Функції грошей як загального еквівалента.

Гроші виконують різні функції.

Функція міри вартості полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення товарів витрачається суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, — це масштаб цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна функція), а масштаб цін — технічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку.

Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов'язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла.

Функція засобу обігу, тобто гроші є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, в них зменшувався вміст золота, і в обігу почали функціонувати неповноцінні гроші. Тому золоті гроші були замінені паперовими — знаками, символами вартості. Іншими причинами такої заміни є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення витрат обігу та ін. Уперше паперові гроші з'явилися в Китаї у XII ст., в Росії — у 1769 р. Перші власні українські паперові гроші — гривні — були випущені в 1917 р. з утворенням Української Народної Республіки.

Паперові гроші— грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються передумови для звуження функції грошей як засобу обігу й водночас для розширення функції засобу платежу (зокрема кредитних грошей). Тому в розвинутих країнах світу виконання грошима функції засобу обігу обмежується переважно сферою роздрібної торгівлі, купівлі та продажу послуг і міжнародною торгівлею.

Функція засобу нагромадження випливає з попередньої функції грошей. Вони вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меб-лі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші нестабільні, їх намагаються швидко позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або прид-бати на них стабільну валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на стабільніші валюти, фінансові спекуляції та махінації.

Функцію платежу гроші починають виконувати з розвитком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в таких відносинах є вексель.

Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановлного терміну.

Переходячи з рук у руки, векселі утворюють вексельний обіг. Банки, які виникають ще в Середньовіччя, скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами, які є кредитними грошима. Ці гроші — розвинутіша форма (символ) вартості, вони певною мірою виконують основні функції грошей як загального еквівалента.

Кредитні гроші — найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Такими грошима є й чеки.

Чек — письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.

Історично кредитні гроші з'явилися на базі металевого обігу і спершу були знаком золота і знаком кредиту. Вони служили додатковим елементом у платіжно-розрахунковому механізмі, основу якого становлять повноцінні гроші. Однак уже наприкінці XVII ст. починається емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність яких забезпечується кредитом. Тому банкнота поступово втрачає властивість бути знаком золота і в другій половині XX ст. стає лише знаком кредиту. Розвиток кредитних відносин створює можливість виплачувати позички через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення готівки.

Функція світових грошей в обігу між різними країнами. Спочатку її могло виконувати лише золото, яке було передусім загальним міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунок між країнами відбувався через зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції світових грошей було загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачувала товари.

Із середини 70-х років XX ст. внаслідок розміну доларів на золото центральні банки використовують золото як світові гроші, продаючи його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжним і купівельним засобом стали резервні національні валюти — американський долар, німецька марка та ін.

У сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій грошей не виділяють функції засобу платежу (оскільки вона входить у засіб обігу) і світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу генезису сучасних грошей, не дає змоги комплексно розкрити їх сутність.

1.3.Еволюція грошей у XX ст.

У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовували переважно національні гроші, або валюти окремих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її найважливішими рисами були:

1) фіксація золотого вмісту національних валют і їх безпосередня конвер-тованість у золото;

2) функціонування золота як світових грошей;

3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Із значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів товарного виробництва золота було вже недостатньо для виконання ним функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Отже, загострення суперечності між речовим змістом та суспільною формою грошей зумовило перехід до більш розвинутих форм загального еквівалента. Панування золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту. Але й після цієї угоди грошові системи багатьох країн Заходу базувалися на золотому стандарті, тобто розмінювали паперові гроші на золото. Тому остаточного краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929— 1933 pp. Спершу Англія (1931), відтак США (1933), згодом Франція (1936) скасували форми золотого обігу, а до початку Другої світової війни майже всі країни припинили розмін паперових грошей на золото. За цих умов поступово посилювався штучний характер масштабу цін. Так, державна скарбниця США в 1934 р. встановила ціну золота за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота) у сумі 35 дол. Така ціна зберігалася до 1973 p., тоді як ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за унцію у 1974 р. Тому з 1975 р. штучний масштаб цін на золото перестав існувати.

