• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІІІ період. Назрівання Другої Світової війни 1933-1939 рр.

Перемога нацистів у Німеччині, загострення міжнародної ситуації, військові конфлікти в Азії та Європі.

Зусилля СРСР протягом 1933 – 1935 рр. щодо створення колективної безпеки в Європі: укладення договорів про взаємодопомогу між СРСР і Францією, СРСР і Чехословаччиною.

Італо-ефіопська війна 1935 – 1936 рр. - приєднання Ефіопії як колонії до Італії. Ці дії остаточно поховали Версальський мирний договір.

Друга половина 1930-х рр. – політика невтручання,умиротворення (в Європі – Англія і Франція), політика нейтралітету (США).

Створення «Антикомінтернівського пакту» (листопад 1936 р.) між Німеччиною, Японією, до якого в 1937 р. приєднується Італія. (вісь Рим-Берлін-Токіо).

Поширення японської агресії в Китаї. «Меморандум Танаки», агресія проти Монгольської Народної Республіки (березень 1926 р.), Північного Китаю (у липні 1937 р.).

Аншлюс Австрії до Німеччини 12 березня 1938 р.

Мюнхенська угода 29-30 вересня 1938 р. Гітлера (рейхсканцлер Німеччини), Муссоліні (голова уряду, дуче Італії), Чемберлена (прем’єр-міністр Великобританії) і Даладьє (прем’єр-міністр Франції) про поділ Чехословаччини.

Англо-франко-радянське зближення 1939 р.

Пакт Рібентропа-Молотова 23 серпня 1939 р. – договір про ненапад між СРСР і Німеччиною.

Початок Другої світової війни – 1 вересня 1939 р. – день нападу Німеччини на Польщу.

2. Наслідки Першої світової війни. Підписання Версальського та інших мирних договорів.

Перша світова війна 1914-1918 років, яка стала підсумком краху існуючої системи міжнародних відносин, фактично була проявом кризи європейської цивілізації. Це пояснюється наступними складовими:

1) намаганням європейських держав створити на континенті наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть систему рівноваги сил;

2) перетворенням після об’єднання 1871 р. Німеччини у самостійний центр сили та змушенням Франції шукати собі союзників щодо рівноваги сили Німеччини;

3) поступовим утворенням у Європі Троїстого союзу та Антанти з метою зміцнення рівноваги і збереження миру;

4) оптимістичним настроєм європейського суспільства і недооцінкою небезпеки мілітаризму та націоналізму;

5) приєднанням до Троїстого союзу Болгарії (вересень 1915 р.), а до Антанти – Італії (травень 1915 р.);

6) впливом військових фронтових негараздів (Верденська битва – лютий-грудень 1916 р.; Ютландська морська битва травня 1916 р.; наступ англо-французьких військ на Соммі – липень-листопад 1916 р.) на внутрішнє становище воюючих країн: перебудова на потреби війни економіки, падіння життєвого рівня населення, зростання незадоволення війною;

7) Лютневою та Жовтневою революціями 1917 року в Росії;

8) виходом з війни Болгарії (вересень 1918 р.), Туреччини (жовтень 1918 р.), Австро-Угорщини (3 листопада 1918 р.);

9) початком демократичної революції в Німеччині (3 листопада 1918 р.);

10) Комп’єнським перемир’ям Німеччини з Антантою 11 листопада 1918 р. та закінченням Першої світової війни.

Підсумки ПСВ:

1. Економічні та соціальні наслідки: (таблиця 1 «Матеріальні втрати і людські втрати в результаті ПСВ» і 2 «Рівень виробництва промислової продукції в окремих країнах і регіонах світу, 1913 – 1925 рр.»). Варто наголосити на тому, що у той час як Європа виносила всі воєнні труднощі, неєвропейські центри сили, і перш за все, США і Японія, отримали максимальні вигоди із катастрофи.

2. Поряд із прямими воєнними витратами і втратами варто врахувати і непрямі втрати: а) невироблений в роки війни національний продукт; б) ненароджене населення; в) спад населення в результаті лих війни і післявоєнного зубожіння. Ось чому до 10 млн. вбитих у ході війни потрібно прибавити і 18 млн. померлих в результаті епідемії «іспанки» після війни.

