• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 8

Тема 5. Медичне страхування

1. Характеристика медичного страхування та основні його системи

2. Форми медичного страхування. Добровільне та колективне медичне страхування

3.Умови медичного страхування осіб, що від’їжджають за кордон

Мета: набуття знань щодо системи медичного страхування

1. У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування.Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведенняполягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Обов’язкове медичне страхування (ОМС). Обов'язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.

В основу проведення обов'язкового медичного страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

Суб'єктами обов'язкового медичного страхуванняє страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Метою впровадження в Україні ОМС є забезпечення конституційних прав громадян України на безоплатне надання медичної допомоги, вивід із тіньового обігу коштів, які сплачують громадяни за медичні послуги, подолання хронічного недофінансування системи охорони здоров'я, що залишає хворого у критичній ситуації один на один з бідою, змушуючи продавати останнє майно для врятування життя або відновлення здоров'я, шляхом задоволення потреб громадян у якісному, доступному та ефективному медичному обслуговуванні на основі дотримання таких принципів:

- солідарності та соціальності - в основі яких закладено дві основні складові: перерозподіл між поколіннями та перерозподіл між особами, тобто перехресне субсидування від осіб з низьким ризиком особам із високим рівнем ризику, від багатих до малозабезпечених, від молодих до більш старих застрахованих осіб;

- державних гарантій - жорстке державне регулювання та збалансування обсягу фінансування з потребами;

- ефективності - запровадження персоніфікованого обліку застрахованих осіб, створення стимулюючих умов до надання медичного допомоги, в т.ч. первинної, забезпечення конкуренції між сімейними лікарями, закладами охорони здоров’я (ЗОЗ) та страховим компаніями, вільний вибір застрахованими особами сімейного лікаря, 303, страховика;

- саморегулювання та солідарної відповідальності страхових компаній -створення під контролем держави саморегулівного об'єднання страховиків (Медичне страхове бюро України);

- прозорості - запровадження громадського контролю та оприлюднення показників діяльності, як окремих страховиків, ЗОЗ так і системи ОМС в цілому;

- врахування інтересів учасників ОМС.

Реалізація впровадження ОМС забезпечить динамічний розвиток системи охорони здоров'я з орієнтацією на попередження захворювань, здоровий стиль життя населення і покращення демографічної ситуації, а також виведення із тіньового обігу коштів, які сплачують громадяни України за медичні послуги.

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування.Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведенняполягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

2. Медичне страхування може проводитись як в добровільній, так і обов'язковій формах. Обом формам властиві свої переваги та недоліки. В той же час обов'язкове медичне страхування має одну суттєву перевагу - воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи можливість планувати медичну до­помогу. В різних країнах залежно від особливостей розвитку охо­рони здоров'я віддається перевага тій чи іншій формі медичного страхування. Обов'язкове медичне страхування існує у Франції, Канаді, Німеччині, Голландії, Швеції, Бельгії та інших країнах. Разом з тим, наприклад, в Ізраїлі та Швейцарії переважає добро­вільне медичне страхування, а обов'язкове державне страхування поширюється тільки на військовослужбовців та поліцейських.

Як показує досвід, у країнах із розвинутою системою суспі­льної охорони здоров'я переважає обов'язкова форма страхування, а в країнах, де більший розвинуті приватні (комерційні та некомерційні) страхові програми, застосовується добровільне медичне страхування. Так, в Ізраїлі добровільне медичне страхування реа­лізується товариствами взаємодопомоги, профспілками, різнома­нітними благодійними, релігійними та іншими некомерційними організаціями.

Добровільним також є додаткове медичне страхування в краї­нах, де діє обов'язкове медичне страхування. Добровільне медич­не страхування дуже поширене в Японії, оскільки в цій країні державне страхування не забезпечує всього комплексу медичної допомоги.

Що стосується України, то система охорони здоров'я населен­ня має виключно бюджетне фінансування. Медичне страхування знаходиться на першій позиції серед переліку видів обов'язкового страхування, визначених статтею 7 Закону України „Про страху­вання". Але поки що немає єдиного концептуального підходу до запровадження обов'язкової форми медичного страхування. Від­повідний проект Закону пройшов декілька читань у Верховній Раді, але не знайшов бажаної підтримки. Проект передбачає за­провадження медичного страхування у формі соціального з від­повідними додатковими нарахуваннями на фонд оплати праці підприємств та створенням фондів медичного страхування. За­значимо, що запропонований законопроект не передбачає участі страхових компаній у здійсненні медичного страхування.

Серед альтернативних пропозицій можна виділити проект, згідно з яким лікувально-профілактичні установи будуть фінансу­ватися за рахунок фондів страхових компаній. Страхувальниками працюючих громадян повинні стати роботодавці, а тих, хто не працює, - органи соціального забезпечення. Як аргументи проти такого варіанта висувалися такі: страхові компанії можуть використовувати страхові платежі для реалізації проектів із різним ступенем ризику, що може негативно вплинути на фінансування заходів, пов'язаних із наданням медичної допомоги. Але цей ар­гумент не має вагомого підгрунття, оскільки держава суттєво ко­нтролює процес створення та використання страхових резервів страховиків.

