Методи історичного дослідження.

Під методами історичного дослідження слід розуміти всі загальні методи вивчення історичного дослідження – це спеціальні наукові методи. Найважливіші ззагально-історичні наукові методи: 1) історико-генетичний; 2) історико-порівняльний; 3)історико-типологічний; 4) історико-системний. При використанні будь-якого з цих методів застосовують загально-наукові методи: а) аналізу і синтезу; б) індукції та дедукції; в) описання та вимір; г) пояснення.

1) історико-генетичний – найдавніший і найпоширеніший в істор. дослідженні. Суть: послідовне розкриття властивостей, функцій і змін реальності, яка вивчається в процесі її історичного руху. Це дозволяє наблизитися до сприйняття об’єкта. Цей метод є аналітично-індуктивним і описовим за формою. Він дозволяє показати причинно-наслідковий рух явищ і подій. Він доступний і простий надає перевагу фактографії. Він спрямований на аналіз розвитку. Негативне: - при надмірній увазі до деталей можна не побачити закономірності. В ідеальній формі цей метод повинен поєднувати: одиничне, особливе і загальне. Цей метод тяжіє до описовості, фотографізму і емпіризму. Але при всій його популярності він немає чіткої логіки і понятійного апарату.

2) історико-порівняльний. На сонові цього методу розроблені всі концепції і теорії історичного процесу в новий час. Логічна підстава методу – аналогія: встановлення подібності на основі співпадіння ознак об’єктів. Пізнавальні можливості цього методу необмежені. Але його застосування вимагає дотримання певних правил: 1) порівняння має відбуватися на основі конкретних фактів; 2) факти повинні репрезентувати одну епоху; 3) при порівнянні фактів різних епох можна говорити про відмінність, а не подібність; 4) логічною основою є аналогія. Недоліки: - не спрямований на розкриття реальності, яка розглядається; - не можна застосовувати при вивченні динаміки суспільних процесів; - формальне застосування цього методу приводить до штучних, спекулятивних висновків.

3) історико-типологічний. Використовується з метою впорядкування і узагальнення історичних фактів. Типологізація вимагає дотримання певних методологічних принципів:

1) обов’язкового виділення тих якісних ознак, за якими здійснюється групування об’єктів;

2) наявність достатньо багатого фактичного матеріалу (об’єктів вивчення), який дозволяє здійснювати типологізацію.

Цей метод досить складний і трудомістський. Передбачає опрацювання значного фактичного матеріалу і залучення математичних засобів, зокрема кластерного аналізу. Не слід плутати типологізацію з класифікацією. Класифікація передбачає групування фактів у механічні кількісні групи. Типологізація об’єктів і явищ суспільного життя дуже складний пізнавальний процес. Він вимагає дотримання ряду методологічних принципів: центральний – питання про ті основи, виходячи з яких виділяються типи якісно-визначених об’єктів і явищ. Марксистська методологія передбачала в основі виділення типів врахування сутнісних властивостей об’єктивної реальності….. Не марксистська – класичний позитивізм виходить з того, що типи суспільних явищ являють собою відособлені сукупності об’єктів, подібних в тих або ін. відношеннях. Критика позитивізму з позиції суб’єктивного ідеалізму (неокантіанство) привела до заміни примітивного і механічного, але об’єктивного підходу до виділення типів, суб’єктивно-ідеалістичним конструюванням дослідником історичних типів. В такому разі основою типологізації, пізнання іст. дійсності стає цілком мислення історика. Такий підхід найчастіше проявляється в «ідеальних типах» М. Вебера. Виділення типів на основі врахування суттєвих рис історичної реальності яка вивчається вимагає визначення якісної природи, як усієї сукупності об’єктів, яка містить визначені їх типи так і самих цих типів. Вся сукупність об’єктів виступає тут, як родове явище. Без розуміння природи цілого не можна виділити якісно-визначені його частини. При цьому зв'язок роду і видів може мати, як вертикальний так і горизонтальний вирази. Вертикальний вираз – генезис капіталізму. Стадії: а) проста капіталістична коопорація; б) мануфактура; в) фабрика. Горизонтальний вираз – соціально-економічна структура селянського господарства в період капіталізму вивчала в собі як цілісність господарства їх типів: а) пролетарські; б) власне селянські; в) буржуазно-фермерські.

Труднощі типологізації:

1)сутнісна природа типів, як правило х-ся сукупністю ознак;

2)об’єктів, які належать до одного типу у різній степені володіють головними рисами властивими цьому типу. Одні можуть бути більш характерними, а інші менш. Перші ніби становлять ядро типу, а інші – його оточення. Обєкти, які входять до одного з цього типів можуть мати риси подібні до ін. типів;

3)виявлення кардинально відмінних стадій в іст. процесі.

4 історико-системний метод. Найбільш розповсюджений. Причина: поглиблення історичних досліджень як з точки зору цілісного охоплення іст. дійсності, яка вивчається так і з точки зору розкриття внутрішніх механізмів функціонування і розвитку. Об’єктивною основою системного підходу і методів наукового пізнання є єдність суспільно-історичного розвитку: а) одиничного; б) особливого; в) загального. Реально і конкретно ця єдність виступає у суспільно-історичних системах різного рівня. Функціонування і розвиток іст. системи включає і синтезуєті основні компоненти з яких складається суспільно-історична реальність. До компонентів належить:

а)індивід і неповторні події; б) історичні ситуації і процеси

А) Індивідуальним подіям властиві ті або інші риси, які не повторюються в інших подіях. Проте ці події створюють певні види і роди людської діяльності та відносин, тому поряд з індивідуальними рисами вони мають і загальні риси, створюючи таким чином певні системи.

Б)Історична ситуація – просторово-часова сукупність подій, які створюють якісно визначений стан діяльності та відносин.

Історичний процес у своїй часовій протяжності має якісно відмінні етапи, або стадії які включають певну сукупність подій і ситуацій. Ситуації в свою чергу складають підсистеми в загальній динамічній системі суспільного розвитку. Підсумком структурно-системного аналізу є знання про систему як таку. Ці знання мають емпіричний характер, оскільки самі по собі не розкривають сутнісної природи виявленої структури. Це завдання вирішується функціональним аналізом, який розкриває взаємодії системи, що досліджується із системи більш високого рівня, тільки поєднання структурного і функціонального аналізу дає змогу пізнати сутнісно – змістову природу системи в усій її глубині. Структурно-функціональний аналіз створює умови і веде до моделювання систем, що вивчаються.

Не позбавлений недоліків: по-першенайширше застосовується до синхронного аналізу суспільно-історичних систем, коли вони розглядаються на певних горизонтальних часових зрізах. Може бути не розкритим процес розвитку; по-друге системно-структурний і функціональний аналіз часто веде до: 1)надмірного абстрагування; 2)суб’єктивного конструювання історичних систем

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія, як вища форма наукового знання.	\|	Романтизм та історіографія романтизму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.