3. Але не тільки європейській соціально-економічній системі було нанесено страшного удару. У надто важкому становищі опинилась система Європейського концерту. Із 5 великих держав – стовпів концерту – до моменту початку Версальської конференції одна (Австро-Угорщина) перестала існувати; ще дві (Німеччина і Росія) знаходились в ситуації найбільшої внутрішньої кризи після краху традиційних авторитарних монархічних режимів. Таким чином, завдання підтримки світопорядку падало на Англію і Францію. Але, які б не були амбіції цих держав, реальна їх вага (економічна, воєнно-технічна, демографічна) у світі була явно недостатньою для того, щоб відігравати таку роль. Адже, ще наприкінці ХІХ ст. США перетворилися на економічну державу №1.

4. Світова війна змінила співвідношення сил між Європою і Америкою і у фінансовій сфері. До ПСВ беззаперечною фінансовою столицею світу був Лондон, а універсальним світовим платіжним засобом – фунт стерлінга. Все змінила ПСВ!!! У 1915 – 1920-ті рр. країни Антанти активно скуповували в США обладнання, продовольство, транспортні засоби, снаряди тощо. Навряд чи без американського продовольства, бавовни, металів, транспортних засобів, обладнання, снарядів Англія і Франція змогли б вистояти протягом найважчих перших двох з половиною років світової війни і навіть домогтися до початку 1917 р. деякої воєнно-економічної переваги над Німеччиною і її союзниками.

5. Японія на той час була слабкою, щоб відігравати глобальну економічну роль; тим не менш ПСВ привела до різкого посилення «Країни висхідного сонця». Об’єм зовнішньої торгівлі Японії у роки ПСВ потроївся. Японія, подібно до США, перетворилася у націю-кредитора. Таким чином, важливим наслідком ПСВ стало те, що Японія потрапила до клубу привілейованих країн світу.

6. Політичні підсумки Першої світової війни. У результаті війни і під її впливом відбувся крах Російської, Австро-Угорської імперії і монархії в Німеччині, утворилися незалежні національні держави в Центральній і Південно-Східній Європі. З цього часу світ став біполярним.

Для підбиття підсумків ПСВ було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p (взяли участь представники 27 держав, з них 9 учасниць війни – на боці Антанти, 15 – які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни – Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців). Керівництво Паризькою конференцією офіційно здійснювали п'ять держав-переможниць: США, Англія, Франція, Італія і Японія. Тільки їх представники, по два від кожної держави, входили в Раду десяти – керівний орган, створений на початку роботи конференції.

Надзвичайно важливим питанням на конференції був проект Статуту Ліги Націй, міжнародної організації, яка покликана забезпечити загальний мир. Над підготовкою проекту працювали спеціальні урядові комісії Франції, Англії, США. Вони підготували так званий Паризький проект статуту Ліги Націй, включивши до нього пункт про перехід німецьких колоній і колишніх володінь Османської імперії в розпорядження Ліги Націй, з тим, щоб вона видавала мандати (доручення, повноваження) на управління цими територіями малим країнам. Статут, як складову частину Версальського мирного договору 1919 р., підписали 44 держави, в тому числі 33 держави, які брали участь у війні на боці Антанти або приєднались до неї, і 13 держав, які не брали участі у війні. США, не ратифікувавши цей договір, не увійшли до членів Ліги Націй. Декларуючи в Статуті як основну мету організації "розвиток співробітництва між народами і гарантію їх миру і безпеки", Ліга Націй в дійсності була покликана підтримувати Версальську СМВ.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир). Міністр закордонних справ Німецької республіки Г. Мюллер та міністр юстиції Т. Белль підписали мирний договір,який їм запропонували країни-переможниці. Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського. Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Цей договір, з одного боку, був договором між Німеччиною та державами-переможницями, що з самого початку ставило Німеччину в нерівноправні умови в новій СМВ і підігрівало настрої реваншу в німецькому суспільстві. З іншого боку, з числа держав-переможниць була виключена Росія, що завідомо налаштовувало російський уряд проти Версаля. Але справа навіть не тільки в цих формальних подробицях – сам зміст Версальського договору закладав так багато мін уповільненої дії під новий європейський і світовий порядок, що спрацьовування цих мін було лише, так би мовити, питанням часу.