Тим часом, система охорони здоров'я населення України пе­ребуває на дуже низькому та незадовільному рівні. Частково проблему поліпшення якості медичних послуг та розширення їх діапазону може вирішити добровільне медичне страхування, яке може бути індивідуальним та колективним.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

• страхові компанії, які мають відповідну ліцензію;

• страхувальники: фізичні та юридичні особи;

• медичні заклади незалежно від форми власності.

Відносини між суб'єктами добровільного медичного страху­вання будуються на основі двох договорів: договору страхування, що укладається між страховиком та страхувальником, і договору на надання лікувально-профілактичної допомоги, який укладається між страховиком та лікувально-профілактичним закладом.

Договір добровільного медичного страхування укладається на підставі відповідної програми добровільного медичного страхування й містить такі суттєві умови:

• контингент страхувальників та застрахованих (юридичні чи фізичні особи, діти, дорослі, члени сімей);

• об'єкт страхування;

• обсяг відповідальності страхової компанії, включаючи перелік медичних послуг згідно з обраною страхувальником про­грамою, обсяг страхової суми, термін дії договору страхування;

• тарифні ставки та порядок внесення страхових платежів;

• умови та терміни вступу в дію договору, а також припинення його дії;

• порядок визначення та виплати страхової суми;

• можливість та порядок зміни окремих умов договору;

• права та обов'язки сторін;

• порядок вирішення спорів та інші умови.

Страхувальники, фізичні особи, мають право укладати дого­вір як на свою користь, так і на користь третьої особи, яка буде вважатися застрахованою за цим договором.

Страхувальники, юридичні особи, укладають договори тільки на користь третіх осіб, тобто трудового колективу, на який буде поширюватися страховий захист згідно з договором добровільно­го медичного страхування.

3. Обсяг страхової відповідальності за договором добровільного медичного страхування визначається переліком страхових випад­ків, при настанні яких у страховика виникає обов'язок зробити страхову виплату.

Страховим випадком визнається звернення страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування до медичної установи зі скаргами на здоров'я за умови, що симптоми захво­рювання відповідають переліченим у договорі випадкам, що вва­жаються страховими.

Страхова сума, в межах якої страховик несе відповідальність щодо виплат, визначається вартістю обраної страхувальником програми добровільного медичного страхування.

Обрана програма є невід'ємною частиною договору страху­вання. Різниці запропонованих страховиком програм відрізняють­ся обставинами, за яких страхувальник буде отримувати медичну допомогу: амбулаторно, в стаціонарі, шляхом виклику медичної допомоги чи лікаря додому. Крім того, програми можуть бути розраховані тільки на надання допомоги дітям чи дорослим, а та­кож відрізнятися переліком медичних установ, залучених до реа­лізації послуг із медичного страхування. І, нарешті, програми відрізняються вартістю, на яку впливають усі вище перераховані моменти.

Отже, страховик виступає посередником між страхуваль­ником та медичною установою. Він бере на себе зобов'язання не лише оплатити, а й організувати застрахованому одержання га­рантованої договором медичної допомоги. Відповідно, страхова компанія здійснює страхову виплату шляхом перерахунку варто­сті лікування на розрахунковий рахунок медичної установи на підставі виставлених останньою рахунків. При цьому страховик контролює не лише відповідність виставлених рахунків передба­ченим договором переліку послуг, а й якість цих послуг, захищаю­чи в спірних ситуаціях страхувальника.

3. Медичне страхування може бути обов'язковим і добровільним. Обов'язкове державне страхування регламентується законодавством щодо сфери його поширення, механізму визначення страхової суми, правил надходження та способів використання страхових фондів. В Україні ще не прийнято закону про медичне страхування, хоча в Законі України "Про страхування" воно назване першим у переліку обов'язкових видів страхування. Очікується, що обов'язкове медичне страхування в Україні набуде ознак соціального страхування і ґрунтуватиметься на принципі "багатий платить за бідного, здоровий — за хворого".

Розглянемо детальніше добровільне медичне страхування (ДМС).

За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я:

· відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;

· придбанням медикаментів;

· лікуванням у стаціонарі;

· отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;

· проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

· страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

· страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

· медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

· добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

· добровільних страхових внесків різних груп населення;

· добровільних внесків окремих громадян. Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.

При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів.

При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов'язується гарантувати страховик.

Страховий поліс з добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості і поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги.

Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:

· ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

· поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

· надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

· подовження тривалості післялікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

· діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

· розвиток системи сімейного лікаря;

· страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

· участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо.

При співіснуванні обов'язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм з обов'язкового медичного страхування.

