• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види та форми зайнятості.

Статуси зайнятості.

Зайнятими вважаються наступні категорії громадян:

1. працюючи за трудовим договором або зайняті на будь-яких роботах за певну винагороду, в тому числі тимчасових і сезонних;

2. самостійно забезпечуючи себе роботою, в тому числі підприємці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

3. військові службовці та особи, що є службовцями ОВС;

4. працездатні особи, що навчаються у будь-яких навчальних закладах денної форми навчання;

5. тимчасово відсутні на роботі (відпустка, хвороби, перепідготовка тощо);

6. виконуючи роботу за громадсько-правовими угодами.

Стосовно ЕАН розподіляють 5 статусів зайнятості:

1. наймані працівники – це особи, що працюють згідно укладеного контракту (усної угоди) із керівництвом підприємства про умови їх трудової діяльності, за яку вони отримують винагороду;

2. працюючі на індивідуальній підставі – це особи, що самостійно здійснюють діяльність, яка приносить їм доход;

3. роботодавці – особи, що управляють підприємством.

4. неоплачувані робітники сімейних підприємств – особи, що працюють без винагороди на підприємстві, яке очолює їх родич;

5. особи, які не піддаються класифікованою за статусами зайнятості – це безробітні, які раніше не займалися трудовою діяльністю, що надавала б їм певного доходу.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного ви­користання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього понят­тя: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забез­печує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам
раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відоб­ражає стан кількісної і якісної збалансованості між потре­бою населення в роботі і робочими місцями, за якої створю­ються сприятливі умови для соціально-економічного про­гресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-техніч­ним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість нетоварна – означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівни­ками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній плато­спроможності є платними послугами. Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.

Зайнятість неформальна – трудова діяльність людей в неформальному секторі економіки; характеризується та­кими рисами: відсутність офіційної реєстрації діяльності; переважання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці; застарілі й шкідливі технології; легкий доступ для працівників; відсутність перешкод; низький рівень доходів; безправ'я працівників; нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

Трактування неформальної зайнятості Міжнародною організацією праці пов'язане із зайнятістю на мікропідприємствах, але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду па специфіку соціально-економічної ситуації сучасної України (та й більшості країн колишнього СРСР). Доцільно відносити до одного і того ж типу зайнятості трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим визначається дуже тонка межа між само зайнятістю та неформальною трудо­вою діяльністю, але тільки таке трактування забезпечує принци­пові можливості розмежування бабусь, які забезпечують своє існування продажем та перепродажем цигарок, хліба, молока тощо, або зайнятих на підприємствах, які не отримують зарпла­ти, і просто вимушені підробляти скажімо, випадковими послуга­ми по ремонту чи продажем продукції власного виробництва – з одного боку, та тих, хто приховує від оподаткування досить ви­сокі доходи, отримані від підприємництва чи високооплачуваної найманої праці.

Сьогодні неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом еко­номічного виживання для тих, хто опинився у найбільш скрутно­му становищі, будучи найменш підготовленим при переході до ринкових відносин (пенсіонери, сім'ї з дітьми, молодь, яка впер­ше виходить на ринок праці тощо). Одночасно неформальний сектор став важливою формою адаптації до нових відносин для більшості населення, а для багатьох і засобом вертикальної мобільності. Саме бурхливий розвиток неформального сектору спростував розповсюджену думку про психологічну неготовність населення до ринкової економічної системи і надто велику залежність людей від опіки держави.

Самозайнятість. З самого початку економічних трансформацій самозайнятісгь асоціюється з активністю населення, відмо­вою від патерналізму в суспільних відносинах, зниженням без­робіття. Дійсно, створення робочого місця в цій сфері ринку праці потребує мінімальних затрат, прибутки швидко виправдо­вують витрати. Але водночас слід підкреслити низький техноло­гічний рівень, погані умови праці, надмірну тривалість робочого періоду і низьку продуктивність праці зайнятих в цій сфері, по­ширенню якої сприяють не тільки (а можливо, і не стільки) рин­кові трансформації, а передусім поглиблення економічної кризи.

Тіньова зайнятістьвиконує сьогодні в Україні багато функ­цій. Її виникнення пов'язане з дією різних чинників.

1. Складна і досить коштовна процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар'єрів, часто пов'язане з необхідністю давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців та таких, хто не система­тично здійснює такого роду діяльність, не реєструватись.

2. Надзвичайно високі ставки оподаткування, які багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, яка прагне вирішувати власні проблеми шляхом встановлення додаткових зборів в різні недержавні фонди, часто просто примушує підприємців ухилятися (хоча б частково) від сплати податків.

3. Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.

4. Дуже часто тіньова діяльність має випадковий характер.

Кримінальна зайнятість– це діяльність, яка суперечить чинному законодавству і, відповідно, не може бути зареєстрованою.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється по­треба населення в робочих місцях і якими шляхами досяга­ється повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдос­коналення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня житія. Тому повна зайнятість зі зростан­ням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого – потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відно­шенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати.

3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розпо­ділу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребу докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих, показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Акредитив та його форми
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
7. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
8. Безособові дієслівні форми на –но, -то
9. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
10. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі
11. Бланки, форми і штампи
12. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи

Переглядів: 1224