Антинімецькі положення Версаля:

1. Саар (режим військової (французької) окупації строком на 15 років;

2. Демілітаризація рейнської зони (режим військової (французької) окупації строком на 15 років;

3. Територіальні поступки Бельгії, Данії, Литві та Польщі;

4. Втрата всіх колоніальних володінь;

5. Репарації з Німеччини (відповідно до рішень союзників в 1921 р., 132 млрд. золотих марок; відповідно до плану Дауеса 1924 р. – 50 млрд. марок);

6. Обмеження озброєнь Німеччини (рейхсвер в 100 тис. чол., заборона на авіацію, танки і підводний флот, розпуск Генерального штабу та Військової академії);

7. Моральне приниження Німеччини (ст. 231 Версальського договору, в якій вся вина за розв'язування війни покладалася цілком на Німеччину.

Антиросійські положення Версаля:

1.Сильна Польща, яка включила кілька мільйонів українців і білорусів.

2.Сильна Румунія, до складу якої відійшла Бессарабія.

Основні проблеми міжнародних відносин після ПСВ (мирне врегулювання, німецьке питання).

1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала проблема територіального розчленування Німеччини. З територіальних питань було вирішено:

а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11 листопада 1918 р.;

б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися плебісцит місцевого населення;

в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи – Ейпен і Мальмеді;

д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;

е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;

є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення (+ мирні договори з союзниками Німеччини).

3. Проблема колоній.Але не тільки багато європейських народів були незадоволені версальською системою. Повоєнний світоустрій закономірно викликав розчарування у тих народів колоніальних і залежних країн, які серйозно розраховували на зміну своїх доль. Адже лідери післявоєнного світу, і насамперед Великобританія і Франція, не збиралися відмовлятися від старого доброго колоніалізму тільки тому, що це суперечило одному з 14 пунктів Вільсона.

Для того, щоб хоч якось поєднати експансіоністські плани держав з ліберальною Вільсонівською риторикою, була придумана т.зв. мандатна система. Колоніальні держави отримували від нової міжнародної організації безпеки – Ліги Націй – мандати на управління колоніями, які іменувалися відтепер підмандатними територіями.

Було встановлено три види мандатів:

Мандат «А» – колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.

Мандат «В» – колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Заборонялася торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» – колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії. Мандат класу С дозволяв мандатарію управляти підмандатною територією за своїми національними законами і не допускати на підмандатної території іноземний капітал.

Великобританіяотримувала мандати на Палестину, Месопотамію, Танганьіку, частина Того і Камеруну.

Франція -на Сірію, Ліван, частина Того і Камеруну.

Бельгія -на Руанду-Бурунді.

Японія -на Маршаллови, Каролінські і Маріанські о-ва.

ПАС -на німецьку Півд.-З. Африку.

Австралія -на о. Науру, бувш. нім. частина о-ва Нова Гвінея і о-ва на південь від екватора.

Нова Зеландія -на о-ва Західне Самоа.

3. Проблеми репарацій. Франція вимагала від Німеччини сплатити всі збитки – до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини. Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і не встановила ні остаточного розміру, ні терміну виплати репарацій. Домовилися, що Німеччина спочатку сплатить 20 млрд. золотих марок до 1 травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочергово Бельгія). Значна частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподілила репарації по країнах: Франції – 52%, Англії – 22%, Італії – 10%, Бельгії – 8%, Греції, Румунії й Югославії – 6,5%, Японії – 0,75%, Португалії – 0,75%. Проблема репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.

4. Польське питання. Франція наполягала на відновленні кордонів Польщі 1772 р., прагнучи зробити її сильною як свого союзника. Бальфур (Англія) осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як уже згадувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були визначені.

5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у війну. Вона вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протекторат над Албанією тощо. Італійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподілили основні території. Італії відмовили навіть на Близькому Сході й віддали лише Південний Тіроль.

6. Претензії Японії були більше враховані, бо її делегація, користуючись моментом, теж загрожувала покинути конференцію. Від'їзд двох делегацій був дуже небажаним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже згадувалося, Шаньдуну.

7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні органи весь час поверталися до цього питання.

Версальський мир став основою тієї версальської системи, яку держави-переможниці, і насамперед Великобританія і Франція, спробували створити після закінчення ПСВ. Найважливішим компонентом цієї системи стали і договори з колишніми союзниками Німеччини:

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією (10 вересня 1919 р.): колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Буковина передавалася Румунії. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією (27 листопада 1919 р.): частина території Болгарії (Південна Фракія, Південна Добруджа) відійшли до Югославії та Румунії; втрачала вихід до Егейського моря; репарації у 2,2 млрд. золотих франків; армія в 20 тис. чол.).

