МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Фінансова криза як в відсутність потенціалу для успішного функціонування підприємств
Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління зумовлена тим, що за умов ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, перебуваючи під постійним впливом несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства. Так під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. Антикризове фінансове управління - система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент значною мірою повинен спиратися на функціональний і методологічний інструментарій контроллінгу, а також враховувати вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом»,який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств. Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах: 1) як система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильнихі слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація і нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо; 2) як система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання. При цьому суттєвим фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень у фінансовій сфері, є відсутність на вітчизняних підприємствах системи ефективного контроллінгу. Фінансовий контроллінгвключає широке коло функцій і завдань: розробка фінансової стратегії; прогнозування, планування та бюджетування; координація планів і діяльності; фінансовий аналіз; оцінка та управління фінансовими ризиками; внутрішній аудит і контроль; інформаційне забезпечення; методологічне забезпечення та внутрішній консалтинг. Дійовим інструментом фінансового контроллінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством є система раннього попередження та реагування (СРПР). Першочерговим її завданням є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання. Процес створення системи раннього попередження умовно можна поділити на шість етапів: 1. Визначення сфер спостереження 2. Визначення індикаторів раннього попередження 3. Розрахунок цільових показників та інтервалів, їх змін у розрізі кожного індикатора 4. Формування завдань для аналітичних центрів 5. Розробка висновків щодо впливу тих чи інших чинників на діяльність підприємства 6. Реформування інформаційних каналів: забезпечення надходження інформації у СРПР та від системи до її користувачів Одним з головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства. Одним з методів прогнозування банкрутства є дискримінантний аналіз. До основнихмоделей прогнозування банкрутства за даною методикою можна віднести: 1) двофакторну модель: За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначається коефіцієнтом ліквідності поточної Кпл і питомою вагою позикових коштів в структурі пасиву Кп за формулою:
Z = -0,3877 -1,0736Кпл +0,0579Кп. (13.1) Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства перевищує 50 % і підвищується зі збільшенням Z. 2) Z-показник Альтмана: Модель Альтмана розроблено в 1968 році (скоригована у 1983 році): Z83 = 0,717 Х1 + 0,847 Х2 + 3,107 Х3 + 0,42 Х4 + 0,995 Х5 , (13.2) де Х1 – відношення робочого капіталу до суми всіх активів; Х2 - відношення чистого прибутку до суми всіх активів господарюючого суб’єкта; Х3 – рівень прибутковості активів (співвідношення валового прибутку (збитку) до суми всіх активів господарюючого суб’єкта); Х4 – ринкова капіталізація підприємства до суми капіталізації (співвідношення власного капіталу та зобов’язань); Х5 – оборотність активів у кількості оборотів (відношення чистого виторгу від реалізації до суми всіх активів господарюючого суб’єкта). Граничне значення індексу Z83 дорівнюватиме 1,23. 3) модель інтегрального показника фінансового стану. Модель інтегрального показника фінансового стану є доповненням моделей Альтмана та розраховується за формулою:
Іф.с. = 3,2 Х1 + 1,6 Х2 + 0,4 Х3 + 0,8 Х4 + 1,6 Х5 +1,6Х6, (13.3) де Х1 – співвідношення найбільш ліквідні активи та поточних зобов’язань; Х2 - відношення суми найбільш ліквідних та швидкореалізуємих активів до поточних зобов’язань; Х3 – відношення оборотних активів та поточних зобов’язань; Х4 – співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства; Х5 – співвідношення власного капіталу і пасиву; Х6 – відношення різниці між власним капіталом та необоротними активами до суми зобов’язань підприємства.
Іф.с. >0.9 – мінімальний ризик; 0,8 < Іф.с. <0,9 – помірний ризик; 0,7 < Іф.с. < 0,8 – середній ризик; 0,6 < Іф.с. < 0,7 – граничний ризик; Іф.с. < 0,6 – неприпустимий ризик.
