспроможність, а водночас високий ризик банкрутства
	Вкладення капіталу в підприємство в одноосібного власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання послуг не потребує суттєвих витрат для поточного фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу

Розрахунок коефіцієнта згідно з даним методом проводиться за такою формулою:

(7.13)

де k — ставка капіталізації; р_вк — дохідність використання власного капіталу; q_п — частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об'єкта; Ке — іпотечний коефіцієнт Елвуда.

Слід зазначити, що з розвитком оціночної практики метод Елвуда було дещо модифіковано. Однією з найбільш відомих модифікацій є формат формули Акерсона.

Метод фінансових показників схожих підприємств використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації їх продукції. Уважають, що цей показник ураховує як повернення капіталу, так і дохідність його використання. Проте коефіцієнт капіталізації не враховує відмінностей у структурі капіталу підприємств, а також у їхній амортизаційній політиці. Тому загальну ставку капіталізації згідно з цим методом визначають як відношення суми чистого прибутку (нарахованого відсотка на капітал) та сумарного відшкодування (знецінення й амортизації) до суми всього капіталу підприємств.

Метод ринкового мультиплікатора визначає ставку капіталізації виходячи з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання. Загальний розрахунок проводиться за такою формулою:

(7.14)

Як приклад використання цього методу можна запропонувати коефіцієнти капіталізації та відповідні їм ринкові мультиплікатори, визначені за даними російських підприємств (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Коефіцієнти капіталізації та ринкові мультиплікатори для російських підприємств різних галузей

Галузь промисловості	Мультиплікатор, %	Коефіцієнт капіталізації, %
Нафтопереробка	14,20	7,04
Зв'язок	10,90	9,17
Електроенергетика	6,00	16,67
Машинобудування	3,50	28,57
Кольорова металургія	2,65	37,74
Нафтохімія	0,90	111,11

На закінчення доцільно зазначити, що кожен з названих підходів та спеціальних методів має свої переваги та недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки описаних оціночних концепцій наведено у таблиці 7.5.

Слід зазначити, що прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами (залежно від кваліфікації аналітика). Кінцевий вибір величини вартості об'єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб'єктивної думки експерта. Доцільно наголосити, що процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, —- це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об'єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих умовиводів, які передбачають повторний аналіз вартісноутворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур тощо.

Підхід	Переваги методів	Недоліки методів
Витратний підхід	Аналіз варіантів найліпшого та най ефективнішого використання земельної ділянки. Техніко-економічний аналіз можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень. Остаточне збалансування величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним із структурних елементів. Оцінка об’єктів загальнодержавного чи унікального характеру. Оцінка потенціалу за умови малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості землі тощо.	Використання “колишньої” господ-дарської інформації потребує їх приведення до одного часового періоду, механізм розрахунків у цьому аспекті не можна назвати досконалим. Ігнорування перспектив розвитку підприємств та ринкового середовища. Повністю випадають із кола досліджень індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта.
Порів-няльний підхід	Орієнтація на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом. Достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати. Дає змогу врахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта, а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення попиту та пропонування, ціни на супутні об’єкти тощо)	Потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки. Неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння. Ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому. Значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацьовування великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів. Необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо (навіть з причин недостатності кваліфікаційного рівня аналітика).
Результатний підхід	Урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду, досягнутих результатів та сформованих ринкових умов. Можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об'єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації	В аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація. Аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб'єктивний характер. Неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи розрахунку ставки дисконту	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.