Тріанонський з Угорщиною (4 червня 1920 p.): втрачала Трансільванію і Східний Банат (на користь Румунії), Словаччину і Підкарпатську Русь – на користь Чехословаччини, частину Хорватії, Бачку і Західний Банат – на користь КСХС (з 1929 р. – Югославія): армія – 25 тис. чол.

Севрський з Туреччиною (10 серпня 1920 p., але в силу не вступив): ліквідація Турецької імперії: втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, Східна Фракія, район Ізміра до Греції, Додеканезські о-ви, зона впливу в п.-з. Анатолії до Італії; Кілікія і зовна впливу у п.-с. Анатолії до Франції; о. Кіпр і зона впливу в п.-с. Анатолії до Великобританії; п-с. Анатолія до Вірменської республіки; зона Проток демілітаризовувалась і передавалась під контроль міжнародної комісії, протоки повністю інтернаціоналізовувались; позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Лозаннський договір(24 липня 1923 р.) з Туреччиною: Анкара визнавала ліквідацію Турецької імперії; Туреччина отримувала Східну Фракію; держави відмовлялись від претензій на контроль за внутрішньою політикою Туреччини.

Версальський мирний договір вступив в силу 10 січня 1920 р. після його ратифікації Німеччиною і чотирма головними союзними державами (Великобританією, Францією, Італією і Японією).

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті ПСВ й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій.

– Франція здобула перевагу на Європейському континенті.

– Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі.

– Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

– США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

Яким було ставлення до договорів у країнах Європи?Чехословаччина, Румунія, КСХС, Греція одержали внаслідок договорів переваги, і тому їх підтримували. Австрія, Угорщина, Болгарія в результаті договорів втратили значні території і тому вони були незадоволені ними.

Мета учасників конференції щодо радянської Росіїполягала в тому, щоб силою ліквідувати владу рад, утворити «санітарний кордон» з малих країн, витіснити Росію з Прибалтики, Західної Білорусії, Західної України і Бессарабії. Одні із цих проблем були вирішені на конференції, інші проблеми належало вирішувати уже після закінчення Паризької мирної конференції.

Рішення Версальської конференції заклали систему нових відносин у післявоєнному світі:

– США взяли курс на утвердження своєї гегемонії у вирішенні важливих проблем післявоєнного світу.

– Відбувся серйозний перерозподіл політичних і економічних позицій серед європейських країн. Франція явно претендувала на лідерство в Європі.

– Учасники Паризької мирної конференції взялися за одночасне вирішення великої кількості складних міжнародних проблем, при цьому припустилися серйозної помилки під час вирішення питання про післявоєнний устрій світу, спробували його законсервувати на переможців і переможених; репарації для Німеччини були визначені без врахування її національних інтересів; проблема кордонів в Європі в результаті їх зміни учасниками конференції в Парижі не тільки не послабилася, але й загострилася; курс країн Західної Європи і США на ізоляцію радянської Росії був недалекоглядним. Зближення Росії з Німеччиною було значною мірою наслідком такого курсу.

3. Загальна характеристика Версальського порядку: його основні риси та недоліки.

Версальська система – – це юридичне, міжнародно-правове оформлення результатів Першої світової війни та визнання після її закінчення нового співвідношення сил у повоєнному світі, а саме: послаблення Німеччини, ліквідація Австро-Угорської імперії і царизму в Росії, суттєве посилення США, Великобританії та Франції.

Це низка договорів, яка була підписана під час роботи Паризької мирної конференції 1919-1920 рр. учасниками форуму з Німеччиною та її головними союзниками в Першій світовій війні(Версальський, Сен-Жерменський, Нейісський, Тріанонський,Севрський, Лозаннський).

Версальська система передбачала територіальні, репараційні, військові, колоніальні постанови.

Ознаки Версальської системи МВ:

1.Розпад імперій;

2. Поява нових держав;

3. Перерозподіл колоній;

4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.

Новим елементому повоєнному світі було намагання США відігравати керівну роль у міждержавних відносинах. В. Вільсон намагався дати раціональну відповідь на нові тенденції, а звідси такі його новації у міжнародних відносинах, як утворення міжнародної організації по збереженню миру – Ліги Націй.

