Теорії і концепції розміщення продуктивних сил.

Питання розміщення виробництва увійшли в коло розгляду економічної науки ще на початку XIX ст. Спочатку ці питання ставились досить примітивно: формулювались окремі практичні рекомендації, за допомогою яких підприємець міг більш вигідно вибрати місце для свого підприємства.

Започаткував теорії розміщення виробництва німецький економіст Иоган Тюнен (1783-1850). У своїй роботі „Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії" він заклав основи теорії розміщення аграрної економіки.

Застосовуючи метод абстракції, Й. Тюнен змоделював гіпотетичну ізолювань державу. Вона складається з одного міста, розташованого в центрі великої, абсолютно однорідної у всіх напрямках рівнини, щоб виявити вплив саме факторів відстані на вигідність ведення сільського господарства (с/г) і транспортування продукції галузі. У такій державі навколо міста утворюються концентричні пояси. У них панує своя система землеробства і виробляється чіткий передбачений набір продуктів, які реалізуються на єдиному центральному ринку міста. Оскільки усі інші умови однакові, то саме відстань від міського базару і зумовлені нею транспортні витрати впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності господарювання.

И. Тюнен, абстрагуючись від змін техніки, впливу зовнішнього ринку, довів, що під впливом зниження цін на землю і робочу силу від центру держави до периферії та зростанням вартості транспортних витрат - навколо міста концентрично розташовуються пояси спеціалізації сільського господарства:

1 - вільного приміського господарства, де виробляється нетранспортабельна продукція рослинництва і тваринництва (овочі, картопля, молоко). Тут значні капіталовкладення на одиницю площі, в землю вноситься багато добрив, інтенсивно використовується кожен клаптик землі під культури, ЩО забезпечують вищий прибуток. Цей пояс має аналогію з сучасним приміським с/г;

2- лісового господарства, що постачає на центральний ринок і в господарства першого поясу паливо, будівельний ліс, вугілля тощо. Аналогія з лісопарковими поясами великих міст;

3, 4, 5 - вирощування зерна, але в кожному поясі за різними технологіями. И. Тюнен довів, що зниження виробництва з віддаленням від міста - закономірне, і показує, як встановлюються межі поширення ресурсомісткіших технологій;

6- екстенсивного тваринництва (скотарство, вівчарство), що постачає на ринок м'ясо, вовну, масло тощо. Землеробство розвивається лише для власних потреб (випас тварин, сіно, солома);

7- натурального господарства (полювання, рибальство, ті інші примітивні форми екстенсивного господарства).

Й.Тюнен першим виявив залежність с/г від транспо'ртно-географічного положення, розкрив залежність спеціалізації земельних ділянок від географічного положення, віддалі, сусідства. Звісно сьогодні модель Тюнена наповнена новим змістом.

Родоначальником теорії розміщення промисловості є німецький економіст Альфред Вебер (1868-1958). В роботі „ Про штандорт промисловості" він заклав основи оптимального вибору місця для розміщення підприємства. Суть її у тому, що на певній ізольованій замкненій у господарському відношенні території уявно припускається наявність паливних та інших ресурсів широкий розвиток залізничного транспорту, необмежена кількість робочої сили. Найдоцільнішим місцем розміщення нового промислового підприємства А. Вебер вважає те місце, де підприємництво працювало б з найменшими витратами виробництва. А. Вебером спочатку було виділено два чинники, що впливають на процес розміщення основного промислового виробництва країни - транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу, пізніше вони доповнилися третім, що називався агломерацією. Під нею Альфред Вебер розумів зосередження в одному місті багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при виробництві нових.

А. Вебер у своїй теорії обмежується вивченням одного підприємства без урахування взаємозв'язків і взаємовідносин між усіма підприємствами, що беруть участь у процесі виробництва.

Німецький економіст Август Льош (1906-1945) спробував вирішити проблему оптимального розміщення уже не одного підприємства, а сукупності їх у певній галузі. Визначальним чинником про розміщенні промислових підприємств А.Льош вважав отримання максимального прибутку.

Критикуючи теорію найменших витрат А.Вебера, помилку А. Льош вбачав у тому, що той завжди шукав місце для розміщення підприємства, де воно могло б працювати з найменшими витратами. Август Льош же правильно вважав орієнтацію на місце, що забезпечує максимальний прибуток. Досягненням А. Льоша в теорії розміщення виробництва є введення таких складових, як податкова система, міжнародна торгівля і науково-технічний прогрес.

