Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Типологія партійних систем.

Зазвичай демократичні країни мають доволі значну кількість зареєстрованих політичних партій. Проте реальний вплив на розробку державних курсів має меншість з них. Тому саме ці впливові політичні партії, що беруть реальну участь у боротьбі за владу, за формування урядів, і визначають тип партійної системи, що склалася у даній країні.

Партійну систему можна розглядати з двох підходів:

1. Інституційного – партійна система трактується як сукупність існуючих в державі політичних партій.

2. Функціонального – партійна система розглядається як механізм взаємодії політичних партій з приводу влади, як організований за участю політичних партій спосіб реалізації владних відносин.

Отже, партійна система – це сукупність та механізм взаємодії політичних партій даної країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів.

В залежності від можливості заміни правлячої партії іншою партійні системи поділяють на альтернативні та неальтернативні. (Схема 13.6). Неальтернативні партійні системи притаманні країнам з недемократичним режимом і характеризуються відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії. Така система історично знає декілька різновидів: однопартійна, обмежена багатопартійна, гегемоністська.

Однопартійна система притаманна тоталітарним режимам і характеризується необмеженим правлінням однієї партії, яка зростається з державним апаратом і де-факто своїми структурами замінює його; створення інших партій забороняється. Така система функціонувала у фашистських Німеччині та Італії, у СРСР та деяких інших соціалістичних країнах у ХХ ст.

Обмежена багатопартійна система притаманна авторитарним режимам, встановленим внаслідок державних переворотів (наприклад, у Чилі часів правління А.Піночета). За такої системи більшість політичних партій розпускаються; залишаються лише максимально лояльні до влади, які відіграють роль сателітів авторитарної верхівки та не ведуть боротьби за владу.

Сутність гегемоністської системи полягає у збереженні (або відновленні) багатопартійності як ширми для авторитарного режиму, за якого при владі постійно знаходиться одна партія, а всі інші штучно усуваються від владних змагань шляхом політичних маніпуляцій. Така система існувала у Мексиці, де протягом 1934-1997 рр. влада знаходилася в руках Інституційно-революційної партії.

Альтернативні партійні системи відзначаються наявністю в країні кількох конкуруючих партій, кожна з яких завжди має можливість прийти до влади внаслідок перемоги на виборах. Відомі декілька різновидів альтернативних систем.

Система з домінуючою партією ззовні нагадує гегемоністську систему, адже за наявності кількох політичних партій при владі довший час знаходиться одна. Проте в даному випадку нездатність інших партій завоювати владу пояснюється не штучними обмеженнями або утисками перед і під час проведення виборів, а низькою популярністю цих партій серед населення, що зворотно пропорційно пов’язано з високим рівнем довіри виборців до правлячої партії. Логіка виборців пояснюється високим рівнем життя, стабільністю в країні та принципом „від добра добра не шукають”. Така партійна система домінувала протягом другої половини ХХ ст. в Японії та пов’язана з правлінням там Ліберально-демократичної партії.

Однією з найбільш зрозумілих для виборця і водночас найефективнішою є двопартійна система. Незважаючи на існування в країні багатьох політичних партій, при владі, змінюючи одна одну, знаходяться лише дві. Така система діє у США (Республіканська і Демократична партії), Великій Британії (Лейбористська і Консервативна партії).

Подібною до двопартійної є двоблокова система, за якої за владу змагаються два стабільні блоки політичних партій, кожен з яких складається з кількох (частіше – двох) партій. Прикладом може слугувати ФРН (блок ХДС/ХСС – блок СДПН / Партія зелених). Слід зазначити, що протягом 60-х – першої половини 90-х рр. ХХ ст. ФРН репрезентувала досить своєрідну трипартійну систему, за якої долю уряду часто визначала „третя”, відносно невеличка партія ВДП, яка своїм приєднанням до однієї з партій-гігантів ( СДПН або ХДС/ХСС, блок яких вже давно асоціюється у виборців з однією політичною силою) схиляла шальки терезів на її користь.

В багатьох країнах світу в тому чи іншому варіанті діє система багатопартійної роздробленості (крайнього плюралізму), яка характеризується формуванням урядів на основі нестійких багатопартійних коаліцій (наприклад, право-центристські коаліції в Італії другої половини ХХ ст.). Безперечно, така система дозволяє краще репрезентувати інтереси різних соціальних груп, оскільки дозволяє створювати уряди представниками кількох політичних партій, але водночас такі уряди є нестабільними, а відтак – вони далеко не завжди можуть забезпечити політичну та економічну стабільність в державі. Тому законодавство багатьох демократичних країн свідомо намагається обмежити кількість представлених у парламенті політичних партій з метою структурування партійної системи, висуваючи до них жорсткі фінансові та процесуальні вимоги. Прикладом можуть слугувати загороджувальні бар’єри у кілька відсотків голосів виборців, які партії мають подолати на парламентських виборах. Проте не можна стверджувати, що такі кроки з боку держави загрожують багатопартійності і демократії взагалі.

Виділяють два різновиди партійних систем крайнього плюралізму:

¾ поляризована партійна система, при якій в країні існує багато політичних партій, які не можуть створити стабільної коаліції і стабільного уряду;

¾ атомізована партійна система, за якої в державі діє дуже багато малопопулярних політичних партій, уряд формується на позапартійній основі.

Практика демократичних країн свідчить про те, що політичні партії набувають усе більшого впливу в політичній системі і залишаються чи не найголовнішим „зв’язковим” між громадянським суспільством і державою.

 


Читайте також:

  1. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
  2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  3. Аудит інформаційних систем.
  4. Вплив ринкової самоорганізації на економічний розвиток систем.
  5. Грошова система та її елементи. Основні типи грошових систем.
  6. Грошова система та її елементи. Основні тити грошових систем.
  7. Динаміка та еволюція ландшафтних територіальних геосистем.
  8. Динамічні характеристики елементів і систем.
  9. Еволюція ринкової економіки та основні риси сучас­них економічних систем.
  10. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем.
  11. Електричні властивості біологічних систем.
  12. Етапи розвитку інформаційних систем.




Переглядів: 437

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність, передумови виникнення, ознаки та функції політичних партій. | Становлення та розвиток багатопартійності в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.049 сек.