Разом з тим, слід відзначити, що ось ці нові елементи у міжнародних відносинах не могли і не змінили їх імперіалістичного характеру. Боротьба з усім, що загрожувало традиційному функціонуванню системи, велась без коливань. Підтвердженням цієї думки може служити ставлення до радянської Росії, до революційного руху в Німеччині, до малих країн. Територіальний поділ світу, в цілому, здійснювався, як і раніше, не за принципами національної характеристики тієї чи іншої території, а по узгодженню інтересів великих держав. Досить чітко це проявилося в їх відношенні до народів Центральної та Південно-Східної Європи. Так, до складу Румунії були включені території з угорським і болгарським населенням, що надовго створило неприязні відносини між Румунією, Угорщиною і Болгарією. Все це робилося невипадково. Націоналізм на той час ставав потужною політичною силою. Тому-то роз'єднуючи народи, вони його послаблювали. В результаті, соціальні рухи переставали бути загрозою для капіталізму.

Чимало вигод від Версальської системи договорів одержала Великобританія. Під її управління перейшли найважливіші німецькі і турецькі колонії. Німеччина більше не могла бути її конкурентом. У Лізі Націй Великобританія мала практично 6 голосів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз та Індія). Франція також одержала немало вигод від Версальської системи договорів. Вона набула нові колонії в Африці, суттєво посилився її вплив на вирішення європейських проблем. Цього вона досягла шляхом підписання цілої системи військово-політичних союзів з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Югославією, а також утримуванням сильної сухопутної армії. Вирішальну роль Франція відігравала і в вирішенні репараційної проблеми, домоглася виділення їй 52% від загальної суми репарацій.

4. Підписання Вашингтонського мирного договору. Загальна характеристика Вашингтонського порядку в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні: його значення та недоліки.

19 листопада 1919 р. більшістю голосів американський сенат відкинув Версальський Договір. Це була справжня катастрофа для Вільсона - не тільки політична, але і особиста. Після президент важко захворів і останні півтора роки свого перебування при владі був фактично паралізованим.

Вашингтонська конференція проходила з 11 листопада 1921 року до 6 лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були проблеми обмеження морського озброєння та проблеми далекосхідного і тихоокеанського регіонів.

В цій конференції брали участь 14 країн: США та делегації Англії (британські домініони – Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАС, Індія), Франції, Італії, Японії, Бельгії, Голландії, Португалії та Китаю. Усі найважливіші питання конференції і туту вирішувались у форматі великої раійки (США, В. Яп.), але в обговоренні деяких питань активну роль відігравали Фр., Кит. І навіть делегація ДСР (Далекосхідної Республіки), що перебувала у Вашингтоні неофіційно.

Всі ці країни вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси.

США: 1) забезпечити рівність з Вел-єю, 2) забезпечити перевагу над Японією.

Японія – 1) виступала за обговорення питань морського озброєння та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме проблем Китаю.

Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла певну роль в розвитку конференції.

Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):

“Договір чотирьох держав” (13 грудня 1921 р.) підписали США, Англія, Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911 року втрачав свою силу. Адже США розглядали цей союз як набійльшу перепону для американської політики відкритих дверей в Китаї.

“Договір п’яти держав” (6 лютого 1922 р.) підписали США, Англія, Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблів водотоннажність яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановлено пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: Англія – 5; США – 5; Франція – 3; Японія – 1,75; Італія – 1,75.

Це був справжній прорив! Вперше в історії Великобританія відмовилася від стандарту двох держав (королівський флот мав бути в 2 рази сильнішим за флот найсильнішої після Великобританії морської держави), погодившись на військово-морський паритет із США. Тим самим Великобританія 1) визнала втрату своєї гегемонії і 2) змирилася з неминучою прийдешньої гегемонією США, бо хто панує у світовому океані той панує у світі.

“Договір дев’яти держав” (6 лютого 1922 р.) підписали всі держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу поваги суверенності Китаю, поваги територіальної адміністративної недоторканності (але все це було лише на папері). Разом з цим було проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.

У цілому Вашингтонська конференція стала для США хорошим політичним плацдармом для утвердження своєї керівної ролі у світі. Незаперечно, що саме на цій конференції почався процес ревізії Версальської системи договорів. Зауважимо, що міжімперіалістичні протиріччя і після Вашингтонської конференції зберігалися і навіть загострювалися. Протиріччя, закладені у Версальсько-Вашингтонській системі у кінцевому рахунку приведуть людство до Другої світової війни. І це станеться через 17 років.