На вітчизняному ринку добровільного медичного страхування діють понад 50 страхових компаній. Серед них "Алькона" ВАТ СК, "Остра—Київ" ЗАТ АСК, "Оранта—Донбас" ВАТ СК, "Укрнафтатранс" ЗАТ СК, "Українська охоронна страхова компанія" AT та ін.

Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.

Головні завдання ДМС:

• забезпечення охорони здоров'я населення;

• забезпечення відтворення населення;

• розвиток медичного обслуговування;

• фінансування системи охорони здоров'я;

• перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:

• ДМС є однією із форм особистого страхування;

• воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов'язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

• програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;

• ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.

Особливості договорів ДМС:

• Предметом договору ДМС є зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.

• Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

• Договори ДМС передбачають обов'язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.

• Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.

• Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика.

• З метою централізованого регулювання запитів застрахованих осіб за медичною допомогою, страховики мають право створювати консультативно-диспетчерські пункти (КДП), які працюють цілодобово і без вихідних.

• Вони оснащені багатоканальним телефонним зв'язком, комп'ютерами з інформаційно-пошуковою системою, яка технологічно пов'язана з базою даних застрахованих.

Функції КДП:

· попередній запис застрахованого до лікаря по телефону;

· роз'яснення застрахованій особі її прав та можливостей, включаючи спірні та конфліктні ситуації;

· надання по телефону консультацій застрахованому та психологічної підтримки;

· організація швидкої та невідкладної допомоги застрахованим особам;

· організація розміщення застрахованої особи в стаціонарі як в екстрених ситуаціях, так і в плановому порядку;

· здійснення контролю за належним доглядом застрахованої особи тощо.

Одержання страхової виплати передбачає надання страховику таких документів:

· заяви на страхову виплату;

· страхового полісу;

· довідки-рахунка з медичної установи із зазначеними: прізвищем, ім'ям та по батькові, точним діагнозом хвороби, датою звернення до лікаря за допомогою, терміном лікування, переліком наданих послуг з розбивкою їх за датою і вартістю, загальною сумою до виплати;

· рецептів, виписаних лікарем у зв'язку із захворюванням, на придбання медикаментів зі штампом аптеки і зазначеною вартістю кожного препарату;

· направлення на проходження лабораторних досліджень у зв'язку з конкретною хворобою з переліком найменувань наданих послуг та їх вартості;

· документів, що підтверджують факт плати за лікування, медикаменти (розписка за одержання грошей, банківська квитанція із зазначеною сумою перерахування тощо).

Порядок здійснення страхової виплати безпосередньо лікувальному закладу та асістанській компанії визначається договорами між страховиком та лікувальним закладом чи асістанською компанією.

Асістанські компанії, як правило, виділяються із асістансу як підрозділу страхової компанії, який здійснює функції консультативно-диспетчерського центру (КДЦ), і мають значно ширші повноваження і можливості. Асістанські страхові компанії забезпечують організацію та координацію медичної, технічної, інформаційної, юридичної, повсякденної домашньої допомоги не тільки на всій території України, але й за кордоном.

В Україні однією з перших страхових компаній, яка утворила асістанський центр, була ДАСК "Укрмедстрах". Зараз цей центр став окремою компанією, яка підтримує найтісніші стосунки з "Укрмедстрах". Його назва — "Асістанс Центр "L.I.S". Він має статус офісу-кореспондента EUROPE ASSISTANCE — лідера світового асістансу, який має можливості надавати весь спектр допомоги застрахованим особам на європейському рівні.

З метою сприяння розвитку відкритого та рівно-доступного ринку медичного страхування в Україні в березні 1999 р. було створено Асоціацію Українське медичне страхове бюро. Членами цієї Асоціації є 28 страхових компаній України та інших юридичних осіб, які представляють 12 областей України, АР Крим та м. Київ.

Завдання Українського медичного страхового бюро (УМСБ):

· впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності;

· забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування;

· надання допомоги в організації юридичного захисту прав страховиків та страхувальників;

· координація зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування.

Функції УМСБ:

· представлення інтересів своїх членів у стосунках з державними органами України, міжнародними організаціями тощо;

· розробка методології медичного страхування, стратегії і тактики його впровадження в Україні;

· сприяння розвитку інфраструктури медичного страхового ринку в Україні;

· аналіз чинного законодавства України з питань страхової діяльності та охорони здоров'я, підготовка пропозицій щодо його удосконалення;

· залучення членів Асоціації до участі у виконанні державних програм з питань поліпшення медичної допомоги населенню через медичне страхування;

· вивчення та аналіз стану та перспектив розвитку медичного страхування в Україні та за її межами, пропагування ідеї медичного страхування серед населення України;

· сприяння залученню іноземних інвесторів у програми з медичного страхування та охорони здоров'я;

· проведення конференцій, семінарів та інших заходів науково-практичного характеру;

· здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству України.

Питання для самоконтролю:

1. Економічна необхідність розвитку медичного страхування

2. Характер відносин між суб’єктами медичного страхування

3. Форми проведення медичного страхування

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 600