4) модель Спрингейта За моделлю Спрингейта ймовірність настання банкрутства розраховується за формулою: ZС = 1,03 Х1 + 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4Х4, (13.4) де Х1 – відношення робочого капіталу до суми всіх активів; Х2 - відношення прибутку до сплати податків до суми всіх активів господарюючого суб’єкта; Х3 – відношення активів до сплати податків до короткострокових зобов’язань; Х4 –відношення обсягів продажів до загальної вартості активів. Якщо ZС менше 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.
3) модель Ліса Ймовірність банкрутства по Лису (ZЛ): ZЛ = 0,063 х1 + 0,092 х2 + 0,057 х3 + 0,001 х4 , (13.5) де x1 - відношення оборотних активів до загальної суми активів; x2 - співвідношення прибутку від реалізації до активів; x3 - відношення нерозподіленого прибутку й активів; x4 – співвідношення власного й залученого капіталів.
Граничнезначення ZЛ = 0,037. 4) модель Таффлера: ZT = 0,03 х1+ 0,13 х2 + 0,18 х3 + 0,16 х4 (13.6) де x1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань; x2 – співвідношення оборотних активів та зобов’язань; x3 – відношення короткострокових зобов’язань до активів; x4 – співвідношення прибутку від реалізації та активів. Якщо ZT > 0,3 — підприємство має добрі довгострокові перспективи, при ZT < 0,2 — є ймовірність банкрутства (кризи).
6) модель Фулмера: Zф = 5,528 Х1 + 0,212 Х2 + 0,073 Х3 + 1,27 Х4 – 0,12 Х5 +2,335Х6 + 0,575 X7 + 1,083 X8 + 0,894 X9 – 6,075, (13.7) де Х1 – Відношення нерозподіленого прибутку минулих років до сукупних активів; Х2 - відношення об’єму реалізації до сукупних активів; Х3 – відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів; Х4 – відношення грошового потоку до суми зобов’язань; Х5 – відношення боргу до суми активів; Х6 – відношення власного капіталу до сукупного активу; Х7 – логарифм від матеріальних активів; Х8 – відношення оборотних активів до сукупних зобов’язань; Х9 – відношення прибутку до сплати відсотків та податків до сплаченого відсотка. Якщо ZФ > 0— компанія функціонує нормально з подальшими перспективами ефективного розвитку, при ZФ < 0— втрата платоспроможності неминуча.
7) R-модель прогнозу ризику банкрутства: R = 8,38 Х1 + Х2 + 0,054 Х3 + 0,063 Х4, (13.8) де Х1 – відношення оборотного капіталу до активу; Х2 - відношення чистого прибутку до власного капіталу; Х3 – відношення виторгу від реалізації до активу; Х4 – відношення чистого прибутку до інтегральних витрат.
0 < R <0,18 – ймовірність банкрутства 90-100%; 0,18 < R < 0,32 – ймовірність банкрутства 60-80%; 0,32 < R < 0,42 – ймовірність банкрутства 15-20%; R > 0,42 – ймовірність банкрутства мінімальна до 10%. У разі, якщо заходи з попередження фінансової кризи на підприємстві не принесли бажаного результату (або вони взагалі не проводилися), і підприємство все ж опинилося на межі банкрутства, то в арсеналі антикризового управління залишається ще один інструмент, за допомогою якого можна уникнути банкрутства та ліквідації - фінансова санація. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. При цьому в організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки: 1) розробка плану санації, 2) проведення санаційного аудиту, 3) менеджмент санації. Як правило, розробкою санаційної концепції (плану) за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв'язку з внутрішніми службами контроллінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням арбітражного суду розробляє керуючий санацією. Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції, або плану санації. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності належать наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме: а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей б) конкурентних переваг; в) виробничого і кадрового потенціалу; г) реальної та дійової санаційної концепції. Вирішальним для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Основне завдання фінансового менеджменту в ході санації підприємства - правильне визначення потреби в капіталі для проведення санації та мобілізація фінансових джерел санації підприємств. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Під санацією розуміються заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація - система заходів по відновленню платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, яке перебуває кризі, з метою запобігання його банкрутства та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, фінансово-економічних, правових та ін. заходів у межах чинного законодавства до початку порушення провадження справи про банкрутство. Ухвала про проведення санації боржника приймається арбітражним судом за клопотанням комітету кредиторів. До основних передумов прийняття рішення про проведення санації боржника після порушення справи про банкрутство належать такі: санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації; наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності; наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника. Ініціатива про санацію може походити від потенційного санатора, розпорядника майна, а також від самого підприємства-боржника. У першому випадку кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації при наявності одного з мотивуючих стимулів, а саме: - здобуття контролю над підприємством-боржником; - ефект синергізму, пов'язаний з новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів; - збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо; - приватизація підприємства, якщо воно належить до державної форми власності. З пропозицією про санацію може вийти також розпорядник майна підприємства, який призначається ухвалою арбітражного суду про порушення справи про банкрутство з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. З відповідною пропозицією розпорядник майна виходить, якщо в ході виконання своїх функцій він дійшов висновку про наявність у боржника реальних можливостей виходу з фінансової кризи. У разі, якщо ініціатором санації є боржник, то справа про банкрутство, як правило, також ініціюється боржником. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційноспроможним, однак у нього бракує часу для реалізації плану санації. Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть мати вигляд: а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника); б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної Обов'язковими складовими плану реорганізації є: - умови участі санатора у задоволенні вимог кредиторів; - умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника; - механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо). При цьому включення санатора до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися такими основними способами: по-перше, у ході збільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викуповуються санатором; по-друге, у результаті переуступки частини корпоративних прав на користь санатора власниками підприємства, що підлягає санації; по-третє, у результаті злиття, поглинання чи приєднання. План санації зі збереженням статусу юридичної особи має свої особливості. Він значною мірою базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та участі в санації власників підприємства. План санації в обов'язковому порядку має містити таку інформацію: - аналіз причин фінансової кризи; - оцінку фінансового стану боржника до початку санації; - заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості); - узгоджений з кредиторами порядок відстрочки виконання платіжних зобов'язань; - інформацію про те, наскільки реалізація плану санації покращує шанси задоволення претензій кредиторів порівняно з вихідною ситуацією; - порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та задоволення вимог шляхом проведення ліквідаційних процедур; - прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника у процесі та після реалізації плану санації із зазначенням строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів; - механізми контролю за ходом реалізації плану. Функції нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна чи керуючого санацією). Як зазначалось раніше, одним з інструментів фінансового оздоровлення підприємств, що перебувають у кризі, є їх реструктуризація. Реструктуризація підприємства – це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Досить часто поняття «реструктуризація підприємства» та «реорганізація» ототожнюють. Проте слід розуміти, що перше поняття є ширшим, оскільки включає, поряд з іншими, заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Таким чином, основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу. За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 13.1). Залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації: 1. Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін в організаційній та виробничо-господарській сферах підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. У рамках даного виду реструктуризації можуть проводитися такі заходи: - зміна керівництва підприємства; - впровадження нових, прогресивних форм і методів управління; - диверсифікація асортименту продукції; - покращення якості продукції; - підвищення ефективності маркетингу; - зменшення витрат на виробництво; - скорочення чисельності зайнятих на підприємстві
Рис. 13.1 Форми реструктуризації підприємств
2. Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. До основних заходів у рамках реструктуризації активів слід віднести такі: - продаж частини основних фондів; - продаж зайвого обладнання, запасів сировини і матеріалів тощо; - продаж окремих підрозділів підприємства; - зворотний лізинг; - реалізація окремих видів фінансових вкладень; - рефінансування дебіторської заборгованості. 3. Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури та розмірів власного і позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. Слід зазначити, що фінансова реструктуризація має в обов’язковому порядку супроводжуватися реструктуризацією виробництва. До основних заходів в рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі: - реструктуризація заборгованості перед кредиторами; - одержання додаткових кредитів; - збільшення статутного фонду; - заморожування інвестиційних вкладень. 4. Корпоративна реструктуризація (реорганізація) є найбільш складним видом реструктуризації. Вона пов’язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які проводяться в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі: - часткова або повна приватизація; - поділ великих підприємств на частини; - виокремлення з великих підприємств підрозділів; - виокремлення з підприємства об’єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів; - приєднання чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами.
Читайте також:
|
||||||||
|