Щодо цього слід зауважити, що криза 1929—1933 pp. означала й остаточний крах вільної ринкової системи, заснованої на вільній конкуренції, вільному ціноутворенні, обмеженому втручанні держави в економіку. Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за цінами, що в середньому відповідали їх вартості, а золото, маючи власну вартість, було фактором капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 pp.), необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала можливість державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи (одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм господарського механізму.

У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткотермінових кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні гроші (вексель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима, які перебирають на себе більшість функцій товарних грошей. Отже, суперечності між функціями грошей є також причиною їх еволюції. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн Заходу немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей майже 80% припадає на чеки і 20% — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний обіг становить лише 5— 10% грошово-безготівкового обігу, тоді як в Україні в 2000 р. — до 40%. Сучасна банкнота — це своєрідний «гібрид» кредитних і паперових грошей. Щоб виконувати роль загального еквівалента, кредитні гроші набувають об'єктивної сучасної значущості за допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом. Кредитний характер грошей також спирається на довір'я органу, що випускає гроші (лат. кредит — довір'я).

Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна:

1) організація чеканення монет на державних монетних дворах;

2) встановлення масштабів цін;

3) впровадження паперових грошей з примусовим курсом;

4) здійснення девальвації, ревальвації;

5) накопичення валютних цінностей для забезпечення стабільності грошей.

Водночас навіть у розвинутих країнах Заходу процес повного витіснення золота (або повної його демонетизації) не завершився. Тому ще існує певний зв'язок кредитно-паперових грошей із золотом. Про це, зокрема, свідчить той факт, що центральні банки цих країн зберігають своє золото і використовують його як світові гроші через продаж на приватних ринках золота, має місце його тезаврація (накопичення золота приватними особами) та ін. Слід зазначити, що зв'язок національних валют (крім долара) із золотом здійснювався опосередковано, тобто лише долар для центральних банків інших держав міг вільно обмінюватися на золото, або мав зовнішню конвертованість. Отже, в процесі розвитку продуктивних сил, суспільного характеру виробництва посилюється насамперед кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстроченні платежів при купівлі-продажу, а водночас і потреба в кредитних грошах. Хоча класичні паперові гроші переважно зникли з обігу в розвинутих країнах Заходу, але потреба в них відчувається, оскільки державний бюджет, як і в минулому, має дефіцит, нерідко величезний. Через це кредитні гроші, крім власних функцій, виконують ще й функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така їх двоїста природа породжує їхню внутрішню суперечність. Зокрема, кредитний компонент визначає якісний бік грошей і забезпечує виконання ними грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий — спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Звідси випливає, що при перетворенні кредитно-паперових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визначається:

1) вартістю витрат на їх виробництво й забезпечення їх функціонування. Для України певні риси такої грошової одиниці, зокрема її паперового елемента, має гривня;

2) за допомогою примусового курсу держави, який базується на її економічних функціях;

3) мірою вартості. Це зумовлено тим, що частково зберігається опосередкований зв'язок кредитно-паперових грошей із золотом та вільно конвертованими валютами;

4) тим, що кредитні гроші є формою кредитних відносин та економічною формою руху позичкового капіталу;

5) якістю ВВП, насамперед товарної маси.

Тому ціна товару залежить передусім від його вартості, витрат на його виробництво і співвідношення між попитом і пропозицією на цей товар.

Отже, можна зробити деякі висновки щодо стабільності національної валюти. По-перше, при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід ліквідувати «чорні» валютні ринки. Крім того, у готівковому обігу на початку 1999 р. перебувало 12 млрд. дол. США, понад 5 млрд. німецьких марок, що унеможливлює належне виконання гривнею своїх функцій (передусім функції засобу накопичення), негативно впливає на вартість українських грошей, знецінює їх, підриває довіру до них. Іноземна валюта не повинна бути засобом обігу й засобом платежу. По-друге, державі й особливо центральному банку слід проводити науково обґрунтовану валютно-грошову політику. Основою такої політики є економічна діяльність держави, виконувані нею соціально-економічні функції. По-третє, необхідно мати певні запаси золота, інших коштовних металів, вільно конвертованих валют. На жаль, не всі з цих умов стабільності національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє проведення науково обґрунтованої валютно-грошової політики, насамперед реформа банківської та кредитної систем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Грошова форма вартості й сутність грошей.	\|	Грошові системи та їх еволюція.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.