Зовні все виглядало так, що, за підсумками Вашингтонської конференції США ставали активним учасником міжнародних відносин, найважливішим гарантом стабільності у величезному Тихоокеанському регіоні. Проте це було не так. Республіканці, що перебували при владі в Сполучених Штатах, не прагнули грати активної ролі ні в Європі, ні в Азії. Американська зовнішня політика і після Вашингтонської конференції залишалася пасивною і, по суті, ізоляціоністською. У Білому домі були задоволені результатами Вашингтонської конференції, які зафіксували паритет між ВМФ США і Великобританією, а також визнали принцип "відкритих дверей" в Китаї. Там вирішили, що дипломатія виконала своє завдання, і робити їй, по суті, більше нічого. США поверталися до ізоляціонізму, і їх інтерес до Китаю залишався вузько направленим, утилітарним і пасивним.

Великобританія, що насилу справлялася із завданнями післявоєнного відновлення, не могла і не хотіла відволікати належну частку своїх обмежених ресурсів на рішення питань стабілізації ситуації на східноазіатській периферії її інтересів. Сил Британії ледве вистачало для підтримки порядку серед старих членів Британської співдружності.

Французький уряд був поглинений внутрішньополітичними неладами і страшною перспективою відновлення німецької загрози.

У такій ситуації Японія виявлялася єдиною країною, здатною реально впливати на положення справ в АТР. Тому конструктивна співпраця великих держав з нею була головною умовою життєздатності Вашингтонського порядку. Але надмірна залежність від Японії була і головною слабкістю нової структури регіональних відносин. Вона могла бути частково компенсована за рахунок активнішого включення у Вашингтонський порядок двох фактичних ізгоїв з нього - Китаю і Росії. На цьому шляху, проте, існували ряд серйозних перепон.

Вашингтонські домовленості мали не тільки регіональне значення. Обмежуючи гонку озброєнь на Тихому океані, вони одночасно накладали рамки на військово-морське будівництво в цілому. Стосовно АТР їх роль була особливо велика, оскільки завдяки ним в регіоні тимчасово встановилося прийнятне для всіх головних гравців співвідношення сил. США затвердили себе як морську державу, рівнозначну Великобританію. Лондон і Токіо погодилися з безперспективністю військово-морського суперництва з США.

Лондон відмовився від "стандарту двох держав" і перейшов до стандарту рівності одному найбільшому іноземному флоту ("onepowerstandard"). Але британське лідерство в надводному флоті в цілому збереглося, що укупі з мережею британських військово-морських баз, якими не володіли у той час США, забезпечувало Великобританії позиції військово-морської держави, рівної США. Франція і Італія уникнули скорочення лінійних флотів. Але завдяки своїм скромнішим військово-морським можливостям вони зуміли наполягти на тому, щоб підводні човни, які середні і малі держави вважали гарантами своїй безпеці, залишилися за рамками обмежень, що накладаються вашингтонськими домовленостями.

Японія добилася заборони на будівництво нових і зміцнення старих військово-морських баз держав, що змагалися з нею, на Тихому океані. Завдяки цьому їй вдалося зберегти переважання на величезній частині акваторії Тихого океану, де не було британських баз і де через технічні умови був обмежений оперативний простір американських і британських бойових кораблів. США і Великобританія не мали крупних військових баз на відстані 4000 км. від Японії, а військові флоти того часу могли ефективно діяти на відстані не більше 2000 км. від місць постійної дислокації.

5. Причини краху Версальсько-Вашингтонського порядку.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою. Вона мала низку суттєвих недоліків:

1. Не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;

2. Не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

3. Не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;

4. Викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започаткувала основи національних конфліктів.

Читайте також:

1. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
2. Алкени – вуглеводні, в молекулах яких є один подвійний зв’язок між атомами вуглецю . Алкені називають також олефінами або етиленовими вуглеводнями.
3. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
4. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
5. Афро-азійський світ після Першої світової війни.
6. Близький Схід під час Другої світової війни.
7. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни
8. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
9. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
10. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
11. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
12. Висвітліть положення України в роки першої світової війни.

Переглядів: 3648