А. Льош на відміну від Й. Тюнен і А. Вебера, вперше в західній економічній науці розглядав теорію не тільки промислового „штандорта" а й с/г, торгівлі, міст тощо. Саме А.Льош підняв теорію розміщення виробництва на макроекономічний рівень дослідження об'єктом його дослідження було як окреме підприємство, так і територіальна структура господарства.

А. Льош займався проблемами районування, в основу виділення районів ним було покладено ринковий простір. Використовуючи геометричні фігури і математичні обчислення, А.Льош визначав радіус ринку певної продукції, враховуючи переважно транспортні витрати і чинник попиту, як функцію ціни. Будь-який товар, за теорією А. Льоша, має свій максимальний радіус збуту, за межами якого реалізація його стає невигідною.

Досягненням А. Льоша є те, що він вперше розглядав умови розвитку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природні відмінності, національні та політичні умови, технічний прогрес, особисті якості підприємців. Вчений стверджував, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб показати, негативні явища в розміщенні господарства, а й визначити шляхи подолання їх, а також не тільки пояснювати дійсність, а й поліпшити її.

Близькі наукові погляди і іншого німецького вченого - Кристаллера. Відома його теорія "центральних місць". Центральне місце - це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами.

Розвиток науки - невпинний, що призвело до розвитку сучасних концепцій РЕ. У системі наукових підходів до дослідження конструктивних аспектів РЕ винятково актуальне значення мають територіальні аспекти.

Одна з сучасних концепцій - концепція територіальних обмежень, сутність її зводиться до обмеження просторового пошуку для локалізації виробництв у раніше визначених регіонах. Інші ж території ще на стадії передпроектних пошуків виключають з можливої зони розміщення. Дана концепція рекомендує пошук найбільш прийнятних варіантів просторової організації ПС лише в конкретному регіоні, у межах якого рекомендується знаходити конкретну точку розміщення підприємства, яке належить спорудити. Якщо регіон вибрано неправильно, то кращий у його межах просторовий варіант не буде відповідати найбільш прийнятним із важливих.

Концепція територіальних обмежень не дає змоги вибрати найбільш обгрунтований варіант просторової локалізації промислового підприємства, оскільки доцільна точка розміщення може знаходитись у регіоні, який попередньо виключається як просторова база пошуку.

В ряді сучасних досліджень набула поширення концепція територіальних можливостей населених пунктів, насамперед міст, в межах яких і розміщується більша частина об'єктів промислової діяльності. Сутність її полягає в тому, що наявність у межах міста вільних територій, виділених під промислове і пов'язане з ним виробництво, розглядається як важлива умова, що регулює просторову локалізацію промислового виробництва. Значення земельних ресурсів, як важливого чинника регіонального розвитку неухильно зростає, що зумовлено зростанням дефіцитності земель. У регіональних умовах проблема раціонального відчуження земель с/г використання для потреб промисловості набуває винятково важливого економічного значення.

Концептуальні положення політики регіонального розвитку в Україні покладені в основу державної політики регіонального розвитку - цілісної сукупності заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально- економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства.

Основна мета сучасної державної політики регіонального розвитку в Україні полягає у збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності Української держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільностей із загальнодержавними інтересами, створення відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.

Слід зазначити, що проблеми регіональної економіки були в центрі уваги українських вчених. В Україні РЕ досліджує Рада з вивчення продуктивних сил України, Інститут регіональних досліджень та ін. Вагомий внесок у розвиток регіональної економіки зробили К. Воблий, О. Діброва, М. Паламарчук, О. Алимов, Ф. Заставний, М. Пістун, О. Шаблій, С. Іщук, С. Дорогунцов, М. Долішній, Я. Жупанський, П. Ващенко, Я. Олійник, Д. Стеченко та багато ін.

Питання для обговорення

1. Предмет і основні завдання курсу «Регіональна економіка».

2. Регіональна економіка, її сутність, базові поняття, просторова організація.

3. Теорії та концепції регіональної економіки.

4. Стан, проблеми та перспективи розвитку регіональної економіки.

5. Місце курсу в системі наукових дисциплін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання курсу на сучасному етапі соціально економічного розвитку країни	\|	Адекватна реалізація принципів міжнародної економіки можлива лише в стабільному політичному середовищі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.